Доля

Спів Леонарда нагадував колискову, яка легкою луною відбивалася від дверей і спускалася вниз дерев'яними сходами.

На Клейна одразу навалилася млявість та апатія. Йому здалося, що він бачить тихе місячне сяйво та безтурботну водну гладь.

Його повіки швидко важчали, ніби він уже засинав.

Серед усіх цих невиразних відчуттів Клейн відчув дивний, якийсь безформний і водночас байдужий погляд на своїй спині. Клейну здалося, що його якимось чином затягнуло у духовний світ.

Його захлеснуло приголомшливе почуття дежавю, і Клейн несподівано прийшов до тями. Навіть гарне духовне сприйняття та навички Медитації не допомогли йому врятуватись від впливу опівнічної поеми.

Проте Клейн залишався спокійним і не видав своїх емоцій.

Незабаром Леонард перестав співати й з усмішкою повернув голову.

— Думаю подати капітану заявку на лютню Фейнапоттер. Як я можу виступати без акомпанементу?

— Хе-хе, я просто жартую. Я чую, що вони вже заснули.

Чорноволосий і зеленоокий Нічний Яструб із зовнішністю поета ступив уперед і попрямував до дверей, що відокремлювали їх від викрадачів та заручника.

Він раптом ворухнув плечем і вдарив кулаком біля дверної ручки.

*Хрусь!*

Дерево навколо замку тихо хруснуло і зламалося.

— Подібний удар вимагає точного контролю, — Леонард повернув голову й усміхнувся. 

Він засунув руку в пробиту дірку і відчинив двері.

Клейн, який щойно вийшов зі ступору, був не настільки впевнений у собі. Він сунув руку в кобуру, витягнув звідти револьвер і провернув барабан, переконавшись, що будь-якої миті зможе вистрілити.

Коли двері відчинилися, він побачив людину, яка спала на столі з пістолетом біля ніг. Інший чоловік ошелешено тер очі, намагаючись підвестися.

*Бам!*

Леонард ковзнув уперед і ударом кулака позбавив викрадача свідомості.

Клейн також планував увійти, але раптом щось відчув. Він різко обернувся і глянув на сходи.

*Тук. Тук. Тук*

Знизу наближалися кроки. Незабаром стало ясно, що це людина без головного убору і в коричневому пальті, що підіймається сходами на третій поверх, одночасно притискаючи до грудей паперовий пакет із хлібом.

Раптом він зупинився. Чоловік побачив металічний блиск спрямованого на нього револьвера.

У його зіницях відбився молодий чоловік у циліндрі, чорному костюмі та краватці того ж кольору. Також в них відбилася притулена до поручнів тростина і справжнісінький револьвер.

— Не рухайся. Підійми руки. Три, два, один... — тон Клейна був серйозним, але розслабленим.

Він тримав револьвер обома руками, намагаючись представити людину як тренувальну мішень.

Чоловік у коричневому пальті випустив пакет із хлібом і повільно підняв руки.

— Сер, це якийсь жарт? Чи непорозуміння? — чоловік дивився на палець, який Клейн тримав на спусковому гачку, вимушено усміхаючись.

Клейн самостійно не міг визначити, чи був цей чоловік спільником або простим мешканцем будинку, але нічим не видав своїх сумнівів. Він глибоким голосом промовив: 

— Не намагайся чинити опір. Через деякий час дехто визначить, чи непорозуміння це, чи ні.

У цей момент Леонард, покінчивши з викрадачами, вийшов і помітив чоловіка на сходах. Він неквапливо промовив: 

— Отже, викрадачі мають ще одного спільника, відповідального за доставлення їжі?

Почувши це, зіниці чоловіка звузились, коли він раптом смикнув ногою і штовхнув пакет із хлібом, намагаючись не дати Клейну вистрілити.

Не звертаючи на це уваги, Клейн холоднокровно натиснув на курок, ніби на звичайному тренуванні в тирі.

*Бах!*

З лівого плеча чоловіка ринула кров.

Він упав на землю і спробував скотитися на другий поверх, проте Леонард простяг руку до поручнів і перестрибнув через них.

З глухим стукотом Леонард завалився на чоловіка.

Людина зомліла, і Леонард витер кров, що на нього бризнула. Поет глянув на Клейна і усміхнувся.

— Хороший вистріл.

«Взагалі-то я намагався потрапити по ногах...» Куточки рота Клейна непомітно смикнулись, коли його ніздрів торкнувся запах крові.

Клейн виявив, що, попри відсутність будь-яких поліпшень зору, слуху чи дотику після вживання зілля Провидця, він все ж таки міг «бачити» перешкоди й «чути» тихі кроки, що дозволяло йому приймати правильні рішення.

«Це здібності духовного сприйняття?» Клейн задумливо кивнув, спостерігаючи, як Леонард забрав у спільника гострий кинджал і затяг того до кімнати.

З револьвером і тростиною в руках Клейн увійшов до квартири викрадачів. Він побачив, як юний Елліот Вікрой прокинувся від пострілу, випростався і повільно сів.

Леонард надійно зв'язав трьох викрадачів мотузкою, яку вони використовували проти Елліота. А після цього заштовхав чоловіків у куток. Нестача мотузки була заповнена уривками їхнього одягу.

Непритомну людину, яку Клейн підстрелив у плече, перев'язали, але Леонард не хотів забруднити руки, тому не став витягувати кулю.

— Х... хто ви, люди? — Елліот запнувся від захоплення, побачивши цю сцену.

— Так, ти маєш рацію. Дуже тонке спостереження, — відповів Леонард недбало.

«Я не очікував, що у цього виродка будуть хоч якісь зачатки гумору...» Клейн опустив револьвер і сказав Елліоту: 

— Ми найманці, яких найняв ваш батько. Ви можете вважати, що ми зі служби безпеки.

— Фух, справді? Я врятований? — радісно прокричав Елліот, але ще не наважуючись робити різких рухів.

Було очевидно, що він багато переніс за кілька годин поки був жертвою викрадення. Він уже не мав тієї імпульсивності, властивої дітям його віку.

Леонард підвівся і сказав Клейну: 

— Спустися вниз і знайди патрульних. Нехай повідомлять торговця тютюном. Я не хочу виходити з дитиною і чотирма ідіотами й виглядати при цьому як справжнісінький викрадач.

Клейн, який замислився про наслідки, кивнув. Він прибрав свій револьвер, взяв тростину і пішов до сходів.

Коли він спускався, то у нього з'явилося неприємне почуття, ніби він щось забув. Однак його відволікли слова Леонарда, звернені до Елліота: 

— Не нервуй. Скоро ти побачиш свого батька, матір та старого дворецького Келі. Чому б нам не зіграти партію в Квінт?

...

Клейн стримав сміх і вийшов надвір, де за допомогою перехожих знайшов двох патрульних.

Він не показував їм значок Департаменту Спеціальних Операцій, натомість Клейн використав свою особу члена професійної охоронної компанії та розповів про те, що сталося.

Щодо зброї, то про це він взагалі не хвилювався. Ще позавчора Клейн отримав ліцензію на володіння зброєю. Його заявка була прискорена, пройшовши спеціальними каналами.

Поліційні переглянулися, і один з них пішов, щоб зібрати підкріплення і повідомити всю сім'ю Вікрой. А другий пішов за Клейном у кімнату викрадачів.

Прочекавши понад сорок хвилин, Леонард непомітно дав сигнал Клейну вислизнути з ним з кімнати.

— Повір мені, йти в поліційну дільницю — марна трата часу. Просто підемо, — спокійно пояснив Нічний Яструб із поетичною зовнішністю.

Оскільки Леонард дав зрозуміти, що візьме всю відповідальність на себе, Клейн не заперечував і пішов за ним.

Через п'ять хвилин біля будівлі, де знаходилися викрадачі, зупинилося кілька екіпажів. З них вийшов старий дворецький Келі зі своїм огрядним майстром Вікроєм.

До цього моменту він все ще був у заціпенінні. Йому здавалося неймовірним, що новини прийдуть так швидко. Це було схоже на сон.

Раптом він почув різке клацання й обернувся.

Мимо проїхала двоколісна карета з відчиненими вікнами. Чорноволосий і зеленоокий Леонард знову клацнув пальцями.

Проминувши карету Вікроя, Леонард зачинив вікно, обернувся і подивився на Клейна.

Він простяг праву руку й усміхнувся.

— Було приємно з вами працювати!

«Я не думаю, що ми в таких гарних стосунках...» Клейн чемно похитав головою.

Він зовсім не очікував, що справа про викрадення буде розкрита так швидко. Йому залишалося лише захоплюватися здібностями Потойбічних. Попри те, що він сам лише нетренований потойбічний 9 Послідовності, хлопець зміг зробити так багато неймовірних речей.

— Це урочистий жест примирення, прийнятий серед аристократів після того, як вони схрестили мечі в бою, — з усмішкою пояснив Леонард.

— Я знаю, — Клейн мав багато аристократів серед однокурсників.

Він глянув у вікно і насупився: 

— Хіба ми не повинні поговорити з містером Келі? Якщо він подумає, що це поліція врятувала Елліота, наша нагорода зменшиться вдвічі.

«А це 100 фунтів!»

Не було жодних сумнівів у тому, що вони надали інформацію про місцеперебування викрадачів.

— Не зважай. Для нас гроші не так важливі, — сказав Леонард, знизавши плечима.

«... Зате дуже важливі для мене!»

Клейн змусив себе чемно усміхнутися і сказати: 

— Багато поетів рано померло від бідності.

Леонард усміхнувся.

— Я вважаю, Елліот не буде брехати. І можу сказати, що він зберіг деяку частину своєї невинності. Однак твоя частка буде невеликою.

— Скільки я зможу отримати? — негайно спитав Клейн.

— Негласне правило, що половина нагороди передається пані Оріанні як додаткове фінансування для команди. Решту грошей буде поділено між усіма. Шкода, що ви не офіційний робітник і отримаєте лише близько десяти відсотків від половини, що залишиться.

«10 фунтів? Це теж непогано...» Клейн вдав, що незадоволений цим, після чого запитав: 

— Вас не турбує, що прокинувшись, викрадачі зрозуміють, що вони опинилися під впливом сил Потойбічних?

— Викрадачі ні про що не підозрюють. І звинувачуватимуть задуху, через яку вони й задрімали. І навіть повірять, що пісня їм просто наснилася. Ми вже перевіряли, — впевнено відповів Леонард. 

— Підозри можуть викликати твої кулі для полювання на демонів. Але захоплення містикою буде цілком відповідним поясненням.

— Я зрозумів, — полегшено сказав Клейн. 

Однак він продовжував відчувати, що щось забув або пропустив.

...

Повернувшись на вулицю Заутленд, Клейн не став чекати прибуття Келі. Він пішов до резиденції Уелча й іншим шляхом подався додому. Дорогою він купив трохи яловичини та оливок на вечерю.

Він приємно провів час за їжею, говорячи з братом і сестрою. Проте вони мали гостя.

Приходив робітник, відповідальний за збір пенні за газовий лічильник.

Стояв пізній вечір, коли вони побажали один одному на добраніч і пішли до своїх кімнат.

Клейн міцно спав, коли його розбудило щось знайоме надворі. Він збентежено відчинив двері й підійшов до спальні, в якій нікого не було.

Клейн штовхнув подряпані двері й побачив пильний стіл.

На столі лежала книжка з палітуркою із щільного паперу абсолютно чорного кольору.

Коли він підійшов і відкрив книжку, у нього виникло дивне почуття дежавю.

На сторінці, яку він відкрив, був зображений чоловік, одягнений у розкішний одяг та чудовий головний убір — Блазень!

Під Блазнем був написаний рядок на Гермесі.

«Всі помруть, включаючи мене».

Серце Клейна охопив жах, коли він раптово помітив, що куточки губ у намальованого Блазня самостійно згинаються вгору!

*Ффффффф!*

Він у шоку підскочив на ліжку і побачив, як крізь штори проникає червоне місячне сяйво. Клейн побачив книжкову полицю, письмовий стіл, інтер'єр своєї спальні й зрозумів, що це лише кошмар.

Як Провидець, він знав, що сни бувають віщими. Тому й почав ритися у своїх спогадах.

Раптом Клейн завмер, бо зрозумів, що він сьогодні забув!

Поки був занурений у спів Леонарда, він відчув безформну і байдужу увагу на своїй спині.

Відчуття того, що за ним спостерігають, відрізнялося від того, що Клейн відчував при Медитації чи досвіді, який він здобув під час використання Духовного Зору. Це навіть викликало у нього почуття дежавю!

«За словами капітана Данна, коли у мене виникне почуття дежавю, це, мабуть, означає...»

Клейн несподівано сів прямо і зрозумів.

«Так, це записник! Записник сім'ї Антигон!»