Пошук

[П.п.: У цьому й наступних розділах ще не було відредаговано та систематизовано звертання персонажів одне до одного (на ти чи на ви). Тому може скакати, не дивуйтесь]

 

Дивлячись на Клейна, Леонард усміхнувся і кивнув.

— Вам щось потрібно?

Поет багато разів працював зі старим Нілом, і тому знав, що для ворожіння знадобляться спеціальні речі «провідники». Особливо коли людини, для якої ворожили, не було поряд.

Клейн на мить задумався, перш ніж сказати Келі: 

— Потрібен одяг Елліота, який не був випраний і накрохмалений. Буде непогано, якщо знайдуться речі, які хлопчик постійно при собі носив.

Клейн намагався вибрати предмети, які б не спричинили непотрібних питань.

Але навіть у цьому випадку обличчя Келі набуло дивного виразу.

— Навіщо?

Після свого запитання він додав: 

— У мене є фотографія молодого майстра Елліота.

«Навіщо? Бо ми ворожимо на його місцеперебування...» Клейн на мить розгубився.

Якщо він скаже правду, ігноруючи пункт договору про нерозголошення, тоді Келі, швидше за все, вийде геть і розірве контракт, проклинаючи їх: «Купа шахраїв! Якщо вони думають, що це спрацює, то чому б мені не знайти найвідомішого Духовного Медіума в окрузі Авва!»

Леонард Мітчелл хихикнув і прийшов на допомогу Клейну: 

— Містере Келі, мій партнер дресирує унікальну тварину з нюхом гострішим, ніж у гончих. Саме для неї знадобиться одяг, який носив маленький майстер Елліот, та предмети, які він використовував. Вони допоможуть його знайти. Як ви знаєте, допомогти може будь-яка дрібниця.

— Що стосується фотографії, то вона теж знадобиться. Нам потрібно знати, як виглядає маленький майстер Елліот.

Келі все зрозумів і повільно кивнув головою.

— Ви почекайте тут чи вирушите зі мною до резиденції містера Вікроя?

— Поїдемо разом. Не будемо гаяти часу, — просто відповів Клейн.

Клейн не тільки хотів випробувати свої здібності Потойбічного, а й врятувати дитину.

— Добре, карета чекає, — поки він це казав, то дістав із кишені чорно-білу фотографію і передав її Леонарду.

Це була фотографія Елліота Вікроя. Хлопчику було близько десяти років і в нього було досить довге волосся, яке майже закривало очі. Він не виділявся нічим особливим, крім ластовиння.

Леонард глянув на фотографію і простяг її Клейну.

Клейн уважно подивився на фото та поклав його до кишені. Потім узяв тростину і надів капелюх. Наздоганяючи дует, він вийшов з охоронної компанії Блекторн і сів у карету.

Карета виявилася досить просторою. Вона була вистелена товстим килимом та обладнана невеликим столиком для різних дрібниць.

Оскільки Келі був поряд, Клейн та Леонард не сказали один одному жодного слова. Вони просто спокійно їхали, нічого не кажучи.

— Досить хороший кучер, — через деякий час Леонард з усмішкою порушив мовчання.

— Так, — недбало додав Клейн.

Келі усміхнувся і сказав: 

— Ваші компліменти — честь для нього. Ми скоро будемо на місці...

Оскільки вони боялися налякати викрадачів, екіпаж зупинився не біля самої резиденції Вікроя, а на сусідній вулиці.

Келі взяв парасольку і вийшов. Почекавши деякий час, Леонард знову заговорив з Клейном:

— Наша минула розмова була не настільки безглуздою, як Вам могло здатися. Я намагався сказати, що записник обов'язково з'явиться. І, можливо, це відбудеться найближчим часом.

— Це справді невтішне припущення.

Клейн підборіддям вказав на кучера, показуючи, що не хоче обговорювати такі делікатні теми при сторонніх.

Леонард свиснув і повернув голову, щоб подивитись у вікно. Він побачив, як краплі дощу, що стікали по склу, залишають каламутні сліди. Світ зовні здавався таємничим та розмитим.

Через деякий час Келі повернувся, несучи з собою сумку. Оскільки він поспішав, краї його штанів були забруднені, а сорочка злегка вологою.

— Це одяг, який молодий майстер Елліот одягав учора. А це Амулет Бурі, який він любив носити із собою.

Клейн узяв речі й придивився. Він виявив, що це костюм мініатюрного джентльмена — маленька сорочка, жилет, краватка тощо.

Амулет Бурі виявився зробленим із бронзи. На ньому були вирізані символи, що представляли шторм і морські хвилі, але нічого не говорили Клейну.

— Я докладно розповім про події, що призвели до викрадення молодого майстра Елліота. Сподіваюся, це полегшить його пошук... — Келі сів і описав кошмар, що стався вранці, сподіваючись, що це допоможе найманцям.

Проте Клейна та Леонарда не цікавили деталі. Все, що їх турбувало, це кількість викрадачів, чи не сталося чогось незвичайного, чи була в них якась зброя.

«Троє», «звичайні», «озброєні вогнепальною зброєю...» Отримавши бажану інформацію, вони попрощалися з Келі та найняли легку двоколісну карету.

На відміну від громадських екіпажів, приватні були чотириколісними чи двоколісними. І оплачувались за часом чи відстанню. Чотири пенні за кілометр у місті чи вісім, але поза містом. А за часом — дві солі на годину або близько того. Після першої години стягувалися додаткові збори у розмірі шести пенні за п'ятнадцять хвилин. У погану погоду, або якщо клієнту потрібно їхати швидше, тариф міг бути вищим.

Клейн чув від Азіка, що у столиці Баклунді кучери славилися тим, що заламували неймовірні ціни.

Для Клейна наймання візника було розкішшю. Однак, зараз йому не довелося турбуватися. Леонард сам кинув кучерові дві банкноти по одній солі.

— Наймаю за часом, — давши інструкції кучеру, Леонард зачинив двері карети.

— Куди прямуємо? — схопивши банкноти, кучер був одночасно і в захваті, і в розгубленості.

— Зачекай хвилинку, — Леонард глянув на Клейна.

Клейн трохи кивнув і дістав одяг Елліота. Він розклав його на підлозі карети й намотав Амулет Бурі на ручку тростини.

Взявши інструктовану сріблом чорну тростину, він поставив її на одяг Елліота.

Після цього Клейн зібрав сферу світла в голові й швидко заспокоїв розум. У його очах з'явилася непомітна раніше глибина і він увійшов у напівзамислений стан.

Клейн відчув, як «дух» його тіла спалахнув. Він смутно почав розрізняти духовний світ навколо. Він подумки промовив: «Місце розташування Елліота».

Повторивши це сім разів, він випустив чорну тростину, але вона не впала на підлогу. Вона залишилася стояти, хоч карета і погойдувалася!

Навколо Клейна відбувалися дрібні, але невиразні рухи, і він відчував, ніби на нього дивляться таємничі очі.

Останніми днями Клейн іноді відчував щось подібне, коли входив у стан Медитації чи Духовного Зору.

Трохи хвилюючись, Клейн своїми глибокими чорними очима глянув на тростину. Він ще раз про себе промовив: «Місце розташування Елліота».

«Місце розташування Елліота»

Коли він перестав говорити, тростина впала і вказала прямо.

— Прямо, — глибоким голосом сказав Клейн, піднімаючи тростину.

Голос звучав трохи неприродно, ніби він виходив із глибин незвіданого світу.

Це була одна з його здібностей. Вона називалася «Лозошукання за допомогою жердини». Використовуваний інструмент повинен бути дерев'яним, металевим або складатися з цих матеріалів.

У звичайних обставинах йому знадобилося б дві рамки. Рамки для лозошукання мали форму металевих прутів із загнутими кінцями. Їх потрібно тримати за короткий кінець та повертати, щоб визначити правильний напрямок. Але як провидець Клейн зрозумів, що за допомогою практики він зможе шукати людей і без жодних рамок. Він міг використати свою тростину. Напрям її падіння вказуватиме на шуканий предмет.

Що ж до записника родини Антигон, Клейн взагалі нічого не міг згадати. Він не мав жодного уявлення, як його можна було знайти.

— Їдь прямо, — голосно крикнув Леонард кучерові. 

— Ми скажемо, коли повернути.

Кучер не розумів, що відбувається, але дві банкноти в кишені та готовність пасажирів платити змусили його замовкнути. Він вирішив дотримуватися їх дивних інструкцій.

Карета повільно їхала вперед, минаючи вулицю за вулицею.

На шляху Клейн використовував Лозошукання, щоб коригувати курс.

Після того, як карета об'їхала навколо будівлі, він нарешті визначив, що Елліот був усередині. З того часу, як вони попрощалися з Келі, минуло лише тридцять хвилин.

Клейн перестав використовувати одяг Елліота. Натомість він поставив тростину, обвиту Амулетом Бурі, прямо на підлогу.

Його очі знову потемніли, а краплі дощу довкола нього раптово почали обертатися на місці.

Тростина впала під певним кутом до землі. Клейн показав на сходи й сказав: 

— Там.

— Іноді я справді заздрю старому Нілу. Так само зараз заздрю і тобі, — побачивши цю сцену, Леонард з усмішкою зітхнув.

Клейн кинув на нього погляд і відповів спокійним тоном: 

— У цьому немає нічого складного. Якщо хочете, то зможете це опанувати... Адже ви повинні мати високу сприйнятливість, правильно?

Леонард кивнув головою і усміхнувся.

— У цьому немає нічого хорошого.

Він прискорив крок і увійшов до будівлі.

Клейн боявся промочити свій костюм, а тому подався до будівлі бігцем.

Будинок виявився всього триповерховим. Вхід на кожен поверх розташовувався біля сходової клітки. На кожному з них було лише по дві квартири. Клейн використав Лозошукання на першому та другому поверхах, але тростина залишалася нерухомою, вказуючи нагору.

Вони сповільнили кроки та піднялися на третій поверх. Клейн знову поклав чорну тростину на підлогу.

*Свист!*

Сходами раптово пронісся порив вітру, і його зіниці змінили колір. Їхня темрява, здавалося, здатна висмоктувати з людей душі.

*Свист! Свист! Свист!*

Здавалося, що навколо них було чути ридання.

Клейн розслабив долоню і тростина з намотаним Амулетом Бурі чарівним чином стала вертикально.

Він знову повторив про себе «Місце розташування Елліота» і побачив, як його чорна тростина тихо впала, вказуючи на потрібну кімнату.

— Вони повинні бути там, — піднімаючи тростину, Клейн двічі постукав по міжбрів'ю.

Кольори стали насиченішими й він глянув на потрібну кімнату. Усередині він побачив різні аури.

— Один, два, три, чотири... Три викрадачі та заручник. Цифри збігаються... А одна з їхніх аур менша за інші. Ймовірно, це Елліот... Містер Келі сказав, що у них дві рушниці та револьвер... — прошепотів Клейн.

Леонард усміхнувся.

— Дозволь мені продекламувати для них вірш.

— Навіщо бути викрадачем? Чому б їм не жити щасливим життям, як усі цивілізовані люди?

Він поклав сумку з одягом Елліота і зробив два кроки вперед. Вираз його обличчя раптово став спокійним та меланхолійним.

Зазвучав його магнетичний і глибокий голос:

— О, загроза жаху, надія багряних криків!

— Одне, принаймні, точно: життя минає, наче мить;

— В одному ти можеш бути впевнений, все інше — брехня;

— Квітка, що колись розквітла, назавжди вмирає… [1]

[1][Адаптовано з англійського перекладу рубаїв Омара Хаяма. Переклад від Danay]