Старий друг в іншому світі

У цей момент йому здалося, що він повернувся на Землю. Проте елегантна газова лампа, оточена латунними ґратами та витончена срібна банка, в якій старий Ніл зберігав каву, змусили його визнати реальність, у якій він досі перебував.

«Переселенець. Імператор Розель справді був моїм земляком? Він використав спрощену китайську, якої просто не існує в цьому світі, для запису секретів?» З невимовним відчуттям, ніби він зустрів старого друга в іншому світі, Клейн швидко прочитав три сторінки.

«18 листопада. Справді цікаво. Дивовижний випадок, химерний експеримент та випадкова помилка дозволили мені виявити бідолаху, втраченого і замкненого в глибокій темряві посеред бурі. Він може наблизитись до реального світу лише раз на місяць, у ніч повного місяця, але він не в змозі передати свої крики. Йому пощастило, що він зустрів мене, головного героя цієї епохи».

«Прочитавши абзац, який я написав вище, я раптом відчув себе трохи пригніченим. Навіть моя китайська стає все гіршою, ніби я роблю переклад чужою для мене мовою. Чотири десятиліття минули миттєво. Мої минулі спогади тепер уже схожі на сон».

«1184, 1 січня. На грандіозному новорічному святі леді Флорена була справді чарівною».

«2 січня. Усі мої дипломати — ідіоти!»

«3 січня. Тоді я зробив поспішний вибір. Озираючись назад, я розумію, що мав обрати Учня, Провидця чи Мародера. На жаль, тепер уже нічого не зміниш».

«4 січня. Чому мої діти такі дурні? Я ж багато разів їм казав — не слухайте цих шарлатанів. Головне в зіллі — не випити його, а перетравити. Не треба стрімголов гнатися за силою, а треба діяти. І назва зілля не просто символічна за своєю суттю, а прямий ключ до його засвоєння».

«9 вересня. Було створено альянс, покликаний дати мені відсіч. Фейсак із півночі, Лоен зі сходу, Фейнапоттер із півдня. Мої вороги нарешті об'єдналися, але я не боюся. Я використовуватиму факти, щоб дати їм зрозуміти, що сучасну зброю та знання не можна перекреслити чисельністю та низькоранговими Потойбічними. Крім того, вони ж не думають, що я не маю своїх підлеглих? А щодо високорангових, хе-хе. Вони забули, хто я?»

«23 вересня. Я втратив зв'язок із кораблем, який був зайнятий пошуками Покинутої Богом землі. Я маю подумати над винаходом бездротового телеграфу. Сподіваюся, шторм на нього не вплине».

«24 вересня. Міс Ітака зачаровує навіть більше, ніж леді Флорена. Можливо, я просто ностальгую за своєю молодістю».

Через використання спрощеної китайської, ієрогліфи були трохи більшими за звичайні, що призводило до скорочення змісту на кожній окремій сторінці. Крім того, заради перестрахування та спрощення дослідницької діяльності навколо кожного символу спеціально залишали трохи вільного простору. Але навіть у такому разі Клейн відчував хвилювання, коли читав щоденник. Зокрема, залишений імператором Розелем опис суті зілля змусив його відчути, що він знайшов шлях до розв'язання багатьох проблем. Він був дуже радий дізнатися про такий неоціненний секрет.

«Можливо, у майбутньому це стане маяком для мого шляху Потойбічного. Ну, всі три сторінки належали до різних часових проміжків. Здається, імператор Розель вказував поточний рік лише у першому записі нового року. Неможливо визначити, до якого року відносяться дві сторінки, на яких йдуть записи за вересень та листопад... Ким же був той бідолаха, якого він виявив?»

«І що він мав на увазі під “перетравити” і “діяти”?»

«Де саме знаходиться Покинута Богом земля?»

Ці питання зараз не давали спокою Клейну. Через це він негайно захотів отримати повний щоденник імператора Розеля та прочитати його від палітурки до палітурки!

— Клейне? — у цей момент з подивом гукнув його старий Ніл.

Клейн одразу повернувся до реальності й поспішно прикрився сміхом.

— Я подумав, що я виявлюся особливим. Я спробував розшифрувати та інтерпретувати його.

— А ти й справді молодий, — зі сміхом кивнув Ніл. — Колись я теж вірив, що я особливий.

Клейн ще раз мимохідь переглянув ці три сторінки й повернув їх Нілу.

— У нас є лише ці кілька сторінок?

«Я хочу побачити якнайбільше записів імператора Розеля!»

— Думаєш їх так багато? — старий Ніл погладив сторінки та усміхнувся своїм покритим зморшками обличчям.

— Для початку, щороку відбувається не так багато інцидентів, пов'язаних із Потойбічними та містичними силами. Ех, головною причиною є поступове вимирання надзвичайних видів на нашому Північному Континенті. Без них зілля стає вже не так багато, внаслідок чого згодом зменшується і кількість Потойбічних. Ех, за останні кілька століть дракони, гіганти та ельфи стали просто записами у книгах. Навіть морський народ уже не зустрінеш у прибережних водах.

Почувши це, Клейн раптово згадав про один мем. Він одразу ж усміхнувся і сказав:

— Думаю, настав час створити Асоціацію Захисту Драконів та Гігантів.

Старий Ніл був трохи збентежений, почувши це. Йому знадобився деякий час, щоб зрозуміти, що Клейн мав на увазі. Усвідомивши це, він ляснув по столу і від душі засміявся, не зовсім по-джентльменськи.

— Ха-ха, чудовий жарт. Добре, що молодь має почуття гумору. Мені здається, ми не повинні обмежуватись лише цим. Чому ми повинні захищати лише драконів та гігантів? Її слід назвати Асоціацією Захисту Фантастичних Істот.

— Ні-ні-ні! Як ми можемо забути про рослини? — Клейн похитав головою.

Вони обмінялися поглядами й проголосили в унісон:

— Асоціація Захисту Фантастичних Організмів!

Вони обоє зареготали. Незручність у спілкуванні та відчуженість значно розвіялися.

— У наші дні стало значно менше таких цікавих молодих людей... На чому я зупинився? — зморшки старого Нілу розпливлися в усмішці, коли він продовжив:

— Точно. За рік трапляється не так багато інцидентів за нашим профілем. А випадків з шаленими фанатиками імператора Розеля ще менше. Вже той факт, що ми змогли отримати три сторінки, досить дивний. Ну, в інших великих соборах чи єпархіях мають бути свої екземпляри...

Пробурмотівши собі під носа ще кілька слів, Ніл повернувся до листа, який йому передав Клейн.

— Патрони потрібні для пістолета, гвинтівки чи парової гармати?

— Револьвера, — чесно відповів Клейн.

— Добре. Я зараз схожу за ними. У тебе є кобура під пахву? Як джентльмени, ми не можемо дозволити, щоб у нас щось випирало нижче талії у всіх на увазі, — пожартував старий Ніл.

— Хе-хе, ні. Мені треба сходити за підписом капітана? — Клейн із розумінням усміхнувся.

Старий Ніл підвівся і сказав:

— У цьому немає потреби. Мені просто потрібно буде зробити про це запис. Це лише аксесуар. Повтори за мною: аксесуар.

— В минулому ви були вчителем? — пожартував Клейн.

— Я провів якийсь час у недільній церковній школі та інших безкоштовних навчальних закладах — старий Ніл узяв лист і, діставши зі столу ключ, відчинив залізні двері, що вели у внутрішнє приміщення.

«А Потойбічні не так сильно відрізняються від звичайних людей» Тихо пробурмотів Клейн, перш ніж кинути погляд на стіл, де лежали три сторінки щоденника.

«Імператор Розель справді стосувався області містики...»

«Його щоденник просто неоціненний... Для інших, можливо, це просто клаптики макулатури. Невідомо, коли вони будуть дійсно розшифровані, але для мене це неоціненний скарб! Цікаво, де решта щоденника...»

«Я маю подумати про те, як отримати й інші аркуші...» У голові Клейна зараз миготіли різні думки, він ледве міг тримати себе в руках. Так тривало доки старий Ніл не повернувся і не зачинив за собою залізні двері.

— Десять куль для полювання на демонів та тридцять звичайних куль для револьвера. Кобура під пахву зі шкіри бика і значок департаменту спеціальних операцій, сьомого підрозділу. Будь ласка, перерахуй все та перевір їх стан. Після цього не забудь розписатися у журналі, — старий Ніл поклав предмети на стіл.

Кулі для револьвера були покладені в картонну коробку, розділену на три секції. Набої мерехтіли жовтим кольором, як і ті, що в нього вдома, але здавались трохи вужчими.

Що стосується куль для полювання на демонів, вони зберігалися вже в маленькій залізній скриньці. Форма куль була ідентична звичайним, але їхня поверхня була срібного кольору. При більш ретельному огляді можна було виявити складні та чарівні візерунки з крихітною Священною Емблемою — чорне тло, усіяне зірками та багряний півмісяць, вигравіюваний знизу.

Кобура з бичачої шкіри була міцною, з ременями та пряжками. Поруч лежав значок розміром з долоню. Він був металевим, зі срібним написом «Відділ поліції округу Авва, Сьомий Підрозділ, Відділ Спеціальних Операцій», який утворював майже два повні кола, що оточували символ поліції — два схрещені мечі та корону.

— На жаль, це не значок Нічних Яструбів, — задумливо сказав Клейн, оглядаючи речі.

Старий Ніл усміхнувся і попросив його приміряти кобуру.

Після того, як він зняв свій піджак, Клейн доклав чимало зусиль, щоб пристебнути кобуру, що висіла поруч із його лівою пахвою.

— Не погано, — він знову одягнув піджак.

Старий Ніл оглянув його і задоволено кивнув.

— Тобі дуже личить. Моє судження як завжди точне.

Прибравши решту речей у кишені й розписавшись у журналі, Клейн перед відходом ще трохи поговорив з Нілом.

Дорогою назад він раптом ляснув себе по лобу.

— Я зовсім забув дізнатися більше про Послідовності та зілля. У всьому винен щоденник Розеля...

Зараз він ще не знав, які саме початкові Послідовності має церква Богині Вічної Ночі. Все, що він зараз знав, це те, що початковою Послідовністю вважалася дев'ята.

«Розанна точно щось згадувала... Безсонний?» Коли Клейн наблизився до сходів, він почув, як хтось спускається вниз.

Він носив вузькі штани, які не ускладнювали рух. Його біла сорочка не була заправлена, і він мав романтичний темперамент поета. Це був не хто інший, як чорнявий та зеленоокий інспектор, який раніше приходив до нього додому та проводив обшук квартири. Вони вже бачилися нагорі, але тоді не обмінялися жодним словом.

— Добрий день, — з усмішкою привітав його молодий поет із Нічних Яструбів.

— Добрий день. Думаю, мені немає потреби представлятися? — жартівливо відповів Клейн.

— Так, нема. У мене лишилося про вас глибоке враження, — молодий чоловік простяг руку і сказав:

— Леонард Мітчелл. 8 Послідовність, Опівнічний Поет.

«8 Послідовність... І він справді поет...» Клейн з усмішкою потиснув йому руку і запитав:

— У вас залишилося про мене глибоке враження?

Зелені очі Леонарда Мітчелла стали глибокими, коли він відповів зі слабкою усмішкою: 

— У вас особливий темперамент.

«Він так поводиться і каже, ніби справжній гей». Куточки рота Клейна трохи смикнулися, коли він насилу видавив із себе усмішку:

— Я сам так не думаю.

— Після такого нещасного випадку ви залишилися живі, попри те, що не одразу отримали наш захист. Це вже робить вас досить особливим, — Леонард Мітчелл вказав уперед. — Мені потрібно замінити капітана. Побачимося завтра.

— До завтра, — Клейн трохи розвернувся, щоб дати пройти Нічному Яструбу.

Коли Леонард дійшов до кінця сходів, він раптом обернувся і подивився на вимощений каменем майданчик, освітлений жовтим світлом. Він тихо пробурмотів у повітря:

— Тобі вдалося щось помітити?

...

— Справді, у ньому немає нічого особливого...