1

 

Лі Байшен нещодавно дізнався про цікавий трюк.

 

Назва трюку: Інша сторона видалила повідомлення й поцілувала тебе…

 

Також це можна обіграти так: [Інша сторона видалила повідомлення й помацала тебе].

 

Або: [Інша сторона видалила повідомлення й ударила тебе].

 

Я не буду наводити решту прикладів. Не тому, що я не хочу цього робити, а тому, що... існує занадто багато способів розіграти цей трюк!

 

З таким простим форматом [XXX видалив повідомлення й XXXXX], звісно, якщо у вас достатньо фантазії, щоб заповнити пропуски, ви можете уявити, наскільки чудовим може бути ігровий процес!

 

Утім, Лі Байшену досі не спадало на думку жодних дивних ідей. Він просто наслідував різні приклади, знайдені в пошуковій системі, і підставляв своє ім'я у відповідне місце. Потім він замінив усі свої групові нікнейми для кожної групи.

 

Тоді... природно, настав час насолодитися грою!

 

Він шалено надсилав повідомлення, а потім видаляв їх різними способами. Група друзів, які завжди прикидалися мертвими й ніколи не бачили такого вміння, вийшли в мережу, щоб запитати його, як він це робить.

 

Після того, як він поділився способом виконання трюку, різко почало з'являтися безліч різноманітних варіантів, що змусило Лі Байшена, який побачив це, втратити дар мови.

 

Раптом якийсь адміністратор однієї з груп не витримав цього шквалу повідомлень і заборонив користувачам, які не були адміністраторами, надсилати повідомлення.

 

Саме тоді всі побачили останнє повідомлення про видалення повідомлення перед забороною.

 

[Лі Байшен видалив повідомлення й поцілував власника групи].

 

Тоді власник групи «Переховуючись тисячу років» надіслав повідомлення.

 

[Лі Байшене, чому ти поцілував мене?]

 

Чому я тебе поцілував?! Звичайно, тому, що я просто скопіював цей текст з одного з прикладів!

 

Хіба може бути інша причина?! Звичайно, ні! 

 

Тоді Лі Байшен усвідомив, що його рука швидко друкує кілька слів на клавіатурі.

 

[Тому що ти мені подобаєшся.]

 

Приголомшений Лі Байшен радів, що членам групи заборонили надсилати повідомлення, оскільки він не наважився б його відправити.

 

Коли він хотів видалити повідомлення, Лі Байшен, який випадково натиснув кнопку «Відправити» через тремтячу руку, виявив, що його вже надіслано!

 

Його надіслано!

 

Його!

 

Надіслано!

 

Ах!

 

Як таке могло статись?! 

 

Він зовсім забув, що він, Лі Байшен, один з адміністраторів групи…

 

Це саме той момент, коли ми усвідомлюємо важливість використання «Ctrl+Enter» для повідомлень.

 

Лі Байшен, який хотів урятуватися, швидко натиснув на повідомлення й видалив його.

 

І ось він побачив останнє повідомлення про видалення.

 

[Лі Байшен видалив повідомлення й поцілував власника групи].

 

…

 

Лі Байшен міг знепритомніти лише від того, що плакав на клавіатурі…

 

2

 

Після ситуації, коли він «зізнався» власнику групи, а також своєму безпосередньому начальнику в [Густому тумані]*, Лі Байшен став дуже популярним серед своїх друзів.

 

*Це інтернет-сленґ. 大雾 (густий туман), який вимовляється так само, як і 大误 (велика помилка). Він використовується для запобігання наслідків, спричинених неправильними словами або жартівливим тоном в Інтернеті. Однак однаково хочеться, щоб люди це бачили. Тому вони додають «густий туман (大雾)» за ним, щоб інші не подумали, що він справжній.

 

Наважившись приставати до чоловіка, який отримав прізвисько «Айсберг», Лі Байшен, безсумнівно, продемонстрував надзвичайну сміливість.

 

Зі сльозами на очах Лі Байшен оголосив себе мертвим за величезною купою документів.

 

Після того випадку, коли він «освідчився в коханні» власнику групи Ляну, Ляну Дзесюню, Лі Байшен відчував, що його хороші дні закінчились.

 

Він чудово почувався в маленькому офісі внизу, коли наступного дня під заздрісними поглядами колег його несподівано перевели до кабінету нагорі.

 

Він абсолютно не хотів підніматися нагору, щоб ділити одну «кімнату» з Лянем Дзесюнем! Чи не може він залишатися внизу й спокійно робити свою роботу!? 

 

Однак Лі Байшен відчував, що це ще не найтрагічніший інцидент.

 

Найтрагічніше те, що колега, який сидів поруч, сказав йому, що його майбутній стіл стоїть прямо навпроти кабінету директора Ляна.

 

Це означає, що в майбутньому він завжди залишатиметься в полі зору боса, і що він більше не зможе щасливо розслаблятися на роботі!

 

Крім того, температура тут явно на кілька градусів нижча, ніж навколо!

 

Навіть із товстою скляною стіною в якості перегородки, ви однаково можете відчути, як випромінюються «холодні промені». Секретарка в офісі, напевно, вже перетворилася на крижану скульптуру!

 

Проте, у нього не було часу жаліти маленьку сестру по-нещастю в офісі, відчуваючи, що спершу він повинен пролити сльози співчуття за себе. Але чому той виніс такий вирок?

 

Дивіться, тепер бос носить маленькі черевики*! Це лихо, яке сталося через його руку!

 

*Носити маленькі черевички означає використовувати свою владу, щоб завдати іншим неприємностей. 

 

3

 

Озираючись назад, Лян Дзесюнь 20 років тому був тим, кого батьки Лі Байшена називали «чужа дитина». 

 

У п'ять років Лян Дзесюнь уже міг спокійно сидіти перед фортепіано й грати серенаду, в той час як чотирирічний Лі Байшен усе ще пісявся й грався в пісочниці біля будинку.

 

У шість років Лян Дзесюнь намалював для Лі Байшена версію лиходія в стилі чібі, і п'ятирічний Лі Байшен не поступився й теж намалював для нього, хоча те, що він намалював, не можна було ніяк інтерпретувати.

 

Коли Лян Дзесюнь досяг шкільного віку, його батьки віддали його до початкової школи. Тим часом батьки Лі Байшена подумали й вирішили віддати його, який ще вчив віршики з вихователькою в дитячому садку, також до школи Ляна Дзесюня, і попросили того подбати про їхню «маленьку дитину».

 

Лі Байшен дуже добре розбирався в математиці завдяки своєму дідусеві, який навчав його рахувати вдома.

 

Тож, коли Лі Байшен повернувся додому з першим місцем на конкурсі з математики для першокласників, його нагородили великою курячою гомілкою.

 

Однак щастя не тривало й дня, коли батьки Лі Байшена дізналися, що Лян Дзесюнь із сусіднього будинку виграв перше місце у дитячому конкурсі піаністів на міському рівні. Тоді вони почали подумувати про те, щоб також віддати Лі Байшена навчатися грі на музичних інструментах.

 

Лі Байшен, який навчався грати на скрипці, природно, звинувачував у всьому свого сусіда Ляна Дзесюня, тому що від навчання гри на скрипці в нього боліла шия.

 

Хоча Лі Байшен дуже ненавидів Ляна Дзесюня, але той усе ж таки найбільше йому подобався.

 

Тому що, коли його батьки були у від'їзді, Лян Дзесюнь був тим, хто залишався з ним удома, навіть якщо вони обоє займалися своїми справами. Наприклад, Лян Дзесюнь міг працювати над домашнім завданням з одного боку, а Лі Байшен дивитися мультфільм з іншого.

 

Лян Дзесюнь також готував для нього. Хоча він не міг дотягнутися до каструль, але ставав на табуретку, щоб приготувати тарілку з шинкою та яєчною локшиною. Незважаючи на те, що шинка була нарізана у дивних формах, а в локшину випадково потрапила яєчна шкаралупа, Лі Байшен і Лян Дзесюнь із задоволенням з'їли її.

 

Однак у третьому класі Лян Дзесюнь переїхав із батьками до іншого міста. Коли Лі Байшен дізнався про це, він загорнувся в ковдру й проплакав усю ніч. Наступного дня він загартував своє серце й подарував Ляну Дзесюню свою улюблену іграшкову машинку.

 

Оскільки Ляна Дзесюня, який жив по сусідству, більше не було, батьки Лі Байшена більше не говорили про його досягнення щось на кшталт: «Подивись на Ляна Дзесюня, сьогодні він знову посів перше місце в...».

 

Проте це зовсім не тішило Лі Байшена. Він пішов учитися грати на скрипці через Ляна Дзесюня й навіть навчався якнайкраще, але той просто втік! Він вирішив, що коли в майбутньому знову побачить його, то обов'язково вріже йому!

 

4

 

Зрештою, Лі Байшен так і не вдарив його, коли знову зустрівся з Лянем Дзесюнем, бо дізнався про це лише тоді, коли новопризначений староста групи піднявся на сцену, щоб виголосити промову. Колись круглолиций Лян Дзесюнь перетворився на людину з виразом обличчя «айсберга». 

 

Навіть якщо в дитинстві вони були близькими товаришами по іграх, нерідко дружба зникає після стількох років у розлуці.

 

Проте Лі Байшен ніколи не забував Ляна Дзесюня. Відтоді його оцінки майже завжди були найкращими в класі, а також він досягнув гарних результатів у конкурсах скрипалів на рівні провінції.

 

Лі Байшен думав, що, можливо, йому подобається Лян Дзесюнь, оскільки він хотів продовжувати переслідувати його.

 

Цю думку йому вселила його старша двоюрідна сестра.

 

Але це не означає, що навіть після трьох років спільного життя за партою він не буде розгублений, почувши зізнання Ляна Дзесюня.

 

Лі Байшен досі пам'ятає, що це було під час зустрічі однокласників після вступних іспитів до коледжу. Всі насолоджувалися караоке, а Лі Байшен, який мав добрі стосунки з однокласниками, випив кілька келихів вина й заціпеніло відкинувся на диван. У цей час на нього впала тінь від високої фігури.

 

…

 

Лі Байшен, у якого вкрали перший поцілунок, миттєво протверезів. Однак він досі не міг поворухнути м'язами через уплив алкоголю.

 

— Байшене, ти мені подобаєшся.

 

Лі Байшену здавалося, що його голова з тріском вибухне. І він відчував свербіж від чужого подиху, а в його серці промайнули різні думки, перш ніж воно повернулося до спокійного стану.

 

Лі Байшен досі пам'ятає відчуття, коли рот Ляна Дзесюня наближався до його рота, а неглибоке дихання, сповнене бажання, лоскотало його вухо.

 

Він подумав, що Лян Дзесюнь, мабуть, подобається йому. Всі ці спогади все ще зберігалися в його серці.

 

5

 

Але Лі Байшен відчував, що йому не вдасться зберігати спокій і зібраність перед обличчям Ляна – айсберга – Дзесюня в цей момент…

 

— Ходи сюди. – Побачивши, що Лі Байшен стоїть біля дверей, навіть не думаючи робити жодного кроку, Лян Дзесюнь зупинився й гукнув його.

 

Лі Байшен йшов маленькими кроками, поки не опинився перед великим офісним столом.

 

— Поклади речі сюди. – Лян Дзесюнь указав на місце на столі, а потім зафіксував свій погляд на комп'ютері.

 

Розмістивши необхідні файли, Лі Байшен подивився на чоловіка, який пильно вдивлявся в комп'ютер. Переконавшись, що той більше нічого не каже, Лі Байшен розвернувся й пішов до дверей.

 

— Байшене, – нарешті пролунав голос за спиною, коли його рука вже майже торкнулася дверної ручки. — Ти чув це того дня, так? 

 

Лі Байшен був упевнений, що це не питання.

 

Прокляття! Як він дізнався про це?!

 

— Я був дуже щасливий, коли ти сказав, що я подобаюся тобі, – почувши це, Лі Байшен обернувся й побачив Ляна Дзесюня, який стояв прямо за його спиною.

 

Це справді було непорозумінням!

 

— Ти уникав мене стільки років. Тепер, коли ти нарешті прийняв мене, я справді щасливий. — сказав Лян Дзесюнь, перш ніж Лі Байшен устиг пояснити.

 

— Послухай мене, це…

 

…

 

Очі Лі Байшена розширились, але його думки поринули до ночі кілька років тому. Відчуття точно таке ж, як і в його пам'яті, сухе, але м'яке.

 

Лі Байшен, який подумав про цей момент, миттєво контратакував. Він сильно вкусив за губу іншого, змушуючи Ляна Дзесюня відступити назад, поки той не досягнув великого столу позаду.

 

— Я ненавиджу тебе.

 

— Що?

 

— Ти вчився грати на фортепіано, тому мої батьки хотіли, щоб я вчився грати на скрипці. Коли ти отримав перше місце на іспиті, мої батьки щодня говорили про це. Після того, як ти мені зізнався, ти просто втік. 

 

Людина, яка думала, що її відкинули, і поїхала вчитися за кордон...

 

— Але ти мені все ще подобаєшся. Ти мені все ще до біса подобаєшся!

 

Лян Дзесюнь навіть не встиг відповісти, як Лі Байшен знову поцілував його…

 

6.

 

Пізніше в групі, яка довгий час мовчала, тихо з'явилося повідомлення

 

[Власник групи видалив повідомлення і поцілував Лі Байшена].

 

[КІНЕЦЬ]