Скупердяй

Небо зовні поступово фарбувалося в золотистий колір, поки Клейн дивився Меліссі у вічі. Він на мить втратив дар мови. Жодна з фраз, які він продумав заздалегідь, не була використана.

Він двічі кашлянув, швидко все обміркувавши.

— Меліссо, це не марна трата грошей. У майбутньому мої колеги, а також колеги Бенсона можуть нас відвідати. Невже нам приймати їх у такому місці? Коли ми з Бенсоном одружимось і заведемо дружин, нам все ще потрібно буде спати на двоярусному ліжку?

— Ну, ні у кого з вас ще немає наречених, чи не так? Ми можемо трохи почекати й накопичити більше грошей, — лаконічно відповіла Мелісса.

— Ні, Меліссо. Це соціальні правила, — Клейн був у безвиході, тому міг розраховувати лише на високі принципи. — Оскільки я заробляю по три фунти на тиждень, то я повинен виглядати так, ніби я заробляю три фунти на тиждень.

Чесно кажучи, Чжоу Мінжуй раніше орендував квартиру з іншими й не був новачком у цій справі, на відміну від Клейна. Він дуже звик жити в подібних умовах, але завдяки своєму досвіду він знав, наскільки незручна подібна ситуація для дівчини. Крім того, його метою було становлення Потойбічним та вивчення містики, щоб знайти шлях додому. У майбутньому йому потрібно буде проводити вдома містичні ритуали. Наявність надто великої кількості мешканців у будинку може призвести до небажаних інцидентів.

Клейн зауважив, що Мелісса збирається продовжити суперечку, тож поспішно додав:

— Не хвилюйся. Я не планую знімати особняк у передмісті, але нам як мінімум потрібен власний будиночок чи таунхаус. Головне там має бути ванна, яку ми зможемо назвати своєю. Крім того, мені теж подобається випічка місис Смирін, її тінгенське печиво та лимонні тістечка. Спочатку ми розглядатимемо варіанти на вулиці Залізного Хреста та вулиці Нарцисів.

Мелісса замовкла на мить, перш ніж повільно кивнути.

— Крім того, я не збираюся переїжджати прямо зараз. Ми ще маємо дочекатися повернення Бенсона, — усміхнувся Клейн. — Ми ж не можемо так з ним вчинити. Уяви собі його шок, коли він відчиняє двері, а квартира повністю порожня. Тільки подумай, як він закричить: «Де мої речі? Де мій брат та сестра? Це взагалі мій дім? Невже я помилився? Богине, розбуди мене, якщо це сон! Чому мій дім зник за кілька днів моєї відсутності?!»

Його імітація голосу Бенсона змусила Меліссу мимоволі усміхнутися, перш ніж вона трохи спохмурніла.

— Ні, містер Френкі безперечно буде весь цей час чекати біля дверей, щоб змусити Бенсона повернути ключі від квартири. Бенсону навіть піднятися нагору не дадуть, — зневажливо пирхнула дівчина, згадавши господаря-скупердяя.

У будинку Моретті містер Френкі був головним об'єктом жартів з будь-якого, навіть найдрібнішого приводу. Все завдяки Бенсону, який став основоположником цієї традиції.

— Так, він нізащо не змінюватиме замки заради нових мешканців, які з'являться після нас, — з усмішкою кивнув Клейн.

Він показав на двері й усміхнувся.

— Міс, чи не вирушити нам до ресторану Срібна Корона, щоб відсвяткувати гарні новини?

Мелісса м'яко зітхнула:

— Клейне, ти знаєш Селену? Мою однокласницю та хорошу подругу?

«Селена?» Образ дівчини з темно-рудим волоссям і глибокими карими очима сплив у пам'яті Клейна. Її батьки були вірянином у Богиню Вічної Ночі. Вони назвали дочку на честь Святої Селени, бажаючи благословити її. Їй ще не виповнилося і шістнадцяти років, вона була молодша за Меліссу на пів року. Вона була веселою, життєрадісною та товариською леді.

— Так, — кивнув Клейн на підтвердження.

— Її старший брат, Кріс, адвокат. Нині він заробляє близько трьох фунтів на тиждень. Його наречена працює друкаркою неповний робочий день, — відповіла Мелісса. — Вони заручені вже понад чотири роки. Щоб забезпечити гідне та стабільне життя після шлюбу, вони досі заощаджують гроші. Вони ще мають зіграти весілля і планують це зробити лише за рік. За словами Селени, є багато таких людей як її брат. Зазвичай вони одружуються лише після двадцяти восьми. Ти ще маєш провести хорошу підготовку та накопичити грошей. Не варто даремно витрачати їх.

«Це просто вечеря у ресторані. Чи треба влаштовувати ці проповіді?..» Клейн не знав, плакати йому чи сміятися. Після кількох секунд роздумів він сказав:

— Меліссо, я вже заробляю три фунти на тиждень і щороку моя зарплата тільки зростатиме. Тобі нема про що турбуватися.

— Але ми маємо відкладати гроші на випадок непередбачених ситуацій. Наприклад, що якщо охоронна компанія, в якій ти працюєш, раптово закриється? У мене є однокласник, компанія батька якого збанкрутувала. Він був змушений влаштуватися на тимчасову роботу в доках, а умови життя стали просто жахливими. У нього не було вибору, окрім як кинути школу, — попередила Мелісса з вкрай серйозним виразом обличчя.

— … — Клейн простяг руку, щоб прикрити обличчя.

— Та охоронна компанія та уряд... Так, вона має зв'язки з урядом. Її не так просто закрити.

— Але навіть уряд не може бути абсолютно стабільним. Після кожних виборів, якщо партія при владі змінюється, багато людей втрачають свої посади. Це призводить до заворушень, — не бажаючи відступати, твердо відповіла Мелісса.

«…Сестро, а ти справді багато знаєш...» З роздратуванням усміхнувся Клейн і похитав головою.

— Добре, твоя взяла...

— Тоді я зварю суп із залишків учорашніх продуктів. Сходи та купи горщик смаженої риби, шматок яловичини з чорним перцем, пляшечку олії та келих солодового пива для мене. Принаймні цю справу треба якось відсвяткувати.

Ці страви зазвичай продавалися у лотках на вулиці Залізного Хреста. Шматок смаженої риби коштував від шести до восьми пенні, не дуже великий шматок яловичини з чорним перцем — п'ять пенні, кухоль солодового пива — пенні, а пляшка олії, вагою близько чверті фунта, — чотири пенні, але при цьому купівля олії вагою один фунт коштувала б один солі та три пенні.

Саме оригінальний Клейн був відповідальний за всі покупки для свят, тому добре знав ціни на продукти. Клейн підрахував, що Меліссі знадобиться приблизно одного солі та шести пенні. Тому він дістав дві банкноти.

— Добре, — Мелісса не заперечувала проти пропозиції Клейна.

Вона залишила сумку зі шкільним приладдям та взяла гроші.

Коли він побачив, як його сестра дістає крихітну пляшку для олії та горщики для іншої їжі, а потім прямує до дверей, Клейн на мить замислився і крикнув їй:

— Меліссо, на гроші, що залишаться, купи фруктів.

На вулиці Залізного Хреста було багато торговців, які купували вже трохи зіпсовані чи неякісні фрукти в інших місцях. Жителі не заперечували цьому, адже ціни на такі фрукти були значно нижчі. Зрізавши всі погані частини можна було дешево насолодитися прекрасними смаками.

Сказавши це, Клейн швидко зробив кілька кроків уперед і дістав із кишень залишки мідних монет і засунув їх у руки сестри.

— А? — карі очі Мелісси збентежено дивилися на брата.

Клейн зробив два кроки назад і усміхнувся.

— Не забудь зазирнути до міс Смирін. Винагороди себе лимонним тістечком.

— ... — рот Мелісси розширився і вона кліпнула очима.

Нарешті дівчина взяла себе в руки й сказала лише одне слово:

— Гаразд.

Вона швидко розвернулася, відчинила двері й побігла сходами.

...

Ця місцевість на берегу річки сильно відрізнялась від інших краєвидів міста. Береги були засаджені кедрами та кленами, а повітря було настільки чистим, що п'янило.

Клейн, який був тут, щоб скасувати заплановану співбесіду, взяв із собою револьвер. З тростиною в руках він заплатив шість пенні за громадський екіпаж. Хлопець попрямував кам'яною доріжкою і підійшов до триповерхової кам'яної будівлі, затіненої зеленню. Це був адміністративний блок Тінгенського Університету.

— Він справді гідний того, щоб називатися одним з найбільших університетів Королівства Лоен, — Клейн зітхнув, бо в цьому місці він був уперше.

У порівнянні з Тінгенським Університетом, Університет Хой, який знаходився з іншого боку річки, можна було описати лише як убогий.

— Хей-хо!

— Хей-хо!

Почулися голоси й незабаром у полі зору з'явилися два гребні човни, що пливли вгору за течією річки Хой. Веслами веслували злагоджено й ритмічно.

Це був гребний вид спорту, популярний у всіх університетах Королівства Лоен. Оскільки Клейну була потрібна стипендія для фінансування навчання в університеті, він, Уелч та інші його одногрупники приєдналися до гребного клубу університету Хой і були досить вправними в цьому.

— Ех, молодість... — Клейн зупинився і подивився в далечінь, перш ніж задумливо зітхнути.

За тиждень такого вже не побачиш, бо в університетах розпочнуться літні канікули.

Пройшовши дорогою, вкритою деревами, він зупинився біля триповерхової будівлі. Успішно зареєструвавшись, він пройшов усередину та знайшов потрібний йому кабінет.

*Тук! Тук! Тук!*

Він тихенько постукав у напівзачинені двері.

— Заходьте, — пролунав зсередини чоловічий голос.

Викладач середніх років, одягнений у білу сорочку та чорний смокінг, насупився, побачивши Клейна.

— До співбесіди ще година.

— Містере Стоун, ви мене ще пам'ятаєте? Я студент старшого доцента Коена, Клейн Моретті. Ви вже читали мій рекомендаційний лист, — Клейн усміхнувся і зняв свій капелюх.

Харвін Стоун погладив свою чорну бороду і спантеличено спитав:

— Щось не так? Не я відповідаю за співбесіду.

— Тут така ситуація. Я вже знайшов роботу, тому сьогодні у співбесіді брати участь не буду, — пояснив Клейн причину свого візиту.

— Я розумію... — коли Харвін Стоун дізнався про причину, він підвівся і простяг праву руку. — Вітаю вас. Ви справді ввічливий хлопець. Я проінформую професора та старших доцентів.

Клейн потис йому руку і збирався трохи побалакати, перш ніж піти, коли почув знайомий голос за спиною.

— Моретті, ви знайшли іншу роботу?

Клейн обернувся і побачив чоловіка похилого віку із сивим волоссям, яке справляло сильне враження. Його глибокі блакитні очі були глибоко посаджені, а на обличчі виднілося не так багато зморшок. Чоловік виглядав строго у своєму чорному смокінгу.

— Доброго ранку, наставнику. Доброго ранку, містере Азік, — поспішно привітався він. — Чому ви тут?

Цей чоловік був ніхто інший, як старший доцент історичного факультету Університету Хой, а також його наставник — містер Квентін Коен. Поруч із містером Коеном стояв чоловік середнього віку з бронзовою шкірою та середньою статурою. Він був гладко поголений, а в руці тримав газету. Його волосся було чорним, а очі карими. Його риси обличчя були м'якими, а очі показували невимовне почуття втоми, ніби він бачив усі мінливості життя. Під правим вухом він мав чорну родимку, яку можна було побачити лише зблизька.

Клейн впізнав його, адже він був викладачем історичного факультету Університету Хой, містером Азіком, який часто допомагав оригінальному Клейну. Йому подобалося сперечатися зі своїм наставником, старшим доцентом Коеном. У них часто виникали суперечки, але, попри це, вони були найкращими друзями. Інакше вони б не насолоджувалися розмовами один з одним.

Коен кивнув і сказав розслабленим тоном:

— Я і містер Азік тут для того, щоб узяти участь у науковій конференції. А що за роботу ви отримали?

— Це охоронна компанія, яка шукає, збирає та захищає стародавні реліквії. Вони потребували професійного консультанта і платять мені три фунти на тиждень, — Клейн повторив ту саму легенду, яку він розповів і своїй сестрі.

Після цього він пояснив:

— Ви ж знаєте, що я волію досліджувати історію, а не підсумовувати її.

Коен трохи кивнув і сказав:

— Кожен сам робить свій вибір. Я дуже радий, що ви приїхали сюди, аби скасувати співбесіду замість того, щоб просто не з'явитися.

У цей момент втрутився містер Азік:

— Клейне, ви вже знаєте, що трапилося з Уелчем та Наєю? Я прочитав у газеті, що вони загинули внаслідок пограбування.

«Цей інцидент перетворився на озброєне пограбування? Чому це вже потрапило до газет?» Клейн був приголомшений, обмірковуючи свою відповідь.

— Я не надто добре знайомий з деталями. Уелч отримав записник сім'ї Антигон Соломонової Імперії з Четвертої Епохи. Він попросив моєї допомоги у розшифровці. Перші кілька днів я допомагав їм, але потім кинув усі свої сили на підготовку до майбутньої співбесіди. Поліція вже приходила до мене два дні тому.

Він навмисно розкрив інформацію про сім'ю Антигон та Соломонову Імперію, сподіваючись отримати якусь інформацію від двох вчителів історії.

— Четверта Епоха... — промимрив Коен, насупившись.

Стомлені очі містера Азіка спочатку потьмяніли, перш ніж він зітхнув. Він потер скроні лівою рукою, що тримала газету і сказав:

— Антигон... Щось крутиться у голові... Але я чомусь не можу згадати деталі...