Нічний відвідувач

В офісі приватного детектива.

— Сер, ваш запит виконано, — хрипким голосом промовив детектив Генрі до джентльмена навпроти, зітхнувши із полегшенням. — Це була не легка й не надто складна місія, але вона забрала багато наших ресурсів та енергії. Чесно кажучи, я трохи шкодую через це. Я шкодую, що встановив занадто низьку ціну за це завдання.

«Ні, що б ви не говорили, я не заплачу ні пенні більше!» Підкреслив Клейн у своєму серці. Він вказав на товстий стос документів на журнальному столику і запитав:

— Це звіт про розслідування?

— Так, — Генрі натиснув на звіт, який налічував щонайменше шістдесят сторінок, і зітхнув. — Це найскладніший звіт, який я коли-небудь складав…

Він не встиг закінчити речення, як побачив простягнуті Клейном чотири фунти готівкою. Його увага перемикнулась на визначення автентичності банкнот.

— Це остання частина оплати, — Клейн простяг руки, щоб взяти товстий стос паперів.

Генрі кашлянув.

— Ви дійсно джентльмен, який дотримується свого слова. Ех. Я не очікував, що для звіту знадобиться стільки паперу. Це зовсім не входило в мій бюджет.

У цей момент Клейн взяв товстий звіт про розслідування і підвівся.

Він злегка вклонився й одразу ж попрямував до дверей із тростиною в руці.

Остання фраза детектива Генрі застрягла у нього в горлі.

«Гей, як ви можете очікувати, що я заплачу за папір, використаний у звіті? Це вже має бути включено до оплати!» Клейн торкнувся п’яти фунтів і восьми солі, які в нього залишилися, й пробурмотів у серці. Він швидко вийшов на вулицю Бесік.

Оглянувши оточення, хлопець переконався, що ніхто не звертає на нього уваги, перш ніж залишити це місце. Тоді він знайшов можливість зняти маску.

Клейн не мав наміру одразу йти додому. Спочатку він планував знайти кафе і впорядкувати звіт. Він хотів знайти будинки, в яких після його ворожіння на червоний димар змінилися мешканці, і, скориставшись часом до вечері, перевірити деякі з них.

У цьому районі було багато кафе, але жодне з них не відповідало критеріям Клейна. Відтоді, як пар і машини стали символом сучасності, дедалі більше кафе спрощували свій інтер’єр і ставали чимось на кшталт дешевих ресторанів. Вони пропонували заклопотаним робітникам прохолодні напої, каву, хліб і страви на зразок горохового та баранячого рагу. Таким робом, респектабельні леді та джентльмени більше не ходили до кафе, щоб обговорити якісь справи. Вони більше не вважали ці дії символом свого статусу. Замість цього почали з’являтися різноманітні клуби, які замінили кафе як місце для спілкування.

Через деякий час Клейн нарешті знайшов заклад із пристойною атмосферою.

Він сів у затишному куточку і зробив ковток кави Саутвіль, яка коштувала лише три з половиною пенні, перш ніж розгорнути звіт.

«У Північному, Південному, Східному, Західному, Портовому, Університетському районах та районі Золотого Інду міста Тінген загалом налічується 1179 будівель із червоними димарями… На околицях міста загалом налічується 546 будинків з червоним димарем, який описав замовник. Сюди не входять будівлі в містечках і селах, які знаходяться відносно далеко, хоча і підпадають під юрисдикцію Тінгена».

«Нижче наведені адреси та дані про орендарів кожної з цих будівель. Відповідно до запиту, діяльність за останні три місяці зафіксована більш детально».

…

Клейн гортав сторінку за сторінкою, час від часу роблячи нотатки на папері, який він прихопив разом з авторучкою.

У підсумку він виявив, що після його ворожіння на димар відбулася зміна орендарів лише у двадцяти п’яти будинках.

«Це не так вже й багато. Я повинен постаратись закінчити своє розслідування протягом двох днів. Зрештою, я бачив цей червоний димар і частину будинку уві сні. Моє духовне сприйняття матиме відчуття знайомості, коли я знову побачу ці прикмети. Таким способом я підтверджу ціль. Іншими словами, я — жива машина для розслідування…» Клейн кивнув. Він розділив будівлі за їхнім розташуванням і планував дослідити п’ятнадцять із них цього дня.

Про те, чи небезпечна така дія, він міг отримати відповідь і без ворожіння.

Оскільки відбулася зміна орендаря, це означало б, що організатор цих збігів вже пішов!

«Будемо сподіватись, що нові мешканці знають, як виглядали їх попередники… Але, якщо той, хто стоїть за кулісами, може керувати моєю долею так, що ніхто цього не помічає до такої міри, що збіги здаються природними, то він, напевно, знайде спосіб прибрати всі сліди, які міг залишити… Ех, я можу тільки молитися Богині й сподіватися, що він залишив після себе хоч якусь зачіпку…» Клейн зітхнув. Він підвівся, одяг капелюх й схопив свою тростину разом зі звітом, перш ніж вийти з кафе.

Клейн витратив два солі на оренду карети й до обіду об’їхав п’ятнадцять будинків з червоними димарями. На жаль, жоден з них не був схожий на той, що він бачив уві сні.

«Буде дуже неприємно, якщо завтрашнє розслідування дасть такий самий результат. Можливо, він залишився жити в будинку, навіть після того, як я побачив його у своєму ворожінні. Це може свідчити про те, що він дуже впевнений у собі й не боїться мого розслідування. Насправді він може навіть не боятися Тінгенських Нічних Яструбів. Або, можливо, він не знає, що його викрили. Це означало б, що сила, яка чинила опір моєму ворожінню, не належить йому…» Клейн стояв перед будинком на вулиці Нарцисів 2 й аналізував різні варіанти розвитку подій.

Через кілька хвилин він поправив смокінг та насунув капелюх, після чого вийняв ключ і з усмішкою увійшов до будинку.

Він мав намір приготувати тушковану баранину і барбекю з медовою підливою для Бенсона й Мелісси цього вечора.

…

Об одинадцятій вечора брати й сестра побажали одне одному на добраніч і повернулися до своїх кімнат.

Клейн зачинив двері й став перед письмовим столом. При світлі газової лампи він дивився у вікно на вулицю. У цей час вони вже були поглинуті темрявою, лише кілька ліхтарів освітлювали шлях. Безліч зірок усіяли нічне небо, але їх було не так вже й добре видно.

— Цікаво, який же він, цей Баклунд, з його титулами «Земля надії» і «Столиця столиць»… — пробурмотів Клейн.

Він простяг руку, маючи намір засмикнути фіранки.

*Ух!*

У цю мить на нього без попередження налетів порив холодного вітру. Світло газової лампи раптом стало темно-зеленим.

Клейн підсвідомо зробив кілька кроків назад. Його професійний інстинкт змусив його двічі постукати по лівому кутньому зубу. Одночасно він нахилився до ліжка і спробував дотягнутися до револьвера під подушкою.

Раптом зі стіни над письмовим столом і газовою лампою виринуло якесь обличчя. Це була напівпрозора пика без очей і носа. Усе, що в неї було — це рот!

— Не стріляйте, — сказало обличчя з ротом.

«Воно може спілкуватися?» Клейн вже тримав револьвер у руці й цілився.

— Чого ти хочеш? — запитав він глибоким голосом.

Обличчя хихикнуло.

— Я — Дейлі.

«Дейлі? Духовний Медіум Дейлі? Духовний Медіум Дейлі, яку послали в єпархію Баклунда?» Клейн із сумнівом підняв брови.

— Мадам Дейлі?

— Я знаю, що такий спосіб відвідування вас трохи грубий. Я повинна була попередити, щоб ви могли зробити необхідні приготування. Але зараз мені незручно зустрічатися з вами, і тому я можу спілкуватися тільки за допомогою цього маленького хлопця, — напівпрозоре обличчя засміялося.

«Хоча голос відрізняється, це справді стиль розмови мадам Дейлі. Здібності Духового Медіума, безумовно, круті…» Клейн таємно зітхнув. Він не опустив револьвер, коли запитав:

— Мадам, про що ви хочете зі мною поговорити?

— На вашому місці я б спочатку запечатала спальню духовністю. Інакше члени вашої родини можуть подумати, що у вас проблеми зі психікою, — напівпрозоре обличчя засміялося:

— Хе-хе, не треба бути таким обережним. Я таємно повернулась до Тінгена через лист Данна. Ви ж знаєте, що Нічний Яструб не може за власним бажанням залишати територію, до якої приписаний.

— Лист капітана? — Клейн не підійшов до столу.

Замість цього він намацав Порошок Святої Ночі, який тримав у потайній кишені своєї чорної вітрівки.

— Ми з Данном обоє Потойбічні, які починали з Тінгенських Нічних Яструбів. Ми завжди підтримували гарні стосунки. Минулого четверга, так, четверга, він надіслав мені листа і згадав про вас. Він сказав, що ви наслідували максиму Споглядачів Таємного, розробили набір правил для Провидця і стверджували, що це ефективно допомогло вам опанувати своє зілля. Відтоді ви більше не чуєте голосів і не бачите видінь, яких не повинні. Данн сказав, що це схоже на те, що я зробила.

— Хе-хе, ви не збираєтеся запечатати кімнату? Я особисто не проти того, якщо ваші брат із сестрою неправильно зрозуміють… — напівпрозоре обличчя говорило в помірному темпі.

«Так ось в чому причина… Це справді мадам Дейлі…» Клейн зітхнув із полегшенням, ховаючи Порошок Святої Ночі назад у внутрішню кишеню. Після цього він підійшов до столу і дістав з шухляди срібний кинджал, який використовував для ритуалів.

Він швидко створив стіну духовності, перш ніж повернутися до дивного обличчя, яке стирчало зі стіни.

— Мадам Дейлі, про що ще говорив капітан у своєму листі?

— Він лише висловив власну розгубленість і сказав, що, здається, щось зрозумів, але не може чітко це описати. Він сподівався дізнатися мою думку з цього приводу, — сказала Дейлі за допомогою обличчя без очей і носа. — І коли я прочитала лист сьогодні вранці, то зрозуміла, що ви не такий вже й нетямущий, яким прикидаєтесь. Хе-хе, містере Моретті, я думаю, що ви зрозуміли «акторський метод»!

— Через це ви прийшли до мене? — Клейн не підтвердив і не спростував її слова.

«Дейлі явно знає про “акторський метод”…» Він зробив спокійне судження у своєму серці.

На напівпрозорому обличчі Дейлі з’явилася легка усмішка.

— Так.

— Я вважаю, що ми повинні бути чесними одне з одним. Я знаю, що ви вивели акторський метод, і ви також розумієте, що я опанувала його. Ех. Але мене засмучує те, що я витратила майже два роки на те, щоб зрозуміти його, а ви лише півтора місяця.

Вислухавши Дейлі, Клейн на деякий час замовк. Потім він щиро усміхнувся.

— Це тому, що ви були моїм прикладом для наслідування.

Спочатку він хотів сказати, що «стояв на плечах велетнів», але зрештою вирішив не давати імператору Розелю шанс з’явитися в розмові.