Повернення

«Записник родини Антигон знаходиться у квартирі навпроти викрадачів!»

Хоча це був лише випадковий здогад, Клейн вважав, що інтуїція його не підведе.

Він негайно схопився з ліжка і швидко скинув свій старий одяг, який зазвичай використовував для сну. Замість нього Клейн накинув білу сорочку і поквапився застебнути ґудзики.

«Один, два, три...» Він раптом зрозумів, що йому не вистачає ґудзиків. Ліва та права сторони, схоже, не зійшлися.

Придивившись уважніше, Клейн зрозумів, що помилився, коли застебнув перший ґудзик. Через це сорочка виявилася перекошеною.

Він безпорадно похитав головою, потім глибоко вдихнув і повільно видихнув, використовуючи деякі з технік Медитації, щоб відновити спокій.

Вдягнувши білу сорочку і чорні штани, він витяг револьвер, який ховав під подушкою, і сховав його в кобуру.

Не маючи часу зав'язувати краватку, він накинув костюм і з циліндром та палицею в руках рвонув до дверей. Надягши капелюх, Клейн обережно повернув ручку і вийшов у коридор.

Він обережно зачинив за собою дерев'яні двері власної спальні й прокрався вниз, мов злодій. Клейн скористався пір'яною ручкою та папером у вітальні, щоб залишити записку про те, що забув сказати, що сьогодні має прийти на роботу раніше.

За дверима будинку Клейн відчув подих прохолодного ранкового вітерця, який допоміг йому заспокоїтися.

Вулиця перед ним була темна, тиха і безлюдна. Лише газові лампи освітлювали пустельні тротуари.

Клейн дістав свій кишеньковий годинник. Було всього шість годин ранку і багряне місячне сяйво ще освітлювало вулиці. Проте над горизонтом уже виднілися перші промені сонця.

Він якраз збирався знайти приватного візника, коли побачив двокінний чотириколісний екіпаж, що наближався до нього.

«Громадський транспорт ходить так рано?» — спантеличено подумав Клейн, роблячи крок уперед і починаючи махати рукою.

— Доброго ранку, сер, — кучер уміло осадив коней.

Кондуктор поруч із ним, позіхаючи, підніс руку до рота.

— На вулицю Заутленд, — Клейн витяг з кишені два пенні та чотири пів пенні.

— Чотири пенні, — відразу відповів кондуктор.

Заплативши за проїзд, Клейн сів у порожню карету. Вона здавалася такою самотньою серед темряви.

— Ви перший, — з усмішкою сказав кучер.

Двоє коричневих коней прискорили свій біг.

— Чесно кажучи, я не думав, що громадський транспорт працює так рано вранці, — Клейн сів поруч із кучером і почав ліниво балакати, щоб відволікти й розслабити свій напружений розум.

Кучер самозневажливо сказав: 

— З шостої ранку до дев'ятої вечора, але я заробляю лише один фунт на тиждень.

— Без перерв? — збентежено запитав Клейн.

— Ми відпочиваємо раз на тиждень по черзі, — важким тоном сказав кучер.

Кондуктор поруч із ним додав: 

— Ми відповідаємо за те, щоб громадський транспорт ходив з шостої до одинадцятої ранку. Після цього ми маємо перерву на обід. А о шостій годині вечора ми замінюємо наших колег... Але навіть якщо відпочинок не потрібен нам, він необхідний коням.

— Раніше нічого подібного не було. Однак стався нещасний випадок, якого не мало статися. Через втому кучер втратив контроль над екіпажем і той перекинувся. Це призвело до того, що в нас з'явилися зміни... Інакше ці кровосісі ніколи б не стали такими добрими! — з глузуванням сказав кучер.

[П.п: кровосісі = кровопивці]

При світанковому сонцю екіпаж поїхав у бік вулиці Заутленд і підібрав по дорозі ще сім-вісім пасажирів.

Трохи розслабившись, Клейн замовк. Він заплющив очі й почав згадувати вчорашні події, намагаючись переконатися, що нічого при цьому не забув.

У той час, коли небо посвітлішало, а сонце остаточно зійшло, карета нарешті прибула на вулицю Заутленд.

Клейн лівою рукою взяв свій циліндр і зістрибнув із карети.

Він швидко прибув на вулицю Заутленд 36 та опинився біля охоронної компанії Блекторн.

Двері все ще були зачинені.

Клейн вийняв в'язку ключів, знайшов відповідний латунний ключ, вставив його в замкову щілину і провернув.

Він натиснув й двері повільно відчинилися. Усередині він побачив, як чорнявий і зеленоокий Леонард Мітчелл нюхає нещодавно дуже популярну сигарету.

— Чесно кажучи, віддаю перевагу сигарам... Ви, схоже, кудись поспішаєте? — спокійно запитав схожий на поета Нічний Яструб.

— Де капітан? — замість відповіді запитав Клейн.

Леонард вказав на перегородку.

— У себе. Як просунутому Безсонному йому треба спати лише дві години. Я думаю, що саме це зілля має найбільше сподобатися власникам заводів чи банкірам.

Клейн кивнув і швидко пройшов через перегородку. Він побачив, що Данн Сміт відчинив двері до свого кабінету і завмер біля входу.

— Що трапилося? — одягнений у чорну вітрівку, він з урочистим і суворим виразом обличчя тримав інкрустовану золотом тростину.

— Я відчув дежавю. Це має бути записник. Записник сім'ї Антигон, — Клейн щосили намагався говорити зрозуміло і логічно.

— Де це було? — вираз обличчя Данна Сміта не зазнав жодних очевидних змін.

Проте інтуїція Клейна підказувала йому, що капітан хоч і непомітно, але відреагував. Можливо, це був спалах його духу чи зміна емоцій.

— Це сталося там, де ми з Леонардом учора врятували заручника. Навпроти кімнати викрадачів. Я не помічав цього тоді, поки мені не наснився сон і я не одержав одкровення, — Клейн усе розповів.

— Судячи з усього, я втратив можливість зробити величезний внесок, — Леонард, який підійшов до перегородки, усміхнувся.

Данн злегка кивнув і з похмурим виразом обличчя почав розпоряджатися: 

— Відправ Кенлі сторожити зброярню замість старого Ніла. Старий Ніл та Фрай ідуть з нами.

Леонард відкинув всяку легковажність і відразу повідомив Кенлі та Фрая, які перебували в кімнаті відпочинку Нічних Яструбів. Один із них був Безсонним, а інший — Колекціонером Трупів.

Через п'ять хвилин двоколісна карета, що належала Нічним Яструбам, помчала пустельними вулицями.

На Леонарді був капелюх з пером, сорочка та жилет. Він виконував роль кучера, іноді клацаючи батогом.

У кареті Клейн та старий Ніл сиділи з одного боку, а навпроти них були Данн Сміт та Фрай.

Шкіра Колекціонера Трупів була настільки білою, що виглядала так, ніби він дуже довго не бачив сонця або у нього серйозне недокрів'я. Йому було вже за тридцять. Чорне волосся, блакитні очі, високе перенісся і дуже тонкі губи. Він виглядав холодно і гордо. Потойбічний часто працював із трупами, тому від нього відчувався слабкий специфічний запах.

— Ще раз докладно опиши ситуацію, — Данн поправив комір своєї чорної вітрівки.

Клейн погладив топаз, що звисав у рукаві, і почав розповідати про події, що трапилися з моменту початку їхньої місії й до самого сну. Поруч із ним старий Ніл усміхнувся:

— Схоже, що ваша доля переплетена із записником родини Антигон. Я не сподівався, що ви зустрінете його таким способом.

«Це точно. Але чи не забагато для простого збігу! На щастя, Леонард тільки-но згадав, що в попередньому розслідуванні викрадення Елліота не було виявлено жодних ознак таємних орденів або потойбічних сил. Це злочин, викликаний винятково жадобою наживи. Інакше, я справді запідозрив би, що хтось свідомо все це підлаштував...» — Клейн вважав цю ситуацію досить цікавою.

Це було надто випадково!

Данн не висловлював жодних думок, всю поїздку перебуваючи в глибокій задумі. Колекціонер Трупів Фрай у своїй чорній штормівці теж зберігав мовчання.

Тиша була порушена лише тоді, коли карета зупинилася біля будівлі, згаданої Клейном.

— Ходімо. Клейн, ти та старий Ніл йдете ззаду. Будьте уважні й дуже обережні, — Данн вибрався з карети й перевірив дивний револьвер із явно надто довгим і товстим стволом. 

Він сунув його в праву кишеню.

— Добре, — Клейн не наважувався говорити нічого зайвого.

Після того, як Леонард знайшов когось, щоб доглянути карету, п'ять Потойбічних увійшли до будівлі. Ступаючи якомога тихіше, вони досягли третього поверху.

— Це тут? — Леонард вказав на квартиру навпроти викрадачів.

Клейн двічі постукав по міжбрів'ю та активував Духовний Зір.

У цьому стані його духовне сприйняття посилювалося. Двері здалися йому знайомими, ніби одного разу він уже входив до них раніше.

— Так, — він ствердно кивнув.

Старий Ніл також активував своє духовне сприйняття і, уважно придивившись, сказав: 

— Всередині нікого немає, як і духовного сяйва магії.

Колекціонер Трупів Фрай додав своїм хрипким голосом: 

— Тут немає злих духів.

Фрай міг бачити духовні тіла, включаючи злих духів і неспокійних примар, навіть не активуючи свій Духовний Зір.

Леонард зробив крок уперед і, як учора, вибив замок дверей.

Цього разу зламалася не лише сама дошка, а й навіть замок дверей вилетів назовні й з шумом упав на підлогу.

Клейну здалося, що він відчув, як зникає раніше невидима печатка. Відразу після цього пішов сильний запах.

— Труп, гнилявий труп, — холодно сказав Фрай. 

Схоже, він не страждав від нудоти.

Данн простяг праву руку в чорних рукавичках і повільно відчинив двері. Перше, що вони побачили, був запалений камін. Для початку липня у кімнаті було просто ненормально спекотно.

Перед каміном стояло крісло-гойдалка. У ньому сиділа стара жінка у чорно-білому одязі з низько опущеною головою.

Її тіло виглядало надзвичайно великим. Шкіра була чорнувато-зеленою та опухлою. Здавалося, що від найменшого дотику вона готова вибухнути й викинути назовні мерзенний запах гнили. Коли личинки та інші паразити звивалися всередині неї, під плоттю, органами, одягом і зморшками, у Духовному Зорі їхні тіла виглядали точками світла. Здавалося, що вони намагаються триматися якомога ближче до темряви.

*Па! Па!*

Очі старої жінки впали на підлогу і, кілька разів перекотившись, залишили по собі жовтувато-коричневі сліди.

Клейн відчув огиду і, не в змозі більше терпіти цей гнильний сморід, нахилився і його вирвало.