Відділ спеціальних операцій

«Охоронна компанія Блекторн».

Побачивши вивіску, Клейн здивувався, але вважав це розумним.

— Люди... Що я можу ще сказати? — він похитав головою і усміхнувся, перш ніж піднятися сходами й постукати правою рукою в напівзачинені двері.

*Тук! Тук! Тук!*

Звук повільно пролунав, але відповіді не послідувало, тільки чути було якісь тихі звуки всередині.

*Тук! Тук! Тук!*

Клейн постукав знову, але отримав той самий результат.

Втративши терпіння, він штовхнув двері, зробив щілину більшою і побачив усередині класичний диван, який, можливо, був для вітання гостей, м'яке крісло з тканини та міцний журнальний столик.

За столом навпроти сиділа дівчина з каштановим волоссям та опущеною головою.

«Хоча охоронна компанія є лише прикриттям, але чи не надто це... непрофесійно? Цікаво, як давно це місце працює? Хоча вам, хлопці, не потрібні звичайні справи...» Клейн підійшов ближче, тихо про себе скаржачись, і постукав по столу, за яким сиділа дівчина.

*Тук! Тук!*

Дівчина з каштановим волоссям у цей момент сіла прямо і підняла газету, закриваючи обличчя.

«Чесна газета міста Тінген... Гарна назва...» Клейн мовчки прочитав заголовок газети.

— Сьогодні починає роботу паротяг «Ширяючий Експрес», який ходитиме прямо до міста Констант. Та ну, коли вже з'явиться такий, який ходитиме прямо до затоки Дезі? Я справді не хочу знову сідати на корабель. Це жахливо, просто жахливо... Гей, а ти хто?

Дівчина з каштановим волоссям обурилася вголос і, трохи опустивши газету, раптом здригнулася і з переляком подивилась на Клейна.

— Добрий день, моє ім'я Клейн Моретті. Я тут на запрошення Данна Сміта, — сказав Клейн, знявши капелюх і злегка вклонившись.

Дівчині з каштановим волоссям було приблизно двадцять років. Вона була одягнута у світло-зелену сукню в стилі Лоен, прикрашену гарними мереживами на рукавах, комірі та грудях.

— Капітан... Добре, зачекайте тут хвилинку. Я сходжу за ним, — Дівчина підвелась й увійшла до кімнати поряд.

«Вона навіть чашку води не принесла чи чогось ще... Рівень обізнаності про етикет та основи обслуговування клієнтів викликає занепокоєння...» Клейн трохи усміхнувся, чекаючи на місці.

За дві-три хвилини дівчина з каштановим волоссям повернулася:

— Містере Моретті, будь ласка, слідуйте за мною. Капітан чергує біля воріт Чаніс і поки що не може піти.

— Добре, — Клейн швидко попрямував слідом за дівчиною, а про себе подумав:

«Ворота Чаніс, що ж це може бути?»

Пройшовши через двері, перше, що він побачив, це невеликий коридор з трьома кабінетами з обох боків. Деякі з них були щільно зчинені, але один був все ж таки трохи відкритий. Звідти чулися звуки друкарської машинки.

Кинувши туди погляд, Клейн одразу помітив знайому постать молодого офіцера, котрий проводив обшук його квартири. У нього було чорне волосся, зелені очі та романтична аура поета.

Зараз він не був в офіційній формі, а його біла сорочка навіть не була заправлена, через що він виглядав дуже неохайно.

«Можливо, він справді поет...» Клейн кивнув на знак вітання і був зустрінутий усмішкою.

Дівчина штовхнула двері зліва наприкінці коридору і, вказавши всередину, прощебетала:

— Нам ще треба спуститися вниз на кілька рівнів.

За цими дверима не було кабінету чи меблів, лише сірі кам'яні сходи, що тяглися вниз.

Обидві сторони сходів освітлювалися газовими лампами. Стабільне світло розсіювало темряву, викликаючи відчуття гармонії.

Шатенка йшла попереду, уважно дивлячись собі під ноги.

— Хоча я часто тут ходжу, але все одно постійно боюся впасти й покотитися немов бочка. Ви не знаєте, але Леонард одного разу зробив таку дурість. У перший день після того, як він став Безсонним, у перший день, як він опанував свої нові сили, він спробував спуститися сходами й перетворився на колесо. Ха-ха, якщо подумати, це було дуже весело. Ах так, це той хлопець, з яким ви щойно привітались. Це сталося десь три роки тому. До речі, я працюю з Нічними Яструбами вже п'ять років, мені було сімнадцять, коли я приєдналася...»

Дівчина уважно стежила за своїми кроками, поки бовкала без упину. Раптом вона грюкнула себе по лобу й сказала:

— Я забула представитися. Мене звуть Розанна. Мій батько був членом Нічних Яструбів, що пожертвував своїм життям в інциденті п'ятирічної давнини. Я вважаю, що ми тепер колеги. Ееее... Так, колеги буде правильно. Ми не товариші по команді, оскільки ще не Потойбічні.

— Сподіваюсь, буду мати честь стати ним, але все залежить від того, що скаже містер Сміт», — сказав Клейн, оглядаючись.

Він відчував, що вони вже спустились під землю — вогкість просочувалася з кам'яних стін, розсіюючи літню спеку.

— Не хвилюйтесь, якщо ви вже зайшли так далеко, то капітан вже схвалив вашу кандидатуру. Я завжди його трохи боялася, хоч він люб'язний і дбайливий, наче батько. Не знаю чому, але мені все одно страшно, — сказала Розанна так, наче у неї щось застрягло у горлі.

Клейн жартома усміхнувся:

— Хіба боятися батька не нормально?

— Дійсно, — погодилася Розанна, тримаючись за стінку на повороті.

Поки вони балакали, двоє досягли кінця сходів, що упиралися у вимощену каменем підлогу.

Вони побачили довгий прохід, по обидва боки якого були встановлені газові лампи. Тіні Клейна та Розанни витягувалися під впливом світла.

Клейн звернув особливу увагу на те, що кожні кілька метрів було зображено Емблему Священної Темряви, символ Богині Вічної Ночі. Насичене чорне тло, усіяне блискучими прикрасами, які скупчували рівно половину багряного місяця.

Ці емблеми не здавалися особливими, але прогулянка між ними викликала у Клейна відчуття спокою. Розанна теж замовкла, на відміну від свого минулого балакучого стану.

Незабаром попереду з'явилося перехрестя. Дівчина коротко пояснила:

— Шлях ліворуч веде до Собору Святої Селени, а праворуч знаходиться зброярня, комора та архіви. Ну а шлях уперед веде до воріт Чаніс.

«Собор Святої Селени? Значить вулиця Заутленд знаходиться зовсім поряд з вулицею Багряного Місячного Світла?» Клейн був приголомшений.

Собор Святої Селени на вулиці Багряного Місячного Світла був штаб-квартирою церкви Богині Вічної Ночі у Тінгені, священною землею, яку місцеві віряни прагнули відвідати. Разом із Собором Святих Чисел церкви Бога Пари та Машин у передмісті, та Собором Рік та Морів церкви Володаря Бур у північній частині міста, вони були трьома основними релігійними групами у місті Тінген та його околицях.

Розуміючи, що його статус поки що не дозволяє ставити запитання, Клейн лише мовчки слухав.

Вони пройшли перехрестя і рушили вперед. Не минуло й хвилини, як з'явилася чорна залізна брама із сімома священними символами.

Вони стояли там, масивні, холодні й владні, немов велетень, що несе варту в темряві.

— Ворота Чаніс, — нагадала йому Розанна і вказала на кімнату поряд з ними.

— Капітан усередині. Далі йдіть самі.

— Добре, дякую, — чемно відповів Клейн.

Кімната, на яку вказала Розанна, знаходилась збоку від воріт. Прохід туди був відкритий, показуючи приміщення всередині. Клейн глибоко зітхнув, щоб заспокоїтись.

*Тук! Тук! Тук!*

— Заходьте, — він почув низький і доброзичливий голос Данна Сміта.

Клейн обережно відчинив незачинені двері. Усередині був лише стіл та чотири стільці. Данн Сміт, одягнений у те саме пальто, що й учора вночі, із золотим ланцюжком від кишенькового годинника на грудях, неквапливо читав газету.

— Проходьте і сідайте. Ви вже вирішили? Впевнені, що хочете приєднатися до нас? — Данн усміхнувся і запитав, відклавши газету.

Клейн зняв капелюх і вклонився, перш ніж сісти за стіл і сказати:

— Так, я впевнений у своєму рішенні.

— Тоді погляньте на цей документ, хе-хе. Люди люблять називати його контрактом, — Данн висунув ящик столу і дістав звідти дві копії контракту.

Там було не так багато пунктів, більшість з яких вже були згадані Данном. Акцент було зроблено на таємності. Порушників судили у трибуналах церкви Богині Вічної Ночі, а не в королівських судах. Це було схоже на те, як солдатів та офіцерів відправляли до військового суду для судових розглядів.

«П'ятирічний контракт... Щотижнева платня становить два фунти та десять солі, плюс десять солі за небезпеку та секретність роботи». Клейн все уважно прочитав і рішуче відповів:

— Все добре.

— Тоді можете підписати, — сказав Данн, вказуючи на темно-червону ручку та чорнило.

Клейн використав шматочок непотрібного папірця, щоб випробувати ручку, перш ніж зробити вдих. Він підписав обидва контракти своїм ім'ям:

«Клейн Моретті».

Оскільки він ще не мав печатки, використав відбиток великого пальця, щоб підтвердити контракт.

Данн забрав обидва листи, дістав із шухляди печатку і поставив штамп в нижній частині контракту та кількох ключових місцях.

Зробивши це, однією рукою він прибрав контракт назад у шухляду столу, а іншу простягнув Клейну зі словами:

— Ласкаво просимо, з цього моменту ви один із нас. Будь ласка, зверніть увагу на те, що контракт також є секретним.

Клейн теж підвівся. Він отримав свою копію контракту, потиснув руку Данна і сказав:

— Отже, тепер мені звертатися до вас, як до капітана?

— Так, — сірі очі Данна за такого тьмяного світла були особливо глибокими та таємничими.

Потиснувши один одному руки, вони сіли. Клейн глянув на штамп в договорі й прочитав:

«Нічні Яструби, загін міста Тінген, округ Авва, Королівство Лоен».

— Я не можу повірити, що ви використовуєте назву охоронної компанії Блекторн як прикриття, — засміявся він.

— Взагалі, у нас є й інші маскування, — Данн витяг з ящика столу аркуш паперу.

На ньому стояли печатки міського уряду та департаменту поліції. Зміст був такий: Сьомий Підрозділ, Відділ Спеціальних Операцій, поліція округу Авва, Королівство Лоен.

— Перші чотири підрозділи — це звичайні поліційні, які відповідають за загальну безпеку, як-от загін VIP захисту та загін захисту ключових об'єктів. А ось починаючи вже з п'ятого підрозділу і вище, це підрозділи, які відповідають за інциденти із надприродними силами. Наш підрозділ відповідає за інциденти, пов'язані із послідовниками Богині Вічної Ночі у Тінгені. Якщо справа стосується одразу кількох груп, то нею починає займатися підрозділ, на чиїй території все сталося. Ми здебільшого відповідаємо за північну та західну частину міста й район Золотий Інд.

Данн коротко пояснив:

— Шостий підрозділ, це загін Карателів при церкві Володаря Бур. Вони відповідають за район доків, схід та південь. Університетський район та передмістя знаходяться під юрисдикцією п'ятого підрозділу, загону Механізму Колективного Розуму у Тінгені.

— Зрозуміло, — у Клейна не було питань із цього приводу.

Він засміявся:

— А що буде, якщо хтось справді прийде до вас через вивіску охоронної компанії Блекторн і запитає ваші послуги?

— Ми приймемо це прохання, чому б і ні? Поки це не впливає на нашу основну діяльність, — Данн усміхнувся і повільно сказав:

— Будь-який заробіток буде вважатися додатковим бонусом, тому наші товариші цілком готові братися за подібні завдання. Так чи інакше, ринок тривіальних та клопітких справ, на кшталт пошуку собак чи кішок, монополізований приватними детективами.

— Так скільки ж людей у ​​підрозділі Нічних Яструбів? — запитав Клейн, раз вони торкнулися цієї теми.

— Надприродних інцидентів не так багато, а Потойбічних ще менше. У всьому Тінгені є лише шість офіційних Нічних Яструбів, включаючи мене. Хе-хе, а щодо цивільного персоналу, їх теж шість, включаючи вас.

Клейн кивнув головою і нарешті поставив запитання, яке його найбільше непокоїло:

— Отже, капітане, що ви мали на увазі, коли сказали, що Потойбічні втрачають контроль? Чому це відбувається?