Глядач

— Припиняйте вже думати про цю чортову боргову розписку. Давайте краще обговоримо з вами ритуальну магію, — старий Ніл спокійно прибрав свічки, котел, срібний ніж та все інше.

Клейну просто хотілося знизати плечима, як завжди робили американці на Землі. Але він так і не зміг змусити себе зробити жест, настільки негідний справжнього джентльмена.

Він знову зосередився на ритуальній магії та почав питати про те, що його зацікавило. Наприклад, чому заклинання повинні суворо відповідати певним правилам. Якщо вони не порушені, а суть чітко виражена на Гермесі, заклинання обмежувала лише власна фантазія Потойбічного. Звичайно, будь-яке богохульство чи неповага були абсолютно заборонені.

Урок містики тривав до полудня, доки старий Ніл не кашлянув двічі.

— Настав час повернутися на вулицю Заутленд. 

З цими словами він невдоволено пробурчав: 

— Щоб отримати ці кляті інгредієнти, я пропустив свій улюблений сніданок.

Клейн озирнувся, водночас здивований і спантеличений.

— Містере Ніл, у вас є кухар? Або служниця, яка готує вам їжу?

Із зарплатою у дванадцять фунтів можна було найняти цілий штат прислуги!

Судячи з газетних оголошень, найняти простого кухаря з наданням харчування та житла обходиться десь у дванадцять чи п'ятнадцять солі на тиждень. Навіть не цілий фунт. А прислуга для роботи по будинку була ще дешевшою. Їхня зарплата варіювалася від трьох до шести солі. Але, звичайно, не можна було сподіватися, що вони могли приготувати кулінарний шедевр.

«Це не правильно. З боргом містера Ніла в тридцять фунтів цілком нормально, що він не наймає кухаря чи слуг».

«Схоже, я поставив ще одне запитання, яке не мав ставити...»

Поки Клейн жалкував про своє питання, старий Ніл похитав головою, не звертаючи на це уваги.

— Вдома я часто практикую ритуальну магію, досліджую артефакти та читаю відповідні документи, тому я просто не можу найняти звичайних людей як кухаря, дворецького чи служниць. Я наймаю когось лише для регулярного прибирання. А якщо це будуть потойбічні, невже ви думаєте, що вони готові виконувати таку роботу?

— Здається, я поставив дурне питання. Можливо тому, що я поки не робив удома нічого пов'язаного з містикою, — пояснив Клейн.

Старий Ніл підвівся, одягнув свій фетровий капелюх і, вийшовши за двері, побрів далі.

— Здається, я вже відчуваю запах смаженого фуа-гра... Оскільки з розпискою розібралися, я точно візьму один набір! Я обов'язково замовлю смажену свинину під яблучним соусом. Ні, цього недостатньо, ще мають бути ковбаски з картопляним пюре...

«Я такий голодний...» Клейн проковтнув слину, наздогнав старого Ніла та попрямував до найближчої зупинки громадського транспорту.

Повернувшись на вулицю Заутленд, старий Ніл раптом хмикнув, спускаючись із карети.

— Що я бачу? Богине, що я бачу?

Старий Ніл раптово виявив спритність властиву якомусь сімнадцятирічному хлопцю. Він рвонув до узбіччя і підняв якийсь предмет.

Клейн з цікавістю нахилився й уважно придивився. Він зрозумів, що це був досить представницький шкіряний гаманець.

Через брак особистого досвіду Клейн так і не зміг визначити, чи зроблений цей темно-коричневий гаманець зі шкіри буйвола чи барана, але він помітив невеликий світло-блакитний герб, вишитий збоку — білий голуб, що розправляє крила, наче готовий злетіти.

Це було першим враженням Клейна. Другим, що він помітив, був стос паперових купюр у переповненому гаманці.

Близько двох десятків сірих купюр, надрукованих чорним чорнилом — золоті фунти!

Старий Ніл відкрив гаманець і витяг купюри. Уважно придивившись, чоловік радісно усміхнувся.

— Десятифунтова купюра. Шановний Засновник та Захисник, Вільям I. Ух, Богине, та тут тридцять купюр. А ще банкноти по п'ять фунтів, фунт та п'ять солі.

«Більше ніж триста фунтів? Гроші у всіх сенсах цього слова! Я й за десять років не зміг би стільки накопичити...» Клейну стало дуже важко дихати.

Оскільки сума була настільки величезною, підібрати такий гаманець було рівнозначно знахідці валізи грошей на Землі.

— Цікаво, який джентльмен його загубив... Він не може бути кимось звичайним, — спокійно проаналізував Клейн.

І це явно не жіноче портмоне.

— Не треба турбуватися про те, чий він, — зі смішком сказав старий Ніл.

— Ми не будемо шахраювати й брати гроші, які нам не належать. Просто зачекаємо. І я впевнений, що той джентльмен невдовзі повернеться у пошуках свого гаманця. Ким би він не був, це не та річ, від якої можна просто відмовитись.

Клейн зітхнув з полегшенням. У нього з'явилося нове уявлення про мораль старого Ніла.

Клейн був дуже стурбований тим, що старий Ніл скористався даром Богині для погашення свого боргу. Він усе ще ставив питання, як переконати його, що не варто займатися подібними речами.

«Це і є «роби, що хочеш, але не завдай шкоди»?» Клейн раптово зрозумів для себе щось нове.

Дует чекав не більше ніж хвилину, і незабаром до них під'їхав розкішний чотириколісний екіпаж. На його боці був намальований світло-блакитний герб з голубом, що розтягнув крила.

Екіпаж зупинився, і з нього вийшов чоловік середнього віку в чорному суворому костюмі з краваткою. Він глянув на гаманець, зняв капелюха і ввічливо сказав:

— Пане, мабуть, це портмоне мого господаря.

— Ваш герб є більш ніж надійним доказом, але я повинен переконатися. Чи дозволено мені запитати, скільки грошей було в портмоне вашого господаря? — ввічливо відповів старий Ніл.

Чоловік середніх років спочатку здивувався, але майже відразу ж почав просити вибачення: 

— Як простий дворецький, я не знаю, скільки грошей у господаря в його гаманці. Вибачте. Будь ласка, дозвольте мені спитати.

— Як вам буде завгодно, — старий Ніл жестом дозволив йому чинити на власний розсуд.

Чоловік середніх років підійшов до карети й через вікно поговорив із людиною всередині.

Він знову підійшов до Клейна та старого Ніла й усміхнувся.

— Понад 300 фунтів, але менш як 350 фунтів. Мій господар не пам'ятає точну кількість.

«Не пам'ятає... Це справді якийсь огидно багатенький хлопець! Якби у мене було стільки грошей, я б точно щодня перераховував їх знову і знову...» Клейна переповнювала заздрість.

Старий Ніл кивнув і повернув гаманець.

— Богиня свідок, це належить вам.

Чоловік середніх років узяв гаманець і перерахував його вміст, перш ніж витягнути три десятифунтові банкноти.

— Мій пан — сер Дьювівіл. Він хотів би висловити вам свою вдячність. Це те, що має отримати кожна чесна людина. Будь ласка, я прошу вас, не відмовляйтесь.

«Сер Дьювівіл? Той, хто заснував Фонд Дьювівіла? Сер Дьювівіл, який надав робітничому класу дешеві квартири?» Клейн одразу згадав це ім'я.

Це був аристократ, якого поважав його брат, але він не вірив, що за цими чутками є справжня людина.

— Дякую серу Дьювівілу. Він добрий і щедрий джентльмен, — старий Ніл не церемонився, забираючи три купюри.

Поспостерігавши за від'їздом карети, він повернувся, щоб подивитися на Клейна. Переконавшись, що поряд нікого немає, він грюкнув купюрами по долоні й усміхнувся.

— Тридцять фунтів. Боргову розписку погашено.

— Я ж сказав, що все вирішиться найрозумнішим способом.

— Це сила магії.

«... Святе лайно, сила магії! Насправді спрацювало?!» Клейн був приголомшений.

Через кілька хвилин він увійшов у під'їзд і, прямуючи до охоронної компанії, спантеличено запитав: 

— Містере Ніл, чому ви не попросили більше грошей?

— Не будь жадібним. Будь обережним, щоб не піддатися жадібності, коли твориш ритуальну магію. Поміркованість — це найважливіша риса, яка потрібна кожному Споглядачу Таємного. Якщо той, звичайно, прагне довше прожити, — радісно пояснив старий Ніл.

...

У величезному бальному залі на люстрах під стелею горіли свічки, аромат яких заспокоював уми людей. А їхнє світло нічим не поступалося яскравому полум'ю газових ламп.

Прямо під люстрами стояли довгі столи з фуа-грою, стейками, смаженими курками, екзотичною рибою-камбалою, устрицями Дезі, тушкованою бараниною, крем-супом та іншими делікатесами. Крім того, там були пляшки Туманного Шампанського, виноградного вина Аурмір та червоного Саутвіль. Вони виблискували спокусливим світлом.

Слуги в червоних жилетах розносили таці з кришталевими фужерами та курсували між джентльменами та леді, розкішно та елегантно одягненими.

На Одрі Холл була біла сукня з пишними рукавами, завищеною талією та коміром під горло. Корсет щільно облягав її фігуру, тоді як об'ємні шари зберігали свою ідеальну пишність завдяки підтримці криноліна.

Довге світле волосся дівчини було зібрано в елегантну зачіску, а сережки, намисто та кільця яскраво блищали на світлі. На ногах у неї була пара білих бальних туфель, прикрашених трояндами та діамантами.

«Скільки взагалі спідниць я ношу? П'ять? Шість?» Одягнувши білі шовкові рукавички, Одрі ніжно погладила свій кринолін правою рукою.

У лівій руці вона тримала келих прозорого шампанського.

Цього дня Одрі була сама не своя. Зазвичай вона виходила на середину зали та приковувала до себе увагу. Але зараз дівчина намагалася уникати людської штовханини й тихенько стояла біля французьких вікон у тіні від штор.

Вона зробила ковток шампанського і продовжила спостерігати за натовпом, ніби сама до нього зовсім не належала.

«Молодший син графа Вольфа розмовляє з дочкою віконта Конрада. Хлопець махає руками, намагаючись посилити враження від своїх промов. Хм, чим більше рухає зап'ястям, тим не правдоподібнішими здаються його слова. Іноді я й сама так роблю... Хлопець не може зупинитися і перестати звеличувати себе, тим самим принижуючи інших людей. Але при цьому в нього навіть залишилося сумління, і він відчуває свою провину. Це видно за його манерою мови та мовою його тіла».

«Герцогиня Делла неодноразово прикриває рота лівою рукою, коли сміється. Ах, я зрозуміла. Вона хвалиться своїм чистим блакитним сапфіром».

«Її чоловік, герцог Неган, обговорює поточну ситуацію із парою дворян-консерваторів. І чоловік лише один раз з самого початку балу подивився у бік своєї дружини, герцогині Делли...»

«Вони майже не контактують очима. Можливо, вони не такі закохані, як прикидаються...»

«Барон Ларрі розсмішив мадам Парнс уже сьомий раз. Це абсолютно нормально, у цьому немає нічого дивного, але чому тоді жінка дивиться на свого чоловіка такими винними очима? О, вони розділилися і пішли різними шляхами... Але ні, вони йдуть у садок...»

...

На цьому балі Одрі побачила безліч деталей, яких ніколи раніше не помічала.

Був момент, коли вона майже повірила, що дивиться оперу.

«Вони такі гарні актори...» Дівчина тихо зітхнула, її очі залишалися зовсім прозорими.

У цей момент Одрі щось відчула та повернула голову. Вона кинула погляд на темний кут великого балкона ззовні.

У тіні мовчки сидів величезний золотистий ретривер. Він дивився на Одрі, наполовину прихований у тіні стін.

«Сьюзі...» Куточки губ Одрі смикнулися, і вираз обличчя дівчини миттєво змінився. Вона більше не могла підтримувати свій стан Глядача.