Рік потому

З того часу пролетів рік; мені виповнилося тринадцять. У грі теж час перемотувався по один-два роки, інакше арка села тривала б нескінченно. Здебільшого з тринадцяти до шістнадцяти років діти продовжували навчання, хоча фермерські діти працювали вже з дванадцяти.

Я разом із трійцею почав ходити до школи у сусідньому містечку. Він також пішов. Хоча майбутній герой, Альфред, явно збирався піти працювати, однак він все ж прислухався до настанов старої черниці і з небажанням продовжив вчитися. Хлопець ріс, як годиться, справно працював вранці та ввечері. Так тримати, хлопець, хоч мені й шкода тебе до сліз. А ще хочеться показати тебе лінивим малолітнім багатіям, які нічого не хочуть робити самі. Я буду продовжувати вболівати за тебе в своєму серці.

Система виховання героя, яку я розробив, складалася з наступних пунктів:

Оскільки я ще дитина, я не можу багато чого зробити...Хлопець ріс повільніше за мене, до того ж він на півголови нижче, хоч і пройшов рік. Крім того, він все ще слабший за мене. Я намагатимусь розпалити в ньому дух суперництва.

Іноді я підштовхував його до думки, що йому треба стати сильнішим: після несправедливих речей до нього вимовляв стандартну фразу, мовляв, якщо не подобається програвати, спробуй перемогти. До речі, схоже, проблема недоїдання вирішилася сама собою — після вступу до міської школи дівчинки почали йому підкладати їжу та солодощі. Я-я зовсім не заздрю!

У міській школі теж виявився непоганий учитель фехтування. Сьогодні я знову виграв у Альфреда якимось чином. Поки що я не мав жодної поразки. Живемо поки що, все добре. Я все ще був більший за нього.

Альфред, здається, відвідував уроки фехтування вчителя з сільської школи, щоб здолати мене. Схоже, йому теж не подобалося мені програвати. Чудово. І далі продовжуватиму в цьому дусі. Ще трохи і без підлих хитрощів мені буде не перемогти. Начебто розлитої на підлозі олії або якихось брудних приймачів.

Мені таке не подобається... Цікаво, чи можу я впоратися без цього?

***

У місті була чимала міська бібліотека, де кожен бажаючий міг безкоштовно брати книги. Мене вона сильно врятувала. Я притяг додому всі книги про прокляття та магічні знаки і читав їх ночами. Нагадую, що Ліан мав не надто високий магічний потенціал. Цей персонаж із невисокими характеристиками наближався до NPC, який зникає разом із "стартовим селом". Він лише незначний суперник героя до початку подорожі.

Тому до настання дня майбутньої трагедії я обов'язково повинен навчитися використовувати безліч прийомів та хитрощів. Заклинання не матиме ефекту, якщо припуститися помилки в написанні хоч однієї літери, хоч одного штриха. Це дуже тонкий предмет. Але мені не в тягар кропітка робота, а навпаки, в задоволення.

А ось Альфред у магії був на голову вище за інших учнів. Я навіть бачив, як він відмовився, коли вчитель порадив йому піти до королівської магічної. Такий майбутній Герой, з високими характеристиками. Але мене йому поки що треба було наздогнати.

Втім... згодом він ще й пережене.

Сьогодні дорогою додому я зібрався зайти до бібліотеки та взяти багато книг, тому з трійцею ми розійшлися ще у школі. Іноді хотілося просто побути на самоті. А ще мали привезти продовження містичного роману, який мені дуже сподобався. Настрій був відмінний. Іноді треба хоч трохи розважатись, інакше я загнуся від стресу.

Зайшовши до бібліотеки, я одразу пройшов до полиці з новинками. Як я й думав, роман, на який я чекав, вийшов. Лежав на полиці... останній екземпляр. Книги популярні! Коли я простяг руку, щоб його взяти, збоку хтось теж простяг руку. Хто насмілився?! Я раніше її торкнувся! Віддай, поганець!

Коли я повернув голову, щоб подивитися на зухвальця, що тягне ручки, то побачив блондина з блакитними очима. Раптом його очі трохи розширилися від подиву.

Це Альфред.

Він був весь побитий: одяг у пилюці, а на руки й обличчі виднілися синці та почервонілі подряпини.

«Ооой...?!»

«...»

«Т-ти! Що це?! Що з тобою трапилося?!»

«Трохи посварився зі старшокласниками».

«Посварився?!»

«Вони мене побили».

«Я бачу».

Зрозуміло. Як і очікувалося майбутнього Героя. Останнім часом Альфред виділявся як у хорошому розумінні, так і не дуже. Можливо, він був на прицілі.

Кров тонким струмком текла в нього по лобі.

«Л-лікаря...»

«Саме пройде», — Альфред тильною стороною долоні невимушено витер кров, яка заливала очі.

Так, може, й так, але!.. Я не виношу виду крові! Коли показували відео з місця аварії, в якій загинули батьки, все було червоним від крові... Я прикрив рота долонею, до горла підкочувала нудота.

«Гей, ти в порядку?»

«Все добре... у сенсі, це моя репліка!» — я схопив Альфреда за руку і потяг у бік вбиральні.

Намочивши хустинку, я почав відтирати з нього кров. Рана виглядала не так погано, як я думав, просто навіть від подряпини на голові завжди виходило багато крові. Хустинка почервоніла від крові, тому мене знову занудило. Руки тремтіли.

«Кров...»

«Вже зупинилася».

«Ось як...»

Я дістав із сумки предмет, що нагадує білий льодяник, — цілющий кристал. Вони використовувалися на відновлення. Я навчився створювати їх на сьогоднішньому уроці з виготовлення магічних предметів. Щоправда, я лише новачок, через це магічна сила кристалів була слабка і допомагала лише при легких пораненнях. І все ж таки до речі було мати таке під рукою. У мене їх два. Одним я підлечу подряпину на лобі. Я взяв кристал, влив у нього силу, і він перетворився на блискучий білий пісок на долоні. Цей пісок я завдав легкими рухами на лоб Альфреда. Як тільки ранка закрилася, світло одразу зникло. Добре, схоже, все працювало як треба.

«Ще якісь серйозні травми?»

«Ні».

«Зрозуміло... ліву руку можеш рухати?»

Альфред слухняно поворухнув ліктем та зап'ястям. Якщо рухав, значить, все було в порядку, але бруд краще змити, інакше в подряпини можуть потрапити бактерії.

«Твої рани краще промити, інакше вони можуть загноїтися», — я підніс ліве зап'ястя Альфреда до умивальника і сполоснув водою.

Я відчув на собі пильний погляд і підвів голову: Альфред дивився на мене дивним поглядом. Я завмер. До мене нарешті дійшло, що діялося. Трясця його матері. Я вилікував його, не замислюючись. Я ж Ліан. Ліан ніколи такого не зробив би. Але й кинути його теж не можна було, він же поранений. Хіба не природно допомогти пораненому? Але було одне «але»... Я страшенно облажався, тому що на поведінку справжнього Ліана це жодного разу не скидалося.

Дідька лисого! Що ж робити? Треба було якось обдурити його.

«...вав!»

«Вав?»

«Я його на тобі випробував! Прототип кристала! Тож ти об'єкт для експериментів! Все вийшло! — Альфред ще не зводив з мене очей. — Вважай, тобі пощастило! Якщо така справа, я-я і другий прототип тобі віддам! Будь вдячний!»

Я віддав хлопцеві другий кристал і втік із вбиральні. Ледве все не зіпсував. Мабуть, це виглядало дивно? Ну, навіть якщо так, робитиму вигляд, що нічого не сталося. От і все. Потрібно якнайшвидше повернутися додому.

Перед виходом я забіг у відділ з новинками і здивувався. Останній екземпляр зник.

Як так то?!! Хто насмілився взяти мою книгу?! Хто насмілився відібрати в мене останню скромну радість?! Ще й нудота не минала! Тьху, суцільне розчарування. Я, похитнувшись, сперся рукою на стіл.

«Гей».

«Ооой?!» — я підскочив від несподіваного поплескування по плечу. Заспокоюючи серце, що шалено застукало, я обернувся і побачив Альфреда.

Той із байдужим виразом обличчя простягав мені книгу. Це був останній екземпляр жаданого містичного роману. А ти не промах, так? Поцупив книгу ще тоді? Очікувано.

«Ось. Ти хотів її взяти?»

«А ну, так...»

«Тоді бери, перший прочитаєш. В подяку за недавнє», — він так наполегливо пхав книгу в руки, що я неусвідомлено її прийняв.

«А, дякую...»

Альфред знову здивовано розплющив очі і повільно посміхнувся. Знов застав мене зненацька, тому я поквапився. Ну чому я йому подякував?! Я маю стати суперником, якого він буде ненавидіти! Чи не піде все коту під хвіст, якщо ми почнемо ладнати?

«Мені п-пора йти! На відміну від деяких, у мене є ще справи! Ну, бувай!» — я кинувся до стійки оформляти книгу, а потім негайно вилетів із бібліотеки.

Це було небезпечно!.. Такі непередбачені зустрічі дуже небезпечні, я маю бути обережнішими. Адже в мене відсутня акторська майстерність.

Ах, більше немає сил... Втомившись, я важко зітхнув.