Прохання Клейна

Стрекотіння комах і ухання сов відлунювали стежкою, що вела назад до маленького містечка. Азік подивився вперед і сказав після кількох секунд мовчання:

— Хоча я не зовсім впевнений, що зі мною сталося, я маю приблизне уявлення.

— Можливо, можливо, я хтось, хто прожив дуже, дуже довго.

«Містере Азік, ви повинні серйозно подумати, чи підпадаєте ви під визначення “хтось”…» Подумав про себе Клейн, але не наважився сказати це вголос.

— Ця пустеля, ця нічна темрява завжди роблять людину слабшою…

— Я, певно, заплатив якусь ціну за таке довге життя. Я живу з кінця Четвертої Епохи, немов дух блукаю по континенту… — голос Азіка став нижчим, ніби він намагався придушити свої емоції. — Я не пам’ятаю минулого. Я забув людей і речі, які присягнувся пам’ятати…

Клейн задумливо тицьнув у бур’яни перед собою і промовив:

— Містере Азік, у мене є припущення щодо вашої ситуації.

— Яке припущення? — Азік подивився вбік.

— Я думаю, що у вашої втрати пам’яті є циклічність. Можливо, ви «помираєте» раз на кілька десятиліть, і ваші спогади про пережиті події зникають. Потім, через деякий час, ви прокидаєтеся з темряви дрімоти й починаєте новий етап життя. Таким робом, ми можемо пояснити, чому ви бачите такі різноманітні сни. Це події, з якими ви стикалися протягом кількох життів, — описав своє припущення Клейн.

Азік сповільнив крок, наче темрява потягнула його за рукав. Він подивився вперед каламутним поглядом, а через деякий час сказав:

— Це збігається зі спогадами, які я щойно пробудив.

«Спогадами, які ви щойно пробудили?» У Клейна з’явилася ідея, і він одразу ж сказав:

— Містере Азік, можливо, вам не доведеться покидати Тінген, аби віднайти своє втрачене минуле. Ваші спогади самі поступово до вас повернуться!

— Чому? — Азік здивовано повернув голову.

Клейн усміхнувся і сказав:

— Ваша пам’ять не повністю втрачена. Частина щойно пробуджених спогадів є доказом цього.

— Крім того, ви пам’ятаєте той момент, коли ви прокинулися в Баклунді й виявили, що забули своє минуле?

Азік кивнув.

— Це кошмар, який не дає мені спокою донині.

Клейн постукав по своїй чорній тростині й докладно пояснив:

— До сьогодні я не думав, що в цьому є якась проблема. Але ваша розповідь, разом із моїми власними здогадками, викликала трохи дивне відчуття. Ви мали при собі посвідчення особи й достатньо грошей, коли прокинулися від сну. Ви також з’явилися в такий спосіб, що нікого не злякали… Здається, що все це було влаштовано, аби ви без особливих зусиль вписалися в суспільство.

— Тоді, хто це все організував?

— Відповідь тільки одна: ви з минулого!

— Минулий ви, який повернув собі свої спогади й усвідомлював, що йому доведеться розпочати нове життя. Тому він усе для вас підготував, зробивши все можливе, щоб ви ні в кого не викликав підозри.

Азік зупинився. Він подивився на тьмяні вогні далекого містечка, і знову занурився в тишу.

— Можливо, «батьки», яких я шукав, — це я минулий… — він зітхнув, визнаючи, що міркування Клейна були досить правдоподібними.

— Таким робом, вам не потрібно нічого робити. Усе, що вам необхідно, це терпляче чекати, поки ваші спогади самі не повернуться до вас, — підсумував Клейн і втішив містера Азіка.

Чоловік несвідомо змахнув тростиною, перш ніж застиг, наче скульптура, висічена з мармуру.

Через довгий час він подивився вдалечінь і відповів:

— Можливо, можливо, до мене повністю повернеться пам’ять лише тоді, коли це життя наблизиться до свого кінця. Я не хочу чекати так довго. Я хочу мати достатньо часу, щоб зрозуміти й звільнитися від цієї долі. Тому я повинен бути більш активним у пошуках свого минулого, аби потроху пробуджувати свої спогади. Я маю повернути свої спогади раніше того часу, який ви припустили. Очікування лише змусить мене повторити попередній цикл.

— Це дійсно найочікуваніший вибір, — Клейн не став заперечувати.

Натомість він запитав:

— Містере Азік, чи можу я просити вас про допомогу в чомусь тривіальному, окрім пошуку злочинця, який забрав череп вашої дитини й зробив мою долю дисгармонійною?

Азік злегка кивнув.

— Що ви хочете, щоб я зробив?

Клейн упорядкував свої слова і сказав:

— Я сподіваюсь, що наступного тижня або через один ви зможете відвідати невеличке містечко, яке знаходиться на відстані від двох до п’яти годин їзди на кареті від Тінгена. Мені потрібно, щоб ви викликали паранормальний інцидент, щось, що нікому не нашкодить. Судячи з того, як ви шукали злочинця, використовуючи свій кровний зв’язок, я вважаю, що ви досить вправні у сфері мертвих душ.

— Без проблем, — без жодних вагань пообіцяв Азік.

Він не запитав Клейна, чому той хотів, аби він зробив щось подібне.

Водночас він мовчки підтвердив здогадку Клейна про свої здібності.

— Дякую вам. Це дуже важливо для мене. Крім того, ви вибирайте лише послідовників Богині Вічної Ночі. Також не залиште жодних зачіпок, — проінструктував Клейн.

Лише таким способом інцидент буде передано Тінгенським Нічним Яструбам.

Тільки тоді він зможе приєднатися до місії й запропонувати використати Запечатаний Артефакт 3-0782. Тільки тоді він зможе видобути божественну кров із Запечатаного Артефакту, аби створити Амулет Сонячного Полум’я!

Це був найпотужніший предмет, який він міг отримати на цей момент.

Якщо припустити, що злочинець, який живе в будинку із червоним димарем, не покинув Тінген, і що Клейн буде продовжувати розслідування, то він повинен був докласти всіх зусиль, щоб стати сильнішим!

«Так, згідно з отриманою мною інформацією, крадіжка невеликої частини сил не зашкодить 3-0782. Щонайбільше це зменшить кількість років, протягом яких буде діяти ефект очищення… Це заради безпеки та стабільності Тінгена!» Внутрішньо намагався виправдати свої дії Клейн.

Азіку було байдуже до його мотивів. Він кивнув.

— Я повідомлю вам назву міста і приблизний час заздалегідь, щоб ви могли підготуватися.

— Фух… — Клейн полегшено зітхнув. Він відчув, що ця поїздка до міста Ламуд не була даремною.

Навіть якщо їм вдалося зняти лише зовнішній шар таємниць, що оточували містера Азіка, і ще багато чого треба було з’ясувати, він принаймні зумів завоювати дружбу цього чоловіка, надійного союзника в пошуках винуватця за лаштунками подій!

…

О пів на дванадцяту вечора Клейн повернувся на вулицю Нарцисів, 2, голодний і втомлений.

«Подумати тільки, містер Азік навіть не запросив мене на вечерю… Ех. Він усе одно не був би в настрої насолоджуватися трапезою». Мовчки пробурмотів Клейн, відчиняючи двері.

У будинку виявилося не так темно, як він очікував. Елегантна газова лампа тихо випромінювала світло, тепло освітлюючи вітальню. Бенсон самотньо сидів на дивані з книгою, загорнутий у яскравий «плащ».

Побачивши, що двері відчинилися, Бенсон тільки-но збирався заговорити, як позіхнув. Йому нічого не залишалося, як прикрити рота.

Клейн зачинив двері й недбало усміхнувся:

— Я їздив у місто Ламуд із містером Азіком. Там є покинутий замок із давньою історією.

Бенсон одразу ж був просвітлений. Він усміхнувся і сказав:

— Безмісячна ніч, замок, покинутий на тисячі років, холодне й моторошне середовище, у поєднанні з двома археологами… Це ідеальний початок для паранормального роману.

«Те, що сталося сьогодні, справді можна класифікувати як паранормальне…» Клейн раптом згадав про дивні двері, які викликав містер Азік, і плач немовляти. Із затяжним страхом він сказав:

— У такому середовищі справді є схоже відчуття.

Бенсон знову позіхнув, закрив книгу і сказав:

— Мені потрібно поспати. Відтоді, як я почав вивчати й читати класичну літературу, якість мого сну стала особливо хорошою.

Клейн розсміявся подумки. Раптом згадавши слова міс Справедливості, він сказав, понизивши голос:

— Бенсоне, ти ж знаєш, що моя компанія має зв’язки з поліцією округу Авва. Нещодавно я отримав чутки із Баклунда, що королю, прем’єр-міністру, іншим міністрам і членам парламенту набридла неефективна робота уряду. Вони хочуть провести реформу і відібрати талановитих людей на посади чиновників за допомогою відкритих іспитів, подібних до вступних екзаменів університетів.

Бенсон спочатку розгубився, але згодом його очі заблищали, коли він перепитав:

— Відкриті іспити?

— Так. Якщо ти складеш іспит, то зможеш стати державним службовцем. Я припускаю, гм, припускаю, що зміст іспиту буде змодельований за зразком вступних екзаменів до університетів: граматика, класика, математика й логіка, а також базове розуміння права… — Клейн скористався нагодою, щоб висловити свою думку.

Він продовжив:

— Бенсоне, це питання має залишатися конфіденційним, і не покладай на нього надто багато надій. Ніхто не знає, чи буде ця реформа прийнята Палатою лордів і Палатою громад, чи ні.

— Я буду мати це на увазі. Я розумію, що все, що мені потрібно робити — це старанно вчитися, — Бенсон усміхнувся, а потім додав:

— Я буду старанно вчитися, незалежно від того, чи відбудуться ці зміни, чи ні. Я зроблю все можливе, аби звільнитися від мого теперішнього становища і знайти кращу роботу. Вміння вчитися — ось найбільша відмінність між людиною і кучерявим бабуїном.

«Ні, дослідження показують, що бабуїни мають пристойний рівень IQ і певний рівень здібностей до навчання…» Клейн мовчки іронізував і дивився вслід Бенсону, що прямував на другий поверх.

Після цього він усміхнувся і потер живіт, прямуючи до кухні.

Він знайшов залишки їжі та курку, яку Бенсон і Мелісса спеціально залишили йому. Клейн розслабився і почав готувати пізню вечерю.

Стояла глибока ніч, і більшість людей уже пішли спати. Лише він не спав, вдихаючи прохолодне повітря зі змішаними ароматами й роблячи легкі рухи.

Навкруги панувала тиша та спокій.

…

Наситившись, Клейн помив посуд і прийняв ванну. Нарешті він повернувся до своєї кімнати й замкнув двері.

Хлопець позіхнув, але змусив себе не спати. Він дістав ритуальний срібний кинджал і запечатав кімнату стіною духовності.

Клейн хотів поворожити над сірим туманом й дізнатись, чи безпечно викликати «Блазня, що не належить до цієї епохи», чи ні!