Гарна спроба

Сірий туман заповнював простір у своїй вічно незмінній манері, поки навколо плавали ілюзорні багряні зорі. Клейн сидів у розкішному палаці, схожому на резиденцію велетня, і дивився на знайому картину перед собою.

Через кілька секунд він відвів погляд і перед ним з’явилася жовтувато-коричнева козяча шкура. Він підняв ручку, аби записати своє перероблене заклинання для ритуалу заклику.

«Запалити свічку, що символізує мене».

«Використати духовну стіну, щоб створити святе середовище».

«Капнути Есенцію Олії Повного Місяця, чисту росу ромашки, порошок квітки сну та інші інгредієнти на полум’я свічки. (Примітка: не потрібно бути надто точним у цьому кроці, тому що це виклик самого себе)»

«Продекламувати заклинання нижче».

«Я! (На стародавньому Гермесі, Йотуні, мові драконів або ельфів. Це має бути гучний вигук)»

«Я закликаю іменем своїм, (Гермес)»

«Блазень, що не належить до цієї епохи, таємничий правитель над сірим туманом; Король Жовтого та Чорного, владика удачі».

…

Уважно перечитавши запис тричі, Клейн написав внизу твердження для ворожіння:

«Проводити вищевказаний ритуал за межами цього світу небезпечно».

— Фух, — він видихнув, відклав ручку і дістав із рукава срібний ланцюжок.

Підвіска з топазом непорушно висіла над козячою шкурою, ледве торкаючись тексту. Клейн приборкав свої думки й увійшов у стан Медитації.

«Проводити вищевказаний ритуал за межами цього світу небезпечно».

«Проводити вищевказаний ритуал за межами цього світу небезпечно».

…

Повторивши твердження сім разів, Клейн розплющив майже повністю чорні очі й подивився на підвіску, яка оберталася проти годинникової стрілки.

Це означало негативний результат: ніякої небезпеки!

— Тоді я можу спробувати, — Клейн дозволив предметам, що стояли перед ним, зникнути.

Потім він розширив свою духовність, огорнув себе і зімітував відчуття падіння.

Повернувшись до своєї спальні, оскільки він ще до цього запечатав всю кімнату духовною стіною, Клейн одразу ж очистив стіл і поставив у центрі свічку з ароматом м’яти.

Він злегка стиснув гніт свічки, потер його й за допомогою духовності запалив.

Під мерехтливим тьмяним світлом Клейн капнув на полум’я відповідну ефірну олію, чисту росу та трав’яний порошок.

Заспокійливий аромат наповнив повітря, і кімната почала чергуватися між світлом і темрявою.

Зробивши два кроки назад, Клейн подивився на свічку, яка представляла його самого, і вигукнув на Йотуні:

— Я!

Далі перейшов на Гермес:

— Я закликаю іменем своїм:

— Блазень, що не належить до цієї епохи, таємничий правитель над сірим туманом; Король Жовтого та Чорного, владика удачі.

Щойно він закінчив говорити, як відчув, що коливання полум'я свічки раптом змішалося зі спокійним ароматом навколо нього у вир, який поглинав його духовність із шаленою швидкістю.

— Квітка сну, трава, що належить багряному місяцю, будь ласка, даруй свої сили моєму заклинанню… — Клейн витримав дискомфорт, викликаний виснаженням духовності, і закінчив декламувати заклинання.

Він побачив, як полум’я свічки перестало коливатися. Забарвлене сірим блиском, воно тихо розрослося до розміру долоні.

— Я нічого не викликав… Ах, так, ймовірно, мені потрібно відповісти над сірим туманом… Викликати самого себе дійсно вельми клопітно… — пробурмотів Клейн, стиснувши чоло.

Він заспокоївся, зробив чотири кроки проти годинникової стрілки й знову опинився над сірим туманом. Над почесним місцем за старовинним столом він побачив пульсівне світло.

Воно йшло від дивного символу на спинці відповідного крісла. Дивного символу, який складався з Ока без зіниці, що уособлювало таємницю, та викривлених ліній, які символізували зміни.

Клейн простяг руку, намагаючись торкнутись світла, як одразу ж почув:

— Я! Я закликаю іменем своїм, Блазень, що не належить до цієї епохи, таємничий правитель над сірим туманом; Король Жовтого та Чорного, владика удачі.

Він побачив сплеск духовності в поєднанні з хвилеподібним світлом, який сформувався в ілюзорні, але все ж таки безформні двері.

Двері затремтіли, ніби хотіли відчинитися. Клейн водночас відчув натхнення і сильне бажання відкрити їх.

Майже миттєво безмежний туман і високий палац витягнулись, створивши ледь помітні брижі.

Ці коливання мчались до ілюзорних, безформних дверей.

Проте, скільки б Клейн не штовхав їх, двері не відчинялися. Рух врешті-решт припинився і весь простір заспокоївся.

— Двері Заклику ще не сформувалися? — Клейн приборкав свої думки й насупив брови, аналізуючи причину невдачі.

Він недбало назвав двері «Дверима Заклику».

— Хм, мені бракує духовності, тому я не можу сформувати повноцінні Двері Заклику. Коли я просунусь до 8 Послідовності Клоуна і пройду через початковий небезпечний період, я зможу спробувати ще раз. Можливо, на той час це вже не буде проблемою… — Клейн злегка кивнув і приблизно зрозумів, що сталося.

Цей експеримент додав йому впевненості та підбадьорив, адже це був перший раз, коли він отримав якусь відповідь із таємничого простору над сірим туманом, якщо не брати до уваги той випадок із ворожінням на Вічно Палаюче Сонце!

«Настане день, коли я розгадаю всі таємниці цього місця!» Схвильовано проголосив у своєму серці Клейн. Після чого огорнув себе духовністю і стрімко спустився крізь безмежний туман.

…

Повернувшись до своєї спальні, Клейн швидко задув свічку. Він закінчив ритуал і прибрав свій робочий стіл, перш ніж розвіяти духовну стіну.

Позіхнувши від раптового пориву вітру, він впав на ліжко, накрився ковдрою і швидко заснув.

У туманному сні Клейн різко прокинувся і зрозумів, що сидить у вітальні свого будинку, тримаючи в руках Чесну газету міста Тінген.

«…Тільки не кажіть, що капітан знову тут?» На мить він був приголомшений, перш ніж подивитись в еркерне вікно із легким гумором та роздратуванням.

Двері зі скрипом відчинилися, і Данн, одягнений у свою чорну вітрівку, повільно увійшов, тримаючи в руках тростину й люльку.

На ньому все ще був чорний капелюх, з-під якого дивилися його глибокі сірі очі.

Данн увійшов до вітальні й сів на крісло, неквапливо закинувши праву ногу на ліву.

Він відклав тростину, зняв капелюх і трохи відхилився на спинку. Чоловік сидів тихо й дивився на Клейна, ніби замислившись.

«Капітане, що ви сьогодні намагаєтеся зробити…» Клейн був ошелешений.

Щоб не видати своє знання, що це сон, він удав, ніби його це не торкнулося, і продовжував читати газету.

Одна хвилина, дві, п’ять. Він підняв голову й подивився на Данна, який сидів навпроти нього. Він побачив, що капітан усе ще спокійно сидить і дивиться на нього в глибокій задумі.

П’ять хвилин, десять, п’ятнадцять. Клейн уже кілька разів передивився всю газету, краєм ока поглядаючи на Данна, і помітив, що той усе ще спокійно дивиться на нього в глибоких роздумах.

«Капітане, я відчуваю себе незручно…» Клейн не міг сидіти спокійно. Він згорнув газету і відклав її вбік. Кивнув і усміхнувся Данну. Потім пішов на кухню за шматком ганчірки й почав витирати обідній і журнальний столики.

«Капітане, послухайте, мій сон такий простий, такий звичайний, такий нудний. У ньому немає нічого, на що варто було б звернути увагу. Швидше йдіть звідси! Чому б вам не прикинутися привидом, а мені наляканим, аби ви могли завершити свою гру в ролі Нічного Кошмару!» Він мовчки помолився і підняв голову, але все, що побачив, це глибокі сірі очі Данна, які все ще були в глибокій задумі.

Під таким мовчазним і незмінним поглядом Клейн протер усі меблі й прибрав кімнату. Він був страшенно виснажений у своєму ж сні.

Найбільше його втомив Данн Сміт, який спокійно спостерігав за ним, глибоко замислившись.

Клейн не знав, скільки часу минуло, поки він займався своїми справами, аж коли нарешті побачив, що його капітан розправив ноги й підвівся. Він узяв свою тростину, надів капелюха і вийшов за двері.

Клейн затамував подих і дивився, як Данн виходив із його будинку.

Він не міг не підняти праву руку, аби помахати на прощання.

— Фух… — коли все нормалізувалось, Клейн полегшено зітхнув.

«Це справді був суцільний кошмар!» Подумав він зі сльозами на очах.

…

Баклунд, Західний район, універмаг Філіпс.

Філіпс був одним із найкращих торгових центрів Королівства Лоен. Його двері були відкриті лише для дворян і заможних людей, які мали право бути його членами.

На вулиці завжди були припарковані розкішні карети з різними емблемами. Це було не лише безпечне місце для шопінгу, але й популярне соціальне місце завдяки суворим обмеженням на членство.

Одрі взяла із собою свою служницю Енні та золотистого ретривера Сьюзі. Під наглядом уважного персоналу вона вийшла з карети й пройшла до входу.

По дорозі вона бачила дочок віконтів, графинь та дівчат із високим соціальним статусом.

Дівчина зберігала свою елегантність і граціозно віталася з усіма. Вона спілкувалася з різними вельможами на різноманітні теми. Наприклад, коли вона зустрічалася з графинею, то робила компліменти щодо фасону її сукні, а коли віталася з баронесою, то хвалила видатний виступ її чоловіка в Палаті лордів.

У минулому Одрі не завжди добре справлялася із цією ланкою, бувши надто впертою і зарозумілою. Але тепер їй навіть не потрібно було докладати особливих зусиль, щоб ідеально впоратися із цим.

В очах Глядача більшість емоцій і думок жінок-дворянок були написані на їхніх обличчях.

Піднявшись на другий поверх, Одрі повернула до магазину, де продавалися готові сукні.

Продавчинею в крамниці була мініатюрна дівчина. Вона була одягнена в чорно-білу сукню і мала світле волосся до плечей. Це був Арбітр, Сіо Дереча.

Одрі подивилася на Сьюзі, не змінюючи виразу обличчя. Собака одразу зрозуміла, що мала на увазі її господиня, і підбігла до іншого прилавку.

Покоївка Енні кинулася за Сьюзі, намагаючись повернути її назад.

«Молодець!» Внутрішньо похвалила Одрі й підійшла до Сіо Деречі, вдаючи, ніби розглядає розмаїття суконь.

— …Чому ви просили зустрічі саме тут? — пошепки запитала Сіо, голосно презентуючи сукні.

Її голос був незрілим, наче в дитини.

— Де справжній персонал? — запитала Одрі замість того, щоб відповісти їй.

Сіо озирнулась і сказала:

— Я переконала її. Вона була дуже рада ранковому відпочинку.

Роздивляючись сукні різних фасонів, Одрі дістала зі своєї сумочки з ягнячої шкіри акуратно складений аркуш паперу й потайки передала його Сіо.

— Контрадмірал Ураган Кілангос проник у Баклунд. Це його портрет. Сподіваюся, ви допоможете мені його знайти. О, і не насторожить його.

Сіо отримала аркуш паперу й розгорнула його, бажаючи побіжно прочитати. Вона побачила, що це був реалістичний портрет чоловіка років тридцяти з характерним широким підборіддям.

«Мене часто хвалив мій учитель малювання…» Одрі крадькома глянула на Сіо й підвела голову.

Вона додала:

— Королівство пропонує винагороду в десять тисяч фунтів за Кілангоса. Якщо його заарештують, то навіть людина, яка надасть лише зачіпку, обов’язково отримає кілька сотень фунтів.

Закінчивши речення, вона побачила, як очі Сіо, як вона й очікувала, спалахнули.