Два роки потому

З того часу, як мене закинули в інший світ, створений легковажною богинею, минуло два роки. Я регулярно ходив до школи і тренувався вдень і вночі, готуючись до катастрофи. Час летів дуже швидко. Але перш ніж я зможу повернутися додому, залишилося ще чотири роки! Це не скоро.

Насправді, коли я думаю про наступні чотири роки, у мене болить живіт. Це неймовірний стрес. Богине, я вимагаю відшкодування моральних збитків через невідповідність реальних умов роботи, які були були обговорені заздалегідь!

Богиня, до речі, досі жодного разу не зв'язалася зі мною. Що відбувається? Це було реально дуже актуальне питання, мене ж тут не забули, правда? Такий поворот подій був би жахливий... але вона виглядала досить легковажно...

Ні, я віритиму. Ті, що вірять, будуть спасенні. Відсутність віри руйнує душу.

Мені виповнилося чотирнадцять.

Скільки обов'язкових подій має відбутися цього року? Пізніше варто перевірити. О, я згадав ще одну важливу подію... Точно, наступного року. Влітку наступного року буде трохи проблематичний бойовий епізод.

Ааа, у мене болить голова, на серці тяжкість. Це пригнічує. Я повинен переконатися, що все пройде нормально.

Прошу тебе, майбутній герое... тільки на тебе я й можу покластися. А доти я постараюся добре тебе тренувати.

***

Сьогодні був урок фехтування.

Вибитий тренувальний меч намалював у повітрі гарну дугу. Я вказав кінчиком меча на Альфреда, що впав на дупу. Потім, піднявши підборіддя, я зухвало посміхнувся. Як вам? За два роки, що я тут, мої акторські навички набагато покращали.

З боку пролунали пронизливі крики трійки хуліганів, однокласниць і кількох хлопців, які спостерігали за боєм. Гаразд, до своєї трійці я звик, але чомусь почервоніли ще деякі хлопці?.. Насторожувало.

Цей світ здається трохи поблажливим у цьому аспекті.

Я особисто бачив у школі кілька одностатевих пар. Що цілком можна було очікувати: створений легковажною Богинею, він і сам вийшов трохи легковажним. Чи це погано? Не знаю. Якщо тобі хтось подобається, тут уже нічого не вдієш, мене пристрасті інших не стосуються. Думаю, якщо всі щасливі, то все гаразд.

Тільки мене в це не втягуйте! Моя мрія полягає і тому, щоб створити сім'ю із симпатичною дівчиною!

Вибачте, відволікся. Потрібно заспокоїтись.

Справді, мої слова. Після цього має прозвучати репліка Ліана.

«Хе-хе-хе! Тобі ще працювати і працювати, Альфреде! Ти надто слабкий! Як пил у мене під ногами!» — хлопець сердито глянув на мене знизу вгору. Здається, він сердився, але колір очей залишився небесно-блакитним.

Ну. До чого це? З недавніх пір наш Герой більше не корчив злі вирази обличчя. У Альфреда через кров древнього народу очі змінювали колір, коли він справді сердився, — до райдужки домішувалося золото. Така помітна деталь одразу впадала у вічі. Схоже, дорослішав? Став спокійнішим і не так швидко досягав точки кипіння.

Однак, як добре, що й сьогодні я виграв.

Останнім часом перемагати Альфреда стало проблемно, тому я попросив батька Ліана найняти вчителя фехтування зі столиці. Добре мати гроші! Від ціни навчання я здригнувся. Я повинен намагатися щосили, інакше це будуть марні витрати! Не можна дозволити цьому статися, адже мене наздожене розплата. Я ж із простих людей, які з трепетом ставляться до дорогих речей. Не можна смітити грішми!

Мені часом дуже хочеться голосно заявити про це матері та старшому братові Ліана. Ось уже хто сипав золотом праворуч і ліворуч... Взагалі, сьогодні гроші є, а завтра ні! Чи вони вважали, що їх завжди буде повно?

Ну такі справи. Тяжка робота давала свої результати, це добре. Я й досі не міг програти. Відточеним рухом вклавши меч у піхви¹, я схрестив руки і, подивившись на Альфреда, зітхнув.

¹Пі́хви — футляр для клинкової холодної зброї: шаблі, кинджала, меча тощо.

Підробіток був безумовно важливий, щоб допомогти церкві фінансово, але вона забирав в нього занадто багато часу і стала на заваді. Альфред має більше практикуватися з мечем. Не стане ще сильнішим — будуть проблеми. Раз без його підробітку церкві не вистачало грошей, може мені варто було збільшити щомісячну пожертву?

Цікаво, чи тоді Альфред почне більше тренуватися? Ідея непогана, треба спробувати.

«Альфреде, якщо хочеш мене перемогти, більше тренуйся. Ти робиш багато зайвих рухів, у захисті повно дірок. Якщо я боротимуся на повну силу, розрив ще збільшиться. Чим ти взагалі займався весь цей час? Все, що тобі потрібно — це врахувати вагу меча і швидкість рухів і по них розрахувати зусилля, що додаються. Якщо рухатися правильно, то тобі не доведеться витрачати стільки сил.

...Наче так. Так, саме так і казав учитель фехтування, я просто передаю його слова. Отак я навчаю майбутнього Героя, використовуючи знання справжнього майстра.

Альфред повільно підвівся, обтрусився і глянув на мене. Наші очі опинилися на одному рівні. Ось чорт, схоже, він нарешті наздогнав мене по зросту. Здається, це була лише проблема часу. У нього пізно настав період зростання. А ось Ліан витягнувся одразу, і зараз майже не ріс. Постарайся, тіло Ліана!

«Слухай. Існує межа того, де ти можеш покладатися на свою безглуздо-величезну силу. Навіть якщо з іншими це працює, то зі мною ні».

«Ммм..». — була його вся незацікавлена відповідь. Ти взагалі мене слухав, паршивець? Я ж навчаю тебе!

З якоїсь причини Альфред вирішив підійти. Ч-чого тобі? Розлютився нарешті, так? Я стежив за його рухами, хоч і не подавав вигляду. Якщо він мене вдарить, я теж у боргу не залишусь.

«Чого?» — той не відповідав. Все так само мовчки зі спокійним виразом обличчя (страшно як!) став переді мною і раптом... схопив за праве зап'ястя.

«Ааа?! Ой!..» — я застогнав від різкого болю.

Через те, що цей дурень зі всього свого неконтрольованого дуру схопив мою руку, зап'ястя почало боліти. Воно трохи почервоніло та опухло. У нього і справді страшна сила! Особливо останнім часом. А в мене тіло ніжне, тож міг би й обережнішим! Хоча, мабуть, це неможливо.

«Б-боляче! В-відпусти...»

Альфред, тримаючи мене за руку, дістав з кишені білий льодяник і розламав його. Зцілювальний кристал, такий самий популярний у цьому світі, як у нашому — пластир. Він розтер блискучий порошок по долоні і накрив нею зап'ясток, що постраждав. Від долоні передався легкий жар, але водночас біль поступово стих. Коли біль зовсім минув, я перевів подих. Думав, він битиме, а виявилося навпаки. Він хотів мене вилікувати. Я тільки зараз помітив, що зашкодив зап'ястя.

«Д-дяк...» — я закрив рота.

Чорт. Я знову не роздумуючи подякував йому. Дідусь навчав мене завжди висловлювати подяку, тому тепер це стало практично рефлексом. Чоооорт.

Альфред підняв голову, пильно вдивляючись на мене. На що ти дивився? У мене щось на обличчі? Не можу прочитати його кам'яне обличчя, про що той думав. Страшно. Аж провалитися під землю хочеться.

«Що?» — коли я спитав його, не витримавши пильного погляду, він зніяковіло посміхнувся.

«Нічого. Це моя провина. Я не завжди можу себе контролювати, пробач...»

Він вибачився!

«Про що ти кажеш...»

«Останнім часом я не можу контролювати свою силу...» — Альфред опустив погляд і зітхнув.

«Га? Правда?»

Він кивнув головою. Ось справи. Це, мабуть, для здоров'я погано?

«Я стільки всього зламав... одні проблеми...»

Це юнацьке буяння? Чи ні? Я не знаю. Чим би це не було, сили у нього не бракувало точно.

Альфред, дивлячись на моє зап'ястя, спохмурнів і знову зітхнув. Якщо придивитися, він здавався втомленим. І колір обличчя був якийсь нездоровий.

«Альфреде... Все добре?»

Майбутній Герой підвів голову, очі трохи розширилися. Знову я ляпнув не подумавши. Хіба ж така турбота була властива Ліану? Це погано.

Як і очікувалося, Альфред глянув на мене з цікавістю... і лагідно посміхнувся.

«Про мене турбуєшся?»

«Га?!» — Справа погана, терміново потрібно виправляти. — Нічого подібного! Ти неправильно зрозумів! Мені просто було цікаво!

«Ось як?»

«Так, саме так!»

«Ммм...»

Гей! Чого це ти посміхнувся! Використовуй це на дівчатах, на мені всі ці гарні посмішки не спрацюють! Чомусь ситуація стала здаватися нестерпною. Хочу втекти! Все погано, я не знаю, що відповісти.

Я відвів погляд і з силою струсив руку Альфреда, яка досі стискала моє зап'ястя.

«П...»

«Що?»

«Підробіток! Через те, що ти багато працюєш твоє тіло перевантажене! Дурень! Більше тренуйся з мечем! Інакше не зможеш бути моїм суперником! А може, це мої здібності надто чудові?!» — як завжди кинувши наостанок саркастичне зауваження, я втік... у сенсі пішов.

Злісна трійця кинулася за мною.

«Ліане, все добре?! Він тобі щось сказав?»

«Ні... Нічого особливого він не сказав».

«Точно? Тоді гаразд...»

«Він дуже багато собі дозволяє! Насмілився фамільярничати і навіть торкнувся тебе, коли ти цього не очікував! Я заздрю... у сенсі він повинен знати своє місце!»

«Точно, точно! Ти теж так вважаєш, так, Ліане?!«

«А ну, так...»

Це було жахливо. Останнім часом я часто отримував не таку реакцію, як очікував, і не знав, що робити. Якби Альфред розлютився, я легко знайшовся б, що відповісти... У грі головний герой і Ліан гризлися щоразу, як зустрічалися, бо не ладнали. Я можу використати репліки Ліана, які пам'ятаю.

Не ладнали... Цікаво, а нам обов'язково не ладнати? І що мені зробити, щоб зіпсувати стосунки?

Я відчуваю, що роблю все, що в моїх силах... Кажу всі ці гидоти та образливі слова... Може, Альфред уже просто звик? Адаптувався до моїх образ? У такому разі справа погана... Що тепер робити?Ааа. Це проблема.

Ааа, чорт. У імпровізації я повний нуль! У мене досі серце билося, як божевільне, тому я двох слів не міг зв'язати. Ну і що, що не хотілося, треба було займатися у драмгуртку з хлопцями. Коічіро, я був неправий. Вибач мене. Більше ніколи не скаржитимуся. Твої слова, що мені це ще стане в нагоді, виявилися пророчими. З мене першокласний обід із величезними порціями, коли зустрінемося наступного разу. Тільки, будь ласка, заміни мене! Ти точно впораєшся!

Ах.

Я маю бути обережнішим, відіграючи Ліана. Навіть якщо історія не набуде невідомого повороту, потрібно максимально точно дотримуватися сюжету, який я пам'ятав.

Знову заболів живіт...я зітхнув.