Рей Бібер

*Хааа... Хааа... Хааа...*

*Бах! Бах! Бах!*

Гучне дихання та інтенсивний стукіт спершу чергувалися, але незабаром залунали разом. Ці зловісні звуки змушували Клейна та компанію сильно нервувати, наче вони почули якийсь злий шепіт.

Скориставшись моментом, коли Айур, Данн і Лоротта відволіклись, клоун в смокінгу витяг з кишені довгий аркуш паперу.

*Па!*

Він кинув його правою рукою. Папірець спалахнув і перетворився на чорний вогняний батіг, яким клоун вдарив власну щиколотку.

Пролунав швидкоплинний, але трагічний крик, коли клоун вирвався з невидимих ​​кайданів і зробив сальто назад.

*Бах! Бах! Бах!*

Данн, Айур і Лоротта почали стріляти, але кулі влучили лише в дерев'яні ящики.

Клоун в офіційному костюмі затис рану своєю правою рукою і рвонув геть від складу.

Він був настільки швидким, що за мить залишився лише натяк на його спину.

Але перш ніж він зник, його права рука, притиснута до рани на животі, потяглася до лівого передпліччя. Діра від кулі вже зникла, і шкіра виглядала цілком нормально.

Натомість місце на лівій руці, якого він торкнувся правою, раптом стало понівеченим, і в розірваній плоті з'явилася срібна куля.

Данн та інші його не переслідували, оскільки важке дихання зсередини складу було вже настільки гучним, що змушувало їх нервувати й відчувати невпевненість.

*Бум!*

Двері складу раптово вибухнули й розлетілися на шматки.

В цей момент щось, обгорнуте рваною тканиною, вилетіло звідти й приземлилося неподалік від Клейна.

Коли хлопець перевів свій погляд, він зрозумів, що це чиясь відірвана кінцівка. Кривава ​​плоть була кимось пожована. Білі кістки були зламані нерівномірно, коли стирчали з руки.

*Па! Па! Па!*

З дверей один за одним вилітали шматки чогось. За фонтаном крові пішли очі з розширеними зіницями й живцем відірвані мочки вух. Нарешті, вилетіла половинка серця, і кишки, заповнені чимось жовтувато-коричневим.

Якби Клейн не бачив того жахливого роздутого трупа у квартирі Рея Бібера, його, мабуть, уже вирвало б.

Він був на межі нервового зриву. Зробивши над собою величезне зусилля, Клейн стримався і не почав стрілянину в темну прірву вибитих дверей, він викинув порожні гільзи зі свого револьвера і перезарядив його кулями для полювання на демонів.

*Бах!*

Данн підійшов ближче і впевнено пальнув усередину складу.

Це було ніби пострілом в море. З боку складу не пролунало жодного звуку у відповідь.

*Хааа... Хааа... Хааа...*

Гучне дихання посилилося, коли сірувато-білий колір заповнив відчинені двері.

Ще двома гучними пострілами кулі Айура Харсона та Борджіа розірвали білизну, але не змогли перешкодити «кольору» розлитися назовні. Самі кулі не залишили на цьому створінні жодних ран і не викликали жодної краплі крові.

Клейн затримав подих і не став стріляти навмання. Він спостерігав, як силует повільно набував обрисів.

Це була людиноподібна істота заввишки понад два метри. Її кінцівки були неприродно перекручені. Начебто їх кілька разів зламали.

Білі кістки стирчали з-під шкіри, а всю сірувато-білу поверхню покривали глибокі зморшки, подібні до людського мозку, вийнятого з черепа.

По тілу монстра текла сірувато-біла, гнила, липка жижа. Голова здавалася відносно нормальною, але бліду шкіру прикрашала безліч зморшок.

Коли істота розкрила свою пащу, Клейн побачив порцеляновий вставний зуб, який, здавалося, майже випав, криваву слину, а також подрібнені кістки та м'ясо.

«Чи... залишився Рей Бібер все ще людиною?» Клейн зітхнув, і відчув, як швидко стукає його серце.

*Бах!*

Куля для полювання на демонів Леонарда влучила в лоб Рея Бібера і розірвала його, залишивши глибоку дірку.

На землю потекла сірувато-біла рідина. Краплі на землі починали звиватися і перетворювалися на жирних личинок.

Монстр виявився абсолютно неушкодженим. Він не був ні швидким, ні повільним, коли рвонувся у бік Борджіа, який був до нього найближчим. Але його справжньою ціллю виявилася чорна скриня із Запечатаним Артефактом 2-049.

— Втрата контролю над силами Потойбічного, — глибоким голосом крикнув Данн.

— Лоротта, це схоже на мертву душу, тому швидше відшукай її слабкість!

— Добре, — поквапилась Лоротта, після чого підвела руки, і торкнулася очей.

Її зіниці стали сірими, а потім безбарвними, наче вона потрапила у світ духів і царство мертвих душ. Лоротта подивилася на ворога іншим зором і почала шукати «вузол».

Клейн побачив, що постріли неефективні, тому не став марнувати кулі. Він підняв руку, постукав по міжбрів'ю і активував свій Духовний Зір. Він планував допомогти Могильнику Лоротті.

Зважаючи на те, що він побачив, у монстра Бібера залишився лише один вид духовного сяйва. Чистий сірувато-білий колір наповнений божевіллям.

Крім того, Клейн більше нічого не бачив.

У цей момент Айур Харсон і Леонард Мітчелл одночасно заспівали:

— О, загроза жаху, надія багряних криків!

— Одне, принаймні, точно: життя минає, наче мить;

— В одному ти можеш бути впевнений, все інше — брехня;

— Квітка, що колись розквітла, назавжди вмирає… [1]

[1][Адаптовано з англійського перекладу рубаїв Омара Хаяма. Переклад від Danay]

...

Простір затопила сила, здатна загнати людину у мирний сон. Викривлений сірувато-білий монстр поступово сповільнювався, ніби його захопила чарівність вірша.

Але раптом він відкрив рот і пролунав пронизливий крик, який не могли почути звичайні люди.

— Ах!

...

*Бум!*

Клейн відчув гострий головний біль, і автоматично вийшов зі свого стану Духовного Зору.

Він відчув, як з носа потекла тепла рідина. Він підсвідомо змахнув її рукою і виявив, що тильна сторона долоні стала червоною.

Айур і Леонард одночасно звалилися на землю. З їхніх ротів, носів та очей сочилася кров.

Борджіа, Данн та Лоротта відступили на пару кроків, а їхні обличчя охопила блідість.

Монстр крикнув лише один раз, але, схоже, потужність його крику перевершувала сили всіх шести потойбічних. На них одразу навалилася слабкість.

*Бам!*

Монстр наблизився до Борджіа і змахнув своєю перекрученою рукою.

*Бах! Бах! Бах! Бах!*

Борджіа і Данн вистрілили по два рази кожен, але не завдали монстрові жодної шкоди.

*Бах!*

Удар змусив Борджіа відлетіти убік, а його довгоствольний револьвер упав на землю.

Він кілька разів намагався підвестися на ноги, але не зміг.

З куточків рота монстра Бібера сочилася тягуча рідина, коли він стрибнув до чорної скрині.

*Бах!*

У цей критичний момент Харсон наважився вистрілити в скриню, намагаючись відкинути ящик на деяку відстань й перешкодити монстру його схопити. Імпульс пострілу зміг відкинути скриньку навіть більше, ніж на десять метрів.

Чорна скриня тріснула. Із сильними ударами зсередини це стало більш очевидним.

— Знайшла! — чорнява Лоротта нарешті прокричала.

— Три секунди. Тримайте його принаймні три секунди.

— Добре.

Данн більше не зволікав. Він простяг руку, щоб торкнутися міжбрів'я, і заплющив очі.

Здавалося, що він заснув, проте з його тіла одна за одною випливали безформні хвилі невидимої енергії.

У цей момент монстр Бібер завмер і божевілля в його очах швидко зникло. Його тонкі напівпрозорі повіки почали потроху закриватися.

Тіло Данна затремтіло, щось вискочило з-під його одягу і почало звиватися на місці. Начебто він ховав у себе всередині клубок слизьких змій.

Лоротта помчала вперед і, перекотившись, опинилася під монстром.

Упершись однією рукою в землю, вона завдала потужного удару в промежину Бібера.

*Пуф!*

Вона проігнорувала біль, що пронизав її руку, сперлася на землю й спрямувала ще більше сили. Її рука глибше занурилася в чуже тіло.

*Вжух!*

Лоротта висмикнула передпліччя й витягнула кишку, наповнену коричнево-жовтими плямами крові.

У кишківнику лежав древній записник.

— Аааааа!

Монстр Бібер випустив крик, від якого стигла кров. Його тіло раптово спалахнуло і почало танути.

— Відступай!

Як тільки пролунав поспішний окрик Харсона, Клейн побачив, як Бібер раптово здувся.

*Бум!*

Пролунав гучний вибух, і Клейна, що стояв осторонь, підкинуло ударною хвилею.

Впавши на землю, він щосили намагався впоратися з запамороченням і сильним болем. Він побачив, що монстр Бібер перетворився на купу огидної гнилявої плоті. Потім Данна і Лоротту, які лежали за дюжину метрів від нього непритомні.

Айур Харсон, Борджіа та Леонард Мітчелл теж були на землі. Хтось із них стогнав від болю, хтось намагався підвестися.

Клейн уже збирався розслабитися, коли раптово за два-три метри від себе побачив знайомий предмет.

Чорна скриня перестала котитися і завмерла, тріснутою стороною до неба.

Назовні витягнулась тонка коричнева рука.

«Запечатаний Артефакт... 2-049... Дідька лисого!» Серце Клейна застигло, і він відразу відстрибнув у протилежному напрямку, намагаючись уникнути впливу 2-049.

Попередній вибух відкинув чорну скриню прямо до нього!

У цю мить у голові Клейна раптово загуділо, а його думки стали млявими.