Проста місія

Клейн кивнув:

— Добре, але я досі не знаю, в чому полягає моя місія.

— Нічого небезпечного. Принаймні я не помітив жодних ознак цього, — наголосив Данн.

— Цю справу нам передали з департаменту поліції району Золотий Інд. Протягом останнього місяця відомий філантроп сер Дьювівіл зазнав незвичайних переслідувань. Будь то його охоронці, найняті працівники служби безпеки, чи поліція, ніхто з них не зміг знайти злодія. Інспектор Толле, який відповідає за цю справу, підозрює, що в ній залучені Потойбічні, тому і передав її нам.

«Деякий час тому я бачив сера Дьювівіла в бібліотеці й помітив, що він виглядав пригніченим і млявим. Отже, це був результат переслідувань...» Клейн насупив брови й запитав:

— Що це за переслідування?

«Ще не було заподіяно жодної фізичної шкоди; таким робом, переслідування не вважається небезпечним».

— Сер Дьювівіл щоночі чує стогони та плач, незалежно від того, знаходиться він у Тінгені чи ні. Це негативно впливає на якість його сну, — Данн перевернув наявну інформацію і продовжив:

— Він ходив до психіатра і просив дворецького та слуг підтвердити, що це не галюцинації. Вони це підтвердили, тому є підозри, що його хтось переслідує.

Закривши файл, Данн подивився на Клейна.

— Переодягніться у форму інспектора-стажера в кімнаті відпочинку, а потім зустріньтеся у стрілецькому клубі з інспектором Толле, який відповідає за цю справу. Він надасть більш детальну інформацію.

— Уніформа інспектора-стажера? — підсвідомо перепитав Клейн.

Данн потер чоло й усміхнувся.

— Половина нашої зарплати надходить з департаменту поліції, і звання інспектора-стажера існує не лише на папері. Коли ви вперше зустрілися з Леонардом та мною, ми теж були одягнені в уніформу. Це привілеї, які мають офіційні робітники. Так, «Пільги», як би назвав це імператор Розель.

«На жаль, я не зможу носити уніформу як повсякденний одяг. Інакше у мене був би запасний набір на випадок прання мого звичайного костюму...» Клейн узяв свою тростину і попрощався, перш ніж вийти з кабінету капітана.

Він попрямував до кімнати відпочинку і побачив на столі чорно-білу картату форму разом зі шкіряними черевиками. На кашкеті мундира був вишитий логотип департаменту поліції — два схрещених мечі та корона. На плечі опинився чорно-білий еполет із блискучою срібною зіркою.

— Це форма інспектора-стажера? — Клейн подивився на уніформу і помітив рядок цифр під срібними зірками: 06-254.

Він мав деяке уявлення про структуру звань поліції у Королівстві Лоен. Верхній ешелон займали міністр та головний секретар поліції. Під ними були відповідно комісари, їхні заступники та помічники з різних відділень. У середині були суперінтенданти та інспектори, а в самому низу — сержанти та констеблі.

Зачинивши двері, Клейн зняв костюм з капелюхом і перевдягся у форму.

Він повісив свій костюм і вийшов з кімнати. Пройшовши до кабінету, Клейн глянув на себе у дзеркало, принесене туди Розанною.

Молодий чоловік у дзеркалі мав чорне волосся та ніжні карі очі. Уніформа підкреслювала його героїчний дух.

— Непогано, — сам себе похвалив Клейн.

Він залишив тростину в офісі та покинув охоронну компанію Блекторн.

У його кишенях був повний комплект спорядження, починаючи від зброї й до поліційного значка.

...

У залі стрілецького клубу.

Клейн відразу впізнав інспектора Толле, оскільки той був єдиною людиною в поліційній формі.

«Втім, як і я...» Подумав Клейн.

На еполетах інспектора Толле сяяли дві срібні зірки. Його одяг був підпертий животом, а сам він мав густі русяві вуса. Його статура була високою, але не винятковою. Але, можливо, колись цей інспектор справді був більшим.

— Моретті? Клейн Моретті? — Толле помітив Клейна і привітав його з усмішкою.

— Добрий день, інспектор Толле, я думаю, ви не помилилися, — дружньо відповів Клейн, а потім, дотримуючись своїх спогадів, підняв праву руку, і, тримаючи пальці прямо, відсалютував.

Толле усміхнувся.

— Я можу сказати, що ти молодий хлопець, з яким легко ладнати. Це добре. Попрямували до будинку сера Дьювівіла?

Попри те, що інспектор був вищим, ніж Клейн за званням, тон його запитання був явно дружнім.

— Без проблем, — Клейн на мить задумався, перш ніж сказати:

— Ви можете розповісти подробиці справи в кареті?

— Звичайно, — Толле погладив густу біляву бороду і повів Клейна зі стрілецького клубу. Вони сіли в карету, що стояла з іншого боку дороги.

Карета була з особистим кучером, і теж мала емблему двох схрещених мечів й корони.

— Сер Дьювівіл є вірянином Богині, тому ми передали цю справу вам, — сідаючи, швидко сказав Толле.

— Я знаю. Прекрасний лицар часто зустрічається на обкладинках газет та журналів, — Клейн привітно усміхнувся.

Толле підняв стос документів, що лежав поруч, і зняв з нього печатку, перш ніж дістати матеріали зсередини. Гортаючи їх, він пояснював:

— Попри те, що ви вже знаєте про це все, мені потрібно провести детальний інструктаж.

— Сер Дьювівіл — один із найбагатших магнатів міста Тінген. Свою кар'єру розпочав зі свинцево-фарфорового заводу. Зараз розширився до металургії, вугілля, судноплавства, банківської справи та облігацій. Він також великий філантроп, який вшанувався похвали короля за те, що заснував благодійний фонд Дьювівіла, Траст Дьювівіла та бібліотеку Дьювівіла... П'ять років тому його також посвятили у лицарі... Якби він балотувався на посаду мера, то не думаю, що хтось у Тінгені зміг би скласти йому конкуренцію.

— Але його ціль — Баклунд; він хоче стати членом верхньої палати Королівства. Колись ми підозрювали, що його переслідування можуть бути пов'язані з цим, але не змогли знайти жодних підказок.

Клейн злегка кивнув і сказав:

— Ми не можемо виключати таку можливість, але наразі немає нічого, що могло б підтвердити це.

Толле не став зупинятися на цьому і продовжив:

— З шостого числа минулого місяця сер Дьювівіл щоночі чує болісні стогони, як у пацієнта, який бореться за своє життя. Він кілька разів перевіряв сусідні кімнати, але не виявив нічого незвичайного. Дворецький і слуги підтвердили, що чули ці звуки, але для них вони були тихішими.

— Спочатку сер Дьювівіл вірив, що це швидко пройде, і не приділяв цьому особливої уваги. Але стогони ставали дедалі частішими, аж до того, що звучали інколи навіть вдень. До них ще додалися нестерпні крики.

— Це призвело до того, що сер Дьювівіл знову і знову не міг заснути, і в нього не було іншого вибору, як залишити Тінген і переїхати на свою віллу. Але це було марно. Стогони й крики продовжились. Подібним чином це явище збереглось і в Баклунді, але з меншою силою.

— Він найняв охоронців, щоб перевірити своє оточення, але ті не знайшли жодних зачіпок. Наше попереднє розслідування також нічого не виявило.

— Сер Дьювівіл, якого катували вже понад місяць, перебуває на межі нервового зриву. Він знову і знову відвідував психіатра, але не зміг розв'язати свої проблеми. Сер Дьювівіл сказав, що якщо ця проблема не буде вирішена протягом місяця, то він покине Тінген і вирушить до Баклунду. Він вірить, що там знайдуться люди, які зможуть допомогти йому.

Вислухавши пояснення Толле, Клейн швидко проаналізував ситуацію і придумав кілька версій.

«Він образив Потойбічного і тепер страждає від прокляття?»

«Ні, якби він страждав від прокляття, дворецький і слуги не чули б цих звуків...»

«Може серед слуг чи охоронців ховається Потойбічний з невідомими мотивами?»

«Але проблема в тому, що за останній місяць до сера Дьювівіла не приходили найматися нові люди».

«Можливо, сер Дьювівіл випадково зіткнувся з якимось мстивим злим духом?»

«Таку можливість не можна виключати».

Поки Клейн все ще був у роздумах, карета заїхала в район Золотий Інд і зупинилася біля дверей будинку сера Дьювівіла.

Залізний паркан оточував пишний сад. Поруч із металевими воротами стояли дві статуї. За воротами знаходився чудовий фонтан, що виливався водою на мармурову скульптуру, велика двоповерхова будівля, а також доріжка, досить широка, щоб умістити три карети.

— Навіть будинок лицаря всього двоповерховий... Газета повідомляла, що в Баклунді експериментують з будівництвом десятиповерхових будинків... — Клейн вийшов з карети й побачив сержанта з трьома шевронами, що бадьоро перетинав дорогу.

Він подивився на Клейна, підняв руку й відсалютував.

— Доброго ранку, сер!

— Доброго ранку, — кивнув Клейн з усмішкою.

Толле усміхнувся.

— Це сержант Гейт, звертайтеся до нього, якщо вам щось знадобиться.

— Це інспектор-стажер Моретті, експерт з історії та психології з департаменту поліції, — Толле представив Клейна Гейту.

«... Я не заслуговую на таке звання...» Клейну стало трохи ніяково.

Після вітання Гейт вказав на двоповерхову будівлю за фонтаном і сказав:

— Сер Дьювівіл чекає на нас.

— Добре, — Клейн простяг руку і торкнувся револьвера у себе на поясі.

Це був його найкращий захист від ворога.

Оскільки він був у поліційній формі, Клейн зміг перекласти свій револьвер у кобуру на поясі, щоб його було легше витягати.

Розмовляючи, вони пішли стежкою навколо фонтану і підійшли до дверей.

На той час двері вже відчинив слуга, який чемно чекав осторонь.

Удавши, що поправляє свій капелюх, Клейн двічі постукав по міжбрів'ю, щоб активувати Духовний Зір, перш ніж увійти до будинку.

В коридорі сидів сер Дьювівіл з квадратним обличчям і потирав чоло. Він явно був у пригніченому настрої. Його світле волосся і блакитні очі були або сухими, або тьмяними, наче він постарів принаймні на п'ять років.

— Доброго ранку, сер Дьювівіл, — Клейн, Толле і Гейт одночасно вклонилися.

Сер Дьювівіл підвівся і вимучено усміхнувся.

— Доброго ранку, офіцери. Я сподіваюсь, що ви зможете розв'язати мої проблеми.

У цю мить Клейн примружився і трохи насупив брови.

Окрім поганого настрою, Клейн не зміг знайти у сера Дьювівіла жодних інших проблем.

«Це дивно...» Він на мить задумався, перш ніж запитати:

— Сер, у якій кімнаті ви вперше почули ці стогони?

— У моїй спальні, — сер Дьювівіл хитнув головою.

— Чи можемо ми подивитись? — поцікавився Клейн.

— Хіба ви не перевіряли це місце вже багато разів? — запитав у відповідь дворецький середнього віку, який стояв поруч, нахмурившись.

Вочевидь, він не впізнав у Клейні компаньйона доброї людини, яка «повертає гроші». [1]

[1] [П.п.: Що це означає я так і не зрозумів. Ось ще один варіант перекладу з англійської (то з китайської був): «Було зрозуміло, що він не помітив, що Клейн був партнером доброї душі, яка «не поклала в кишеню гроші, які він зібрав»»]

Клейн спокійно усміхнувся.

— Це були мої колеги, а не я.

— Сер, це експерт, надісланий департаментом поліції, — сказав Толле, скориставшись нагодою, щоб представити Клейна.

Дьювівіл подивився на молодого експерта і сказав:

— Добре, Каллен, відведи його до спальні.

— Сер, я сподіваюся, що ви підете з нами, — серйозно сказав Клейн.

Дьювівіл кілька секунд вагався, перш ніж сказати:

— Якщо це допоможе розв'язати проблему...

Говорячи це, він узяв свою тростину і слабкими кроками попрямував до сходів. Поряд з ним рухалися дворецький Каллен та охоронці, готові підтримати його у разі потреби.

Клейн оглядався, мовчки йдучи за ними.

«Крок, два кроки, три кроки...» Вони піднялися на другий поверх і увійшли до господарської спальні.

Клейн не встиг оглянути оточення, як його волосся стало дибки.

Це була реакція його духовного сприйняття!