Порада Провидця

Перед тим, як вийти з дому, Клейн знайшов час, щоб ретельно почистити свій костюм та циліндр за допомогою маленької щіточки та хустки. Потім виправ свою білу сорочку, одягнувши таку саму лляну і своє єдине пристойне пальто. Він бадьоро вийшов надвір.

«По-перше, сукня Мелісси. Потім костюм Бенсона. Лише тоді я зможу розглянути другий костюм для себе. Грошей ніколи не вистачає... Крім того, нам треба заощаджувати, щоб купити порцеляновий сервіз для гостей... До того ж я маю відкладати гроші, щоб купувати інгредієнти для дослідів...» Клейн сів у громадський екіпаж і замислився над фінансовим станом своєї родини. Але чим більше він заглиблювався в математику, тим сильніше хитав головою.

За його підрахунками виходило, що йому знадобиться щонайменше рік, щоб дозволити собі, братові та сестрі жити, як належить сім'ї середнього класу.

Звісно, ​​Клейн не враховував премій та підвищення заробітної плати.

Екіпаж проїхав міськими вулицями й зупинився навпроти Клубу Ворожінь на вулиці Хаус.

Клейн притримав циліндр і зіскочив з карети. Він пройшов знайомою дорогою та увійшов у фоє клубу, розташованого на другому поверсі. Там він побачив чудову брюнетку Анжеліку.

В її очах все ще таївся натяк на пролиті сльози, але вона виглядала надзвичайно розслабленою.

Клейн підняв руку, щоб злегка постукати по міжбрів'ю, і уважно оглянув Анжеліку. Він виявив, що сірість її емоцій розвіялася і поступилася місцем сонячній білизні.

Побачивши все, що йому потрібно було, Клейн підійшов, зняв циліндр і усміхнувся.

— Міс Анжеліка, сьогодні прекрасний день, чи не так?

Анжеліка здивовано підвела голову. Потім усміхнулася:

— Ви як кіт містера Вінсента, ходите зовсім безшумно. Хе-хе, я й забула, що ви провісник, що вміє читати по обличчю...

Вона замовкла, потім прикусила губу і вклонилася.

— Дякую. Дякую за вашу вчорашню пораду. Мені стало набагато краще. Понад рік я не відчувала себе такою розслабленою, щасливою і задоволеною життям.

Почувши її щиру подяку, Клейн і сам заразився її радістю та щастям. Він підняв куточки губ в усмішці:

— Для мене честь допомогти вам.

Після цих слів, він відчув, як з нього спала певна напруга, а його духовність стала набагато спокійнішою та жвавішою.

«Це все, чого хоче зілля Провидця? Провидець, який щиро бажає допомогти своєму клієнтові?» Клейн ущипнув своє міжбрів'я, вдавши, що глибоко над чимось задумався, і непомітно постукав кілька разів.

Клейн виявив, що активація та деактивація Духовного Зору виявилося не настільки непомітною, як йому хотілося б. Але основна проблема була в тому, що він ще не вигадав кращого рішення. Оскільки Клейн тільки недавно став Провидцем, то його духовність та майстерність ще не досягли своєї справжньої сили. Отже, у нього на тілі було не так багато відповідних точок для активації та деактивації Духовного Зору. На сьогодні міжбрів'я було найкращим варіантом.

«Коли я стану справжнім Провидцем і повністю засвою зілля, обов'язково придумаю більш непомітний рух...» Клейн непомітно кивнув і пішов до напіввідкритої зали для зборів.

— Кава чи чай? — поспішно спитала Анжеліка.

— Кава Дезі, — відповів Клейн.

Він планував скуштувати всі напої, які тільки міг запропонувати Клуб Ворожінь.

У кімнаті було шість чи сім осіб, але Ханасса Вінсента серед них не було.

— Містера Вінсента немає? — Клейн зупинився і мимохідь запитав.

Анжеліка здивувалася, проте відповіла:

— Звичайно ж, він буває тут далеко не щодня. Містер Вінсент прийняв запрошення читати лекції у клубі гавані Енмат. Ви його шукаєте?

— Зовсім ні. Просто цікаво. Раніше я бачив його щоразу, коли приходив, — Клейн з усмішкою похитав головою.

Тим часом він побачив, що серед присутніх було знайоме обличчя.

Гласіс, який ворожив йому раніше!

Гласіс щось читав за допомогою свого монокля, але раптово відчув, як на нього хтось дивився. Він підвів голову і придивився.

Його обличчя відразу осяяла щира нічим не прикрита радість. Спершись обома руками на стіл, він схопився і кинувся до Клейна.

— Добрий день, містере Моретті. А я ще думав, чи прийдете ви сьогодні.

— Я чув від Анжеліки, що ви не лікар, а провісник, що вміє читати по обличчю?

Клейн усміхнувся.

— Це не єдине, у чому я гарно розуміюсь. Містер Гласіс. Схоже, хвороба вас більше не турбує?

Він потер лоб і двічі постукав по міжбрів'ю. Він зауважив, що аура Гласіса прийшла до норми.

— Так, я дуже шкодував, що не прийняв тоді вашої пропозиції. Але, на щастя, біля будинку є чудовий аптекар. Він дав моїй дружині чарівне зілля, яке врятувало мене від смерті, — емоційно розповів Гласіс.

Як цивільний робітник нічних яструбів, Клейн змушений був запитати:

— Дуже чудовий аптекар? Чарівне зілля?

«Чарівне? Наскільки чарівне? На рівні Потойбічних?»

— Він сказав, що це якийсь народний засіб з Ленбурга. Коротко кажучи, це дуже допомогло мені в лікуванні хвороби, — відповів Гласіс, не помічаючи нічого незвичайного в інтересі містера Моретті.

«Народний травник?» Клейн постукав по міжбрів'ю, ніби про щось задумався.

— Як його звати? Де він живе? Як ви вже, мабуть, самі зрозуміли, навіть віщун не може гарантувати, що несподівано не захворіє. Можливо, і мені колись будуть потрібні його послуги.

Клейн вже знав від свого вчителя та однокурсників, що система охорони здоров'я цього світу перебувала у зародковому стані. Від багатьох хвороб майже не було ліків, тому магічні зілля та всілякі знахарі все ще контролювали ринок. У подібних знаннях не було ніякої шкоди, тим більше коли вони можуть йому стати в пригоді.

Гласіс чесно відповів:

— Його звати Лоусон Дарквейд. У нього є маленька крамниця на вулиці Влад, 18 у Східному Районі, називається «Крамниця Народних Трав Лоусона».

— Дякую, — Клейн щиро йому подякував.

Гласіс обернувся і запросив його сісти поряд із собою. У цей момент підійшла Анжеліка, щоб подати містеру Моретті каву.

«У порівнянні з кавою Саутвілль, Дезі ароматніша, але гірша на смак...» Клейн відпив із чашки й потримав напій у роті, оцінюючи його смак.

Гласіс швидко обдумав свої слова, спостерігаючи, як Клейн ставить білу порцелянову чашку на стіл.

— Містере Моретті, чи можу я просити у вас ворожіння? Я заплачу будь-яку вказану вами ціну.

— Восьми пенні буде достатньо. Я не збираюся підіймати ціну на рівному місці, — Клейн таки сподівався, що хтось попросить його послуги віщування.

— Ворожити будемо в кімнаті?

— Так. Топаз, — як людина, краще знайома з плануванням клубу, містер Гласіс пішов уперед.

Увійшовши до кімнати для ворожіння і замкнувши за ними двері, Клейн сів за довгий стіл. Він запитав серйозним голосом:

— Містере Гласіс, про що б ви хотіли поворожити?

— Я хочу проінвестувати одне підприємство, але це величезні гроші. Якщо справа прогорить, моя сім'я і я отримаємо серйозний удар. Хотів би знати, чи це буде успішним вкладенням, — Гласіс розповів про свої турботи.

— Раніше я сам ворожив на картах таро. Хм, ворожіння після очищення моєї душі. Результат був досить непоганим. Так, я сам провів інтерпретацію, але принципів цих символів я не порушував.

Клейн подумав і з цікавістю запитав:

— Для початку було б чудово, якби ви описали ситуацію загалом і розповіли трохи про себе. Ще краще почути про це ваше підприємство. Потім ми скористаємося методом духовної астролябії.

— Добре, — Гласіс обдумав свої слова й сказав:

— Коли містер Ланевус досліджував гірський ланцюг Хорнаціс, він виявив гігантські поклади високоякісної залізної руди. Він витратив усі свої заощадження, щоб викупити цю землю, і найняв геологів, щоб ті провели розвідку родовища. Результати дуже обнадійливі.

— Але у нього не вистачило власних коштів на розробку, тому він створив металургійну компанію і має намір подати заявку на кредит у банк. В той самий час містер Ланевус має намір випустити відповідну кількість акцій, щоб збільшити первісний капітал. План все ще на стадії опрацювання, але обіцяє гарний прибуток.

Клейн читав газети, а також був професійним істориком, тож знав, що у цьому світі є акції. І знав, що концепцію акцій втілено саме імператором Розелем.

«Так, знову він».

Під час колонізації Південного Континенту він створив компанію «Siberon» та успішно розв'язав питання залучення коштів населення шляхом випуску акцій. Таким робом, імператор отримав перевагу від колонізації.

Оскільки доходи були надмірно великими, нововведення прижилося. З'явилися акції залізниць, гірничодобувних компаній, парової промисловості тощо. Хтось досяг успіху, хтось зазнав невдачі. Але це стало каталізатором для виникнення Фондової Біржі Баклунда.

Крім того, імператор Розель створив національні облігації, пайові фонди та інші інвестиційні інструменти. Перші стали найстабільнішою формою інвестицій із прибутковістю від чотирьох до шести відсотків.

Клейн згадав, як Бенсон одного разу казав, що якщо отримати три тисячі фунтів у спадок, то далі можна вже буде не працювати. Стабільний дохід у п'ять відсотків — це 150 фунтів, що еквівалентно річному доходу Клейна.

«На Землі це відомо як капіталізм рантьє...» Клейн зітхнув і обережно запитав:

— Ви впевнені, що тут немає нічого поганого? Чи можна довіряти цьому Ланевусу?

— Я бачив документи на землю та геологічний звіт. Є печатка уряду округу Сівеллаус та підтвердження професійної компанії, що проводила геологорозвідувальні роботи. Крім того, у кабінеті містера Ланевуса є групова фотографія з сером Дьювівілем та мером, — Гласіс переконливо кивнув.

«Групова фотографія? Це нічого не означає...» Клейн, який народився в епоху інформаційного вибуху, бачив надто багато подібних речей. Він би не купився на таку історію лише через одну фотографію.

Однак не мало жодного значення, повірив він цьому чи ні. Йому залишалося тільки взяти ручку та скласти астролябію відповідно до ключових моментів часу та інформації, яку надав Гласіс.

Через деякий час Клейн вказав на астролябію і сказав:

— Ви й самі маєте змогу зрозуміти, що це дуже невдале діло. Під квітучою поверхнею ховається гігантська прірва.

— ... — Гласіс надовго замовк.

Він кілька разів поривався щось сказати, але не зміг знайти потрібних слів.

Через кілька хвилин внутрішньої боротьби він із сумною усмішкою видавив із себе:

— Я ретельно все обдумаю, коли повернусь.

Почувши його відповідь, Клейну залишалося лише зітхнути й похитати головою. Він усвідомив, наскільки ж безпорадним міг бути Провидець.

Провидець міг лише давати рекомендації, а не ухвалювати рішення за інших.

Коли вони вийшли з Топазової Кімнати, до них підійшла Анжеліка і сказала:

— Містере Моретті, дехто хоче, щоб ви йому поворожили.

Сказавши це, вона пошепки додала:

— Він не питав моєї поради. І навіть не переглядав альбом.

«Моя репутація поширюється?» Клейн спантеличено повернув голову у бік приймальні.