Слухач

Стародавній трищогловий вітрильник йшов морем крізь бурхливий шторм.

Він був не найшвидшим і мав невелику водотоннажність. У таку погоду море було схоже на сцену з фільму, а вітрильник нагадував зів'ялий лист, гнаний хвилями. Однак, не звертаючи уваги на будь-яке буяння штормів або висоту хвиль, корабель продовжував спокійно бігти вперед, і при цьому його навіть не гойдало.

Алджер Вілсон стояв на порожній палубі й дивився на величезні, схожі на гори, хвилі. Про що він при цьому думав було загадкою.

«Незабаром понеділок...» — бурмотів він подумки.

Це був день, присвячений Матері Землі, початок низки наростання та спадання.

Однак для Алджера це означало щось зовсім інше. Цей день належав таємничій істоті, вічно оповитій сірувато-білим туманом.

«Принаймні, я не перетворився на божевільного...» Він перестав озиратися і видав самопринизливий смішок.

У цей момент один із нечисленних моряків, які у нього все ще були, схилився і з благоговінням запитав: 

— Ваша світлість, куди ми беремо курс на цей раз?

Алджер озирнувся і спокійним голосом сказав: 

— Переслідуйте Слухача з Ордену Аврори.

...

Буря стихла і туман розвіявся. На дивному вітрильнику з гарматами на борту, восьми або дев'ятирічний хлопчик з м'яким солом'яним волоссям зі страхом дивився на піратів, що його оточували. А ті займалися чим завгодно. Одні насолоджувались пивом, інші лазили сюди-туди по вантах, треті жартували один над одним, а хтось навіть бився на кулаках.

Хлопчик повернувся, щоб подивитися на людину в чорному одязі, що завмерла у тіні. Він понизив свій голос і запитав: 

— Батьку, а куди ми пливемо?

П'ять днів тому він уперше побачив свого батька, який називав себе авантюристом.

Якби не портрет, залишений його покійною матір'ю, на якій був зображений цей чоловік і те, що притулок відчинив для нього свої двері, він зовсім не хотів залишати рідне місто і слідувати за людиною, яку зовсім не знав, хоч той і називав себе його батьком.

Чоловік у тіні опустив голову і подивився на сина. Він ввічливо відповів: 

— Джек, я приведу тебе у святе місце, святу резиденцію, де колись жив Творець.

— Це Царство Боже? Ми, смертні, можемо туди увійти, лише завоювавши Його благодать... — мати дала Джеку гарну освіту, а тому він знався на таких речах. 

Він був одночасно здивований і наляканий цим.

У людини, яка стояла у тіні, була точена, ніби зроблена кращим скульптором, щелепа.

Людина піднесла руку до вуха і вдала, що до чогось прислухається. А потім заговорила таким тоном, ніби перебувала у якомусь трансі: 

— Джек, смертні — це неправильне поняття. Творець створив цей світ, і Він усюди. Він існує у кожній живій істоті. А все, що живе, має частинку його божественності. Як тільки частка досягне певного рівня, істота може стати ангелом. Нині сім фальшивих богів — це лише могутні ангели.

— Тепер я можу чути вчення Творця. Ах, які незвичайні його одкровення! Життя — це лише подорож духу. Якщо дух досить сильний і стійкий, ми можемо розкрити свою божественність і злитися з ще більшою кількістю божественності...

Джек так і не зміг зрозуміти настільки складний опис. Хлопчик похитав головою й озвучив ще одне питання, поставити яке раніше він не мав можливості.

— Батьку, я чув від матері, що після того, як Творець створив цей світ, Він розколовся, перетворившись на всі істоти й тепер насправді не існує. Тоді, звідки взялася Його свята резиденція?

Як для дитини у віці восьми років, він був досить логічним.

Людина з точеним обличчям здивувалася. Вона відвернулася, наче прислухаючись до якихось нових одкровень.

Раптом чоловік упав навколішки. А з його голої шкіри вирвалися чорні осколки.

Чоловік стиснув голову обома руками, його обличчя спотворилося від сильного болю, і він закричав: 

— Це все брехня!

...

Після обіду, коли старий Ніл пообіцяв неодмінно відвезти його на чорний ринок, Клейн неквапливо повернувся до охоронної компанії Блекторн. Перед ним з'явився дуже непростий вибір: читати рукописи в кабінеті, а потім тренуватися, або піти, щоб «діяти» як Провидець у Клубі Ворожінь. Звичайно, він вибрав друге і поспішив піти, доки його не зупинив капітан.

Капітан був одягнений у свою звичайну чорну штормівку і напівциліндр.

— Капітане, якісь новини? — Клейн подумав про місцеперебування записника родини Антигон і трохи занепокоївся.

Коли Данн заговорив, у нього не було ніяких ознак втоми: 

— Відомо, що записник сім'ї Антигон перебуває у руках Рея Бібера. Однак він просто зник.

— Я вже сповістив телеграфом всі підрозділи Нічних Яструбів. Їх попросили звертати особливу увагу на пірси та залізничні станції. Першу партію розшукових листівок відправлено вчора вдень і буде розміщено у всіх великих газетах.

«Як було б добре, якби тут були телефони, факси, камери спостереження та дата-центри... На жаль, я вмію тільки користуватися ними й не розумію принципи їхньої роботи...» Клейн тихо зітхнув.

— Але попри це, ми можемо вважати, що записник уже виявлено. І все завдяки тобі. Звичайно, нам потрібно ще раз перевіряти це. Я вже відправив телеграму до єпархії Баклунда із запитом на Запечатаний Артефакт 2-049. Колись це був небезпечний предмет сім'ї Антигон. І він допоможе нам дізнатися, чи є Рей Бібер нащадком сім'ї Антигон.

«Запечатаний Артефакт 2-го класу... Небезпечний... Використовувати з обережністю та поміркованістю». Звичайно, Клейну було б цікаво дізнатися якомога більше про Запечатаний Артефакт, особливі здібності та небезпеку, яку він представляє, але він відразу згадав, що у нього немає відповідного допуску. І в нього не залишилося вибору, як відмовитися від цієї ідеї.

— Нехай нас благословить Богиня, — Клейн створив знак повного місяця на грудях.

Данн відчинив двері до свого кабінету і з легким кивком сказав: 

— Богиня завжди захистить нас. Клейн, якби ти не вибрав Провидця, тебе відразу прийняли б у команду після підтвердження, що записник у Рея Бібера. Ти міг би вибрати Безсонного, але, на жаль... І, якщо бути відвертим, мені незрозумілий твій вибір. Так, Колекціонер Трупів виглядає дуже неприємно, але ти ж бачив Дейлі. Ви повинні знати, що Духовні Медіуми різняться за силою. Щодо Споглядачів Таємного, то це теж дуже непоганий вибір. Принаймні, у тебе є старий Ніл, який може підказати та подбати про те, щоб ризик втрати контролю був мінімальним.

На це питання Клейн вже давно підготував відповідь. Просто раніше він не міг поговорити з Данном, адже капітан його ні про що не питав.

Клейн ретельно зважував кожне своє слово: 

— Мої міркування випливають з того факту, що Провидці та Споглядачі Таємного вважаються Потойбічними допоміжної ролі. І майже ніколи не стикаються з ворогом, бо це надто небезпечно. І ви, і старий Ніл згадували, що у містиці, цікавість та експерименти зазвичай не призводять ні до чого хорошого. А про Споглядачів Таємного відомо, що вони шанують загадки, тож... Хех, як ви знаєте, ще недавно я був лише звичайним випускником університету. Нестача сміливості — ось єдина причина, через яку я зробив такий вибір.

— Я повинен сказати, це дуже розумний підхід, який перевершує всі мої очікування, — Данн помасував скроню і усміхнувся.

На півдорозі він повернувся, і уважно оглянув Клейна своїми сірими очима.

— Поки що продовжуйте прогулянки. Не обмежуйте себе шляхами, що ведуть від будинку Уелча до вулиці Залізного Хреста. Можливо, ви зможете відчути записник і допомогти нам визначити місцеперебування Рея Бібера.

— Добре, — Клейн зрозумів, що йому більше не потрібно вибирати з двох варіантів.

Він попрощався з Данном і розвернувся, подумки починаючи рахувати.

«Три, два...»

— Почекай, — крикнув Данн.

Клейн повернув голову і усміхнувся.

— Капітане, ще щось?

Данн злегка кашлянув і сказав: 

— Ну, допоміжним Потойбічним теж час від часу доводиться боротися з ворогами. Хоча Провидці кажуть, що можуть уникнути таких битв, але це питання не можна ігнорувати. Ти маєш продовжувати тренування у стрільбі й стати сильнішим

— Я над цим старанно працюю.

Клейн вказав на вулицю: 

— Я піду.

— Добре. Ох, почекай хвилинку, — Данн знову його гукнув. 

Подумавши, він запитав: 

— Можливо, мені варто найняти для вас інструктора рукопашного бою? Звісно, ​​після того, як ви станете офіційним членом.

Клейн кивнув, перш ніж обережно запитати: 

— Капітане, є ще щось?

— Ні, — побачивши недовіру в очах Клейна, Данн похитав головою й усміхнувся. 

Він знову наголосив: 

— Справді, нічого.

Лише після цього Клейн зайшов за перегородку. Він попрощався з Розанною та місис Оріанною і попрямував до тиру.

Завершивши тренування, він пішов у Клуб Ворожінь і побачив прекрасну Анжеліку, яка стояла в приймальній і неквапливо читала журнал.

«Будинок...» — мовчки прочитав Клейн. Помахуючи тростиною, він підійшов до жінки й з усмішкою привітався:

— Добрий день, леді Анжеліка.

— Добрий день, містере Моретті, — Анжеліка неквапливо відклала свій журнал.

Вона встала і сказала: 

— Незабаром після того, як ви вчора пішли, прийшов містер Гласіс. Він щойно оговтався від серйозної хвороби.

Клейн полегшено зітхнув і усміхнувся.

— Це, безумовно, варто відзначити.

Почувши це, Анжеліка, яка непомітно спостерігала за Клейном, понизила голос і з цікавістю запитала:

— Містер Гласіс сказав, що ви дуже, дуже чарівний лікар. Це правда?

«Що?» Клейн підозріло подивився на жінку, сумніваючись, чи правильно він почув.

«Що змусило його думати, що я лікар?»

«Я навіть не знаю...»