Розслідування

Перекладач: Mister Wednesday 

Редактор: sirokko

Клейн затамував подих, притулившись спиною до стіни й дивлячись у темряву коридору.

«Що капітан робить? Що з ним не так? Він пив кров? Це ознака того, що він втрачає контроль?» В розумі хлопця була така плутанина, що він не міг сформулювати думку.

Секунд через двадцять Клейн зціпив зуби й, використовуючи контроль над своїм тілом, якого він набув, ставши Клоуном, мовчки спустився сходами.

Пізніше він повернувся до дверей спальні мадам Шарон, навмисно гучно ступаючи.

Клейн зазирнув і побачив, як Данн загортає запечатаний артефакт 3-0271 у чорну тканину. Вираз його обличчя був серйозним, від крові не залишилось і сліду.

Здавалося, те, що він побачив, було лише ілюзією. 

Краєм ока Клейн помітив, що тіло Кенлі ніяк не змінилось, воно було таким самим, як і раніше.

Він вдихнув і запитав: 

— Капітане, як я можу переконатися, що ті слуги ще сплять? Я не можу зробити точне судження лише на основі Духовного зору. У них будуть різноманітні емоційні реакції через їхні сни, які відображатимуться на кольорі їхньої аури. 

Данн Сміт возився з Дзеркалом Духовного медіума і кілька секунд мовчав. Він сказав хрипким голосом: 

— Вибач. Я забув про це. Сьогодні я зробив забагато помилок. Тобі не потрібно перевіряти, я сам переконаюсь.

Він підняв руку й натиснув на глабелу, потім заплющив очі, дозволяючи безформним брижам поширитися на перший поверх.

Нічному кошмару було кришталево ясно, спить хтось чи ні.

Клейн завмер, побачивши це. Він подивився вниз і прикусив внутрішню сторону губ.

«Капітане, ви справді просто намагалися мене відволікти...»

«Що ви робите? Чи усвідомлюєте ви, що робите...»

Він різко обернувся, щоб поглянути у вікно, і побачив багряний місяць, який висів високо в небі, здавалося, незмінний протягом тисячоліть.

Зібравши себе докупи, Клейн вдав, що підбирає свої карти Таро, револьвер, напівциліндр та інші предмети, а сам тим часом уважно оглянув трупи Кенлі та мадам Шарон.

Вони зберегли такий самий вигляд, як і під час настання смерті, але їхня шкіра швидко бліднішала та покривалася синцями.

— Трохи дивно, їм ніби чогось не вистачає... Не знаю, чого конкретно, але відчуття підказує... — пробурмотів собі під ніс Клейн. Від холодного вітру, що віяв у розбите вікно, він відчув, як у нього встало дибки волосся.

У цей момент Данн відкрив очі й сказав глибоким голосом: 

— Вони всі ще сплять, але деякі з них близькі до пробудження. 

— Це добре, це добре... — Клейн подивився на капітана, не розуміючи, що той каже. 

Данн оглянувся довкола й сказав: 

— Прибери місце події, а потім поклич когось із найближчої поліцейської дільниці. О, і з’їздь назад на вулицю Заутленд та поклич Фрая на допомогу.

Клейн пильно подивився на капітана й кивнув, зціпивши зуби. 

— Гаразд.

З допомогою Данна він швидко прибрав місце події та покинув будинок мадам Шарон через вхідні двері.

Перетинаючи сад на шляху до вулиці, Клейн не міг не озирнутися. Єдине, що він побачив — тихий маленький будинок в темряві. 

Він відвернувся з важким серцем. Невдовзі хлопець знайшов найближчу поліцейську дільницю, ґрунтуючись на своїй пам’яті — це було загальновідомою інформацією для Нічних яструбів.

*Стук. Стук. Стук.* 

Клейн постукав у сталеві двері.

Дещо пізніше подвір’ям пройшов офіцер на нічному чергуванні з ліхтарем у руках. Він відчинив двері й підозріло поглянув на Клейна. 

— Що сталось?

Клейн не зміг вичавити з себе жодного слова. З похмурим обличчям він витягнув документи та показав їх поліцейському.

— На вулиці Осна, 15, сталось серйозне вбивство. Негайно викличте інших офіцерів, щоб вони вирушили на допомогу!

Офіцер поліції підняв ліхтар і уважно оглянув документи, перш ніж зіставити ноги разом і відсалютувати.

— Так, містере!

Розв'язавши це питання, Клейн на орендованому екіпажі повернувся на вулицю Заутленд.

На зворотному шляху він сів у темний вагон. Його думки були в безладі й розгублені.

«Кенлі мертвий...Пам'ятаю, він недавно був заручений... Батьки ще живі...»

«Що зараз робив капітан… Він жадає свіжої крові… Або у нього інші мотиви...»

«Його пам'ять все ще така ж погана, як і раніше, без видимих ​​поліпшень. Ц-це означає, що він не має попереджувальних ознак втрати контролю! Але про «метод дії» він знає вже деякий час. Чи той факт, що його пам'ять не покращилася, означає наявність проблеми… Ні! Це, мабуть, тому, що капітан все ще придумує правильний спосіб діяти в ролі Нічного кошмару!»

«Так, найважливішою причиною смерті Кенлі був запечатаний артефакт 3-0271. Це капітан дав його йому...»

«Про що я думаю! Тоді це було логічне рішення!»

«Також саме капітан запропонував використати запечатаний артефакт 3-0271...»

«Заспокойся, заспокойся, я не можу робити припущення наосліп. Але я також не можу чекати, інакше ситуація може погіршитися!»

«Пізніше я надішлю листа мадам Дейлі, щоб перевірити, чи знає вона, що означає ця ситуація. Навіть якщо вона не знає точної відповіді, то обов’язково знайде будь-яку ознаку небезпеки й повідомить у Святий Собор… Таким чином ми зможемо вирішити проблему на самому початку та повернути капітана до нормального стану!»

«Ні, можливо, у капітана немає проблем. Можливо, я щось неправильно зрозумів. Я подивлюся, що скаже мадам Дейлі»

...

Клейн уже прийняв рішення, коли карета прибула на вулицю Заутленд, 36. Він більше не був збентежений і безпорадний, як раніше.

Хлопець важкими кроками піднявся сходами до входу в охоронну компанію «Терен» і відчинив двері ключем, який дістав з кишені.

Знайоме облаштування значно заспокоїло його. Це нагадало про те, що він відчував, коли просив капітана про допомогу кожного разу, як щось йшло не так.

Глибоко вдихнувши, Клейн пішов до кімнати відпочинку й побачив, що Фрай читає наодинці під гасовою лампою.

Хлопець обернувся, щоб поглянути на Клейна, на його холодному обличчі були вираз занепокоєння й тривоги. 

— Щось сталося? Де капітан і Кенлі?

Клейн відповів хрипким голосом: 

— Кенлі мертвий. Він загинув у протистоянні з мадам Шарон. Ми припуститися помилки... Капітан охороняє місце події. Йому потрібна твоя допомога.

Перед тим, як вони пішли, Данн повідомив Фраю про загальну ситуацію. Він сказав, що якщо вони не повернуться протягом двох годин, той має надіслати телеграму до Святого собору. Оскільки вони повинні були подати заявку на запечатаний артефакт 3-0271 і увійти в ворота Чаніс вночі, Ройал, яка охороняла їх, також була поінформована про місію. Відповідно до внутрішніх інструкцій Нічних яструбів, для того, щоб відкрити ворота Чаніс вночі, необхідно отримати дозвіл капітана, і якщо той присутній, то тільки він може увійти.

Фрай на мить завмер, а потім зітхнув. На грудях він намалював багряний місяць.

Він одягнув пальто й капелюх і вийшов до дверей. Коли чоловік проходив повз Клейна, то раптом тихо сказав: 

— Тобі не потрібно себе звинувачувати. Помилок неможливо повністю уникнути. Ми завжди повинні довіряти нашим напарникам. 

— Так… —  Клейн заплющив очі, його погляд став розмитим.

Вони з Фраєм спершу пішли до підвалу, щоб повідомити про це Ройал, а потім зачинили двері охоронної компанії «Терен» і помчали до будинку мадам Шарон.

Наближався світанок, коли вони повернули труп Кенлі та напівобезголовлене тіло мадам Шарон.

Данн стояв перед моргом і мовчки дивився всередину. Минув деякий час, перш ніж він звернувся до Клейна і сказав: 

— Спочатку йди додому. Ти щойно пережив напружену битву і, мабуть, виснажений. 

— Добре, — Клейн не відхилив пропозицію.

Він скривив губи й крадькома глянув на капітана, перш ніж тихо покинути охоронну компанію «Терен». Хлопець повернувся в екіпаж на вулицю Нарцисів.

Як і попереднього разу, він легко увійшов до своєї спальні й замкнув двері.

Діставши срібний ритуальний кинджал, Клейн запечатав кімнату стіною духовності. Тоді він сів за свій стіл і терміново написав: 

«Люба мадам Дейлі.»

«Нещодавно я помітив, що капітан поводиться якось дивно. Під час місії він таємно...»

Дійшовши до цього моменту, Клейн зупинився. Його розум був порожнім. Він не знав, як продовжити або як описати інцидент.

*Грюк!*

Хлопець кинув ручку і зім’яв аркуш паперу перед собою у кульку. Дивлячись на неї, він сильно вдарив кулаком по столу. 

Поки у кімнаті лунало відлуння від удару, Клейн заплющив очі й закрив обличчя руками. Він не рухався, наче став статуєю.

Через п’ять хвилин хлопець зітхнув. Клейн опустив праву руку і спалив кульку паперу своєю духовністю. Він спостерігав, як та перетворилась на попіл, впавши у смітник.

Упорядкувавши свої думки, Клейн дістав свіжий аркуш паперу й написав: 

«Люба мадам Дейлі.»

«Ми щойно виконали місію і, на жаль, втратили напарника. Точні деталі такі…»

«... Тоді я відчував, що з моєю поточною силою мій Духовний зір не в змозі точно визначити, сплять слуги чи ні, і що ворожити щодо кожного з них буде дуже клопітно. Тому я повернувся з наміром запитати поради у капітана. У цю мить у відображенні дзеркала я побачив, що він стояв на колінах біля трупа Кенлі, а його рот був вкритий багряною кров’ю.»

«Я не знаю, що саме сталося, і не знаю, в якому стані капітан. Сподіваюся, Ви зможете дати мені відповідь.»

...

Написавши це, Клейн знову прочитав листа з важким серцем, перш ніж скласти його навпіл.

Потім він провів ритуал і активував свій Духовний зір, щоб викликати посланця Дейлі. На поклик прийшло дивне обличчя, яке було лише ротом без очей і носа.

Він побачив червоний язик, усіяний неправильними гострими зубами, і п’ять блідих пальців на кінчику язика. Клейн мовчки передав листа.

Коли все прийшло в норму, він сів і продовжив писати.

На цей раз він збирався запитати у містера Азіка.

«... Під час нещодавньої місії з моїм капітаном сталося щось дивне. Він відправив мене геть і став на коліна біля трупа мого колеги. Його рот був у багряній крові.»

«Чи траплялося вам у спогадах щось подібне? Як я можу допомогти своєму капітанові?»