Розділ 5

Багато користувачів жили в Центрах, близьких до Підземель. Деякі люди, як ті, хто стали Користувачами в занадто юному віці, чи ті, хто має підтримувати свої сім’ї, живуть поза ними… Але через те, що навички Користувачів є незаконними поза їхніми рідними містами, багато хто надає перевагу жити в цих необмежених зонах.

 

Лише погляньте на місто, яким я крокую: двоголова гадюка Повелителя Звірів, голем Алхіміка та духи Анімістів* заповнили вулицю.

*Аніміст - людина, яка вірить, що всі природні речі, такі як рослини, тварини, каміння та грім, мають духів і можуть впливати на людські події.

 

Проходячи повз, я заглянув у кафе з терасою на узбіччі дороги. Жінка, одягнена в халат, попиваючи каву, жваво розмовляла з котом, який сидів напроти неї. Споглядаючи мітлу, яка висіла у повітрі біля жінки, я гадав, чи може вона бути ‘Відьмою’.

 

Раптом велетенська тінь з’явилася на моєму плечі. Коли я повернув свою голову, я побачив Алхіміка, який сидів на здоровезному плечі голема, пробираючись бічним провулком. 

 

Коли я вперше став Користувачем, такого типу видовища були для мене шокуючими… Звісно, я бачив декілька стримів на YouTube, проте вплив особистого досвіду був незіставний з цим. 

 

Всі вулиці та будівлі Центрів є сучасними – вітрини магазинів, заселені багатьма відомими франшизами, проте атмосфера точно була інакшою. Тому, як тільки я став Користувачем, я повідомив своїм батькам, що буду жити окремо. Невдовзі я заселився в невелике помешкання за приблизно 500 000 вон (близько 15 500 гривень) на місяць.

 

Натискаючи [Купити Будинок] на стелі в середині Центру, з’явиться кілька варіантів купівлі. Найменшим та найбільш базовим домом є одноповерховий будинок із маленьким садом, двома спальнями, ванною зі санвузлом, вітальнею та кухнею. 

 

Такі будинки не будуються повільно сторонніми будівельниками. Коли процес оплати завершено, будинок автоматично «споруджується» за 10 секунд у вказаному місці.

 

Житлові площі мають бути купленими окремо; ціна різниться в залежності від місця побудови та прилеглих об’єктів. (Іншими словами, ціни на землю також високі).

 

Крім того, вітрини крамниць та бізнеси в цьому місті також можна придбати. Ось чому тут досі є великі корпоративні магазини й спонсорська продукція…

 

Існує незліченна кількість крамниць, керованих Користувачами, які продають товари з особливими можливостями, так само як і великі корпоративні франшизи. Навіть якщо ви не маєте грошей, щоб щось купити, розглядати вітрини все одно буде досить цікаво. 

 

Зокрема, [Смак 13] є алхімічною майстернею, відомою продажем нібито смачних зіль та добавок. Користувачі, які змогли дозволити собі пити зілля  з їхнім логотипом, напевно, є забезпеченими. 

 

Хоча ці настійки можуть бути такого ж самого ґатунку, як інші, майстерня виправдовує своє 1,5-кратне завищення ціни високою якістю смаку.  Найменш дороге [Низькокласове Зілля Сили], яке я часто купую на аукціоні, має смак однієї змішаної з водою ложки сиропу з ароматом полуниці, наче він просочився в коробку доставки, в якій прийшов. Одним словом, смакує, наче прутень.

 

Я лише один раз спробував зілля зі смаком полуниці від Смак13. Воно реально було ох яке смачне – запах полуниці був сильним, неначе в колбу додали справжню подрібнену ягоду. 

 

Низькокласові зілля, які я зазвичай п’ю, повільно відновлюють моє HP після 10 секунд. Однак творіння від Смак13 можуть похвалитися швидким часом відновлення, але я не міг дозволити собі інвестувати занадто багато грошей у витратні матеріали…

 

Поряд із Смак13 стоїть маленька офісна будівля зі знаком, який читається як [Оцінка Юн Бо Сока]. Цей бізнес був побудований його власником Юн Бо Соком, алхіміком з  [оцінювальною] навичкою.

 

Іноді нагороди за висококласові речі для підземель не можуть використовуватися, допоки їх не оцінять. Юн Бо Сок оцінює та прибирає печать з речей для тих, хто не має ресурсів, щоб зробити це власноруч.

 

Я чув, що за щось подібне можна взяти чималу плату. Навіть зараз тут є довга черга з користувачів попереду, які чекають на оцінку речей. Ехх… Я також хочу отримати настільки надзвичайну річ, щоб її оцінив Юн Бо Сок.

 

«Перепрошую?»

 

В той час, як я досліджував місто, хтось раптово торкнувся мого плеча позаду. Коли я здивовано обернувся, там терпеливо стояв важко обмундирований Воїн з пушковою баштою*.

*цією баштою

 

«…Так?», - нерішучи мовив я.

«Що це таке на вашому плечі?»

 

А… Він, певно, запитує про Лакея, який вдавав з себе шарф увесь цей час…

 

«Це мій слуга…», - сказав я, трошки соромлячись. Я спустив Лакея з плеча вниз на землю. Він енергійно потряс краєм моїх штанів; можливо, він не хотів спускатися.

 

«Слуга? Він був прикликаний?»

 

Чоловік мав бути неймовірно зацікавленим; він не міг покласти край своїм наполегливим запитанням. Більше того, запитання, якого я боявся, пролунало з його губ.

 

«Який твій клас?»

 

Я коротко потішив себе ідеєю його проігнорувати, проте я побачив групу чоловіків та жінок, які спостерігали за ним через дорогу. Певно, то була його «компанія».

 

Ха…

 

Я міцно схопив руку Лакея та ковтнув зітхання.

 

«Некромант…», - відповів я, трохи запізнившись. До Некромантів часто погано ставилися або висміювали. Вважали нас сумнівними та даремними.

 

Як і очікувалося, чоловік попереду мене надав дивний вираз своєму обличчю на мої слова.

 

Тоді, з трохи зневажливим, неохочим голосом, мовив: «Вау, я ще ніколи не бачив Некроманта до цього». Він дивився на моє тіло, неначе він зробив екзотичне відкриття.

 

Принаймні він мав збентежений вигляд, коли я втупився поглядом у нього без відповіді. Чоловік згодом повернувся до своєї компанії, викрикуючи: «Агов! Я дізнався відповідь!». Його галасливий голос дзвенів гучно, наче церковні дзвони.

 

Я хотів кинути камінчик йому в потилицю. 

 

Однак я залишився терплячим.

 

Не те щоб він зробив щось мені… До того ж такі типи, як він, зазвичай затівають бійку, якщо ти почнеш сперечатися. 

 

Проте чим більше я про це думаю, тим більш розчарованим стаю. Ці покидьки; він напевне знав відповідь із самого початку та мав намір жартувати на мій рахунок. Навіть так я не мав духу протистояти йому. По дорозі додому я просто гобав ногою вуличне каміння.

 

Допоки я не зрозумів, наскільки безнадійним був Некромант, я впевнено постив [Шукаю постійну компанію] на форумі спільноти Рейтинг Богів. Не дивно, що я ні з ким не зв’язався. Коли я усвідомив, що мій клас був проблемою, якийсь час я був у безнадійній депресії. 

 

Я почувався, неначе став жувальною іграшкою життя?

 

Звісно, я визнаю, що не провів належного попереднього дослідження.

 

Однак спочатку Рейтинг богів й не був такою відкритою спільнотою. Особливо на початку існування, спільноту наповнювали високо просунуті гравці, які обмінювались інформацією. Новачків не вітали тут. Так було до того часу, як я приєднався, коли спільнота стала такою поширеною та відомою. Після того, як реальність звалилася на мене, я прибрав оголошення про пошук компанії та вирішив жити сам.

 

Інколи на входах в підземелля люди хіхікали з мене за моєю спиною. Можливо, вони вважали виправданим висміювати когось без майбутнього.  Коли я зустрічаю людей в підземеллях, я б відчув, як їхні очі дивляться на мене. Ці погляди миттєво змінилися б, коли вони бачать мого слугу, Лакея. Я був злий, але я би просто надалі уникав їхнього маршруту. Можливо, в мене комплекс неповноцінності; можливо я просто не хочу скандалити.

 

Після декількох таких взаємодій я навіть роздумував на тим, щоб ходити без прикликаного Лакея. 

 

Проте Лакей би висловив свій сум у своєму дисплеї [поточного настрою] в його вікні статусу. 

 

‘Чи Господар забув мене?’ або ‘Будь ласка, не кидайте мене, навіть якщо я не приношу користі…’

 

Я не міг витримати цих серцерозривних рядків кожного разу, як я відкривав його вікно статусу. Зрештою я почав мати його прикликаним весь час. Якщо бути чесним, я був би самотнім без нього. З тих пір як я прийшов в Центр, я не мав жодного друга.

 

«Агов, нумо не будемо впадати у відчай…»

 

[Клац-Клац]

 

Я сказав Лакею слова, які хотів сказати самому собі. Нам варто збадьоритися й приготуватися до завтрашнього походу в підземелля. Я додав комплект запасної броні, деякі зілля та трохи закусок (для мого нудьгуючого рота) в інвентар.

 

«Чи варто мені також взяти парасолю?»

 

Я ввімкнув свій мобільний телефон, щоб перевірити погоду…

 

.

 

[Бе Джемін: ‘Я пересилю біль трирічної давності.’… Він повторно кине виклик <Командній Вежі>]

[Що могло стати причиною найбільш шокуючого нещасного випадку №1 всіх часів – ‘Командної Вежі’?]

[Бе Джемін: ‘Цього разу я відмовляюся жертвувати будь-ким’]

[Бе Джемін: ‘Твердо рішучий вираз обличчя’… (Фото)]

[Як закінчиться остання атака Червоного Лотосу на <Командну Вежу>?

Підзаголовок: Як ті, хто пережив катастрофу, оговтуються після трагедії (Ексклюзивне інтерв’ю Бе Джеміна). ]

 

Ключові слова «Бе Джемін» та «Командна Вежа» заповнювали в реальному часі пошукову систему. Там були надані різноманітні посилання до Викорангового Користувача Бе Джеміна. 

 

<Командна Вежа>… Я туманно пам’ятаю, що колись популярна гільдія була знищена під час рейду цього підземелля. Всі, окрім Бе Джеміна, померли. Як там називалася гільдія…?

 

*Популярні пошукові запити*

 

1. Бе Джемін

2. Командна Вежа

3. Повторний виклик

4. Червоний Лотос

5. Катастрофа в Командній Вежі

6. Гільдія Червоний лотос

7. Со Давон

8. Відкритий набір для рейду Командної Вежі

 

Так, їх називали Гільдією Червоного Лотоса…

 

Я почав безупинно шукати ключові слова для «Гільдії Червоного Лотоса» та відкрив статтю з ексклюзивним інтерв’ю… 

---

Переклад - Лорілей
Редактура - Dead_live
Дякуємо, що читаєте наш переклад)