Забудькуватий Данн

— Добре, — Клейн злегка вклонився і знову надів короткий циліндр.

Однак його розум був зайнятий тим, як виглядав Запечатаний Артефакт 0-08.

«На вигляд як звичайне перо?»

«Може писати навіть без чорнила?»

«Тоді яке його справжнє призначення? Чому ж він так сильно засекречений, чому вважається настільки небезпечним?»

«Чи може це перо вбити кожного, чиє ім'я буде ним написане?»

«Ні, це було б надто божественно. Інсу Зангвіллу не довелося б тікати, володій він такою силою».

Як тільки Клейн розвернувся, збираючись піти, Данн раптово закричав йому слідом.

— Чекайте, я дещо забув.

— Що таке? — Клейн розвернувся зі спантеличеним виглядом.

Данн повернув на місце кишеньковий годинник і сказав з усмішкою:

— Пізніше не забудьте сказати бухгалтеру, місис Оріанні, видати вам передоплату за чотири тижні, загалом дванадцять фунтів. Після цього ви отримуватимете половину від своєї зарплатні, доки різниця не буде покрита.

— Це занадто багато. У цьому немає потреби, сума має бути зменшена, — одразу відповів Клейн.

Він не заперечував проти авансу. Зрештою, у нього навіть не було грошей, щоб сплатити поїздку додому в громадському транспорті. Однак йому було трошки страшно отримувати одразу таку велику суму.

— Ні, це необхідно, — сказав Данн, похитуючи головою і усміхаючись. — Самі подумайте. Хочете і надалі жити у своїй нинішній квартирі? Невже так подобається ділити ванну з багатьма сусідами? Навіть якщо не хочете робити це для себе, подумайте про молоду леді. Крім того...

Він зробив паузу, коли побачив, що Клейн кивнув на знак згоди. Він усміхнувся, оцінив одяг Клейна і сказав, роблячи на це особливий акцент:

— Крім того, вам потрібна тростина і новий костюм.

Клейн на мить здивувався, а потім повернувся до реальності. Його обличчя відразу ж спалахнуло від сорому, оскільки костюм, який він зараз носив, був дешевим і найнижчої якості.

Як правило, циліндр робили із шовку і він коштував від п'яти до шести солі. Краватка-метелик — три солі, тростина, інкрустована сріблом, — сім-вісім солі, сорочка — три солі, а штани, жилет і смокінг — близько семи фунтів. Шкіряні чоботи коштували дев'ять-десять солі. Таким робом, весь костюм коштував понад вісім фунтів і сім солі. Звичайно, щоб бути статним джентльменом, потрібно було ще купити ланцюжок для годинника, сам годинник і гаманець.

У минулому оригінальний Клейн і Бенсон дуже заощаджували, щоб накопичити таку купу грошей. Коли вони прийшли до магазину одягу та побачили ціни, вони одразу втекли, навіть не намагаючись торгуватися. Кожен із них купив собі костюм у магазині на вулиці Залізного Хреста всього за два фунти.

Саме через цей інцидент в оригінального Клейна склалося глибоке враження про ціни на одяг.

— Д-добре, — промимрив Клейн у відповідь.

У цьому питанні він був як справжній Клейн. Він був тим, хто дбає про свою зовнішність.

Данн знову дістав кишеньковий годинник і, з клацанням відкривши його, глянув на час.

— Напевно, вам краще спочатку відвідати місис Оріанну. Я знаю, що ви проведете ще багато часу у старого Ніла, тому, коли ви закінчите, місис Оріанна вже напевно піде додому.

— Добре, — Клейн чудово усвідомлював свою бідність, тому не заперечував проти цього.

Данн повернувся до столу й, потягнувши за кілька мотузок, сказав:

— Я попрошу Розанну відвести вас наверх до неї.

Мотузки запустили механізм, що відгукнувся звуком шестерень, й привів у дію дзвіночки в приймальні охоронної компанії Блекторн. Почувши це, Розанна швидко підскочила й обережно попрямувала донизу. Пройшло трохи часу, перш ніж вона постала перед Клейном.

Данн сказав з гумором:

— Я ж не завадив твоєму неробству, правда? Відведи Моретті до місис Оріанни.

Розанна таємно скривила губи й бадьоро відповіла:

— Добре, капітане.

— І це все? — випалив Клейн здивовано.

«Щоб отримати авансовий платіж, хіба не потрібний лист від капітана? Хіба ви не мусите їй щось написати?»

— А що таке? — відповів Данн запитанням на запитання.

— Я маю на увазі, хіба мені не потрібний ваш підпис, щоб попросити аванс у місис Оріанни? — Клейн усіма силами намагався говорити простою мовою.

— О ні. В цьому нема потреби. Розанни буде достатньо, — відповів Данн і вказав на шатенку.

«Капітане, здається, у вас погане управління фінансами...» Клейн щосили стримувався, щоб не зробити саркастичний коментар.

В цей момент він знову почув крик Данна.

— Почекайте. Ще дещо.

«Ми можемо обговорити все відразу?» Клейн обернувся з усмішкою на обличчі.

— Так?

Данн потер скроні й сказав:

— Коли будете у старого Ніла, не забудьте взяти у нього десять куль для полювання на демонів.

— Я? Взяти кулі для полювання на демонів? — здивовано подивився на нього Клейн.

— Револьвер Уелча все ж ще у вас, правда? Вам немає потреби здавати його, — Данн сунув руки в кишені й продовжив: — З кулями для полювання на демонів, якщо ви зіткнетесь з паранормальною небезпекою, то зможете захистити себе. Принаймні це додасть вам трохи більше впевненості.

«Про останнє могли б і промовчати...» Як тільки Клейн подумав про це і занервував, він без вагань відповів:

— Добре. Про це я точно не забуду.

— А ось тут уже буде потрібний офіційний документ. Почекайте хвилинку, — Данн сів і взяв темно-червону ручку.

Він швидко написав листа, підвисав його та поставив печатку.

— Дякую, капітане, — щиро подякував Клейн.

Він повільно відійшов назад, перш ніж розвернутися.

— Зачекайте, — знову закричав Данн.

«Капітане, вам же на вигляд років тридцять... Чому у вас така погана пам'ять?» Клейн видавив із себе усмішку і знову обернувся, щоб запитати:

— Що-небудь ще?

— У мене зовсім з голови вилетіло, що ви не навчені стріляти, тому навіть якщо отримаєте кулі для полювання на демонів, це не принесе жодної користі. Зробімо так. Ви отримуватимете по тридцять звичайних куль щодня. Скористайтесь можливістю, коли прогулюватиметесь містом, щоб заглянути у підземний тир номер три на вулиці Заутленд. Більша частина його належить департаменту поліції, але там є приміщення, яке відведено спеціально для нас, Нічних Яструбів. Ах, точно, вам ще потрібно буде отримати жетон у старого Ніла, інакше ви не зможете туди потрапити, — Данн ляснув себе по лобу й забрав у Клейна лист.

Додавши туди нову інформацію, він поставив ще один штамп.

— Лише витративши величезну кількість набоїв можна стати хорошим стрільцем. Не варто ставитись до цього легковажно, — Данн повернув Клейну лист.

— Навіть не подумаю, — Клейн, який боявся небезпек, був дуже радий такій новині.

Він зробив два кроки до виходу, перш ніж обережно розвернутися. Він задумався, перш ніж спитати:

— Капітане, щось ще?

— Ні, — твердо відповів Данн і похитав головою.

Клейн полегшено зітхнув і вийшов за двері. На шляху у нього виникло палке бажання обернутися і закричати «Ви впевнені, що більше нічого?».

Він стримав своє бажання і, нарешті, успішно залишив кімнату Хранителя.

— Капітан завжди був таким. Він часто щось забуває, — поки Розанна йшла поруч із Клейном, вона м'яко зневажила капітана:

— Навіть у моєї бабусі пам'ять краща, ніж у нього. Звичайно, він забуває лише про дрібниці. Так, тривіальні речі. Клейне, у майбутньому я зватиму тебе на ім'я. Місис Оріанна дуже привітна людина, з нею легко порозумітися. Її батько — дуже вмілий коваль...

Поки Клейн слухав, як Розанна теревенила, вони підійшли до сходів і піднялися на верхній поверх. Вони знайшли місис Оріанну в дальньому кабінеті праворуч.

Це була жінка з чорним волоссям, одягнена в мереживну сукню з воланами. Їй було близько тридцяти років, вона мала модне кучеряве волосся. Її пара зелених очей була ясною й усміхненою, а сама вона здавалася вишуканою та елегантною.

Коли Оріанна почула від Розанни інструкції капітана, вона дістала аркуш паперу і склала документ.

— Розпишіться тут. У вас є печатка? Якщо ні, можете залишити відбиток пальця.

— Добре, — ознайомившись із документом, Клейн швидко закінчив із формальностями.

Оріанна дістала мідний ключ і відчинила сейф у кімнаті. Перерахувавши фунти, вона сказала з усмішкою:

— Вам пощастило. Сьогодні маємо достатньо грошей. До речі, Клейне, вас запросив капітан, бо ви були залучені до паранормального інциденту й у вас виявилася відповідна спеціальність?

— Так, у вас чудова інтуїція, — Клейн не скупився на компліменти.

Оріанна дістала із сейфа чотири купюри з темно-сірим фоном та чіткими чорними візерунками. Замкнувши сейф, вона обернулася й усміхнулася.

— Це тому, що я маю схожий досвід.

— Справді? — Клейн одразу здивувався.

— Ви знаєте про серійного вбивцю, який шістнадцять років тому тероризував місто? — Оріанна передала Клейну чотири купюри.

— Так! Це той випадок, коли було вбито п'ятьох дівчат? У деяких було вирізане серце, у деяких — шлунок. Моя мама часто використовувала це, щоб налякати мою сестру, коли ми були маленькими, — сказав Клейн, трохи подумавши.

Він отримав купюри й виявив, що дві були номіналом п'ять фунтів, а дві — в один золотий фунт. Всі вони мали сірий фон і були розмальовані чорним чорнилом. Чотири кути мали складні візерунки й були намальовані спеціальним чорнилом, яке захищало банкноти від підробки.

Перші дві купюри були трохи більшими, а в середині у них був зображений п'ятий король Королівства Лоен, прямий предок Георга III, Генріх Август I. Він мав перев'язане білою стрічкою волосся й досить пухке обличчя. Його очі були вузькими, а обличчя вкрай серйозним. У Клейна виникало невимовне почуття близькості при погляді на нього.

«Це купюра в п'ять фунтів!»

«Це майже чотиритижнева зарплата Бенсона!»

У центрі однофунтової банкноти був зображений батько Георга III, колишній король Вільгельм Август VI. Ця могутня постать мала густі вуса і твердий погляд. Поки він був при владі, то звільнив Королівство Лоен від кайданів старого порядку, дозволивши йому знову зійти на вершину.

«Усі вони були гарними королями...» Клейн відчув слабкий запах чорнила, яке підіймало йому настрій і освіжало.

— Так, якби Нічні Яструби не прийшли вчасно, я була б шостою жертвою, — у голосі місис Оріанни відчувався прихований страх, попри те, що інцидент стався понад десять років тому.

— Я чув, що серійний вбивця, ні, цей м'ясник, був Потойбічним? — Клейн обережно склав купюри й прибрав їх у внутрішню кишеню піджака.

Потім він кілька разів погладив кишеню, щоб переконатися, що вони там.

— Так, — місис Оріанна кивнула. — До цього інциденту він встиг убити навіть більше людей. Його схопили лише тому, що він готував ритуал для диявола.

— Не дивно, що йому були потрібні різні органи... Вибачте, місис Оріанно, що змусив вас згадати такий неприємний інцидент, — щиро сказав Клейн.

Оріанна усміхнулася.

— Мені вже не так страшно. Я тоді навчалася на бухгалтера у бізнес-школі. Після того інциденту я й почала працювати тут. Добре, не буду більше забирати у вас час, адже вам ще потрібно відвідати старого Ніла.

— До побачення, місис Оріанно, — Клейн зняв капелюх і вклонився, перш ніж покинути кабінет.

Вирушаючи вниз, Клейн не втримався і ще раз погладив область внутрішньої кишені, щоб переконатися, що гроші на місці.

Він повернув на перехресті й пішов праворуч. Йому знадобилося не так багато часу, щоб побачити попереду наполовину відчинені залізні двері.

*Тук! Тук! Тук!*

Коли він стукав, зсередини пролунав літній голос.

— Заходьте.

Клейн штовхнув залізні двері й виявив тісну кімнату, в якій стояв тільки стіл та й два стільці. У приміщенні були ще одні щільно зачинені залізні двері, а за столом сидів старий чоловік, одягнений у чорну мантію. Він читав книгу з трохи пожовклими аркушами при світлі газової лампи.

Він підняв голову і глянув на двері.

— Ти Клейн Моретті? Коли сюди нещодавно забігала Розанна, вона сказала, що ти дуже ввічливі.

— Міс Розанна дуже доброзичлива людина. Добрий день, містере Ніл, — Клейн зняв капелюх на знак поваги.

— Сідай, — Ніл вказав на срібну банку, прикрашену хитромудрим візерунком. — Не хочеш філіжанку перемеленої вручну кави?

Зморшки навколо його очей та рота були гарно помітними. Його темно-червоні зіниці здавались трохи каламутними.

— Не схоже, що ви п'єте каву, — помітив Клейн, дивлячись на порцелянову чашку Ніла, яка була наповнена чистою водою.

— Ха-ха, це просто моя звичка. Я не п'ю каву після третьої години дня, — зі сміхом пояснив Ніл.

— Чому? — спитав Клейн мимохідь.

Усмішка Ніла зблідла, коли він глянув у вічі Клейну.

— Боюсь, що це вплине на мій сон уночі. І я чутиму шепіт невідомих істот.

Клейн одразу замовк, не знаючи, що відповісти, і швидко змінив тему:

— Містере Ніл, які документи та книги мені слід прочитати?

Сказавши це, він дістав листа, написаного Данном.

— Все, що пов'язане з історією, де є якісь труднощі чи де є брак інформації. Чесно кажучи, я завжди намагаюся вчитися, але все, чого я можу досягти — елементарне розуміння. Це надто клопітно, коли маєш справу з щоденниками, стародавніми манускриптами, епітафіями тощо, — поскаржився Ніл. — Наприклад, те, що я зараз вивчаю, вимагає більш докладних історичних записів, щоб визначити зміст.

— Чому? — розгубився Клейн.

Ніл вказав на кілька пожовклих сторінок на столі.

— Це із втраченого щоденника Розеля Густава, який він залишив після смерті. Щоб зберегти все в секреті, він використовував дивні символи, які сам винайшов.

«Імператор Розель? Мій старший побратим по нещастю, що пережив переселення душ?» Клейн був приголомшений і відразу ж прислухався.

— Багато людей вірять, що він насправді не помер, а став прихованим Богом. Тому культи, які його шанують, завжди проводили різні ритуали, намагаючись отримати владу і силу. Іноді ми стикаємося з подібними інцидентами й отримуємо деякі оригінальні чи скопійовані аркуші із його щоденника, — сказав Ніл, похитуючи головою. — Досі ще ніхто не зміг розшифрувати справжній зміст цих символів. Тому Святий Собор дозволив нам зберігати тут копії для проведення досліджень, сподіваючись, що це дасть їм приємний сюрприз.

Сказавши це, Ніл самовдоволено усміхнувся.

— Я вже розшифрував кілька символом і підтвердив, що вони є числами. Подивися, що я виявив! Це насправді щоденник! Так, я хочу використати історію різних періодів, особливо події, що оберталися навколо імператора Розеля. Порівнюючи події та записи, зроблені в щоденнику у відповідну дату, я можу спробувати інтерпретувати ще більше символів.

— Це геніально, правда? — старий джентльмен із сивим волоссям і яскравими очима глянув на Клейна.

Клейн кивнув на знак згоди.

— Так.

— Ха-ха, ти теж можеш подивитись на це. Завтра тобі доведеться допомагати мені із цим, — Ніл підштовхнув кілька пожовклих сторінок до Клейна.

Клейн розвернувся і глянув на них, але тут же був приголомшений!

Хоча символи були скопійовані дуже криво, навіть були трохи спотворені, але він ніяк не міг помилитися.

Це тому, що це були слова, з якими він був найкраще знайомий.

«Китайська!»

«Чорт забирай, та це ж спрощена китайська!»