Дворецький Келі

«Місія... Ви, мабуть, помилилися адресою... Ця охоронна компанія насправді не більше ніж букви на стіні...»

Почувши відвідувача, Клейн негайно стримав свою іронію. Як же він хотів, щоб у той момент перед ним знову з'явився монітор та клавіатура, щоб він міг поділитись своїми думками.

Але Клейн згадав, що й сам колись ставив схоже запитання. Тоді капітан відповів йому, що робітники насправді можуть брати роботу, якщо це не завадить виконанню їхніх службових обов'язків. Зароблені гроші підуть на поточний рахунок команди та бонуси для учасників.

Розанна округлила очі й на мить замислилась, перш ніж сказати: 

— Наш персонал служби безпеки вирушив на завдання. І повернеться не раніше, ніж за годину. Якщо у вас не термінова справа, можете почекати та переглянути наш каталог.

Зі штатних членів Нічних Яструбів капітан Данн Сміт був запрошений єпископом до собору для якоїсь дискусії. Леонард Мітчелл охороняв ворота Чаніс.

Колекціонер Трупів Фрай та Безсонна Роял Рейден вже вирушили в район Золотого Інду, щоб допомогти поліції у розслідуванні справи з підозрами на участь окультистів. Безсонний Кенлі Вайт перебував у відпустці, а опівнічна поетеса Сіка Трон вирушила на цвинтар Рафаеля у північному передмісті для щоденного патрулювання.

Що стосується двох Потойбічних, що залишилися, то старий Ніл був занадто слабкий у свої роки. Він давно не брав жодних завдань. А Клейн був ще новачком і до того ж ще не все знав.

— Всі пішли... — обличчя чоловіка спохмурніло. 

Однією рукою він притримав парасольку, а іншою зняв капелюх, вклонився і сказав: 

— Вибачте, що потурбував. До побачення.

Він обернувся і вийшов. Чоловік спустився сходами й покинув вулицю Заутленд 36 прямо посеред проливного дощу і вітру.

— Який прикрий збіг обставин, — Розанна проводила клієнта поглядом і з жалем зітхнула.

Хоча вона не отримала б жодної частки нагороди від місії, але безперечно могла б взяти участь у розкішній трапезі.

— Ми нічого не можемо з цим поробити. За воротами Чаніс потрібен постійний нагляд, — Клейн задоволено відклав столові прилади.

Хоча йому не подобався суп з ріпи та овочів, Клейн все ж таки з'їв його начисто.

— Тільки не кажіть, що хочете, аби Бредт взявся за цю роботу? Чи ви самі?

Розанна закотила очі й хихикнула.

— Бредт цього не робитиме, але ти можеш. Наш містер Провидець...

У той момент, коли вона закінчила речення, Розанна відразу зрозуміла, що вона щойно сказала. Дівчина прикрила рот від шоку, адже двері були трохи прочинені. Якщо хтось пройде повз і почує про Потойбічних, це вважатиметься витіканням інформації.

— На щастя, капітана немає поруч, — Розанна визирнула у двері й висунула язик. — Інакше мені довелося б знову йти на сповідь!

Бредт і Клейн дружно засміялися, обмінялися поглядами й почали прибирати столові прилади.

Після того, як з цим було покінчено, Клейн, який не брав парасольку, вирішив залишитися в охоронній компанії Блекторн.

Він дістав кілька газет, сів на м'який, але пружний диван і не неквапливо продовжив свою «післяобідню перерву».

«Запущено дирижабль від Баклунда до бухти Дезі...»

«Незабаром буде опубліковано зібрання творів про великого детектива Мансенга...»

«Реклама “Зброї Лаголаса”? Револьвер стандартної моделі з шістьма зарядами в барабані коштує три фунти й десять солі, двостволка майже два фунти...»

...

Клейн недбало гортав «Чесну газету міста Тінген», перш ніж одна новина раптово привернула його увагу.

«...спіймано підозрюваного у вбивстві містера Уелча та міс Наї. Ми віримо, що це дасть жителям такий необхідний відпочинок від жаху, який охопив Північний район, район Золотого Інду і Східний район... Батько Уелча, містер Макговерн, відомий банкір, супроводжував тіло свого молодшого сина назад у місто Констант, де відбудеться урочистий похорон...»

Прочитавши це кілька разів, Клейн раптово зітхнув.

«Судячи з усього, батько Уелча купився на пояснення поліції й не наймав приватного детектива».

«Його горе від втрати молодшого сина не може бути більшим, ніж горе моїх батьків, які втратили свого єдиного сина».

Клейн довго сидів без руху, занурений у похмурі думки.

Він не вважав дивним, що його не запросили на похорон Уелча та Наї, і не відчував себе пригніченим.

«Як тільки все заспокоїться, я знайду можливість покласти букет квітів до їхніх могил...» Клейн уже збирався подрімати в кімнаті відпочинку, коли знову пролунав стукіт у двері приймальні.

— Будь ласка, заходьте, — Розанна, яка вже дрімала, раптом здригнулася і прокинулася.

Відчинилися двері й знову увійшов той самий худий чоловік.

— Чи можу я почекати тут? Ваші найманці, ні... робітники служби безпеки повинні скоро повернутися, чи не так? — щиро запитав він, щосили намагаючись приховати свою стривоженість.

— Звісно. Будь ласка, сідайте, — Розанна вказала на диван.

Клейн поцікавився: 

— Звідки ви дізналися про нашу охоронну компанію? Вам порекомендували?

«Попри сильну зливу, він з'їздив туди й назад і все ще хоче чекати?»

«Так. Нічні Яструби повинні легко вирішувати завдання, які іншим можуть здаватися зовсім непосильними. Мабуть, вони мають гарну репутацію...»

Чоловік залишив свою парасольку у стійці за дверима і по дорозі до дивану відповів із сумною усмішкою: 

— Я пройшовся найближчими вулицями й відвідав усіх найманців, охоронні компанії та приватних детективів. Ви моя єдина надія. У інших немає робочої сили для виконання нової місії... Чесно кажучи, якби не офіціант, який доставляє їжу, я ніколи не здогадався б, що тут є ще одна охоронна компанія.

«...Це повністю відрізняється від того, що я собі уявляв...» Клейн був приголомшений.

Розанна поставила своє запитання: 

— Вони дуже зайняті? У них так багато роботи?

Чоловік сів і зітхнув.

— Ви команда найманців, ні, охоронна компанія, тому повинні були чути про збройне вбивство з крадіжкою на вулиці Хаус?

«Вулиця Хаус... Збройне вбивство з крадіжкою... На жаль, я один із причетних до цього людей...» Клейн кивнув, відчуваючи тяжкість на серці.

— Так.

— Через лютого і жорстокого злочинця багатії на сусідніх вулицях і навіть по всьому Тінгену жахнулися. Крім збільшення чисельності своїх охоронців, вони також найняли не тільки нових робітників у власні служби безпеки, а й приватних детективів. Тому майже не залишилося незайнятих спеціалістів вашої професії, — чітко і ясно пояснив худорлявий чоловік.

«Стандартна ланцюгова реакція...» Клейн і Розанна обмінялися поглядами й побачили усмішки на обличчях одне одного.

Для найманців настали золоті часи. Проте це жодним чином не позначилося на охоронній компанії Блекторн. Стало цілком очевидно, наскільки невдалим було керування цією компанією.

Звичайно, до певної міри це доводило успіх Нічних Яструбів у плані скритності.

Прочекавши ще двадцять хвилин, Клейн приготувався йти, бо дощ почав припинятися. Він ще планував потренуватися у тирі.

У цей момент із-за перегородки вийшов чорнявий і зеленоокий Леонард Мітчелл. Він з цікавістю глянув на диван.

— Хто це?

— Клієнт. Капітан повернувся? — запитала Розанна.

— Повернувся? — худого чоловіка сильно приголомшили ці слова.

Він сидів там, весь час дивлячись на двері. Як він міг не помітити чийогось повернення?

Розанна спочатку завмерла, але незабаром усміхнулася.

— Як охоронна компанія, ми використовуємо не лише головні двері.

— Зрозумів, — худорлявий чоловік кивнув у прозрінні.

Він також не здивувався терміну «капітан». Зазвичай охоронними компаніями ставали колишні групи найманців чи дрібні гільдії. І для них цілком нормальним називати головного капітаном.

Леонард був одягнений у незаправлену білу сорочку і недбало накинутий жилет. Він глянув на худорляву людину, раптом клацнув пальцями й сказав: 

— Я робітник служби безпеки Блекторн. Як я можу до вас звертатися? Чим я можу вам допомогти?

Можливо тому, що він уже чув про нестримні характери найманців, довготелесий не відчув гніву чи приниження. А натомість полегшено зітхнув.

Він подивився, як сідає Леонард, і почав говорити.

— Мене звуть Келі, я дворецький містера Вікроя, торговця тютюном. Його єдиного сина, маленького Елліота, викрали сьогодні вранці. Ми вже повідомили у поліцію і цьому питанню вже приділяється першочергова увага. Однак містер Вікрой все ж не може заспокоїтися. Він хоче скористатися каналами, які мають найманці й робітники служби безпеки, а також вашими знаннями Тінгена, щоб розслідувати справу під іншим кутом і забезпечити безпечний порятунок маленького Елліота.

— Якщо ви зможете знайти, де ховаються викрадачі, містер Вікрой готовий заплатити 100 фунтів. Якщо у вас є засоби, щоб успішно врятувати молодого майстра Елліота, він готовий заплатити вдвічі більше — 200 фунтів.

Леонард Мітчелл повільно усміхнувся.

— Містер Вікрой, схоже, тільки хоче, щоб ми знайшли укриття викрадачів? Якщо ні, він не думає, що його єдиний син коштує всього сто фунтів. Торговцю тютюном, який має тісні зв'язки з південними плантаціями, не так важко запропонувати й двісті фунтів.

— Ні, містер Вікрой — звичайний торговець. Він не вважається багатим. І, крім того, думає, що поліція буде професійнішою, коли йдеться про порятунок його сина, — відверто відповів Келі.

— Добре. Нема проблем, — Леонард знову клацнув пальцями.

Він перевів погляд своїх зелених очей на Розанну.

— Моя прекрасна леді, будь ласка, складіть договір.

— Не варто поводитися, як поет. Насправді все, що ти робиш, це декламуєш вірші інших, — забувши про присутність клієнта, пожартувала Розанна. 

Вона звикла обмінюватися шпильками з Леонардом.

Охоронна компанія Блекторн не надто дбала про своїх клієнтів. Було чудово мати їх, але також чудово, якби їх зовсім не було.

Розанна вийшла з-за стійки реєстрації та увійшла до кабінету персоналу. Незабаром звідти долинули звуки печатної машинки.

Куточки губ Клейна трохи смикнулися. Він знайшов їхні дії надто непрофесійними.

«Вони навіть не мають шаблону стандартного договору!»

«Це, звісно, ​​трагічно...»

«І ще більше засмучує той факт, що я сам працюю в такій непрофесійній компанії».

У той момент, коли подібні думки виникли в його голові, Розанна уклала простий договір, в якому було лише кілька пунктів. Потім Келі та Леонард Мітчелл його підписали.

Після того, як Келі поставив на нього печатку, вона взяла обидва екземпляри, повернулася до бухгалтерії й попросила місис Оріанну поставити на них печатку з логотипом охоронної компанії Блекторн, що було практично марно, адже ця компанія існувала лише на папері. Данн зазвичай передавав печатку на зберігання Оріанні. А на вихідні вона передавалася Розанні та компанії.

— Я чекатиму хороших новин, — отримавши свій екземпляр договору, Келі встав і вклонився.

Леонард не відповів. Здавалося, він глибоко замислився.

Він раптом повернув голову до Клейна і усміхнувся.

— Мені потрібна ваша допомога.

— А? — Клейн був спантеличений.

— Я маю на увазі, що ви і я можемо закінчити цю місію разом, — куточки губ Леонарда злегка зігнулися, і він пояснив: 

— Я вправний у бою, стрільбі, скелелазінні, сприйняті та співу, а ще можу виконувати допоміжні ролі. Але це не включає пошук людей. Ви ж не думаєте, що старий Ніл погодиться вийти в таку погоду?

Коли він сказав «сприйнятті», його голос знизився до бурмотіння, яке Клейн ледве зміг почути.

— Добре, — у Клейна дійсно було бажання спробувати свої нові «здібності», хоча він і трохи насторожено ставився до Леонарда Мітчелла.

«Уф. Сподіватимемося, що ми успішно закінчимо цю справу... Цікаво, наскільки корисними будуть мої здібності Провидця...» Клейн був зацікавлений і трохи схвильований.