Пряма підказка

Клейн подивився на серйозного Данна Сміта і раптом усміхнувся.

— Капітане, я вчора дещо зрозумів.

— І що саме? — Данн повторив запитання серйозним тоном.

Він відкинувся на спинку крісла і розправив схрещені руки.

Клейн пригадав заготовлені слова.

— Узагальнюючи свій минулий досвід, я зрозумів, що саме назва зілля Послідовності містить цілий набір принципів, які можуть допомогти нам отримати контроль над зіллям та уникнути негативних наслідків. Коли ми дотримуємося цього набору принципів, ми ніби стаємо частиною відповідної професії.

— Ці принципи неявні. Вони не стають відомими вам безпосередньо. Ви маєте поетапно підсумовувати свою професію, а потім вносити корективи на основі різних відгуків, які отримаєте.

— Таким робом, коли я став справжнім Провидцем у Клубі Ворожінь і отримав свій набір правил Провидця, слухові та зорові галюцинації, які мене переслідували, зникли.

— Ось що я зрозумів.

Закінчивши свою розповідь, Клейн полегшено зітхнув. Він сказав усе, що мав, окрім прямої згадки терміну «дія».

«Хух, будемо сподіватися, що капітан не скаже Церкві, що я вже маю таке чітке уявлення, коли його запитають. Це привернуло б до мене значно більше уваги… Існує також фактор зв’язку між шляхом Провидця і родиною Антигон. З часом це може спричинити неприємності. Але капітан теж бував у різних ситуаціях, він досвідчена і розумна людина. Як тільки він зрозуміє “акторський метод”, то обов’язково помітить, що Церква приховує важливу інформацію. Він знатиме, що варто говорити, а що ні…» Голова Клейна була сповнена складних думок.

Втім, він швидко прийняв рішення і розробив план.

«Якщо капітан так і не зможе зрозуміти “акторський метод” або не помітить приховування Церкви, то я скажу йому про це прямо перед подачею спеціальної заяви!»

«Так, спочатку я досліджу і визначу, що йому відомо…»

Данн мовчки вислухав розповідь Клейна, його сірі очі стали ще глибшими.

Він мовчав майже двадцять секунд, потираючи скроні, перш ніж підняв люльку і зробив вдих.

Понюхавши її, він дістав коробку сірників, наче забувши про правила Нічних Яструбів.

Білий дим здійнявся в повітря, коли Данн заплющив очі, ніби насолоджуючись ароматом тютюну.

Через деякий час він відкрив очі й усміхнувся Клейну.

— Перепрошую, я забув, що ви не палите.

— Паління шкідливе для здоров’я, — з усією серйозністю відповів Клейн.

Данн замислено тримав люльку в руці.

— Здається, я теж дещо зрозумів.

«Ні, капітане, ви нічого не зрозуміли! Просто не вештайтеся в моїх снах занадто часто!» Клейн промовчав, натомість дружньо усміхнувшись.

— Можливо, не так вже й довго залишилося чекати, поки ви подасте мені спеціальну заяву… — напівжартома сказав Данн, затягуючись тютюном з м’ятою.

«Як щодо завтра?» Внутрішньо відповів Клейн. Він дістав кишеньковий годинник і подивився на час.

— Капітане, я вже маю йти до старого Ніла. Сьогоднішній урок містики скоро почнеться.

— Гаразд, — Данн дивився вслід Клейну, тримаючи люльку в руці.

Зачинивши двері кабінету, Клейн у піднесеному настрої попрямував до сходів, що вели до підземелля. Проходячи повз кабінет цивільного персоналу, він побачив двох незнайомців, чоловіка та жінку.

«Нові робітники…» Промайнуло в голові Клейна, перш ніж він внутрішньо додав:

«За два дні, безсумнівно протягом цього тижня, я подам спеціальну заяву капітану!»

«Тоді пройду низку перевірок і стану Клоуном 8 Послідовності!»

…

Пройшовши тихим підземним переходом, Клейн звернув до зброярні й штовхнув двері вартової кімнати.

— Що з вами трапилося? — Клейн був шокований, коли побачив старого Ніла.

Старий чоловік виглядав пригніченим, його обличчя було блідим. Він безперервно позіхав під час відповіді:

— Останнім часом у мене був невеликий запор. Минулої ночі я застосував ритуальну магію, яка може розв’язувати такі проблеми. Зрештою… я погано спав всю ніч. Мені довелося кілька разів ходити до ванної кімнати, і врешті-решт я ледь не заснув на унітазі.

«Що ж, проблема запору була розв’язана…» Клейн мало не розсміявся, побачивши, що це не така вже й серйозна справа.

Але він стримав себе і запитав:

— Зараз вам краще?

Разом з тим занепокоєння змусило його двічі постукати по лівому кутньому зубу. Він активував свій Духовний Зір, аби перевірити ауру старого Ніла.

«У жовтому кольорі травної системи й помаранчевому кольорі нирок є деяке затемнення й плями, але нічого надто серйозного, все в межах допустимого…» Клейн полегшено зітхнув.

— Зараз зі мною все гаразд. Я попросив у Фрая ліки проти діареї, — старий Ніл позіхнув, наче курець, і сказав. — Сьогодні у тебе самостійне навчання. Все одно матеріалу залишилося всього на два-три дні.

— Добре, — ввічливо відповів Клейн. — Я можу допомогти вам охороняти зброярню і водночас буду навчатись. Як ви дивитесь на те, щоб піти відпочити?

Старий Ніл одразу ж випрямив спину. Його очі блищали, коли він відповів:

— Хлопче, ти, безперечно, найдобріший Нічний Яструб, другий після Фрая!

— Я залишаю зброярню тобі!

Він підхопив подушку, яку поклав собі на коліна, і вилетів з вартової кімнати, як тайфун, залишивши Клейна самого в заціпенінні.

…

Вранці охоронна компанія Блекторн прийняла додаткове завдання на супроводження багатого купця до гавані для укладання угоди. Леонард і Кенлі легко впоралися з ним, заробивши собі додаткові гроші, на превелику заздрість Клейна.

Він продовжував жити своїм життям, вивчаючи містику, практикуючись у стрільбі та піддаючись тортурам з боку інструктора Гавейна, який, здавалося, був чимось схвильований.

— Ха, ха… — Клейн хапав ротом повітря.

Лише через деякий час він знайшов у собі сили прийняти душ і переодягнутися.

Вийшовши з дому Гавейна, Клейн продовжив бути зайнятим. Він витратив два солі на карету й перевірив решту десять будинків з червоними димарями.

Його вираз обличчя став дуже серйозним, коли остання будівля зникла з його поля зору.

«Будинку, який я бачив у своєму ворожінні, немає у списку помешкань, де нещодавно змінилися орендарі… Якщо це так, то справа тільки що стала клопіткою. Цікаво, скільки часу мені знадобиться, аби перевірити близько 1600 будинків… Ех. Я не можу просити інших про допомогу в цій справі. Адже лише у мене буде відчуття знайомства, коли я побачу ціль…»

«Не падай духом, не здавайся! Я продовжуватиму розслідування, коли матиму вільний час. Постараюсь завершити його протягом трьох місяців, ні, двох місяців! Хто знає, можливо, ціль буде знайдена у завтрашньому розслідуванні!»

«А коли повернуся, систематизую матеріали й спланую маршрут відповідно до відстані між районами!»

Клейн мотивував себе, відганяючи почуття пригніченості.

Ухваливши рішення, він уже хотів було наказати кучеру звернути на вулицю Нарцисів, як раптом зрозумів, що перебуває зовсім близько від помешкання містера Азіка.

«Перед тим, як містер Азік вирушив у відпустку, він написав мені, що повернеться десь на цьому тижні, але не вказав точної дати. Оскільки це по дорозі, я залишу йому повідомлення. Крім того, я орендував цю карету на годину за два солі, і час вже майже закінчився. Я просто заїду до містера Азіка, а потім повернуся назад на громадському транспорті…» Клейн швидко прийняв рішення.

Через чотири хвилини він вийшов з карети й опинився біля будинку містера Азіка.

Будівлі тут були явно кращої якості, ніж на вулиці Нарцисів, але не такі гарні, як на вулиці Хаус. Перед домами росли газони, а ззаду містились невеличкі сади.

*Дзинь! Дзинь! Дзинь!*

Клейн потягнув за мотузку біля дверей, і дзвін залунав всередині будинку.

Через кілька хвилин він почув кроки зсередини, перш ніж двері відчинилися.

Перед Клейном постав Азік з м’якими рисами обличчя і бронзовою шкірою. Оскільки він знаходився вдома, то був одягнений лише в просту білу сорочку, коричневу жилетку та штани в тон.

— Клейн? Я саме збирався вам написати, — привітався Азік з ентузіазмом. — Я тільки вчора ввечері повернувся додому.

Клейн втупився в маленьку родимку біля правого вуха Азіка і сказав:

— Містере Азік, я знайшов зачіпку до вашого минулого.

— Справді? — Азік миттєво розхвилювався.

Сум в його очах потьмянів.

— Поговорімо всередині, — Клейн озирнувся.

Азік швидко кивнув. Він посунувся вбік і дозволив Клейну увійти.

Чоловік замкнув двері й провів Клейна до вітальні на першому поверсі. Вони сіли на м’який диван.

— Яку зачіпку ви знайшли? — нетерпляче запитав власник домівки.

Не очікуючи сьогодні зустрічі з містером Азіком, Клейн спочатку впорядкував свої слова.

— Нещодавно я отримав завдання поїхати в покинутий замок біля маленького містечка Ламуд, аби позбутися привида.

— Ламуд… — Азік м'яко повторив це слово, насупивши брови.

Клейн помітив його вираз обличчя і сповільнив свій темп.

— У процесі боротьби з привидом ми дещо виявили, тому провели глибше розслідування в місті…

— Один з мешканців завив, що володіє портретом першого барона Ламуд, і спробував продати його мені. Я попросив подивитися на картину з цікавості й виявив, що зображений на ній чоловік мав риси обличчя, дуже схожі на ваші, за винятком волосся. У нього навіть була така ж родимка біля вуха, в тому ж положенні, такого ж розміру.

— Під час мого допиту чоловік зізнався, що цій картині всього близько сорока років. Це була копія старовинного портрета, який знайшли на території замку.

— Ви повинні знати, що такі люди, як ми, з унікальними здібностями, можуть більш-менш розпізнати, коли хтось говорить неправду. Це підказало мені, що цей житель міста не бреше.

Азік нахилився вперед, слухаючи Клейна. Він схрестив руки й деякий час мовчав.

Через п’ять хвилин він видихнув.

— Ваша розповідь не змусила мене нічого пригадати. Мабуть, мені варто самому відвідати покинутий замок. Можете відвести мене туди?

— Мав би за честь, — відповів Клейн. — Але спершу я повинен заїхати додому. Не хочу, щоб мій брат і сестра хвилювалися.

— Без проблем, — Азік підвівся.