Епітафія

Перекладач: arcctg із команди «Смаколики»

 

— Ми не лише охоронці, але також і жалюгідні нещасні, які постійно протистоять небезпекам та божевіллю.

Слова Данна розійшлися луною по всьому будинку старого Ніла. Вони резонували на пошкодженій корозією підлозі, стінах і стелі, а також у свідомості та душі Клейна.

Ніколи ще ця фраза не справляла на нього такого сильного враження, як зараз.

Він відчув, що не забуде цього відчуття до кінця свого життя, навіть якщо йому доведеться повернутися на Землю.

Серед мертвої тиші Данн підійшов до «трупа» старого Ніла й опустився на коліна. Він дістав із кишені вітрівки білу хустинку і прикрив нею пару темно-червоних кришталево чистих, але неймовірно стражденних очних яблук.

У той момент Клейн помітив, що клавіші фортепіано перестали рухатися. З’явилася ледь помітна напівпрозора фігура.

«Це…» — Клейн, який перед тим, як увійти до будинку, активував свій Духовний Зір, застиг.

До цього моменту він не помічав цієї дивної «душі»!

«Це тому, що я відволікся на старого Ніла, чи це через його нові здібності, отримані після втрати контролю?» — Клейн побачив, як безформна фігура швидко випарувалася, зникнувши на його очах. Він мав слабке уявлення про те, що відбувається.

Придушивши важке відчуття в серці, Клейн почув, як капітан віддав наказ:

— Ретельно обшукайте будинок старого Ніла на предмет можливих зачіпок.

— Гаразд, — коли Клейн заговорив, йому знадобилася хвилина, щоб впізнати власний голос.

Він був хрипким і низьким, наче у хворого на грип.

— Гаразд, — також відповіла Роял.

«Стан її голосу приблизно такий самий, як і мій… Ніби наші ніздрі заблоковані…» — Клейн подивився на свою напарницю по команді, яка зазвичай не мала особливого виразу обличчя. Він ніби вперше побачив її.

Поклавши тростину на підставку для парасольок біля дверей, хлопець обійшов запечатаний артефакт 3-0611. Він важкими кроками попрямував до вітальні й піднявся на другий поверх. Потім оглянув кожну кімнату в пошуках можливих зачіпок.

Старий Ніл винаймав когось, хто регулярно прибирав у кімнатах, тож вони не були такими безладними, як можна було б очікувати від одинака. Усе було прибрано так, наче в будинку була присутня господиня.

За пів години Клейн знайшов кілька рукописних нотаток на книжковій полиці в кімнаті старого Ніла. У записах був описаний дивний, таємничий ритуал:

«Алхімічне життя.

Необхідні матеріали включають: 100 мл джерельної води з Джерела ельфів (Золоте джерело на острові Соня), 50 грамів Зоряного кристала, пів фунта чистого золота, 5 грамів флогістону, 30 грамів червоного заліза… І велика кількість свіжої крові живих людей».

Старий Ніл зробив примітку під частиною про свіжу кров.

«Я розглядаю можливість збору власної крові, накопичення її потроху і зберігання за допомогою ритуальної магії».

«Я розглядаю можливість збору власної…» — Клейн заплющив очі й зім’яв нотатки.

…

Четвер, дев’ята година ранку, час місяця, цвинтар Рафаеля.

Клейн був одягнений у свій чорний парадний костюм і тримався за тростину. Він мовчки стояв у кутку кладовища.

У нагрудну кишеню він поклав акуратну білу хустинку, а в руці тримав квітку Дрімоти.

Данн, Фрай, Леонард і Кенлі несли чорну труну, у якій лежало тіло старого Ніла. Вони повільно підійшли до надгробного пам’ятника й мовчки опустили домовину в могилу.

Побачивши, як у яму кидають буру землю, Розанна, одягнена в чорну сукню з білою квіткою у волоссі, розплакалася.

— Хто-небудь може мені сказати, чи все це відбувається насправді?

— Чому він втратив контроль, чому він випив зілля, чому він став Потойбічним, чому взагалі повинні існувати примари й монстри, чому немає безпечнішого шляху? Чому, чому, чому…

Клейн мовчки слухав, поки труна старого Ніла не була повністю зарита в землю, поки всі ознаки його існування не були глибоко заховані під землею.

— Нехай Богиня благословить тебе, — він намалював багряний місяць на грудях, зробив кілька кроків уперед і поклав квітку Дрімоти перед могилою.

— Нехай Богиня благословить тебе, — Данн, Фрай та інші постукали себе по грудях за годинниковою стрілкою.

Клейн підняв голову, випрямив спину й побачив чорно-білу фотографію на могильному камені.

На ній старий Ніл був зображений у своєму класичному чорному капелюсі, з-під якого визирало сиве волосся. Зморшки біля його очей і рота були глибокими, а темно-червоні очі трохи каламутними.

Він виглядав таким безтурботним, більше не відчуваючи ні горя, ні болю, ні страху.

Під фотографією була вирізьблена епітафія. Вона була зроблена на основі змісту останнього запису в щоденнику старого Ніла:

«Як не зумію врятувати, я супроводжуватиму її».

Ранковий вітерець ніжно віяв. Над кожним нависла тиша й порожнеча цвинтаря Рафаеля.

…

У другій половині дня Клейн відніс підписаний капітаном бланк до зброярні.

Відчинивши напівзачинені двері, він побачив за столом Бредта з густою чорною бородою.

Клейн відчутно застиг, перш ніж передати бланк.

— П’ятдесят набоїв зі звичайними кулями.

Під час запиту він кинув погляд на бляшанку, що стояла на столі. Йому здалося, ніби він відчув аромат меленої вручну кави й почув у вухах зухвалі слова «А навіщо тобі чекати, доки з’являться вільні гроші? Ти можеш просто звернутися до Данна та отримати дозвіл на ці витрати!».

…

Бредт помітив вираз обличчя Клейна й зітхнув.

— Я розумію, що ти зараз відчуваєш. Я сам не можу повірити, що старий Ніл міг нас так залишити. Іноді мені навіть здається, що це все сон, який навіяв капітан.

— Можливо, це доля багатьох Нічних Яструбів, — відповів Клейн із гіркою посмішкою.

Після цього випадку він відчував куди більше розчарування і ненависть до вищих ешелонів Церкви за те, що вони тримали метод акторської гри в таємниці.

— Будемо сподіватися, що таких трагедій буде менше, нехай благословить нас Богиня, — Бредт намалював на грудях багряний місяць.

Він узяв бланк заяви та зайшов до зброярні.

…

*Бах! Бах! Бах!*

Запах пороху наповнив повітря. Клейн виплескував своє розчарування на мішень, доки не використав усі набої, які взяв. Зібравшись із духом, він попрямував громадським екіпажем до будинку Гавейна.

Наче катуючи себе, він виконував серію за серією вправ, доки Гавейн не сказав йому зупинитися.

— Бойова практика існує не для того, щоб ти завдавав собі шкоди, — Гавейн подивився на Клейна своїми каламутними зеленими очима.

— Пробачте, учителю. Я сьогодні дещо пригнічений, — Клейн зітхнув і спробував пояснити.

— Що сталося? — запитав Гавейн без жодних емоцій.

Клейн на мить замислився, перш ніж дати просту відповідь:

— Мій друг несподівано помер.

Гавейн на кілька секунд замовк. Він погладив свої сиві вуса і промовив тихим голосом:

— Одного разу я втратив 325 друзів упродовж п’яти хвилин, і серед них було 10, яким я міг довірити своє життя.

Клейн зітхнув від усвідомлення.

— Така жорстокість війни.

Гавейн кинув на нього погляд і засміявся самопринизливим сміхом.

— Найжорстокіше те, що я ніколи не зможу помститися за них. Я вже ніколи не зможу здійснити їхні мрії, назавжди втративши цю можливість.

— Що ж до тебе, то ти ще маєш такий шанс. Хоча я не знаю, що саме сталося, я знаю, що ти ще молодий. У тебе все ще є багато можливостей.

Клейн на мить замовк. Він перевів подих і зібрався з думками.

— Дякую, учителю.

Гавейн кивнув і без жодного виразу обличчя сказав:

— Зроби десятихвилинну перерву, а тоді виконай ще десять підходів вправ, які ти щойно робив.

— … — Клейн на мить завагався, який вираз обличчя йому слід показати.

…

П’ятниця, ранок, кімната відпочинку Нічних Яструбів.

Клейн, Сіка Трон та Фрай сиділи за круглим столом, але не грали в карти. Один із них гортав газету, інший заціпеніло дивився у вікно, а третій тримав ручку, прагнучи щось написати, але не в змозі цього зробити.

У кімнаті було тихо. Ніхто не розмовляв, ніхто не жартував. Атмосфера була важкою.

— Фууух… — видихнув Клейн.

Він опустив газету і збирався зосередитися на читанні зібраних матеріалів.

У цей момент Данн Сміт постукав у двері й увійшов до кімнати. Він озирнувся і сказав:

— Клейне, можна тебе на хвилинку?

«Що сталося?» — Клейн, який мав якесь передчуття, підвівся і вийшов із кімнати відпочинку.

Данн стояв біля сходів до підземелля. Він повернувся і подивився на Клейна.

— Людина, яку відправив Святий Собор, уже тут.

«Людина, що перевірятиме мене, уже тут?» — нерви Клейна напружилися.