Мутант

Перекладач: Liliia Alon
Редактор: Elein Dark 

Клейн відкрив листа, відчуваючи водночас очікування та хвилювання, перш ніж почав читати відповідь Азіка.

«...Я подумав про кілька можливостей щодо сценарію, який ти описав, і я згадав декілька речей про вампірів і мутантів.»

«Справжні вампіри вже були на межі вимирання ще до того, як дракони та велетні зійшли зі сцени світової історії. Хоча навіть так, їх ще зрідка можна побачити. Вампіри, про яких ми зазвичай говоримо, а також ті, що згадуються у фольклорі, ближче до Потойбічних. Я пригадую, що назва зілля в певному шляху називається Вампір.»

«Якщо твій начальник вже перебуває в напівбожевільному стані, то дуже ймовірно, що він помилково вжив таке зілля. Результат змішування двох зіль з різних шляхів неминуче призводить до втрати психічної стабільності. Так, я смутно пригадую, що шлях Темряви, який тобі більш відомий як шлях Несплячого, можна змінити на високих послідовностях на шлях Смерті та шлях Велетня. Але вони не включають в себе послідовність Вампіра.»

«Звичайно, ми не можемо виключити можливість того, що твій начальник добровільно пішов на це. Адже ‘вампіри’ мають довге життя, виняткову будову тіла і чудову зовнішність. В порівнянні з цими перевагами стан напівбожевілля цілком припустимий.»

Клейн завмер, коли прочитав листа. Він не очікував, що містер Азік надасть йому стільки інформації.

«Шлях Смерті також відомий як шлях Збирача трупів. Його можна замінити на високих послідовностях на шлях Несплячого. Про це я знав із щоденника імператора Розеля. Але думка, що з 4-ї послідовності його також можна замінити шляхом Велетня... Шлях Велетня — це шлях, яким володіє місто Срібла, і який також є шляхом теперішнього Бога Війни... Я завжди підозрював, що король-велетень Аурмір був стародавнім Богом Війни...»

«Що ж, у щоденнику імператора Розеля є опис того, що церква Богині Вічної Ночі та церква Бога Війни були споконвічними ворогами... Чи може це бути тому, що шляхи, якими вони володіють, можуть бути  взаємозамінні на вищих послідовностях?»

«Якщо дотримуватися цієї логіки, я зможу знайти пояснення того, чому три стародавні церкви: церква Володаря Штормів, церква Вічного Палаючого Сонця та церква Бога Знань та Мудрості знаходяться на розбіжностях один з одним. Це тому, що шляхи Моряка, Барда та Читача можна змінити на високих послідовностях!»

«Так, наприкінці попередньої епохи — Блідої ери — цілком імовірно, що падіння Смерті спричинили Богиня Вічної Ночі та Бог Війни...»

«За винятком поганої пам’яті, стан капітана здається нормальним. Він не виявляє жодних ознак напівбожевілля. Я можу виключити можливість того, що він вжив зілля Вампіра!»

«Останнім часом містер Азік пригадав чимало речей... Чи міг Повзучий голод справді стимулювати його спогади?»

Клейн кивнув і продовжив читати листа.

«Мутант — це не назва певної раси. Це більше схоже на опис багатьох подібних істот. За нормальних обставин вони нічим не відрізняються від звичайної людини, але в їхніх серцях є вроджене, пригнічене, спотворене бажання. Це бажання ‘вибухає’, коли вони стикаються з певною сценою чи предметом. Вони стають монстрами, підкоряючись своїм бажанням крові та вбивствам.»

«Коли все заспокоюється, вони знову повертаються до нормального стану. Вони стають дещо більш безжальними та безчуттєвими після кожного спалаху, і це триватиме до тих пір, поки їхні душі не будуть повністю спотворені.»

«Єдиний приклад, який я можу пригадати — це перевертень. Вони здебільшого схожі на людей, і їх неможливо відрізнити за допомогою більшості здібностей Потойбічного. Але під час повного місяця спотворені бажання в їхніх серцях посилюються, і їхні тіла також відповідно змінюються.»

«Твій начальник може бути потенційним мутантом. Смерть вашого товариша по команді могла спровокувати його справжню сутність.»

«Це все мої особисті припущення. Я не можу гарантувати, що немає інших можливостей, оскільки я не повернув усі свої спогади. Можливо, твоя теорія про те, що це передвісник втрати контролю, також ймовірна.»

«Його не врятувати, незалежно від того, чи він спожив зілля Вампіра, чи він мутант. Звичайно, багато людей припускають, що мутанти спочатку були звичайними людьми, але були вражені дивним прокляттям або зіпсовані якимось злим богом чи дияволом, і, таким чином, за певних обставин перетворилися на іншого монстра.»

«Крім того, я не надто впевнений, чи можна лікувати його, коли вже помітні тривожні ознаки втрати контролю. Я б порадив тобі повідомити про це безпосередньо вищому керівництву і сподіватися, що ще є час.»

Поклавши листа, Клейн поважно подивився на стіл. Він поринув у глибокі роздуми.

Йому довелося визнати, що теорія про мутанта була цілком можливою, але він не міг виключити ймовірність того, що це була попереджувальна ознака того, що Данн втрачає контроль.

«Все, що я можу зробити, це дочекатися відповіді мадам Дейлі... Я надіслав листа дві ночі тому, тому вона мала отримати послання вчора вранці. Якби вона відписала негайно, я мав би побачити відповідь вчора ввечері чи сьогодні вранці... Уже майже полудень... Невже той гонець не наважується підійти до воріт Чаніс? Або мадам Дейлі щось затримало?» — Клейн похитав головою. Він усе ще почувався виснаженим і використовував духовну медитацію, щоб змусити себе заснути.

У туманному світі Клейн раптово прийшов до тями. Він знав, що це сновидіння.

Потім хлопець побачив, як перед ним з’явився Данн Сміт у своїй чорній вітровці.

Відповівши так само, як у звичайному сні, Клейн із запізненням привітався: «Доброго ранку... капітане...»

Данн злегка кивнув і сказав:

— Леонард знайшов підказку, коли розслідував справу Ланевуса. Йому потрібна твоя допомога. Розвідник, якого надіслав Святий собор, через несправність паротяга прибуде лише завтра вранці.

— Гаразд... — швидко відповів Клейн.

Данн на мить подумав, перш ніж додати:

— Тобі немає потреби повертатися на вулицю Заутленд. Прямуй одразу на вулицю Хауз, 62. Леонард буде там чекати на тебе. Хай щастить.

Коли він закінчив речення, сон Клейна розбився. Він інстинктивно розплющив очі.

«Вулиця Хауз... Хіба це не той район, де знаходиться клуб Ворожіння, дім мого однокласника Велша і члена ордену Аврори? Напевно останнім часом відбувається багато інцидентів, один за одним, і вони ніби досягають своєї кульмінації...» — подумав Клейн, повільно підводячись. Хлопець вмився у ванній кімнаті, одягнув білу сорочку, коричневий жилет і чорну вітровку. Потім він узяв капелюх і спустився у вітальню.

Ще не було одинадцятої, а Бенсон і Мелісса досі не повернулися додому. Клейн повідомив Беллі, що він йде декуди і їй не потрібно готувати для нього обід.

Потім хлопець сів у громадський екіпаж та прибув до вулиці Хауз, де побачив розпатланого Опівнічного поета — Леонарда Мітчелла, чиє волосся красиво розкуйовдилось, і який чекав на нього біля будинку 62.

Попри прохолодну вересневу погоду, Леонард усе ще був у тонкій білій сорочці, поєднавши її з бежевими штанами. Він звів свої зелені очі на Клейна.

— Це, мабуть, той самий будинок, який був орендований Ланевусом під вигаданим іменем.

— Як ти це дізнався? — запитав Клейн із цікавості.

Леонард показав на свою голову.

— Оскільки ти отримав підказку від Юджина Гуда та запідозрив, що Ланевус, ймовірно, пов’язаний із тим членом ордену Аврори — торговцем тканинами Сіріусом Арапісом — мені довелося змінити свою лінію мислення після того, як моє звичайне розслідування нічого не виявило. Я почав досліджувати орден Аврори. У попередньому звіті було сказано, що Сіріус спілкувався з багатьма мешканцями на вулиці Хауз, тому я перевірив кожного з них і знайшов проблему тільки з цим будинком.

— Яку проблему? — запитав Клейн.

Леонард звів брови:

— Очевидну проблему. Мешканець цього дому з'являється дуже рідко. Він стверджував, що після смерті Ганасса Вінсента збирається їхати на південний континент для ведення бізнесу, але так і не повернувся. Його дані дуже реалістичні, і поліція нічого не виявила.

— Це може бути лише випадковістю. — Клейн зморщив брови.

— Звичайно, збіг обставин. Але коли я показав тутешнім мешканцям фотографію Ланевуса, один старий чоловік відчув, що він схожий на мешканця дому під номером 62, за винятком окулярів. — Леонард дістав із кишені чорно-білу фотографію.

«Чому ти не сказав про це раніше...» — глузував Клейн. Разом з Леонардом він увійшов у дім 62 на вулиці Хауз, і на його прохання почав віщувати, чи є якісь приховані відсіки або таємні кімнати.

Результат був ствердний!

— У цій будівлі є секретна кімната або прихований відсік.

Клейн записав інше ворожіння. Він сів на диван і заплющив очі, читаючи твердження.

Після семи повторів хлопець увійшов у сон. Перед його очима з'явився туман.

У розмитому світі Клейн побачив дерев’яну книжкову полицю. Він бачив ряди з книгами і що одну з книжок забрали. Хлопець також побачив, як дерев’яна поверхня біля книги відкрилася, показуючи приховане відділення.

Сцена швидко зникла, Клейн відкрив очі й сказав Леонарду:

— У кабінеті.

Він накрутив топазовий маятник на зап’ястя й пішов за Леонардом у кабінет. Хлопець помітив дерев'яну книжкову полицю, яку бачив уві сні.

— Витягни цю книгу, місце, яке вона прикриває, має приховане відділення. — Клейн вказав на книжку, що була ближче до боків.

— Отже, воно тут... Я нічого не знайшов, коли обшукав це місце, і в мене не було іншого вибору, окрім як повернутися на вулицю Заутленд і попросити допомоги, — пробурчав Леонард, підходячи. Він витяг книжку, на яку вказав Клейн.

Обстеживши цю ділянку, він нарешті знайшов механізм, що відкривав прихований відсік.

У прихованому відділенні спокійно лежав лист.

«Лист? Ланевус сховав тут листа?» Клейну це здалося надзвичайно дивним.

Коли він поворожив, чи немає в листі чогось небезпечного, і отримав негативну відповідь, Леонард підняв його й відкрив непримітний конверт.

Він витягнув листа й розгорнув його.

Клейн нахилився вперед, щоб поглянути на його вміст. Все, що він побачив, це перші кілька абзаців:

«Ха-ха-ха, вітаю. Мої вітання, що нарешті знайшли цей лист!»

«Це означає, що ви не надто дурні та не надто повільні. Ви маєте право взяти участь у цій грі на життя і смерть, яку я підготував.»

«Діти-робітники, які постійно помирають молодими, фабричні робітники, які рідко переживають понад десять років через важку працю, жінки-робітниці, які ризикують серйозно захворіти та отримують лише мізерну зарплату. Я бачу безмежне обурення навколо кожної фабрики, що робить оточення гнітючим і похмурим. Це найгірші часи, а також найкращі часи. Саме на цьому тлі ми почнемо нашу гру.»

«Приготуйтеся, дурні, я дам вам підказку!»