Інший погляд

Перекладач: Mister Wednesday

Редактор: Elein Dark 

«Отже Інс Зангвілл відправився до Бекленда… Невідомо, як довго він там пробуде… Гм... Час від часу можна це перевіряти…»,  — Клейн нахилився вперед, замислившись. Він стер написане на пергаменті та написав нове твердження для ворожіння:

— Поточне місцезнаходження Ланевуса.

На його думку, головним винуватцем загибелі капітана, а також його власного, ледь не вічного, занурення в сон був, без сумніву, Інс Зангвілл. Однак божевільний Ланевус теж був співучасником, і він мусив заплатити за це кров’ю!

Повторивши твердження сім разів, Клейн знову увійшов в сон. Але сцена, яка зʼявилась після того, як туманний світ розбився, була тою самою, яку він бачив до цього!

«Широка, злегка каламутна річка, нескінченні пірси та будівлі. Будинки були в основному в теперішньому лоенському архітектурному стилі, деякі більш готичні. Там були наповнені вулиці, процвітаючі види, димоходи, які постійно випльовували дим. Там височіли розкішні замки з характерними готичними годинниковими вежами...»

Ланевус також знаходився в ‘землі надії’, ‘місті міст’, Бекленді!

Клейн розплющив очі, трохи збентежений. Він хотів дізнатися точне місцезнаходження Ланевуса, а отримав лише велике й розмите ворожіння.

«Це означає, що його послідовність набагато вища, ніж я припускав... Ні, це також може бути повʼязано з тим, що він отримав значну користь, допомагаючи сину Істинного творця зійти на цей світ. Наприклад незначні божественні характеристики, або певна річ, схожа на плаценту, яку лишила дитина Мегос? Хмм… Хоча, швидше за все, її теж забрав Інс Зангвілл.» –– Клейн швидко перебрав можливі пояснення, бурмочучи собі під ніс.

Визначивши приблизне місцезнаходження двох своїх ворогів, він повернувся до суворої реальності: наразі у нього просто не було сил для помсти!

«Навіть якщо Ланевус перебував лише на 7-й чи навіть 8-й послідовності, отримана ним нагорода робила його небезпечним супротивником. Тим паче, що той відомий своєю підступністю та неодноразово заманював у пастки сильніших за себе... Інс Зангвілл ще більш жахаючий. Він Напівбог четвертої послідовності та володіє сильним запечатаним артефактом 0-го рівня... Хоча моє переміщення ще приховує безліч таємниць, воно явно не дає мені жодної реальної бойової сили. І, можливо, не дасть ще дуже довго... Є тільки два шляхи: піднімати власну послідовність і збирати могутні містичні артефакти... Мені доведеться використовувати обидва методи одночасно…»

Роздумуючи, Клейн вирішив спробувати ще одне ворожіння.

Він обміркував своє твердження та урочисто написав:

–– Моя нагода для просування.

Легенько поклавши матеріалізоване товсте сталеве перо, Клейн відкинувся назад у кріслі та заплющив очі.

Повторюючи запитання подумки, він, за допомогою духовної медитації, поступово занурювався в сон...

В туманному просторі хлопець знову побачив сцену, яку спостерігав до цього. Річка, пірси, димоходи, натовпи, замки, різноманітна машинерія та готичні вежі з годинниками. Клейн знову побачив столицю королівства Лоен, Бекленд!

Одразу після цього, сцена змінилась. Він побачив дивовижну вершину, яка пронизує хмари, і на ній виднівся величний, стародавній палац. Клейн побачив гігантський трон, викарбуваний з каменя, прикрашений тьмяними самоцвітами та золотом. Він побачив дивну вертикальну зіницю, сформовану з незліченних таємничих символів.

Сцена розбилась без попередження. Клейн повільно присів та постукав пальцями по краю стола.

«Бекленд має нагоди для мого просування…»

«Друга сцена відсилає до головної вершини гірського хребта Хорнасіс, скарбів, які залишила сімʼя Антигонів? Дивна вертикальна зіниця, утворена незліченними таємничими символами, яку передала мені Маріонетка нещастя через вплив щоденника родини Антигонів, є ключем до початку всього цього...»

Багато думок промайнуло в його розумі. Клейн вирішив, що не буде квапитися відвідувати гірський хребет Хорнасіс. Небезпека, що ховається там, може бути непосильною навіть для Напівбога четвертої послідовності.

«Гадаю, я відправлюсь до Бекленда…» –– зітхнувши, він прийняв рішення. Клейн окутав себе духовністю та спустився, виходячи з таємничого простору над сірим туманом.

Повернувшись у реальний світ, він неквапно вийшов зі свого сховку та знову опинився перед могилою Данна Сміта.

Глибоко вдививляючись у фотографію та напис на надгробку, хлопець повільно накреслив на грудях символ кривавого місяця, а потім розвернувся й пішов з кладовища.

Як колишній Нічний яструб, який неодноразово патрулював кладовище Рафаеля, Клейн добре знав маршрут охоронця та навколишню місцевість. Він непомітно вибрався з тієї похмурої й безлюдної території, рушив ґрунтовою дорогою, ховаючись у тіні дерев, і попрямував у бік Тінгену. 

Ніч була спокійною, а червоний місяць — примарно прекрасним.

Клейн йшов самотньо, а його думки розбігалися на всі боки, мов несамовиті коні: то він обдумував план помсти, то згадував комічні, а часом і незграбні вчинки капітана, то пригадував, як за жартами Старого Ніла ховалася безмежна туга...

Не усвідомлюючи цього, Клейн увійшов на найближчу вулицю, наче блукаючий привид, пробираючись поворот за поворотом.

Коли він нарешті опам’ятався й повернув собі контроль над свідомістю, минуло вже дві години.

Хлопець усвідомив, що стояв на вулиці Нарцисів. Навпроти нього був дім, в якому той жив зі своїм братом та сестрою.

Інстинктивно, Клейн повернувся туди.

Злегка радіючи, хлопець ступив уперед, але раптом зупинився, на його обличчі з’явилася гірка посмішка, і він глузливо пробурмотів:

— Якби я зараз постукав у двері, Меліса, напевно, знепритомніла б на місці… А Бенсон так занервував би, що почав би втрачати волосся, й при цьому спробував зберігати спокій, жартуючи про кучерявого бабуїна...

Кивнувши, Клейн дивився на знайомі двері тривалий час, перш ніж рушити до вулиці Залізного хреста.

«Так навіть краще, так буде правильно... Те, що я збираюся зробити, не повинно їх зачепити… Компенсація від Нічних яструбів та поліції, напевно, дозволить їм жити стабільним життям середнього класу, навіть якщо Меліса не знайде роботу, а Бенсон залишиться без роботи...»

Клейн тихо пішов, починаючи відчувати втому. Проте, як ‘мертвий’, він не мав при собі нічого, окрім одягу, його топазового маятника та мідного свистка Азіка. У нього не було ні фунтів, ні сол, ні пенні.

«Чи слід мені подути у свисток, аби надіслати листа містерові Азіку і попросити його допомогти?» ––  Клейн усміхнувся з гіркою іронією: — «Ні, поки що не варто з ним зв’язуватися. Інс Зангвілл може все ще стежити за ним... Краще дочекатися слушного моменту. Врешті-решт, він прожив тисячі років, і для нього ‘воскресіння’ навряд чи буде чимось надто дивним... Гаразд, ніч не така вже й холодна. Знайду якесь затишне місце, щоб переночувати, а вранці піду до філії Беклендського банку в Тінгені та зніму гроші з анонімного рахунку.»

Через останні події він так і не встиг провести подальші експерименти з ‘жертвоприношенням’, тому 300 фунтів залишалися на рахунку в повному обсязі.

«Цього вистачить, щоб покрити мої витрати на деякий час. Завтра я куплю газету, щоб підтвердити, який сьогодні день... Міс Справедливість та інші не молилися, а це означає, що я не пропустив зібрання...» — Думаючи про це, Клейн знайшов захищений від вітру куточок, сів, зняв пальто, накрився ним і, спершись спиною на стіну, заснув.

Але незабаром його розбудив поштовх. Перед ним стояв поліцейський із короткою палицею.

У нього був лише один шеврон на погоні, найнижчий поліцейський констебль... Клейн глянув на нього, щоб з’ясувати його особу.

Поліцейський люто сказав:

–– Вам тут не можна спати! Вулиці та парки не для ледачих безробітних, які хочуть подрімати! Це правила закону про бідних!

«Це справді так?» ––  Клейн завмер. Враховуючи його делікатну ситуацію, він не став сперечатися з поліцейським.

Взявши пальто, він знову вирушив блукати містом і так дочекався ранку.

Незабаром Клейн, схиливши голову, зайшов до філії Беклендського банку в Тінгені, ввів заздалегідь підготовлений ‘пароль’ і зняв 200 фунтів готівкою. Решту третини залишив на рахунку — про всяк випадок.

Без сумніву, Клейн почув ‘молитву’, коли писав пароль давнім гермесом.

Згодом він витратив 38 фунтів на дві пари костюмів, дві сорочки, дві пари штанів, дві пари шкіряних черевиків, два метелики, чотири пари шкарпеток, а також купив для зими два двобортні вовняні пальта, дві однотонні вовняні кофти, дві пари теплих штанів. Крім того, Клейн придбав тростину, гаманець і шкіряну дорожню валізу. 

Після завершення покупок, хлопець знайшов готель, щоб помитись та перевдягтися. Він орендував приватний екіпаж напряму до Тінгенського вокзалу, щоб не зустріти когось знайомого. На шляху  хлопець купив газету та дізнався, що сьогодні була неділя.

Поїздка на потязі з Тінгену до Бекленду триватиме чотири години. Розкішне місце першого класу коштує три чверті фунта, або 15 сол. Місце другого класу коштує 10 сол, або половина фунту.

А ось третій клас, де було тісно й жахливі умови, був дуже дешевим — усього 5 сол.

Поміркувавши, Клейн узяв квиток другого класу на 14:00.

З квитком й валізою в руках він зайшов до зали очікування й обрав довільне місце, аби посидіти. На годиннику було трохи за дев’яту ранку.

Хлопець був радий, що в королівстві Лоен не було суворого перепису. Він міг підтвердити свою особу, використовуючи рахунки за воду та газ, а також орендну плату за останні три місяці. Придбати квиток на потяг було ще легше, адже йому потрібні були лише гроші.

Сидячи у залі очікування, Клейн раптом відчув внутрішню порожнечу, усвідомлюючи, що вже цього дня залишить Тінген і вирушить до Бекленда.

Він згадав свою сестру, яка жила так, ніби була їхньою матір’ю. Згадав брата, який любив сипати колючими жартами. Згадав, як вони втрьох об’їдалися досхочу, а потім розвалювалися на своїх місцях, занадто ситі, щоб навіть поворухнутися...

Ці спогади виринали один за одним, і Клейн раптово усміхнувся, та усмішка виявилася гіркою. Він згадав механічну черепаху, яку Меліса називала ‘лялькою’, і жалюгідну лінію росту волосся Бенсона.

Раптом його охопило непереборне бажання ще раз побачити брата та сестру.

Тільки тепер він зрозумів, чому не вибрав більш ранній поїзд і придбав квиток саме на 14:00.

Взявши свою шкіряну валізу, він поспіхом вийшов із залу очікування, сівши в орендований екіпаж назад на вулицю Нарцисів.

Але він не зайшов усередину.

Замість цього залишився в тіні будинку навпроти, втупившись у знайомі двері. Кілька разів хотів перейти вулицю, але так і не зміг зробити цей крок.

Клейн завмер, дивлячись на свій дім. Раптом хлопець відчув себе безпритульним. Щось подібне він переживав і тоді, коли тільки-но потрапив у цей світ.

Раптом хлопець побачив, як відчинилися двері будинку, коли вийшли Меліса та Бенсон.

Меліса була одягнена в чорну сукню та чорний капелюх із вуаллю. Бенсон був у сорочці, жилетці, штанях, пальто та капелюсі, все чорного кольору. В обох були заціпенілі, похмурі вирази обличчя.

«Меліса схудла... Чому Бенсон такий виснажений...», –– серце Клейна здригнулося від болю. Він відкрив рота, але не міг вигукнути їхні імена.

Невимушено, сам того не усвідомлюючи, він рушив слідом за ними, йдучи до найближчої міської площі.

Там знову було розгорнуто намети, а новий цирк уже почав своє шоу. Бенсон витягнув гроші, купив квитки та, передаючи один сестрі, змусив себе ледь помітно посміхнутися:

–– Ця циркова трупа доволі відома.

Меліса безвиразно кивнула:

–– Добре.

Раптом вона послизнулася і мало не впала.

Клейн, який теж купив квиток і зайшов слідом за ними, розкрив рота, вже простягаючи руку, щоб підтримати сестру. Але в останню мить він зупинився і безпорадно застиг, відчуваючи, як натовп людей тече повз нього.

Бенсон не встиг зреагувати. Але Меліса швидко відновила рівновагу, міцно стиснула губи і не сказала ні слова.

У цей момент до них підбігли клоуни. Одні балансували на колесах, інші каталися на величезних м’ячах, а дехто жонглював тенісними м’ячиками, смішно ловлячи їх назад.

Дивлячись на виставу, Меліса ніби не зважала на клоунів. Бенсон намагався підняти настрій сестри підбадьорюваннями, але йому це не вдалося. Він теж повільно спохмурнів.

Клейн скривив губи, спостерігаючи за цією сценою здалеку. Він хотів підійти до них, але не наважувався.

Раптом хлопець торкнувся гаманця у своїй куртці, та ідея спала йому на думку.

Бенсон і Меліса продовжували йти вперед, мовчки спостерігаючи за різними виставами.

Минуло трохи часу, і перед ними раптом вибіг клоун, розмальований червоним, жовтим і білим гримом. Він почав жонглювати тенісними м’ячиками, підкидаючи їх у повітря. А коли увага всіх була прикута до них, невідомо звідки він дістав букет квітів — севільських хризантем.

Яскраво-золотисті пелюстки символізували радість.

Клоун підніс букет прямо до Бенсона та Меліси. Вони спантеличено поглянули на нього, а той, розфарбований у червоний, жовтий і білий кольори, лише широко усміхався. Його губи були підведені так високо, що здавалося, ніби ця посмішка зафіксована навічно.

Ця посмішка здавалася і щасливою, і неприродно широкою, і кумедною водночас. 

(Кінець першого тому)