Практика

*Топ! Топ! Топ!*

Звуки кроків лунали у темному і вузькому коридорі, де зазвичай панувала мертва тиша.

Клейн тримав спину прямо, не відстаючи від священника. Він не ставив зайвих питань і не говорив з ним просто так, залишаючись мовчазним, як водойма в безвітряну погоду.

Пройшовши проходом, який посилено охоронявся, священник відчинив ключем потайні двері й вказав на вузькі сходи:

— На перехресті поверніть ліворуч, щоб дістатися воріт Чаніс.

— Хай благословить вас Богиня, — Клейн намалював знак багряного місяця на грудях.

Простий народ використовував етикет, а релігійні діячі надавали перевагу ритуальним благословенням.

— Хвала Леді, — відповів священник тим самим жестом.

Клейн мовчки почав спускатися вниз темними кам'яними сходами за допомогою вишуканих газових ламп по обидва боки коридору.

На півдорозі він несвідомо обернувся і побачив священника, що стояв біля входу. Він знаходився у тіні й здавався нерухомою восковою статуєю.

Клейн відвернувся і продовжив спуск. Пройшло не так багато часу, перш ніж він ступив на рівну землю, викладену холодною кам'яною цеглою. Зрештою, коридор привів його до перехрестя.

Він не став повертати до брам Чаніс, оскільки Данн Сміт лише недавно закінчив свою зміну і зараз явно був не там.

Він повернув праворуч і побачив знайому дорогу. Піднявшись ще одними сходами, він опинився всередині охоронної компанії Блекторн.

Побачивши зачинені чи наполовину зачинені двері, він не став до них кидатися, а пройшов до приймальні, де побачив шатенку, яка з солодкою усмішкою зосередилася на читанні журналу.

— Привіт, Розанно, — Клейн підійшов до неї й спеціально постукав по столу.

*Бум!*

Розанна різко підскочила, перекинувши стілець і схвильовано сказала:

— Привіт! Погода сьогодні гарна. Т-ти, Клейне, чому ти тут?

Вона поплескала себе по грудях і полегшено зітхнула. Вона була схожа на юну леді, яка боялася, що батько застукає її за проказами.

— Мені потрібно побачити капітана, — просто відповів Клейн.

— Ух, ти налякав мене до смерті. Я гадала, що це вийшов сам капітан, — Розанна подивилася на Клейна. — Хіба стукати ти не вмієш? Хм, ти маєш бути вдячний, що я терпляча та добра дівчина. Хоча я віддаю перевагу терміну «леді»... Чи є причина, чому ти шукав капітана? Він у кімнаті навпроти кабінету місис Оріанни.

Попри те, що Клейн зараз відчував тривогу, Розанна все ж таки змогла викликати в нього усмішку. Він замислився на мить, перш ніж сказати:

— Секрет.

— ... — очі Розанни розширилися і, поки вона не встигла прийти до тями, Клейн вже злегка вклонився, щоб попрощатись.

Він пройшов крізь перегородку приймальні й постукав у двері першого кабінету праворуч.

— Заходьте, — пролунав глибокий і м'який голос Данна Сміта.

Клейн штовхнув двері, щоб відчинити їх, й одразу зачинив за собою. Він зняв капелюх і вклонився.

— Доброго ранку, капітане.

— Доброго ранку. Чим можу вам допомогти? — чорний сюртук та капелюх Данна висіли на вішалці поряд з ним.

Він був одягнений у білу сорочку та чорний жилет. Хоча лінія його волосся була досить високою, його сірі очі залишились такими ж глибокими й він виглядав набагато свіжішим.

— Хтось переслідує мене, — чесно відповів Клейн без жодних прикрас.

Данн відкинувся на спинку стільця і ​​зчепив разом руки. Його глибокі сірі очі були спрямовані на Клейна. Він не став розвивати цю тему, а натомість запитав:

— Ви прийшли сюди через собор?

— Так, — відповів Клейн.

Данн м'яко кивнув. Він не став коментувати переваги чи недоліки цього плану, просто переключившись назад на тему стеження.

— Є можливість, що це батько Уелча не повірив в обставини смерті сина і найняв приватного детектива з міста Вітрів, аби дізнатися про деталі справи.

Місто Констант у Мідсіширі також було відоме як місто Вітрів. Це було місто з надзвичайно розвиненою вугільною та металургійною промисловістю, а також одне з трьох найбільших міст Королівства Лоен.

Не чекаючи відповіді Клейна, Данн продовжив:

— Однак це також може бути через інцидент із записником. Хех, ми намагалися з'ясувати, звідки Уелч отримав записник родини Антигон. Звичайно, ми не можемо позбутися всіх людей та організацій, які також можуть шукати його.

— Що мені потрібно робити? — запитав Клейн серйозним голосом.

Це питання було головною причиною того, чому він сюди прийшов.

Данн не відразу відповів йому. Він підняв філіжанку кави й зробив ковток, анітрохи не змінивши свій погляд.

— Повертайтесь тим самим шляхом, а потім робіть все, що хочете.

— Все, що хочу? — перепитав Клейн.

— Будь-що, — Данн впевнено кивнув. — Звичайно, постарайтесь не злякати їх і не порушуйте закони.

— Добре, — Клейн глибоко зітхнув і попрощався з капітаном.

Вийшовши з кімнати, він рушив назад через підземний прохід.

На перехресті він повернув ліворуч і, залитий світлом газових ламп, мовчки дійшов до порожнього, темного й холодного коридору.

Звук його кроків лунав, посилюючи його почуття самотності та страху.

Незабаром Клейн дістався сходів. Він пішов уперед і побачив тінь, що стояла там — священника середнього віку.

Проходячи повз він не сказав жодного слова. Священник мовчки повернувся і поступився дорогою.

Хлопець продовжив шлях, трохи згодом повернувшись до молитовної зали. Круглі отвори за аркою вівтаря залишилися такими ж чистими й світлими. Але і темрява і тиша в залі нікуди не поділися. У черзі у сповідальню все ще стояли чоловіки та жінки, але їх було значно менше, ніж раніше.

Почекавши трохи, Клейн повільно вийшов із зали з тростиною й газетою в руці, ніби нічого не сталося, і спокійно покинув будівлю собору Святої Селени.

Як тільки він вийшов, його майже засліпило пекуче сонце. Почуття, що за ним спостерігають, одразу ж повернулося. Він відчув себе здобиччю, на яку дивиться яструб.

Раптом у його голові постало нове запитання.

«Чому переслідувач не пішов за мною у собор? Хоча я все одно міг би скористатися темрявою в приміщенні та розмовою зі священником, щоб приховати своє тимчасове зникнення, але чи так йому було складно прослідкувати за мною всередину і продовжувати стеження, поки я молюся? Якби він захотів це зробити, не було б жодних проблем, правда? Звичайно, якщо тільки з ним не було пов'язано жодних темних історій, які можуть змусити його боятися церкви чи єпископа, який може мати силу Потойбічного».

«У такому разі, ймовірність того, що це приватний детектив, вкрай мала...» Клейн видихнув та заспокоївся. Він пішов у випадковому напрямку, перш ніж повернутись і піти у бік вулиці Заутленд.

Він зупинився біля старовинної будівлі зі строкатими стінами. На дверях була вказана цифра 3. Тут знаходився Стрілецький Клуб Заутленд.

Частина підземного стрільбища була відкрита для широкого відвідування, щоб заробити трохи додаткових коштів.

Клейн увійшов у приміщення, коли відчуття, ніби за ним спостерігають, одразу зникло. Він скористався цією нагодою, щоб передати черговому свій значок робітника департаменту спеціальних операцій.

Після невеликої перевірки його відвели під землю до невеликого закритого стрільбища.

— Відстань до мішені десять метрів, — буденно пояснив йому черговий.

Після цього Клейн дістав револьвер і коробку з патронами з кишені.

Відчуття того, що він раптово став мішенню негайно розпалило в ньому бажання захистити себе. Тому він одразу прийняв рішення попрактикуватися у стрільбі.

*Клац!*

Після того, як черговий пішов, він висунув барабан і дістав із нього всі кулі для полювання на демонів. Потім заповнив барабан звичайними набоями.

Цього разу він не став залишати вільне місце для уникнення помилок й не зняв своє вбрання чи капелюх. Він планував тренуватися за максимально наближених до реальності обставин. Зрештою, не міг же він крикнути «Почекайте, я зараз перевдягнуся у щось зручніше!», коли зіткнеться з небезпекою.

*Клац!*

Клейн повернув барабан на місце і крутнув його великим пальцем.

Раптом він схопив револьвер двома руками, направив його прямо вперед і прицілився в ціль на відстані десяти метрів.

Проте стріляти він не поспішав. Натомість він згадав свій досвід військового вишколу, як потрібно правильно прицілюватися і що потрібно знати про віддачу.

*Шух! Шух!*

Одяг шурхотів, поки Клейн тренувався вихоплювати револьвер і прицілюватися у мішень. Він ретельно тренував процес прийняття стійки для стрільби та прицілювання. Він був дуже серйозний, як учень, який складає іспити.

Багато разів усе повторивши, Клейн відійшов до стіни й сів на довгу м'яку лаву, відклавши револьвер убік. Він почав масажувати руки й досить довго відпочивав.

Хлопець провів кілька хвилин, згадуючи свою практику, перш ніж взяв револьвер із дерев'яною ручкою та бронзовим барабаном. Він зайняв звичайну вогневу позицію та натиснув на курок.

*Бам!*

Його руки затремтіли, коли сіпнулись через віддачу. Куля не влучила в ціль.

*Бам! Бам! Бам!*

Спираючись на отриманий досвід, він вистрілив ще кілька разів, поки всі шість патронів не було витрачено.

«Я починаю влучати в ціль...» Клейн відступив і знову сів на лаву, після чого видихнув.

*Клац!*

Він знову відкинув барабан і дозволив гільзам впасти на підлогу. Потім, не змінюючи обличчя, він вставив нові латунні набої.

Розслабивши руки, Клейн знову підвівся і повернувся у вихідне положення.

*Бам! Бам! Бам!*

Пролунали дзвінкі постріли, коли мішень затряслася.

Клейн ще неодноразово відпочивав і знову повертався до практики. Він витратив усі тридцять звичайних патронів та п'ять, які у нього були спочатку. Поступово він почав потрапляти в ціль і навіть цілився в яблучко.

Він поворушив втомленими плечима і випустив останні п'ять куль. Далі опустив голову і спокійно повернув у барабан кулі для полювання на демонів, залишивши порожню комірку для запобігання нещасним випадкам.

Поклавши револьвер у кобуру, Клейн обтрусив одяг від пилу і залишив стрільбище, повернувшись надвір. Знову виникло відчуття, ніби за ним стежать. Зараз Клейн почував себе значно спокійніше, ніж раніше, коли йшов вулицею Шампань. Він витратив чотири пенні на багатомісний громадський екіпаж і дістався вулиці Залізного Хреста, після чого подався додому.

Відчуття безслідно зникло. Клейн дістав ключі й відчинив двері, після чого побачив коротко стриженого чоловіка років тридцяти, який сидів за столом у лляній сорочці.

Його серце напружилося, але одразу розслабилося. Клейн з усмішкою привітався:

— Доброго ранку. Хоча ні, добрий день, Бенсоне.

Цією людиною був ніхто інший, як старший брат Клейна та Мелісси, Бенсон Моретті. Цього року йому виповнювалося двадцять п'ять, але через частково втрачене волосся і втомлений зовнішній вигляд він виглядав майже на тридцять.

Він мав чорне волосся і карі очі, чимось нагадуючи Клейна, але йому не вистачало тієї аури вченості, притаманної молодшому брату.

— Добрий день, Клейне. Як пройшла співбесіда? — Бенсон підвівся і усміхнувся.

На виступі двоярусного ліжка висів його сюртук з капелюхом.

— Жахливо, — незворушно відповів Клейн.

Побачивши приголомшеного Бенсона, Клейн усміхнувся і додав:

— Насправді я навіть не ходив на співбесіду. Я знайшов собі роботу ще до неї й вже отримую зарплатню у три фунти на тиждень...

Він знову повторив те, що вже розповів Меліссі.

Бенсон одразу заспокоївся і зі сміхом похитав головою:

— Дивне відчуття, ніби спостерігаю, як росте дитина... Ну, ця робота теж досить гарна.

Він зітхнув і сказав:

— Як добре, що перше, що я почув після повернення з роботи, виявилося гарними новинами. Давай сьогодні відсвяткуємо та купимо яловичину?

Клейн усміхнувся.

— Звісно. Тільки ось у мене відчуття, що Мелісса зараз чхнула. Купімо щось після обіду? Витратимо принаймні три солі. Якщо подумати, то фунт обмінюється на двадцять солі, а солі — на дванадцять пенні. Є навіть монети номіналом у пів пенні та чверть пенні. Така грошова система просто підриває мозок. Як же клопітно. Здається мені, що це одна з найдурніших грошових систем у світі.

Коли він сказав це, вираз обличчя Бенсона відразу став серйозним. Клейн одразу відчув себе ніяково, думаючи про те, що сказав щось не так.

«Чи може бути, що в загублених спогадах Клейна Бенсон був крайнім націоналістом, який не терпів жодної критики на адресу своєї країни?» Бенсон зробив кілька кроків уперед і заперечив суворим голосом:

— Ні! Це не одна з найдурніших, а найдурніша грошова система у світі!

«Не одна з...» Клейн був приголомшений, але швидко прийшов до тями. Він глянув братові в очі й розсміявся.

Справді, Бенсон був чудовим гумористом і просто любив пожартувати.

Бенсон трохи усміхнувся і сказав з усією серйозністю:

— Треба розуміти, що для встановлення простої та розумної грошової системи потрібно використовувати десяткову систему! На жаль, у цих важливих шишок надто мало мізків!