Месник

Перекладач: Mister Wednesday

Редактор: Elein Dark 

В північній частині королівства Лоен, вересневий вітер ніс у собі не лише прохолоду, а й відчутний холод, який, проходячи крізь кладовище, ставав ще більш пронизливим.

Клейн здригнувся від пориву вітру, раптово повернувшись до реальності й, криво усміхнувшись, пробурмотів: 

–– Ця подорож у часі й справді приховує якісь таємниці...

–– Але, схоже, ще два рази – і я більше не зможу 'воскреснути'… Цікаво, якщо мене порубають на фарш, ця дивна здатність до відновлення хоч якось спрацює?...

...

Клейн кілька секунд приходив до тями, потім застібнув свій костюм та зрозумів, що він був вдягнений в свою найновішу сорочку та смокінг, але тепер вони були вкриті грунтом та брудом.  

«...Бенсон та Меліса справді гадки не мають, як треба гроші економити…» –– Промайнула думка в його голові. Він сперся на руки, перевернувся й встав, помітивши, що його здібності Клоуна нікуди не зникли. 

— Найкращий старший брат... Найкращий молодший брат... Найкращий колега… –– Клейн подивився на надгробок та прочитав епітафію. Він відчув, як його серце здригнулось, нібито відчувши пригнічені почуття, які пережили Меліса та Бенсон.

«Це, мабуть, навіть болючіше, ніж спостерігати за тим, як капітан помирав на моїх очах...», –– Він зітхнув, відвів погляд, опустився на коліна й закрив кришку труни.

Хоч його думки все ще були розсіяні, Клейн знав, що мусить якнайшвидше прибрати всі сліди. Ніхто не повинен був його побачити.

Воскресіння — не те, що здатна зробити звичайна людина!

Якби Нічні яструби, Уповноважені карателі або Механізм колективного розуму дізналися про це, Клейн не сумнівався — його чекала б не надто приємна доля. Звичайно, якби це було на Землі, а він випив би зілля Адвоката чи Шахрая, хлопець міг би ввести в оману людей, щоб вони повірили, що він благословенний Богом, спаситель. Однак у світі, в якому він знаходився, існують справжні боги. Ті, хто дійсно відповідають на молитви!

Знову засипавши землю та акуратно поклавши кам'яну плиту, Клейн витер руки й випростався.

Здавалося, нічого дивного тут більше не було — звичайний джентльмен, що відвідав уночі могилу друга. Якби не одна деталь — фотографія на надгробку була точною копією його власного обличчя. 

Під час поховання він відчув присутність мідного свистка Азіка, тому знайшов його й ретельно очистив.

Однак Клейн не мав наміру негайно викликати посланця. Він вирішив спочатку розібратися в ситуації.

Клейн підняв ліву руку й побачив кулон з топазом, який все ще був обгорнутий навколо його зап’ястка.

–– Мабуть, це вважається  поховальним предметом? –– він криво посміхнувся, зняв маятник, а потім, насупившись, повільно оглянув кладовище. –– ...Капітан також повинен бути похований на цьому кладовищі, я так гадаю...

Він двічі змінював напрямок і врешті-решт визначив місцезнаходження надгробка Данна за допомогою маятника.

Йдучи крізь кладовище під місячним світлом, Клейн витратив майже десять хвилин, перш ніж зупинитися перед чорно-білою фотографією капітана. Той виглядав так само, як і завжди: спокійний вираз обличчя, висока лінія росту волосся, сірі очі, що зберігали знайому м'якість.

Під фото були написані ім’я, дати народження і смерті, а також епітафія:

Справжній вартовий,

Найнадійніший партнер,

Навіки капітан.

Клейн дивився в приголомшливому мовчанні, і його зір з якоїсь незрозумілої причини затуманився. Він відчув, що знову повернувся в той день.

Капітан Данн повернувся до нього, підморгнув лівим оком і, низьким, але теплим голосом сказав: 

«Ми врятували Тінген.»

«Капітане...» – беззвучно вимовив Клейн.

Він стояв кілька хвилин, немов кам'яна статуя, а потім раптом усміхнувся й сказав:

–– Капітане, того дня ви, мабуть, були не в найкращій формі… Ви навіть говорили, що могли б перенести Старого Ніла в світ сновидінь, якби він не втратив над собою контроль. Він був Жрецем таємниць, а ви — Нічним кошмаром. Ви не могли поглинути Потойбічну характеристику, яку той залишив. Так... Ви навіть не запитали, чи є в мене якісь потужні атаки. Це була довіра чи просто забудькуватість?.. Але ви, напевно, щось таки здогадувалися… Я взяв лише один запечатаний артефакт — нібито для Леонарда. Навіть якщо подумати пальцем ноги, ви мали б зрозуміти, що в мене було ще щось сильне.

Говорячи це, Клейн раптом замовк.

Він зітхнув і похитав головою: 

–– Я й сам не знаю, ким зараз є… Можливо, я просто дух, що виліз із пекла, аби помститися...

Раптом він не зміг більше говорити.

Очі наповнилися сльозами, вони повільно потекли вниз по його щоках.

А потім, зрештою, він не витримав і, захлинаючись, вигукнув: 

–– Капітане... Ми теж за вами сумуємо!

Холодний пронизливий вітер дув крізь кладовище.

Клейн підняв руку, витер очі та шморгнув носом.

 

Потім він мовчки озирнувся, знайшов укритий від сторонніх поглядів куточок, і, зробивши чотири кроки проти годинникової стрілки, увійшов у світ над сірим туманом.

Йому треба було дізнатися правду.

Ким був той, хто його вбив?

Хто тягне за нитки, керуючи всім цим із тіні?

«Оскільки він вже з'являвся переді мною, я впевнений, що зможу вивідати деяку інформацію»... –– Клейн міцно стиснув губи і, як завжди, побачив високий палац і старовинний бронзовий стіл.

Він сів на місце, що належало Блазневі й уявив перед собою жовтуватий пергамент і чорнильну ручку.

Знаючи, що його тіло у зовнішньому світі майже не захищене, Клейн не став баритися. Трохи поміркувавши, він написав на папері запитання для ворожіння: 

–– Той, хто мене вбив.

Він сім разів повторив запитання подумки, відкинувся на спинку стільця й за допомогою духовної медитації поринув у сон.

У розмитому світі танцювали і збиралися незліченні точки світла. Зрештою, вони утворили сцену.

Бліда рука, що стискала урну з прахом святої Селени.

Коли погляд почав підніматися вище, Клейн побачив чоловіка середнього віку з коротким темно-золотистим волоссям.

Він був одягнений у чорний двобортний сюртук, а одне його око було явно сліпим. Його темно-сині, майже чорні очі дивилися байдуже, а риси обличчя здавалися висіченими з каменю — ідеально правильними, без жодної зморшки.

Зображення розбилося, і Клейн прокинувся зі сну. Його брови були сильно зведені. Його вбивця здався йому дуже знайомим.

Як Провидець, той швидко зрозумів, чому ця людина здалася йому знайомою. Він бачив обличчя цього чоловіка на розшукових плакатах та в офіційних описах!

Вбивцею був Інс Зангвілл! Колишній архієпископ церкви Богині Вічної Ночі, який утік разом із запечатаним артефактом 0-08, Хранитель воріт, який не зміг просунутися! 

— Це був він! — Незліченні образи промайнули в голові Клейна, і нарешті вони зупинилися на сцені, коли Інс Зангвілл підняв урну святої Селени.

*Тап. Тап. Тап.* 

Клейн постукав пальцем по краю бронзового столу й почав складати докупи розрізнені факти.

«Капітан казав, що Потойбічний, який помирає, залишає після себе Потойбічну характеристику. Зібрані разом, вони еквівалентні зіллю, якому не вистачає лише додаткових інгредієнтів.»

«Тобто, якщо знати відповідні допоміжні матеріали, можна використати ці "залишки" для просування. Звісно, якщо прийняти зілля рівня вищого, ніж дозволяє послідовність, то дуже легко зійти з розуму або втратити контроль.» 

«Хммм... Просування до високих послідовностей вимагає спеціальних ритуалів. Це було згадано у неповному рецепті Незатінненого... Можливо, і подальше просування теж потребує ритуалів...»

«Інс Зангвілл — Хранитель воріт пʼятої послідовності шляху Смерті. Він хотів стати Потойбічним високої послідовності, Напівбогом. Щоб досягти цього, у нього було три варіанти: продовжити рухатися шляхом Смерті до четвертої послідовності, змінити шлях на Несплячого та перейти на Нічного вартового або піти шляхом Воїна перейшовши на Мисливця на демонів» 

«Свята Селена була Святою. Вона мала або четверту, або третю послідовність. Її прах відповідає зіллю одного з цих рівнів… Інс Зангвілл, який був колишнім архієпископом, точно знав ким конкретно вона була, як і необхідні додаткові інгредієнти…»

«Виходить, він спланував усю цю операцію, щоб отримати прах святої Селени й підвищити свою послідовність та перейти на шлях Несплячого?» 

«Хм, череп нащадка Смерті, можливо, був необхідним матеріалом для особливого ритуалу. Адже він спочатку був частиною шляху Смерті.» 

«Судячи з усього, його ціллю був капітан, а не я. Він дійсно був натхненником усього цього...»

Коли всі шматочки склалися в єдину картину, Клейн записав відповідну фразу для ворожіння, узяв маятник і підніс жовтий кристал до паперу, майже торкаючись його.

Повторивши запитання подумки, він відкрив очі й побачив, як маятник почав обертатися за годинниковою стрілкою.

Це означало, що інформація, яку він надав, була достатньою, і ворожіння пройшло успішно!

Також це підтверджувало, що Інс Зангвілл справді спланував усю цю серію подій лише заради праху святої Селени та власного просування до четвертої послідовності!

Клейн знову постукав по краю столу, обдумуючи інше питання.

«Інс Зангвілл був лише Хранителем воріт пʼятої послідовності. Самотужки він ніяк не міг створити стільки збігів і випадковостей, щоб навіть Мегос, згідно з "планом", у потрібний момент завітала до команди Нічних яструбів.» 

«Отже, це сила запечатаного артефакту 0-08?»

«На вигляд це звичайне перо... Його сила в тому, що все написане ним неодмінно здійснюється?»

«Ні, все не може бути так просто... Інакше Інс Зангвілл міг би написати, що в урни святої Селени виросла пара крил і та прилетіла до нього в руки. Тоді він міг би просто чекати вдома результату...»

«Повинні бути певні обмеження...»

«Швидше за все, 0-08 не має безпосередньої бойової сили. Інакше, Інс Зангвілл міг би протаранити браму Чаніс в Тінгені…»

«Цей предмет, що стоїть на самій вершині серед запечатаних артефактів, змушує людей несвідомо діяти так, як описано в його текстах? Ось звідки беруться всі ці ‘збіги’?»

«Якщо це правда, тоді 0-08 доволі жахаючий. Навіть Мегос, яка носила в собі нащадка злого бога, підкорилася його впливу… Не дивно, що запечатані артефакти 0-го рівня  вважаються найнебезпечнішими й мають найвищий рівень таємності: їх не можна обговорювати, передавати інформацію про них, описувати чи навіть намагатися дізнатися щось про них…»

Клейн припинив стукати по столу й спробував поворожити, щоб підтвердити свої припущення.

Проте через нестачу інформації ворожіння зазнало невдачі.

Побачивши, що минуло вже кілька хвилин, він вирішив якнайшвидше повернутися до реального світу. Тому, не втрачаючи концентрації, записав останню фразу для ворожіння.

–– Місто, де зараз знаходиться Інс Зангвілл.

Через існування запечатаного артефакту 0-08 та факту, що Інс Зангвілл доволі ймовірно став Напівбогом, Клейн не міг напряму дізнатись його точне місцезнаходження. Тому він вирішив розширити діапазон пошуку й поставити більш розпливчасте запитання.

Звісно, якби не містичний простір над сірим туманом, що усував зовнішні перешкоди, навіть таке розмите ворожіння неодмінно зазнало б невдачі.

Відкинувшись на спинку стільця, Клейн сім разів повторив про себе фразу для ворожіння та знову занурився у сновидіння, повернувшись до того туманного світу.

Раптом сірий морок розколовся, відкриваючи перед ним широку, стрімку ріку з дещо каламутною водою. Над річкою простягався величний міст, а вздовж берегів розташовувалися численні причали. Судна безупинно завантажували та розвантажували товари, а робітників було безліч.

На північний схід від річки ряди за рядами стояли будинки. Більшість із них мали сучасні архітектурні стилі королівства Лоен. Багатогранні чотирискатні дахи, еркери, фасади без балконів…

Окрім них, можна було побачити й чимало готичних споруд. На вулицях роїлися люди, карети одна за одною рухалися по мостовій, а подекуди траплялися дивні механізми.

Чим далі на схід, тим більше з’являлося димарів, а небо ставало все чорнішим від диму.

Чим ближче до заходу, тим вищою ставала місцевість.

Будинки сіро-блакитного, кремово-білого й світло-жовтого кольорів поступово здіймалися вгору, оточуючи розкішний палац і високу готичну дзвіницю.

*Донг!*

Дзвін годинника повернув Клейна до тями. Він знав, яке місто бачив.

«Земля надії» та «Місто всіх міст», Бекленд.