Перекладач: Liliia Alon
Редактор: Elein Dark, Liliia Alon
Напівтемна кімната була вкрита тонкою пеленою багряного місячного світла, роблячи все навколо невиразним.
Троє чоловіків у чорних пальто спали в різних місцях. Клейн лежав на дивані, його очі наполовину злилися з темрявою, він заплющив їх, вдаючи ніби глибоко заснув.
Його сном був сірий спотворений світ, час від часу спалахуючий виблисками.
Нарешті виблиски утворили сцену.
Це був похмурий куток, земля забризкана нечистотами. Чоловік із коротким каштановим волоссям, в білій сорочці й коричневій камізельці стояв, притулившись до стіни, оточений щільною зграєю сірих щурів.
Половина губи чоловіка була відкушена, показуючи жовтуваті зуби та гнилі ясна. Його ніс виглядав наче кривава пляма, змішана з рідкими короткими волосками, м’ясо з обличчя зникло, шматок за шматком, відкриваючи білі кістки. Скрізь повзали білі жирні опариші, безперервно звиваючись, а його горло, здавалося, стало жертвою якогось дикого звіра; не вистачало принаймні половини.
Клейн ледь міг розібрати, що це Зріал Віктор Лі. Було майже неможливо пов’язати його зі зрілим і красивим чоловіком на чорно-білій фотографії, яку він зробив з Яном.
«Зріал уже мертвий. За кілька днів його, мабуть, обгризуть так, що він залишиться лише купкою кісток. Від нього може навіть не залишитися повного скелета...» Клейн залишив сон і згадав щойно побачене.
Його минулий досвід дозволив йому більш спокійно дивитися на подібні сцени з трупами.
Дивлячись у вікно на багряний місяць, Клейн подумав більше ніж десять секунд і вирішив спробувати поспілкуватися з душею чоловіка в чорному, який стояв поруч з диваном.
Протягом останніх кількох днів підготовки він приготував пляшечку екстракту аманти та еліксир “Око духа”. Що стосується зілля спокою, то Клейн його не потребував. Він був здатний вторгатися в сни інших і насильно спілкуватися з їхніми душами, зберігаючи при цьому спокій і розсудливість.
Встановивши простий вівтар і розвіявши легкий спокійний аромат, щоб створити напівсонний стан, Клейн помолився про себе: Блазень, який не належить до цієї епохи.
Після цього він увійшов у світ над сірим туманом і використав понад дві третини своєї духовності, щоб дати відповідь.
«Коли я досягну 7-ї послідовності, подібні молитви також повинні надати мені змогу скористатися часткою сили таємничого простору над сірим туманом, так само як це роблять мої ритуали виклику та жертвоприношення...» Озирнувшись навколо, Клейн зробив приблизний висновок і швидко повернувся до реального світу.
Він пройшов через те, що здавалося зоряним небом і хаотичним буревієм думок, увійшовши в ментальне середовище цілі. Там він побачив ілюзорну фігуру людини, що ширяла в повітрі.
— Хто послав вас до дому Зріала? — поглянувши на нього, запитав Клейн глибоким голосом.
Чоловік ошелешено відповів, його ілюзорні очі були порожніми:
— Мерсо. Мерсо послав мене чекати на хлопчика на ім'я Ян.
Світло в його духовному світі змінилося, показавши жилястого, вправного на вигляд темношкірого чоловіка. Він був ніким іншим, як лідером групи, яка переслідувала Яна в паровозі.
«Як я й думав, це він...» Клейн, який сильно виснажив свою духовність, відповідаючи на молитву, почав відчувати себе втомленим. Він поспішно запитав: — Хто віддав наказ Мерсо?
— Не знаю... Він ‘кат’ нашої банди “Змангер”. Ніхто не може наказувати йому, окрім боса, — беземоційно сказав чоловік.
«Змангер... Слово “воїн” мовою горян...» Подумав Клейн, будучи не лише справжнім містиком, але й псевдоісториком. Він раптом відчув різкий біль у голові, і його тіло мимоволі вилетіло з бурі думок.
Незабаром після цього чоловік вийшов із медитації і відчув, як у нього пульсує голова.
Клейн не поспішав йти. Він методично зібрав матеріали та коротке жовтувато-каштанове волосся перед тим, як відкрити вікно, щоб впустити холодний нічний вітер і розвіяти запах екстракту аманти та еліксиру “Око духа”.
Після цього чоловік повернувся на балкон, замкнув двері зсередини та протер усі місця, до яких торкався.
Коли спальня Зріала повернулася до початкового стану, він притис руку до грудей і вклонився трьом чоловікам, які все ще міцно спали.
Випрямивши спину, Клейн надів рукавички й спритно вистрибнув з вікна. Він твердо стояв, ступаючи навшпиньки в аномально тісному просторі.
Чоловік підняв вертикальну засувку відчиненого вікна й використав карту Таро, щоб утримати її у нижньому положенні. Завдяки здібностям Клоуна він вловлював багато деталей та регулював баланс.
Через кілька секунд Клейн повільно відтягнув карту Таро, і вертикальна засувка раптом зупинилася на місці, не опускаючись далі.
*Вжух!*
Спочатку він закрив незачинену половину вікна, потім перестрибнув до вікна з клямкою. Його права рука рвонула всередину, закриваючи другу половину вікна.
Швидкість дії була настільки високою, що засув не впав, доки не відбулася вібрація, точно вставляючи його у відповідний отвір.
*Клац!*
Пролунав звук, якого було важко уникнути, схожий на удар сильного вітру по поверхні скла.
Клейн знав, що троє чоловіків у спальні ось-ось прокинуться. Тож без зайвих слів вискочив на вулицю.
Для нього нинішнього висота з другого поверху не становила б небезпеки. Проте він не зміг змовчати, коли приземлився, хоч і намагався не видавати жодних явних звуків.
Клейн швидко залишив околиці та вулицю Роуз, але не сів в орендовану карету прямо назад на Міньську вулицю Шервудського району.
Він звернув за кілька поворотів і попрямував до сусіднього Східного району.
Була холодна ніч, і вітер пронизував його до кісток. Клейн затремтів і вирішив, що йому знадобиться додатковий светр для майбутніх місій. Він вирішив одного з наступних днів купити деревне вугілля аби камін виконував свою роль.
Через невідомий проміжок часу, попри відсутність карти, чоловік увійшов до Східного району Бекленда. Він повністю покладався на свій інстинкт.
Вдалині було видно лише кілька газових ліхтарів, і якби не той факт, що темні хмари не закрили багряний місяць, Клейн не сумнівався, що багато частин дороги були б непроглядними.
Йдучи, він раптом помітив, як у глибокій темряві перед ним з’явилися пари очей. Фігури наближалися здалеку, сутулячись.
Вони беззвучно просувались уперед.
«Зомбі?» Клейн раптово зупинився. Він потягнувся до свого амулету Реквієму і карт Таро, та швидко активував свій Духовний зір.
Він бачив нездорові і слабкі кольорові аури та обличчя численних постатей.
Це все були живі люди, звичайні живі люди з заціпенілими виразами обличчя, порожніми очима та слабкими рухами. Серед них були як чоловіки, так і жінки.
«Вже майже північ; чому вони ще ходять по вулицях...» Збентежений Клейн обережно нахилився вбік, проминаючи групу на тротуарі, але незабаром наштовхнувся на другу та третю хвилі; усі вони відчували однаковий заціпенілий біль.
Він злегка насупився, і якраз збирався рушити вперед, щоб запитати чи все в порядку, як раптом почув попереду крик.
— Вставайте, вставайте всі!
— Ви, сучі діти!
— Вулиці та парки не для того, щоб ви тут спали!
... Клейн був здивований, тоді в його голові спалахнув відповідний термін «Закон про бідних», і чоловік зрозумів, у чому справа.
Він сам пережив те саме.
«Фух...» Клейн видихнув, прискорив темп і попрямував до своєї однокімнатної квартири на вулиці Чорної пальми у Східному районі.
Там чоловік проспав дві години. Відновивши частину своєї духовності, він знову вийшов і зламав засохлу гілку, щоб та послужила йому ‘лозою’.
— Розташування тіла Зріала.
— Розташування тіла Зріала.
Після неодноразових ворожінь Клейн довго ходив зі жмутом короткого жовтувато-каштанового волосся, поки не прибув до провулка Східного Боро, де знаходився вхід у каналізацію.
Дванадцять років тому, після великої чуми, королівство Лоен поступово розбудувало вдосконалену каналізаційну систему в столиці та одним махом перевершило ‘спадщину Розеля’ в республіці Інтіс.
Відсунувши кришку люка, Клейн затамував подих і спустився вертикальною металевою драбиною.
Оскільки його одяг не був пошитий на замовлення, він не міг взяти з собою занадто багато речей через відсутність кишень. Чоловік не взяв з собою квелагову олію, про яку дізнався від Фрая. Клейн відчував особливий жаль за те, що не приніс освіжаючу й розсіюючу огидний запах ароматичну олію.
Через десять секунд його ноги торкнулися липкої землі.
Відчуття бруду викликало мурашки по шкірі на руках та тілі. Однак він міг лише терпіти й продовжувати крокувати вперед, заглиблюючись у порожню й тиху каналізацію.
Попереду була відносно прихована розвилка. Звідти долинав густий різкий запах.
Клейн розвернувся й підійшов до кінця, де побачив щільну кількість духовних світлих крапок і кольорів аури.
Не маючи потреби використовувати свічку, він активував свій Духовний зір і одразу побачив, що в темному кутку лежав гнилий труп, покусаний та розтерзаний на шматки.
Це була точно та сама сцена, яку він бачив під час ворожіння уві сні.
*Писк!*
Густо згруповані сірі щури розбігалися в усіх напрямках, але були й такі, що залишалися на місці, не бажаючи йти й розлучатися з їжею.
Переконавшись, що це Зріал, Клейн на мить завагався, перш ніж швидко розпочати ритуал спіритизму.
«Хмм... Якщо в описі Яна немає ніяких помилок, а Зріал помер лише кілька днів тому, я зможу отримати приблизну інформацію, зв’язавшись з його духом...» — впевнено подумав він.
*Вжух!*
Коли вітер закрутився і стіна духовності була встановлена, усі щури втекли, і Клейн продовжив свій ритуал.
— Причина смерті Зріала.
— Причина смерті Зріала.
Після повторення цих слів, очі Клейна почорніли. Його зіниці та білки очей зникли. Він використав духовну медитацію, щоб швидко заснути.
Проте в тому туманному, ілюзорному світі нічого не з'являлося.
Клейн розплющив очі, злегка нахмурившись, виносячи своє судження.
«Зв’язатися не вдалося... Хтось попрацював з духом Зріала... До цього був залучений Потойбічний. Той факт, що хтось зміг замаскуватися під Зріала, через що інші детективи не могли розпізнати його, також підтверджує цю думку.»
Після деяких роздумів Клейн прийшов до рішення закінчити цю справу тут і більше не втручатися. Незважаючи ні на що, він виконав вимоги дорученої йому роботи.
— Я попрошу Яна викликати поліцію, — пробурмотів Клейн, відкладаючи матеріали та знімаючи стіну духовності.
