Перекладач: Liliia Alon
Редактор: Elein Dark
*Чух-чух!*
У кожному кутку станції пролунав гудок потяга, коли металевий бегемот у вигляді паровоза з понад двадцятьма вагонами на буксирі повільно зупинився.
Одягнений у смокінг і низький циліндр, Клейн ніс велику сумку, яка не відповідала його статурі. Він твердо ступив на землю столиці королівства Лоен — Бекленд.
Це місто було розділене на дві частини річкою Тассок, яка текла на південний схід. Обидві ділянки були з’єднані Беклендським мостом і поромами, населення яких перевищувало п’ять мільйонів людей. Це була найбільш процвітаюча столиця Південного та Північного континентів.
Клейн подивився вдалину й побачив усюди слабкий жовтий смог. Видимість була жахливою, тож газові ліхтарі, що висіли над залізничною платформою, вже запалювали, щоб розсіяти морок і темряву.
«Лише о пів на шосту? Таке враження, що вже дев'ята чи десята...» — Клейн нерозбірливо похитав головою. Раптом він згадав жарт, який прочитав у «Тассок Таймс».
«Джентльмен, який щойно прибув до Бекленда, губиться у густому смогу. Безпорадний, він запитує мокрого джентльмена, який проходить повз нього: “Як дістатися до річки Тассок?”. Пан йому привітно відповідає: “Ідіть прямо, не зупиняючись. Я щойно приплив звідти.”»
«Кожного разу, коли я читаю газети чи журнали Бекленда, репортери та редактори всіма можливими способами висміюють забруднене повітря чи збільшення кількості туманних днів... Раніше “Щоденна трибуна Бекленда” навіть робила статистику, і було виявлено, що тридцять років тому туман був приблизно 60 днів на рік, а зараз – аж 75 днів... Через це багато далекоглядних людей заснували такі організації, як Асоціація зменшення викиду сажі, Асоціація зменшення диму... Схоже, у вересні вийшов законопроект, який висунув думку про необхідність створення Національної ради з питань забруднення атмосфери...» Клейн опустив свій величезний багаж і затиснув ніс, щоб трохи відпочити від раптового дискомфорту.
Потім, провівши пальцями по своєму золотому ланцюжку, дістав із кишені жилета позолочений кишеньковий годинник. Хлопець відкрив його й подивився на час.
Після справжнього прощання зі своїми братом і сестрою, він спеціально відвідав магазин і витратив 4 фунти та 10 сол, щоб купити позолочений кишеньковий годинник, і підібрав до нього такий же ланцюжок вартістю 1 фунт і 5 сол.
Неможливість постійно знати точний час навівала на нього жах.
Клейн планував купити срібний кишеньковий годинник, оскільки вважав, що це більше відповідає його темпераменту. Але, розглянувши справжню сутність Клоуна, він врешті-решт вибрав більш ефектний і перебільшений позолочений годинник.
«6:39... Зараз не так вже й пізно...» — Клейн відклав кишеньковий годинник і взяв тростину й сумку з багажем, повільно виходячи з натовпу паровозної станції.
Раптом він різко повернувся, в результаті чого людина, яка таємно слідувала за ним, залишилася з порожніми руками, коли потяглася до його кишені.
Цей епізод не збентежив Клейна, він йшов по асфальтованій дорозі та змішався з натовпом, прибувши на перехрестя перед ним.
Там була галявина та сад, розташовані навколо колони, схожої на димар.
«Ні, це, швидше за все, димохід...» — Клейн бачив, як колона вивергає густий дим із верхнього кінця.
Частина диму здійнялася високо в небо, а частина конденсувалася в крихітні крапельки рідини, які розлітілися навсібіч.
Клейн знову зупинився і поклав свій багаж. Він розкрив газету й карту, які тримав іншою рукою.
Перебуваючи на паровозі, хлопець уже спланував, куди поїде і що робитиме далі.
Досвід, який він пережив, і емоції, які відчув, коли вранці перевдягнувся клоуном, змусили Клейна нарешті зрозуміти справжню сутність Клоуна: хоча людина здатна знати трохи про долю, вона залишається безпорадною перед нею; отже, можна використовувати усміхнене обличчя, щоб приховати весь біль, смуток, розгубленість і депресію.
У той момент він чітко відчув, як ‘засвоюється’ зілля Клоуна, і повірив, що якщо продовжить ‘діяти’ таким чином, йому не знадобиться багато часу, щоб зробити ще одну спробу просунутися.
Але тут була проблема — йому не відома назва зілля 7-ї послідовності, а тим більше він не знав його точної формули.
«Як отримати формулу? Таємний орден з'являється рідко. Здається, їх цікавлять лише речі родини Антигонів... Ось чому інші їх так погано розуміють. Так... Я повинен розглянути два аспекти. По-перше, мені потрібно зв’язатися з місцевими колами Потойбічних і подивитися, чи зможу я знайти підказки. По-друге, я повинен поставити пастку та використати артефакти родини Антигонів як приманку, щоб виманити Таємний орден. Зрештою, я володію знаннями про дивну вертикальну зіницю, утворену з численних таємничих символів.»
«Але це занадто ризиковано. Мені потрібно бути обережним, оскільки наживка не повинна виявитися надто хорошою чи надто поганою. Це не приверне їхнього інтересу, якщо вона буде надто поганою, а якщо вона буде надто хорошою, я можу в кінцевому підсумку привабити акулу, здатну повністю мене проковтнути... Лідер Таємного ордену — Заратул — є тим, хто скеровував імператора Розелля. Можливо, йому дістався найбільший шматок пирога під час того революційного бенкету... Звичайно, він міг і не дожити до цих днів, бо це було десь двісті років тому....»
Блукаючи у роздумах, Клейн відчув холод Бекленда і не міг не здригнутися. Він вирішив якомога швидше знайти собі місце проживання.
Хлопець погортав газети, ще раз переглянув розділ оренди й побачив обведене колом оголошення.
Вулиця Міньська, 15, район Шервуд... будинок з терасою... тижнева оренда 18 сол...
Клейн дуже ретельно продумав територію, на якій мав проживати. Незважаючи на те, що населення Бекленда перевищувало п’ять мільйонів людей, йому все одно потрібно було остерігатися зустрічі з місцевими Нічними яструбами. Будуть це нещодавно переведена Дейлі чи Лоротта, Айур Харсон і Борджіа, яких він зустрічав раніше, вони точно зможуть його впізнати.
Таким чином, Клейн викреслив Північний район, де була штаб-квартира беклендської єпархії Богині Вічної Ночі й собор Святого Самуїла. Він також відмовився від районів з найкращою безпекою та надзвичайно суворим контролем — Імператриці та Західним. Ці два місця належали дворянам і найбагатшим магнатам, причому більша частина дворян жила ближче до району Імператриці.
Після викреслення робітничих районів, гавані Східного району та району Беклендського моста, де збиралися бідняки, у Клейна залишався невеликий вибір. Першим варіантом був Гіллстон, де розташовувались беклендська фондова біржа, розрахункова палата, ф’ючерсний центр, штаб-квартири семи великих банків, різноманітні трастові фонди, залізничні компанії та компанії з торгівлі сипучими вантажами. Він був відомий як фінансовий, діловий та економічний центр королівства Лоен. Другим варіантом був район Шервуд, де знаходилось багато невеликих компаній і житлових будинків.
В обох районах проживало багато людей, і охорона була відносно хорошою. Там було легше сховатися. Після серйозних роздумів Клейн вибрав дешевший район Шервуд.
Причина, чому хлопець не шукав такі організації, як Столична компанія з благоустрою житла або Столичне товариство благоустрою житлового фонду, полягала в тому, що їм потрібне було підтвердження особи, яке він наразі не міг пред’явити.
«Якщо я не зможу знайти житло для оренди сьогодні, я знайду мотель, який не потребує підтвердження особи, щоб зупинитися на ніч...» Клейн зібрав речі в руку й поніс свій багаж. Орієнтуючись по мапі, він пішов до будівлі, що здавалася схожою на вхід до універмагу.
Це був вхід у беклендське метро.
Так, метро!
Коли Клейн вперше побачив слово “метро” в газетах і журналах, він ледь не підскочив з переляку. Хлопець ніколи не очікував, що такий транспортний засіб стане реальністю в епоху, в якій досі немає електрики.
Воно появилося двадцять п'ять років тому. Спочатку з’єднувало обидва береги річки Тассок, а тепер розширилося до ключових районів міста. Звісно, станцій було небагато.
Пройшовши через головні двері, Клейн пішов до квиткової каси слідом за людьми, що йшли попереду.
Постоявши кілька хвилин у черзі, він нарешті побачив касирку з красивим золотистим волоссям.
Жінка не підвела голови, лише вказала на дерев’яну дошку біля вікна з цінами.
«Час-пік (7:00-9:00, 18:00-20:00): 10 хвилин.»
«15 хвилин для всіх інших годин.»
«Місце першого класу: 6 пенсів»
«Місце другого класу: 4 пенси»
«Місце третього класу: 3 пенси»
«Вартість поїздки туди і назад відповідно: 9, 6, 5 пенсів.»
«Річний абонемент»
«Перший клас: 8 фунтів»
«Другий клас: 5 фунтів 10 сол»
«Третій клас: без річного абонементу»
«Це дешевше, ніж я уявляв... Ще й немає обмежень на відстань... Мелісі це точно сподобається більше, ніж екіпаж. Це кульмінація механіки...» — подумав Клейн, раптом засмутившись.
Він показав блискучу посмішку, видобув 4 пенси та простягнув їх касирці.
— Місце другого класу.
*Лясь!*
Касирка відірвала квиток і поставила на ньому штамп перед тим, як віддати його Клейну.
Знайшовши чергу, що вела до району Шервуд, і пройшовши не дуже суворий контроль безпеки, Клейн спустився сходами й швидко вийшов на платформу. Він стежив за табличками на землі і знайшов відповідне розташування місць другого класу.
*Чух-чух!*
Йому не довелось довго чекати, перш ніж він почув гуркіт потяга та громовий свист пари, після чого побачив величезний паровоз.
Його велике звивисте тіло разом із чорним металевим блиском і складним механізмом змішалися разом, утворюючи унікальну красу.
Беклендське метро все ще використовувало паровози. Дим, який вони виділяли, потрапляв у спеціально розроблені труби нагорі та через димохід виходив назовні.
Це також було справжнім призначенням газону та саду на вулиці.
Серед скреготу металу Клейн спочатку дочекався, поки пасажири вийдуть, а потім повільно заніс свою тростину та багаж. Після цього він дозволив кондуктору перевірити його квиток.
На відміну від місць у третьому класі, місця у другому класі розраховувалися на одну людину, тож не було жодних побоювань, що чиєсь місце займуть. Коли Клейн сів, сховав свій багаж і сперся на тростину, раптом почулися поквапливі кроки.
Він підсвідомо глянув у бік дверей і побачив, як худий підліток кинувся до вагона.
Хлопець був одягнений у пальто, яке було йому завеликим. На голові у нього був круглий циліндр, а за плечима — пошарпаний рюкзак. Його голова була низько опущена.
— Мені шкода. Я сів не в той вагон. В мене третій клас... — Він показав свій квиток і вибачився перед пасажирами, а потім швидко пішов до вагону третього класу.
Клейн відвів погляд і ще раз перевірив своє місце, чекаючи, поки двері вагона зачиняться.
У цю мить він почув хаотичні та квапливі кроки. Потім побачив, як кілька чоловіків, одягнених у чорні куртки та низькі циліндри, кинулися до вагону.
«Вони женуться за тим п'ятнадцятирічним хлопцем?» — інстинктивно спало на думку Клейну.
Він обережно похитав головою й продовжив читати газету та карту, як і інші пасажири вагона.
