Собор

Поки містер Азік бурмотів собі під ніс, він підсвідомо глянув на містера Коена, мабуть, сподіваючись, що він зможе щось підказати.

Містер Коен похитав головою:

— Жодних асоціацій.

— Ну, добре. Можливо, просто чув щось схоже, — містер Азік опустив ліву руку й самопринизливо засміявся.

Клейн був розчарований результатом і, не утримавшись, додав:

— Наставнику, містере Азік, як ви знаєте, я дуже зацікавлений вивченням та відновленням інформації про Четверту Епоху. Якщо ви раптом щось згадаєте або отримаєте пов'язану з цим інформацію, чи не могли б ви написати мені листа?

— Нема проблем, — внаслідок сьогоднішніх дій Клейна містер Коен був дуже задоволений ним.

Азік також кивнув і сказав:

— Ваша адреса все та ж, що й раніше?

— Поки що так, але я скоро переїжджаю. Я напишу вам листа, коли настане час, — шанобливо відповів Клейн.

Містер Коен махнув своєю тростиною і сказав:

— Вам дійсно настав час переїхав у краще місце.

У цей момент Клейн кинув погляд на газету в руках містера Азіка і запитав:

— Наставнику, містере Азік, що пишуть газети про вбивство Уелча та Наї? Я дізнався лише трохи інформації від офіцерів поліції, які відповідали за розслідування.

Азік уже збирався відповісти, коли містер Коен раптово витяг кишеньковий годинник, який був причеплений до його смокінга за допомогою золотого ланцюжка.

*Клац!*

Він відкрив кишеньковий годинник і постукав тростиною.

— Зустріч ось-ось розпочнеться. Азіку, ми більше не можемо затримуватися. Просто віддай газету Моретті.

— Добре, — Азік передав Клейну газету, яку вже прочитав.

— Ми підемо нагору. Не забудьте написати листа. Наша адреса все та ж: офіс історичного факультету Університету Хой. Ха-ха.

Він засміявся і покинув кімнату разом із містером Коеном.

Клейн зняв капелюх і трохи вклонився. Подивившись, як ідуть два джентльмени, він попрощався з власником кабінету, Харвіном Стоуном. Хлопець пройшов коридором і повільно вийшов із сірої триповерхової будівлі. Повернувшись спиною до сонця, він підняв тростину і розгорнув газету, одразу побачивши заголовок:

«Тінгенська Ранкова Газета».

«У Тінгені багато всяких газет та журналів... Є Ранкова Газета, Вечірня Газета, Чесна Газета, Щоденна Баклундська Преса, Тассок Таймс, усілякі сімейні журнали та книжкові огляди...» Клейн випадково згадав кілька назв. Вони доставлялися за допомогою паротягів.

Нині целюлозно-паперова та поліграфічна промисловість ставали все дедалі розвинутішими, тому вартість газет знизилася до пенні. Охоплення аудиторії теж ставало дедалі ширшим і ширшим.

Клейн не став вдаватися в теми, що обговорювалися, а відразу перегорнув туди, де була стаття із заголовком «Озброєне вбивство зі зломом».

«За даними представників департаменту поліції сцена в будинку містера Уелча була просто жахливою. Зникло золото, коштовності та гроші, а також все цінне, що можна було легко винести. Не залишили навіть пенні. Є підстави вважати, що це було зроблено безжальною групою злочинців, які не вагаючись готові були вбивати навіть невинних, як, наприклад, містера Уелча і міс Наю, якщо їхні обличчя будуть побачені».

«Це явна зневага до законів нашого королівства! Це виклик для громадської безпеки! Ніхто не хотів би зіткнутися з подібним! Але є й гарна новина. Поліція вже виявила вбивцю та захопила ватажка групи. Ми зробимо все можливе, щоб тримати вас у курсі подій!»

«Репортер: Джон Браунінг».

«Справу дуже швидко прикрили...» Поки Клейн йшов бульваром, він ледве помітно кивнув.

Він гортав газету, прогулюючись дорогою і читаючи інші новинні статті та нотатки.

Раптом він відчув, як у нього на потилиці волосся стає дибки. В нього ніби встромили голки!

«Хтось слідкує за мною? Спостерігає? Переслідує?» У голові Клейна одразу сплили різні думки, коли він прийшов до усвідомлення.

Ще на Землі з ним стався випадок, коли він відчув на собі чийсь погляд і, озирнувшись, зміг помітити того, хто дивиться. Проте настільки кристально ясно він ще подібного не відчував.

Те саме він міг сказати про оригінального Клейна, спираючись на фрагменти пам'яті, що залишилися!

«Це результат переселення душ або ефект проведення ритуалу підвищення удачі, завдяки якому моє шосте почуття стало набагато сильнішим?» Клейн насилу придушив бажання розвернутись й викрити спостерігача. Використовуючи свої знання, які він почерпнув із романів та фільмів, він уповільнив крок, перш ніж подивитися у бік річки Хой.

Після цього він повівся так, ніби милувався краєвидом і повільно повертав голову в різні боки, уважно оглядаючи оточення.

Крім дерев, трав'янистих рівнин і студентів там не було нікого.

Але Клейн був абсолютно впевнений, що хтось спостерігає за ним!

«Це...» Серце Клейна раптом швидко забилося, прискорюючи струм крові з інтенсивним стукотом.

Він розгорнув газету і прикрив обличчя, побоюючись, що цей хтось виявить зміни у виразі його обличчя.

Тим часом він стиснув тростину і приготувався вихопити револьвер.

Один крок. Другий. Третій. Клейн повільно рушив уперед.

Відчуття того, що за ним стежать, залишилося, але відчуття небезпеки, що наближається, не було.

Він йшов трохи напружено і незабаром дістався до зупинки громадських екіпажів, коли саме під'їхав один з них.

— На вулицю Заліз... Заут... Ні, на вулицю Шампань! — сказав Клейн, трохи запинаючись.

Спочатку він подумав вирушити додому, але побоявся, що може привести до себе переслідувача, який мав невідомі мотиви. Після цього він подумав вирушити до офісу Нічних Яструбів, але одразу відкинув цю думку з побоювання злякати переслідувача та викрити своїх колег. Тому він недбало вибрав інше місце.

— Шість пенні, — спокійно відповів кучер.

Клейн не став брати із собою золоті фунти. Він сховав гроші у звичайному місці й взяв із собою лише дві банкноти номіналом в один солі. Щоб дістатися Тінгенського Університету він витратив рівно таку ж суму, тому зараз передав усі мідні монети, що залишилися.

Розплатившись, він заліз у карету і після закриття дверей відчув, як незручність від спостереження зникла.

Він повільно видихнув і відчув легке поколювання в кінцівках.

«Що мені робити? Які мають бути мої подальші дії?» Клейн визирнув з карети, мізкуючи над цим питанням.

Поки він не переконається у протилежному, Клейн мав вважати, що переслідувач має злі наміри.

У його голові виникло безліч думок, але він відмахнувся від них усіх. Він ще ніколи не бував у такій ситуації, тому йому знадобилося кілька хвилин, щоб упорядкувати свої думки.

Клейн мав повідомити Нічних Яструбів про свою ситуацію. Лише вони могли справді позбутися цієї загрози.

«Але я не можу вирушити прямо до офісу! У цьому випадку я можу викрити їх. Цілком можливо, що це і є метою переслідувача...»

Дотримуючись цього ходу думок, Клейн почав обмірковувати різні можливості, оскільки його розум став яснішими.

— Фу-у-ух! — він видихнув і знайшов якусь подобу самовладання.

Він з усією серйозністю дивився на пейзажі, що пролітали повз.

Дорогою до вулиці Шампань не сталося жодних нещасних випадків, але коли Клейн відчинив двері й вийшов з карети, у нього знов виникло відчуття, ніби за ним спостерігають!

Він поводився так, ніби нічого не відчув. З газетою в руках і тростиною, він повільно попрямував у бік вулиці Заутленд.

Але він прямував не на саму вулицю. Натомість хлопець пішов іншим шляхом, пройшовши вулицю Заутленд і прямуючи далі до вулиці Багряного Місяця. Там знаходилася величезна біла площа та собор із гострим дахом.

Собор Святої Селени!

Тінгенська штаб-квартира Церкви Богині Вічної Ночі!

Бувши із сім'ї вірян у Богиню, не було нічого дивного у тому, що у неділю він вирушив до церкви для молитви.

Собор був побудований у готичному стилі. Крім того, у нього була висока, чорна і велика вежа з годинником, розташованим між синіми й червоними картатими вікнами.

Клейн увійшов до собору і пройшов у молитовний зал. По дорозі траплялися вітражі з червоними та синіми скляними візерунками, які дозволяли різноколірному світлу проникати до зали. Синій був дуже темний, майже чорний, а червоний, як багряний місяць у нічному небі. Завдяки цьому атмосфера всередині здавалася надзвичайно темною та таємничою.

Відчуття, що за ним стежать, зникло. Клейн поводився абсолютно байдуже, поки йшов до молитовної зали.

У соборі не було високих вікон. Тут підкреслювалася глибока темрява, але за дугоподібним священним вівтарем, на стіні, навпроти входу, було близько двадцяти отворів розміром з кулак, які дозволяли променям світла проникати в зал.

Це було схоже на те, як пішоходи глибокої ночі, дивлячись на небо, бачили мерехтливі зірки у всьому їхньому благородстві, чистоті та святості.

Навіть якщо Клейн вважав, що богів можна було проаналізувати й зрозуміти, він не втримався й опустив голову.

Єпископ вів проповідь м'яким голосом, коли Клейн мовчки йшов по проходу, що поділяв лави на два сектори. Він шукав порожнє місце поряд із проходом, перш ніж повільно сісти.

Поставивши тростину на підлогу так, щоб вона спиралася на спинку перед ним, Клейн зняв капелюх і поклав його на коліна разом із газетою. Він зчепив руки й опустив голову.

Весь процес проходив повільно та неквапливо, ніби він справді прийшов сюди для молитви.

Клейн заплющив очі й мовчки прислухався до голосу єпископа у темряві.

— Нагі, без їжі та одягу, без укриття від холоду.

— Промокли під дощем вони юрмляться до скелі, не маючи притулку.

— Це матері, у яких відібрали дітей, це сироти, які втратили надію, це бідні люди, яких збили з правильного шляху.

— Вічна Ніч не покинула їх, а дарувала їм свою ласку. [1]

[1][П.п.: Адаптовано з Йова 24:8, Старий Завіт. Переклад від Danay]

...

Відлуння посилювалося, коли воно входило в його вуха. Клейн побачив перед собою чорну смугу і відчув, як його дух та розум очистились.

Він спокійно слухав, доки єпископ не закінчив проповідь.

Після цього єпископ відчинив двері сповідальні поряд. Чоловіки та жінки почали шикуватися в чергу.

Клейн розплющив очі й знову одягнув капелюх. З тростиною та газетою, він підвівся і зайняв місце у черзі.

За двадцять хвилин черга дійшла до нього.

Він увійшов усередину і зачинив за собою двері. Перед ним була лише темрява.

— Дитино моя, про що ти хочеш розповісти? — пролунав голос єпископа через дерев'яну заслінку.

Клейн дістав із кишені значок сьомого підрозділу департаменту спеціальних операцій та передав її єпископу через отвір.

— Хтось стежить за мною. Мені треба побачити Данна Сміта, — оточений мовчазною темрявою, Клейн почав говорити м'якшим голосом.

Єпископ взяв значок і через кілька секунд мовчання сказав:

— Поверни праворуч від сповідальні і йди до кінця. Там збоку знайдеш потайні двері. Хтось укаже шлях, коли ти дійдеш.

Поки він говорив, то потягнув за мотузку у кімнаті, передавши сигнал одному зі священників.

Клейн забрав свій значок, зняв капелюх і притис його до грудей. Він трохи вклонився, перш ніж розвернутися і вийти.

Переконавшись, що відчуття спостереження зникло, він одягнув свій капелюх назад. Без жодних зайвих емоцій, він повернув праворуч, доки не дійшов до вівтаря.

Він виявив потайні двері в стіні навпроти себе. Клейн мовчки відкрив їх й швидко прошмигнув усередину.

Потайні двері безшумно зачинилися і перед ним з'явився священник середнього віку.

— В чому справа? — лаконічно спитав він.

Клейн показав свій значок і повторив сказане єпископу.

Священник середніх років не став ставити більше жодних запитань. Він розвернувся і мовчки рушив уперед. Клейн кивнув і зняв капелюх. З чорною тростиною в руках він мовчки пішов слідом.

Розанна якось згадувала, що якщо на перехресті повернути ліворуч від воріт Чаніс, то можна дістатися Собору Святої Селени.