Інтенсивне сонячне світло

Перекладачі: arcctg (Danay) із команди «Смаколики», Elein Dark із команди «Темнолісся».

 

Крізь вузьке вікно падало слабке світло, що робило інтер’єр церкви Морзе більш видимим.

Клейн поклав капелюх на коліно, спершись ногою на тростину. Він спокійно сидів на першому ряду лівої лави й дивився на вівтар перед собою.

Тут не було жодної статуї Богині, окрім масивної Емблеми Священної Темряви. Її основа була чорною, з багряним півмісяцем, оточеним сяйнистими цятками світла.

На стіні за священною емблемою було кілька отворів, через які проникало сонячне світло. Промені фокусувалися в крихітні плями чистого світла, які в поєднанні з темним оточенням утворювали сцену, що нагадувала високе зоряне небо.

«Жоден з ортодоксальних богів не залишив після себе реального зображення. Люди поклоняються і прославляють лише їхні символи… Це, здається, є проявом заповіді “Не дивись прямо на Бога”…» — Клейн дав волю своїм думкам. Він не поспішав створювати амулет Сонячного Полум’я, щойно отримавши можливість залишитися наодинці із запечатаним артефактом 3-0782.

Він відчував, що йому потрібно бути обережним та терплячим. Протягом перших п’ятнадцяти хвилин Леонард або Кенлі могли увійти будь-якої миті, аби нагадати йому про моменти, на які він повинен звернути увагу.

У цій надзвичайно тихій атмосфері час минав швидко. Клейн раптом схаменувся, дістав свій сріблястий кишеньковий годинник з орнаментом виноградного листя, відкрив його й перевірив час.

«Минуло двадцять хвилин…» — пробурмотів собі під ніс Клейн і відклав шовковий циліндр із чорною тростиною вбік. Далі хлопець підвівся і попрямував у бік прихованого кутка біля вівтаря.

Спочатку він став обличчям до жертовника, але, коли побачив Емблему Священної Темряви і святий сюжет, схожий на зображення нічного неба, відчув провину й дискомфорт. Тому він повернувся спиною.

Потім Клейн вийняв запечатаний артефакт 3-0782 з внутрішньої кишені свого чорного смокінгу. Він нахилився, щоби покласти золотий значок на землю.

Хлопець подивився на символ Сонця, наповнений абстрактними значеннями, після чого дістав невелику свічку, виготовлену з додаванням сандалового дерева. Він поставив її безпосередньо під запечатаний артефакт 3-0782.

Це був дуалістичний ритуал, який він отримав від Вічно Палаючого Сонця. Клейн використовував предмет, тісно пов’язаний із богом, для «Його» представлення, тоді як свічку використовував для уособлення себе.

Клейн зробив глибокий вдих, щоб вгамувати свої напружені емоції. Потім один за одним почав діставати предмети, необхідні для ритуалу, зокрема ніж для різьби, дві тонкі золоті пластини, ефірну олію Сонця, отриману з комбінації чорного, золотистого та білого соняшників з облямівкою, порошок цитруса золотистої руки та порошок розмарину.

Після цього Клейн майстерно використовував срібний ритуальний кинджал для спрямування духовності. Він направив потік навколо простого вівтаря і створив безформну запечатану стіну.

Присівши навпочіпки, хлопець поклав кинджал і простягнув праву руку. За допомогою духовності він запалив свічку, яка уособлювала його.

Під тьмяним мерехтливим світлом Клейн узяв ефірну олію Сонця й окропив нею полум’я.

З легким подувом, ілюзорний туман із ледь вловним слідом сонячного світла розтікся по кімнаті.

Після того, як Клейн підпалив порошок цитруса золотистої руки та розмарину, він узяв кинджал і золоті пластини. Піднявся, крокнув назад і виголосив мовою Гермес:

— Кров Вічно Палаючого Сонця.

— Ти — Незгасиме Світло, Втілення Порядку, Бог Діянь, Покровитель Торгівлі.

…

Незгасиме Світло, Втілення Порядку, Бог Діянь, Покровитель Торгівлі — усе це були почесні титули Вічно Палаючого Сонця. Якби не кров, ритуал вимагав би відповіді бога для продовження. У такому випадку Клейн підозрював, що Вічно Палаюче Сонце визнало б його нешанобливою людиною, яка дивилась прямо на «Нього». Тоді Леонард і Кенлі, увійшовши, побачили б лише купу чорного попелу.

Крім того, ритуал мав бути проведений за допомогою стародавнього Гермеса, ритуальної мови, що походила від самої природи. Лише мова без жодного захисту, але з надзвичайною силою могла дозволити заклинанню обійти Вічно Палаюче Сонце і вказати на Священну емблему Мутованого Сонця.

Водночас, оскільки Клейн намагався викрасти силу божества, він не міг передбачити, чи буде це успішним заздалегідь. Він відчував, що таке ворожіння призведе до безпосереднього контакту з божеством. Тому він міг лише з напруженим серцем промовити решту заклинання:

— Я молюся тобі,

— Я молюся про те, щоб ти дав мені сили,

— Дай мені сили завершити амулет Сонячного Полум’я.

— Крове Вічно Палаючого Сонця, прошу, передай свою силу в мій амулет…

— О цитрусе золотистої руки, рослино, що належить Сонцю, будь ласка, передай свою силу моєму амулету…

…

Заклинання наближалося до завершення, коли Клейн раптом відчув, як перед ним щось засяяло.

Простий золотий значок наповнився інтенсивним світлом, неначе сонце зійшло на землю.

Клейна раптом огорнув нестерпний жар. Його волосся стрімко опинилося на межі займання.

Він ніби стояв босоніж на жовтому піску, нагрітому полуденним сонцем, а його обличчя і тіло обдавав гарячий вітер, що дмухав з усіх боків.

Тоді Клейн відчув, що йому потрібно щось зробити, аби вивільнити цю бурхливу енергію. Інакше він перетвориться на людину-свічку.

Недовго думаючи, юнак підняв руки. Поки його думки кипіли, немов каша, він покладався на поєднання своєї духовності та сильного вітру, а також на свої інстинкти й ритуальні настанови, щоби почати вирізати символи, відповідні числа шляхів, магічні позначки та стародавні заклинання на обох сторонах золотих пластинок за допомогою ножа для різьби.

За межами церкви Леонард стояв у тіні, сховавшись від прямих променів полуденного сонця.

Раптом сонячне світло посилилося, як у найспекотніші дні року на початку липня.

Хлопець примружився, подивився на небо й побачив блакитне небо без жодної хмаринки та без жодної пилинки. Воно було настільки чистим, що змушувало людей затамувати подих від захоплення.

— Така дивна погода, — поруч із ним Кенлі також помітив зміни в сонячному світлі.

Леонард уже збирався відповісти тихим смішком, як раптом нахилив голову набік.

Його брови злегка нахмурилися, а погляд спрямувався на церкву, ніби оглядаючи її.

— На щастя, Розанни тут немає. Інакше вона б скаржилася на те, що сонце обпалює її шкіру, — відвівши погляд, сказав Леонард з усмішкою.

Палюче сонячне світло трималося ще кілька хвилин, перш ніж повернулося до нормального стану.

У церкві Клейн зробив останній штрих своїм ножем для різьби.

Коли він закінчив магічну символіку, що уособлювала світло, духовність по обидва боки золотих пластинок несподівано злилася воєдино, у той час як світло зійшлося на металі.

«Ні, це ще ближче до божественності…»

Клейн, нарешті позбувшись жару та спеки, тверезо оглянув два амулети Сонячного Полум’я на своїй долоні.

Золотий колір на їхній поверхні трохи потьмянів, а візерунок здавався старовинним та складним. Тепле й вологе відчуття потроху просочувалося назовні, проникаючи в шкіру Клейна.

«Непогано. Нарешті я маю більш вагомий козир», — Клейн емоційно зітхнув.

Активаційним словом для амулета Сонячного Полум’я він встановив «світло» на стародавньому Гермесі.

«Хотів світла — отримуй…» — пожартував він, розважаючись, та заховав амулети Сонячного Полум’я в окрему кишеню. Хлопець не став класти їх до амулетів Дрімоти, Реквієму та Сну, бо новий амулет зменшив би термін їхньої дії.

«Так, сила амулета Сонячного Полум’я може зберігатися щонайменше рік, а то й довше».

Клейн стримав свої думки й подивився на Священну емблему Мутованого Сонця, що лежала на землі.

Зовні вона нічим не відрізнялася і від неї все ще віяло теплом і чистотою. Клейн розслабився, швидко завершив ритуал і зняв духовну стіну.

У цей момент йому спало на думку оглянути себе. Він зрозумів, що його одяг майже наскрізь промок, а сам він весь вкритий потом. Кінчики його волосся також були злегка скуйовджені.

«Пощастило, пощастило…» — Клейн задоволено зітхнув. Він прибрав свої речі й повернувся на своє початкове місце. Хлопець був настільки виснажений, що заснув, щойно сівши, аж поки його не розбудили кроки.

Його очі розплющилися, і він підсвідомо доторкнувся до амулетів, щоби перевірити, чи вони все ще на місці.

— Що з тобою? — запитав Леонард, коли увійшов до церкви.

Клейн помасажував скроні, підвівся й усміхнувся.

— Здається, я наближаюсь до своєї межі.

Він дістав свій срібний кишеньковий годинник і глянув на нього.

— Якраз час. Прийшла твоя черга доглядати за запечатаним артефактом 3-0782.

Не дочекавшись відповіді, Клейн зняв Священну емблему Мутованого Сонця і передав її колезі.

Леонард провів поглядом Клейна, що виходив із церкви. Потім відкинув свою легковажність і уважно та серйозно оглянув запечатаний артефакт 3-0782. Його обличчя стало розгубленим і спантеличеним.

Після закінчення чергування троє Нічних Яструбів вирушили у зворотний шлях.

Перед цим вони дали настанови священнику Сіуру звертати увагу на ситуацію в містечку. Якщо траплятимуться якісь надприродні явища, він мав негайно надіслати телеграму до собору Святої Селени.

О сьомій двадцять вечора вони нарешті прибули на вулицю Заутленд і повернули запечатаний артефакт 3-0782.

Переконавшись, що капітан не помітив нічого незвичайного, Клейн покинув охоронну компанію «Блекторн» і повернувся додому до восьмої.

Він дістав ключі й відчинив двері, але раптом побачив незнайому постать.

Очевидно, це була дівчина, якій не було ще і двадцяти. Вона була в старій, сірувато-білій сукні й щосили протирала їдальню.

У неї було чорне волосся та карі очі. Очі були маленькі, ніс недостатньо гострий, а риси обличчя досить звичайні.

«Хто це?» — Клейн спочатку був приголомшений, але потім зрозумів, що це, швидше за все, служниця, яка прийшла на випробувальний термін.

У цей момент Бенсон опустив газету й подивився на брата. Він усміхнувся і сказав:

— Компанії, які не відпускають своїх працівників вчасно з роботи, завжди дратують.

— Але зарплати, які вони дають, перекривають цей недолік, — відповів Клейн зі сміхом.

«Коли 300 фунтів міс Справедливості дійдуть до мене, я повідомлю Бенсона й Мелісу про своє підвищення до шести фунтів на тиждень, аби вони менше турбувалися про фінанси нашої родини…» — подумав Клейн, відклавши тростину вбік і знявши капелюха. Він пройшов до вітальні й тихо запитав:

— Ви зробили вибір?

Напередодні він перевірив інформацію трьох служниць за допомогою ворожіння і з’ясував, що всі три підходять. Отже, рішення залишалося за його братом і сестрою.

— Так, Белла. Тижнева зарплата п’ять солі. Вона має бажання та здатна навчитися кулінарії. Дівчина сподівається, що зможе стати домашнім кухарем, і тоді її тижневий заробіток подвоїться. Її батько — робітник на заводі металургійного об’єднання Тінгена, а мати — працівниця пральні, — відповів Бенсон, усміхаючись. — Звичайно, ще одна річ, яка привела нас із Меліссою до цього рішення полягає в тому, що двоє інших слуг вірять у Володаря Бур, а Белла — у Богиню. Особисто я не проти вірян у Володаря Бур, але Меліссі ця ідея була не зовсім до вподоби.

«Не те щоб Меліссі це не подобалося, більш точним описом було б: “Я засмучена через їхнє становище й розлючена через їхнє небажання чинити опір”. Так, це цитата Лу Сінь!»

Клейн згадав поведінку своєї сестри, і на його обличчі з’явилася усмішка.

Бенсон не став продовжувати. Він відклав газету й підвівся.

— Оскільки ти повернувся, нумо вечеряти.

…

Наступного дня Клейн прийшов до охоронної компанії «Блекторн» у гарному настрої.

— Доброго ранку.

Розанна подивилася ліворуч, потім праворуч і сказала:

— Старий Ніл захворів, ходімо відвідаємо його опівдні. Що скажеш?

— Старий Ніл захворів? — здивовано перепитав Клейн.

«Чи могло статися так, що ритуал лікування діареї викликав сильний закреп?»

«Ну, з огляду на те, як він поводився після знайомства з “акторським методом”, цілком можливо, що він міг зненацька захворіти… Він старіє, коли розум слабне, тіло також страждає від наслідків…»

Розанна кивнула і сказала:

— Так, він послав когось до капітана, щоб отримати відгул.

Клейн злегка кивнув.

— Відвідаймо його опівдні. Ех, старий Ніл дійсно нещасний. Його дружина рано померла, а син зайнятий в іншому місті. Коли хворіє, усе, що він може робити, так це сидіти вдома в самотності й безпорадності.

Такими були його перші спогади після першого візиту до будинку старого Ніла.

Почувши зітхання Клейна, Розанна широко розплющила очі й шоковано запитала:

— Коли старий Ніл встиг одружитися?