Вартовий

Перекладач: Mister Wednesday 

Редактор: sirokko

Данн зітхнув.

–– Я справді збирався відправити тебе тоді подалі, оскільки я мав зробити дещо, що стосується таємниць церкви та Нічних яструбів. Але смерть Кенлі привела мій розум в хаос. У той момент все, що я зміг придумати, це незграбне виправдання, таким чином давши тобі можливість побачити, що я робитиму.

–– Що це за таємниця? –– Клейн надавив, ставши більш спокійним.

Він майже забув про загрозу дитини злого Бога чи про існування міфічної істоти ззовні.

Данн зважив свої слова і сказав: 

–– У містицизмі існує закон. Хех, хоча я читав не багато книжок, я все ж знаю його сенс. 

–– Він називається “Закон незнищенності Потойбічних характеристик.”

–– Характеристика Потойбічного ніколи не знищується і не зменшується. Вона переноситься від одного носія до іншого.

Очі Клейна широко розплющились. Різко він дещо усвідомив та вдумливо запитав: 

–– Як наприклад, запечатані артефакти, таємничі обʼєкти, чи основні інгредієнти зілля, які залишаються від Потойбічних, що втратили контроль?

–– Правильно, –– Данн урочисто кивнув. –– Це стосується не лише тих, хто втратив контроль, а й звичайних Потойбічних після їх смерті. 

–– Також... –– Клейн обдумав опис Данна, маючи тепер слабке уявлення про те, що робив капітан.

Він раптом згадав, як помер костюмований Клоун. Він пригадав синю криваву кулю розміром з великий палець, яка висіла біля трупа Клоуна. Пояснення Фрая полягало в тому, що після смерті Потойбічного завжди відбуваються дивні трансформації.

Сірі очі Данна потемніли, а він продовжив:

–– Але на відміну від Потойбічних, які помирають звичайною смертю, ті, які втрачають контроль, не залишають інгредієнтів або артефактів. Вони еквівалентні зіллю, яке відповідає їхнім послідовностям, за винятком того, що їм бракує певної кількості додаткових інгредієнтів.

«Еквівалентні зіллю... Еквівалентні зіллю!», ––  Клейн примружився, коли в його голові промайнув вогник натхнення. Нескінченна темрява в його свідомості осяялась в цю мить.

Він раптом зрозумів багато речей, з’ясувавши, чому Потойбічні шляхи не будуть порушені, навіть якщо істоти, які використовуються в якості основних інгредієнтів, вимиратимуть.

Окрім використання замінників, можна також просто використовувати рештки Потойбічних!

«Це також повинно бути причиною, чому вони надавали лише готові зілля на вищих послідовностях! Інша причина полягає в тому, щоб запобігти розкриттю формули людям, які вміють ворожити чи проводити ритуали спіритизму...», –– багато здогадок пробігли в розумі Клейна.

Данн подивився на кімнату відпочинку та почав пояснювати глибоким голосом: 

–– Кілька років тому... Ну... Я точно не пригадаю, як давно це було, але тоді я ще не був капітаном Нічних яструбів. Я несподівано усвідомив цю проблему, і після спілкування з Дейлі, яка щойно стала Потойбічною, негайно надіслав звіт до Святого собору. Святий собор сказав мені тримати це в таємниці і дав на вибір два варіанти. Хе-хе, це теж причина, чому я, а не Дейлі, пояснюю тобі це. Той, хто це викриває, несе за це відповідальність.

–– Перший варіант полягав у тому, щоб зробити вигляд, що я нічого не знаю, як і велика кількість капітанів і дияконів Нічних яструбів, та дозволити Святому собору продовжувати працювати з рештками Потойбійчних, які померли звичайним шляхом. Як другий варіант, вони дали мені унікальний простий ритуал і відповідні техніки. Це дозволило б мені тимчасово споживати предмети, створені з унікальних характеристик протягом обмеженого періоду часу. Ну, це підходить лише для послідовностей того самого шляху на моєму рівні або нижчому. 

–– Це збільшило б мою Потойбічну характеристику, і я також став би сильнішим. З точки зору здібностей сновидінь, мої сили зараз не надто відрізняються від сил шостої послідовності. Це також причина, чому я наважився мати справу з мадам Шарон. 

–– То ось чому... Подумати лишень, що таке насправді існує... –– Клейн повільно видихнув.

Нарешті він зрозумів, чому не зміг знайти логічне пояснення, незважаючи на всі зусилля. Це тому, що він не мав усієї необхідної інформації та не міг заповнити прогалини.

«Так, це відповідає Закону незнищенності Потойбічних характеристик... Чи призведе споживання цих характеристик до якісних змін у капітані, який їх накопичує?», –– Клейн дозволив своєму розуму блукати.

Глянувши на нього, Данн гірко посміхнувся. 

–– Я вибрав другий варіант, але не тому, що хотів стати сильнішим. Якби я хотів стати могутнішим, то швидке засвоєння зілля та отримання підвищення — найкращий і найпряміший шлях.

–– Так, –– Клейн щиро погодився. –– Поглинання характеристик однієї послідовності збільшить ризик втрати контролю, в той же час покращивши ваші здібності, чи не так?

Данн урочисто кивнув головою: 

–– Ні, це рештки звичайних Потойбічних, а не Потойбічних, які втратили контроль. Що ж, після того, як я дізнався про метод дії, то зрозумів, що це ускладнить засвоєння зілля.

–– Тоді чому ви все ще продовжуєте? –– шоковано запитав Клейн.

Данн засунув руку в кишеню, збираючись дістати люльку, але виявив, що залишив її у своєму кабінеті.

Він похитав головою й видав самопринизливу посмішку: 

–– Я ж сказав, що споживаю їхні рештки не задля могутності.

Промовивши це він замовк, його очі блукали по синьому мерехтінню гасової лампи. 

–– Вони всі були моїми партнерами... Ми багато чого пройшли разом. Разом мали справу з монстрами в темряві та божевільними єретиками. Деякі з них врятували мене, і я врятував чимало з них. Ми йшли разом в тихій ночі. Билися разом у боях, які не видні широкому загалу. Ми разом зустрічали небезпеку та стояли один за одного.

–– Я справді не можу з ними розлучитися. Я пам'ятаю хлопця, Хітте. Він розплакався, коли ми вперше вирушили на небезпечну місію. Я пам’ятаю Аделаїда, хех — він був батьком Розанни. Одного разу він рукою заблокував зле прокляття, яке цілило у мене. Я пам’ятаю жінку Дуейн і її теплий темперамент, який був схожий світанок. Вона завжди мовчки записувала те, з чим ми стикалися. Я пам’ятаю, як Кенлі вмів робити багато речей, як-от грати на семиструнній гітарі, співати, розповідати історії, хоча він був невисокого зросту. Він був більше схожий на поета, ніж Леонард... Я дуже сумую за ними. 

–– Я сподівався продовжувати битися разом з ними, продовжувати боротися з монстрами в темряві, мати справу з божевільними єретиками, захищати Тінген разом. Тому я вирішив спожити їхні останки.

Сірі очі Данна ніби блиснули. Його стійкість і впевненість в цей момент трохи похитнулися.

Кутики губ капітана злегка піднялися вгору, коли він продовжив: 

–– У моїх снах вони все ще зі мною. Аделаїд любить читати, і він часто читає на сонці. Він частенько каже мені дисциплінувати Розанну і змусити її швидше дозріти, аж до того, що Розанна скаржиться на те, що я все більше й більше стаю схожим на її батька і починає мене боятися. Хітте не може всидіти на місці і змушений щодня полювати в лісі. Дуейн завжди стоїть біля вікна її спальні й дивиться, як ми спілкуємося. Кенлі, який нещодавно приєднався, створив власну семиструнну гітару і співає, граючи на ній... Я дуже сумую за ними.

–– Капітане... — підсвідомо буркнув Клейн. Його очі затуманилися й засльозилися. Він не міг не потерти їх та вилаявся подумки: «Блін. Капітане, ви змушуєте мене плакати...»

«Але я нарешті розумію причину повільного прогресу капітана, незважаючи на використання “методу дії”»... –– Клейн мовчки зітхнув. 

–– На жаль, Старий Ніл помер, втративши контроль. Інакше він приніс би нам багато радості. –– Данн перевів свій погляд. Він опустив голову і помасажував перенісся.

Через кілька секунд він підняв голову й гірко посміхнувся. 

–– Це було егоїстичне рішення. Я не знав, якими були справжні бажання Аделаїда, Кенлі та інших, отже, егоїстично прийняв рішення за них. Я справді егоїст.

–– Ні... –– Клейн похитав головою.

...

Сидячи на дивані в приймальні, Леонард спостерігав, як Мегос висмикує своє волосся, а вираз його обличчя ставав дедалі суворішим.

Жінка ставала все більш знервованою, постійно беручи склянку, щоб попити води. Вона роздратовано подивилася на Леонарда. 

–– Не розумію чому, але я неочікувано відчула себе трохи погано.

Леонард збирався відповісти, коли раптом побачив, як Мегос потягнулась до свого обличчя. Вона видерла шматок плоті — довгий шматок плоті — шмат мʼяса, заплямований кров’ю. 

–– Моє лице трішки свербить. –– Мегос усміхнулась, трохи збентежено. Кутки її губ розтягнулись до вилиць, показуючи ряд білих зубів і яскраво-червоні ясна.

«БЛЯТЬ!», ––  Леонард мовчки вилаявся. Він відчував, що ситуація погіршується надто швидко.

Його губи тремтіли. Хлопець на мить прислухався, а вираз його обличчя раптом змінився та застиг.

Він вимушено посміхнувся і вибачився перед Мегос, яка відривала шматки від свого тіла. 

–– Мені треба до вбиральні.

–– Га... разд... –– тон Мегос похитнувся.

Вона потерла свій живіт і сказала: 

–– Моя... дитина... злегка неспокійна...

Леонард не відповів. Він прискорив кроки та підійшов до перегородки.

Увійшовши в коридор, Леонард глибоко втупився в коробку з попелом у руках Данна Сміта й роздратовано видихнув.

Після цього вираз його обличчя став твердим: 

–– Капітане, я боюся, що вже надто пізно. Нам слід негайно розібратись з Мегос та її дитиною. Інакше, увесь Тінген матиме жахаючі втрати. Це не щось, чого можна уникнути лише евакуацією населення навколо нас. Я знаю, що ви вже надіслали телеграму.

Данн насупив брови й незвичайно суворо запитав: 

–– Ти впевнений, що ситуація погіршилася так сильно?

–– Так. Менш ніж за три хвилини Мегос мутує і її дитина прийде у цей світ, — сказав Леонард впевненим тоном.

Водночас він глянув на товсту, велику кровоносну судину, обгорнуту навколо руки Клейна та сказав: 

–– Запечатаний артефакт 2-105? Дозволь мені скористатися ним. Я можу краще використовувати його здібності. 

–– Гаразд, ––  Клейн без вагань віддав Крадія кровоносних судин Леонарду.

Він збирався так вчинити з самого початку.

У цю мить Данн смикнув його за комір і поплескав по вітровці. Він сказав рішучим тоном: 

–– Спочатку я піду з прахом Святої Селени. Виходьте через десять секунд; пам'ятайте, йдіть тільки після того, як закінчите рахувати до десяти. Тоді, незважаючи на мій стан, атакуйте Мегос та її дитину з усіх сил, не гаючи часу.

Сказавши це, він розвернувся та підійшов до перегородки зі скринькою з прахом. 

–– Капітане... –– гукнув Клейн сухими губами.

–– Капітане! –– також гукнув Леонард.

Данн зупинився й озирнувся. У нього був ніжний вираз обличчя, коли він сказав своїм м’яким голосом: 

–– Не хвилюйтеся за мене. Я не сам. Аделаїд, Дуейн, Хітте та Кенлі борються пліч-о-пліч зі мною, яку б загрозу я не зустрів.

Він замовк на мить, перш ніж знову заговорити, а його сірі очі були ніжними. 

–– І не треба сильно нервувати. Ми оберігаємо Тінген.

Його губи вигнулись вгору, утворюючи звичну посмішку.

Сказавши ці слова, він більше не зупинявся. Данн пройшов повз перегородку, а його чорна вітровка слідувала за ним. 

–– Капітане! –– Клейн і Леонард закричали одночасно, їхні сльози текли нестримно, але Данн не сповільнився.

«Ми охоронці, але також жалюгідні нещасні, що постійно протистоять небезпекам та божевіллю.»