Портрет

*Буе! Буе!*

Клейн сидів навпочіпки й нестримно блював. Проте невдовзі із цим закінчив, адже сьогодні він ще не снідав.

У цей момент перед його обличчям з'явилася квадратна олов'яна фляжка, розміром схожа на пачку цигарок.

З відкритої шийки виходив аромат, схожий на суміш тютюну, хлорки та м'яти. Він швидко прочистив ніс Клейна і допоміг йому освіжитись.

Жахливий сморід нікуди не подівся, але Клейн вже не відчував позиви до блювоти. Незабаром його припинило нудити.

Він подивився поверх маленької фляги й побачив бліду руку, яка здавалася кінцівкою людини, що вже не належала до світу живих. А ще вище Клейн побачив рукав чорної штормівки Колекціонера Трупів Фрая.

— Дякую, — Клейн повністю оговтався і, спираючись на коліна, підвівся.

Фрай безвиразно кивнув.

— Ти звикнеш.

Він закрутив флягу, поклав її в кишеню й обернувся, прямуючи до трупа, що вже сильно розклався. Не одягаючи рукавичок, Фрай почав оглядати стару жінку. Що стосується Данна Сміта та Леонарда Мітчелла, то вони повільно ходили по кімнаті, зрідка торкаючись столу чи газет.

Старий Ніл затис ніс і став за дверима, бурчачи при цьому приглушеним голосом: 

— Як бридко. За таке мають доплачувати!

Данн повернув голову і своєю правою рукою, не знімаючи рукавички, торкнувся стіни поряд з каміном. При цьому він запитав Клейна: 

— Це місце здається тобі знайомим?

Клейн затамував подих і уявив собі срібний кишеньковий годинник для того, щоб заспокоїтися.

Коли він перейшов у стан Духовного Зору, то відразу відчув себе інакше. У нього перед очима промайнула сцена, що виникла з найглибших куточків його спогадів.

«Камін, крісло-гойдалка, стіл, газети, іржаві цвяхи на двері, консервні банки...»

Сцени були темними й тьмяними, неначе документальний фільм із Землі. Але ще більш розмитий та ілюзорний.

Його спогад швидко збігся з тим, що бачив Клейн. Він ясно відчув дежавю і те, що вже був тут раніше. Йому здавалося, що крізь невидимі стіни проникав фантомний і неземний крик:

«Хорнаціс... Флегрея... Хорнаціс... Флегрея... Хорнаціс... Флегрея...»

— Так, здається трохи знайомим, — чесно відповів Клейн, у той час, як його мозок пронизав гострий біль. 

Він швидко двічі постукав по міжбрів'ю.

«Хорнаціс... Гірський масив Хорнаціс, який згадувався у щоденнику оригінального Клейна?»

«Це уривки, які було розшифровано із записника сім'ї Антигон».

«Крики подібні до тих, що я вже чув. І в них є слово «Хорнаціс». Приманка?»

Клейна охопив шок і він навіть не наважувався думати про це, боячись, що опиниться на межі втрати контролю.

Данн трохи кивнув і підійшов до шафи. Він простяг руку і відчинив дерев'яні дверцята.

Усередині лежав запліснявілий хліб і сім сірих мертвих щурів.

— Леонарде, йди вниз, знайди патруль і поясни їм ситуацію, — наказав Данн.

— Добре, — Леонард повернувся і вийшов з квартири.

Після цього Данн відчинив двері у дві інші кімнати й ретельно їх обшукав, щоб переконатися, що там не було жодних доказів чи ознак записника сім'ї Антигон.

Після цього підвівся Фрай. Він витер руки білим носовичком, який приніс із собою, і сказав: 

— Смерть настала понад п'ять днів тому. На тілі немає жодних слідів боротьби чи явних ознак того, що це результат впливу Потойбічних сил. І щоб з'ясувати точну причину смерті знадобиться розтин

— Ви щось виявили? — Данн обернувся, щоб подивитися на старого Ніла та Клейна.

Двоє, які вже не перебували у стані Духовного Зору, в унісон похитали головами.

— Крім трупа, решта в нормі. Насправді тут була невидима енергія, яка запечатувала квартиру. Як ви знаєте, щось подібне буває, коли ми використовуємо ритуальну магію, — замислившись на мить, додав старий Ніл.

Данн уже збирався щось сказати, але раптом перевів погляд на двері. Клейн і старий Ніл теж щось відчули й повернулися, щоб подивитися на сходи.

Через кілька секунд тихі кроки стали голоснішими, коли з'явився Леонард з поліційним.

Вираз обличчя поліційного змінився, варто йому було вловити їдкий запах. Він негайно приєднався до свого «колеги» з Департаменту Спеціальних Операцій та почав стукати у двері мешканців другого поверху, щоб опитати свідків.

За кілька хвилин підійшов капрал із двома срібними шевронами й подивився на труп у кріслі-гойдалці.

— Кеті Стефанія Бібер. Від 55 до 60 років. Вдова. Понад десять років винаймала цю квартиру зі своїм сином Реєм Бібером.

— Чоловік був ювеліром. Синові близько тридцяти. Неодружений. Успадкував справу свого батька і заробляє близько фунта та п'ятнадцяти солі на тиждень. За словами сусідів, їх уже не бачили понад сім днів.

Перш ніж поліційний продовжив, Клейн уже знав, що він скаже.

«Зник. Точніше, невідомо куди подівся Рей Бібер!»

«Стародавній записник цілком міг бути в нього!»

— У вас є фотографія Рея Бібера? — Данн подивився на поліційного. Він відігравав роль високопоставленого інспектора.

Однак Данн Сміт не просто грав свою роль, а й справді обіймав високу посаду у відділі поліційного управління. Зарплата та різні надбавки виплачувались йому відповідно до його рангу. Звичайно, він ще мав зарплату з Церкви.

Поліційний нервово похитав головою і сказав:

— Не впевнений... Треба повернутись у дільницю і пошукати. У нас не заведено зберігати фотографії кожної людини.

— Зрозумів. Продовжуйте опитувати людей на першому поверсі. З'ясуйте у них усі деталі, — наказав Данн.

Дивлячись, як поліційний уходить, він зачинив двері й обернувся до старого Ніла.

— Решту я залишаю вам. Якщо у них немає фото, доведеться змусити всіх мешканців заснути та отримати образ Рея Бібера від них. Так, я не дуже довіряю начеркам, заснованим на словесних описах.

Старий Ніл кивнув головою. Він дістав із кишені своєї чорної класичної мантії кілька пляшечок розміром із великий палець і в певному порядку розлив рідину по підлозі.

Потім витяг жменю якогось порошку і розкидав його навколо себе.

Дивно, але нудотний запах у кімнаті не вплинув на різкий запах порошку. Клейн також раптово зауважив, що довкола нього утворилося невидиме поле. Воно відокремлювало його від кімнати та всіх інших. Виглядало так, ніби кімната повернулася до свого колишнього стану.

Старий Ніл заплющив очі й нерозбірливо промимрив заклинання. Не готовий до цього, Клейн почув лише невиразне: «Богине, дай мені сили» й «Ми з нетерпінням чекаємо на захист Ночі...»

*Хух!*

Раптовий порив вітру увірвався у вікно і розкидав порошок.

Серце Клейна здригнулося, коли він відчув, як по його шкірі забігали мурашки. Йому було важко описати. Моторошний «запах», через який Клейн не зміг змусити себе поглянути вперед, швидко поширювався кімнатою.

Він був розгублений, коли напружився, не в змозі розслабитись. Здавалося, хлопець поринув у стан, подібний до того, який виникає після роботи над дуже складним математичним завданням.

Раптом очі старого Ніла розплющилися, але тепер вони стали абсолютно чорними.

Він дістав з кишені ручку і почав черкати на клаптику паперу. Ніл рухався настільки швидко, що все його тіло тремтіло.

Клейн сфокусував погляд і побачив, як на папірці з'являється обличчя з глибоко посадженими очима та високим переніссям.

Дорисувавши коротке кучеряве волосся, старий Ніл дописав під портретом один рядок.

«Чорне волосся, глибокі блакитні очі. У лівій частині рота повністю керамічний зубний імплантат».

*Пада!*

Пір'яна ручка випала з рук старого Ніла просто на папір, а в нього почалися судоми.

— Це портрет Рея Бібера знятий з речей у кімнаті, — прошепотів старий Ніл, поки його очі швидко повертали свій початковий колір.

Потім він повернувся туди, де стояв і повільно обійшов це місце по колу. Невидиме силове поле, яке ізолювало речі, одразу розвіялося.

— Хвала Леді, — старий Ніл постукав по грудях у чотирьох місцях, утворюючи коло яскраво-червоного місяця.

Натягнуті, як струни, нерви Клейна розслабилися, і він став уважнішим. Клейн виявив, що Рей Бібер не мав жодних особливих прикмет. Середня статура. Єдине, що в нього було примітним це верхня губа, що відвисла.

— Я спробую використати Лозошукання, — Клейн взяв портрет, знайшов у спальні чоловічий одяг і розклав його на підлозі.

Данн, Леонард і старий Ніл не переривали його, спостерігаючи, як він ставить чорну тростину на одяг та портрет. Фрай як завжди мовчав.

Коли Клейн закінчив підготовку та послабив хватку на тростині, очі хлопця змінили колір із коричневого на чорний.

Чорна тростина завмерла у вертикальному положенні, ніби вона була встромлена в землю.

«Розташування Рея Бібера», — Клейн мовчки повторив про себе 7 разів.

Під шум вітру тростина почала падати, але в падінні засіпалася в різні боки. Нарешті вона просто почала обертатися по колу.

Після цього чорна тростина без сторонньої допомоги знову стала вертикально.

Клейн повторив цей процес кілька разів, але з тим самим результатом. Все, що він зміг зробити, це похитати головою і поглянути на Данна та старого Ніла.

У його «ворожіння» втручалася стороння сила.

Данн зняв свою чорну рукавичку і сказав Леонарду та Клейну: 

— Візьміть портрет Рея Бібера й опитайте мешканців, хай підтвердять особистість. Після цього ми видамо ордер на арешт за вбивство матері.

— Добре, — Клейн тримав тростину і нахилився, щоб підібрати портрет.

Після того, як сусіди підтвердили, що на портреті справді Рей Бібер, Данн доручив Леонарду та поліційному закінчити процедуру в дільниці. А він сам разом із Фраєм попрямував барами Тінгена, щоб пошукати Бібера іншими способами.

Клейн та старий Ніл на громадському транспорті повернулися до охоронної компанії Блекторн. На той час, коли вони прибули, ще не було й восьмої ранку. Навіть Розанна ще не з'явилася.

Зачинивши двері, Клейн нахилився до старого Ніла і спитав: 

— Навіщо мені потрібно було відносити записник сім'ї Антигон до будинку Рея Бібера?

Це місце було зовсім в іншому напрямку від вулиці Залізного Хреста, де жив Уелч.

Старий Ніл підійшов до дивана і усміхнувся.

— Хіба не очевидно? Хто знає які сили, що ховалися в тому записнику, ви пробудили. Можливо, ви з цікавості провели описаний там ритуал і зрештою спровокували якусь недобру істоту. Її метою могло бути віддати записник сторонньому Рею Біберу і таким способом обрубати всі кінці, щоб ніхто не зміг його виявити.

— Тому крім Вас, людини, на яку поклали місію передати записник далі, Уелч і Ная вчинили самогубство. А щодо вас... Чесно кажучи, я й досі не розумію, як ви вижили.

— Я теж хотів би це знати... — Клейн сів і з навмисне кривою усмішкою відповів:

— Я також подумав про ваші припущення. Однак є одна річ, яка не дає мені спокою. Чому я повинен був передати записник саме Рею Біберу?

Старий Ніл знизав плечима і сказав: 

— Можливо, число його життєвого шляху[1] відповідає якимось вимогам, або, можливо, він є одним з останніх нащадків родини Антигон. Коротше, тут дуже багато варіантів... І те, що записник продали в самому Тінгені, теж може мати свої причини

[1][П.п: Число життєвого шляху запропоновано Піфагором. Воно обчислюється в залежності від дати народження й описує все життя людини]

— Я не думаю, що річ у тому, що він є нащадком, — на Клейна зійшло осяяння, перш ніж він зітхнув. 

— На жаль, я не відразу виявив, що Рей Бібер і записник зникли.

Старий Ніл засміявся.

— Про це має турбуватися наш капітан. Що стосується вас, то це навіть на краще.

— Чому ви так думаєте? — Клейн здивовано насупився.