Прохач

— Молитва?

Розум Клейна сколихнувся, коли він використав той самий метод, за допомогою якого колись підглядав за Повішеним. Він дозволив своїй духовності поширитися назовні й торкнутися багряної плями.

Перед його поглядом постало невиразне і спотворене зображення. Він ледве міг розгледіти білявого підлітка, який стояв на колінах на землі, обличчям до кришталевої кулі.

На підлітку був обтислий чорний одяг, який сильно відрізнявся від модних тенденцій Королівства Лоен, а також від традиційного одягу Імперії Фейсак й Республіки Інтіс, який Клейн якось бачив у журналі.

Підліток перебував у темній кімнаті, обставленій старовинними меблями, яку час від часу освітлювали спалахи світла, але Клейн не чув ні гуркоту грому, ні шуму дощу.

Юнак, схрестивши пальці, поклав долоні на чоло. Він схилив тіло вперед, про щось благаючи. Його сильний акцент віддавався гудінням у вухах Клейна.

Клейн уважно слухав, але виявив незручний факт:

Він не міг зрозуміти, що каже цей хлопець. Він ніколи не стикався з подібною мовою!

«... Я, таємничий володар над сірим туманом, навіть не можу зрозуміти іншу мову...» Самопринизливо засміявся Клейн, і якийсь час серйозно прислухався. Він був більш уважний, ніж навіть в той раз, коли складав аудіювання з англійської мови.

Прислухаючись, він поступово усвідомив проблему:

«Хоча мова цього юнака не належить до жодної з тих, які я вивчав, вона дуже схожа на Стародавній Фейсак!»

«Батько... Мати... Ймовірно, це значення цих двох слів, чи не так? Це дуже схоже на Стародавній Фейсак, але не без відмінностей...» Клейн насупив брови й глибоко замислився. «Стародавній Фейсак був досить поширеною мовою в Четвертій Епосі. І від нього походять усі сучасні мови. Крім того, він все ще розвивається... Проте я не можу зараз цього підтвердити...»

Він вслухався знову і знову, переконуючись, що ця мова не могла бути сучасною, як Лоен, Фейсак або Інтіс.

«Один із діалектів Стародавнього Фейсака? Як мова, що використовувалась у записнику родини Антигон?» Клейн постукав пальцем по краю бронзового столу і непомітно кивнув. «Але існує й інша можливість. Стародавній Фейсак не виник на порожньому місці, це була еволюція Йотуна, мови велетнів... На Півночі імперії Фейсак завжди стверджували, що вони походять від велетнів. Тому це може бути й древній Йотун».

У цей момент Клейн, якому бракувало знань, міг тільки зупинитись. Він повернув свою духовність та припинив стеження за хлопцем.

У нього не було наміру негайно витягати підлітка, що молився, над сірим туманом. Клейн спочатку хотів дізнатися, про що говорив цей молодий чоловік.

Звичайно, перед цим йому доведеться часто спостерігати та робити базову «оцінку».

«Фу...» Клейн видихнув, відкинувшись на спинку крісла.

Він огорнув себе духовністю і симулював відчуття падіння.

...

Після «перегляду» щоденника Розеля Клейн переодягся в офіційний одяг і попрямував до Клубу Ворожінь.

Незважаючи на підвищення заробітної плати, він поїхав громадським транспортом, але все ж таки витратив гроші й підтримав бізнес місис Венді. Він витратив 1,5 пенні на солодкий холодний чай, щоб побороти полуденну спеку.

Прибувши на вулицю Хаус, Клейн викинув порожню склянку у смітник і піднявся на другий поверх.

Перш ніж увійти до будівлі, він постукав себе по міжбрів'ю і активував Духовний Зір.

Щойно ступивши в будівлю, Клейн відразу відчув слабке горе, що повисло в кімнаті.

У приймальні сиділа вродлива Анжеліка і дивилася в нікуди трохи червонуватими очима.

— Горе з часом пройде, — сказав Клейн м'яким і спокійним голосом, підходячи до Анжеліки.

Анжеліка різко підвела голову й трохи ошелешено пробурмотіла:

— Містер Моретті...

Вона швидко прийшла до тями й стурбовано запитала:

— В-ви вже знаєте про містера Вінсента?

— Так, справді, як я могла забути, ви ж чудовий провидець.

Клейн зітхнув, відповідаючи ситуації.

— Мені вдалося лише туманно побачити ситуацію... Що саме сталося з містером Вінсентом?

— Начальник сказав нам, що у містера Вінсента уві сні стався серцевий напад, і він мирно покинув цей світ, — Анжеліка трохи заплакала, поки говорила.

— Він був таким доброзичливим, таким ввічливим, справжнім джентльменом. Він був духовним наставником багатьох наших членів. В-він був ще таким молодим...

— Вибачте, що підняв таку сумну тему, — Клейн більше не втішав її. Він повільно попрямував до кімнати для зустрічей.

Анжеліка вийняла хустку і витерла очі й ніс. Потім вона подивилася на спину Клейна і голосно запитала:

— Містере Моретті, чого б ви хотіли випити?

— Чорний чай, — Клейн надавав перевагу чаю, ніж каві, хоча і знаходив тутешній чай досить середнім.

Взагалі, він віддав би перевагу імбирному пиву і солодкому холодному чаю. Але йому, як джентльмену, не личило поводитися як дитині в офіційних обставинах...

Оскільки це був понеділок, у кімнаті для зборів було лише п'ять чи шість осіб. Використовуючи свій Духовний Зір, Клейн побачив, що кожен з них мав різні кольори емоцій. Дехто сумував, хтось нудьгував, а інші були відносно спокійні.

«У всіх досить нормальні... нормальні реакції» Клейн злегка кивнув. Він узяв свою тростину і знайшов вільне місце.

Він уже збирався деактивувати Духовний Зір, коли побачив Анжеліку, яка зайшла і попрямувала до нього.

— Містере Моретті, вас шукає клієнт. Це та людина, що приходила минулого разу, — тихо сказала красуня.

— Ви все ще пам'ятаєте його? — з усмішкою запитав Клейн.

«Хм, цікаво, чи купив він чарівні ліки за моїми порадами... І чи потрібна йому операція...»

Анжеліка прикрила рот і сказала:

— Він був єдиною людиною, яка була готова чекати хоч цілий день.

Клейн схопив свою тростину, підвівся й, не кажучи ні слова, вийшов з кімнати.

У приймальні він побачив людину, яка зверталася до минулого разу. Клейн також зауважив, що аура біля його печінки відновила свій нормальний колір. І його загальний стан здоров'я також покращився.

— Вітаю, справді чудово відчути себе здоровим, — Клейн усміхнувся, простягаючи руку.

Богда спочатку здивувався, перш ніж одразу простягнув обидві руки. Він міцно стис праву долоню Клейна.

— Містере Моретті, ви дійсно можете «бачити» мій стан!

— Так, я повністю одужав! Лікарі ставили питання знову і знову, проводили повторні аналізи, але так і не змогли повірити, що я просто так одужав!

Почувши екстатичний опис Богди, Клейн спокійно підтвердив для себе одну річ: аптекар з Крамниці Народних Трав Лоусона безсумнівно Потойбічний.

Він бачив, наскільки серйозним було захворювання печінки цього чоловіка. Повне зцілення всього за кілька днів було за межами можливостей трав і лікарських навичок. Єдине можливе пояснення — це втручання Потойбічного.

У поєднанні з інцидентом Гласіса відповідь могла бути лише одна.

— Я маю покаятися перед Богом. Подумати тільки, адже я підозрював вас, підозрював цього чарівного аптекаря, — Богда відмовлявся відпускати руку Клейна.

Він продовжив розповідати про свій сором та вдячність:

— ... ці десять фунтів дійсно були недаремно витраченими грошима. За них я купив своє життя!

«Що? Десять фунтів? Ви витратили десять фунтів на чарівні ліки? І мені дали лише вісім пенні за моє ворожіння... Лише вісім пенні... вісім пенні... пенні...» Клейна приголомшила почута ним цифра.

У цей момент Богда випустив його руку і, сяючи, зробив крок назад. Він шанобливо вклонився і сказав:

— Я сьогодні тут, щоб висловити свою вдячність. Дякую, містере Моретті. Ви показали мені шлях та врятували моє життя.

— Це результат ворожіння, за яке ви заплатили. Вам не потрібно нікому дякувати, — Клейн злегка підняв голову й подивився на перегородку між стіною та стелею меланхолійним поглядом. А потім відповів, як і личить істинному шарлатану.

— Ви справжній провидець, — похвалив Богда.

— Далі я вирушу на вулицю Влад, щоб подякувати тому аптекарю та купити ліки, які він порекомендував.

— Хіба ви вже не одужали? — Клейн майстерно приховав подив у власному голосі.

Богда озирнувся і, підтвердивши, що красива дама у приймальні не звертає на них уваги, тихо розсміявся:

— Аптекар згадав суміш трав, у складі якої є порошок мумії. Це рецепт, який задовольнить і чоловіків, і жінок... Тоді я йому не повірив, але тепер я не маю сумнівів.

«... Існує такий рецепт?» Клейн раптово відчув, що аптекар був ошуканцем, і навіть подумав, що штовхнув людину перед собою у вогненну яму приреченості.

Він спостерігав за Богдою і переконався, що з його аурою немає проблем.

— Порошок мумії? — обережно запитав Клейн.

— Так, порошок мумії. Я запитав друга, і він підтвердив, що навіть дворяни Баклунда маніакально шукають цей предмет. Це порошок, отриманий шляхом подрібнення мумій, який дає чоловікам дивовижну силу в ліжку. Попри те, що це огидно і звучить бридко, це матеріал, яким користуються аристократи... — детально описав Богда. В його очах горіло жагуче бажання.

«Мумії? Муміфіковані трупи? Подрібнити їх в порошок...?» Клейн був приголомшений. Його мало не знудило прямо перед Богдою.

«Ці дворяни, безсумнівно, дуже суворі...» Саме коли він збирався порадити Богді не робити цього, Гласіс, який колись страждав від захворювання легень, увійшов у двері й почув слова Богди.

— Так, це дуже ефективно. Я б порекомендував вам піти до Крамниці Народних Трав Лоусона на вулиці Влад. Секретний рецепт містера Лоусона дуже дієвий! — Гласіс зняв окуляри й зацікавлено подався вперед.

Потім прошепотів тихим голосом:

— Мій досвід був дуже, дуже, дуже незрівнянним.

— Ви також про це знаєте? Я якраз збирався піти до Крамниці Народних Трав містера Лоусона, — тривоги Богди повністю зникли.

Після короткої розмови він поспіхом покинув Клуб Ворожінь.

А Клейн все одно залишився трохи приголомшеним.

Він дочекався двадцяти хвилин на шосту, одягнув капелюх і взяв свою чорну тростину. Він сів у карет й вирушив на вулицю Влад, маючи намір таємно поспостерігати за аптекарем на ім'я Лоусон Дарквейд, перш ніж вирішити, чи варто йому повідомляти капітана, чи ні.

...

Вулиця Влад, 18.

Клейн стояв біля крамниці трав і бачив зачинені двері, а також оголошення про оренду.

«... Досить обережна людина...» Тихо пробурмотів він.

Оскільки ця людина вже поїхала, більше не було потреби турбуватися чи спостерігати за нею.