Підбиття підсумків

Клейн ховався в тіні будівлі за десятки метрів від об'єкта нападу. Він чув слабкі звуки пострілів і завивання сильного вітру.

«Якщо ворог побіжить на мене, я повинен витягти револьвер чи удати, ніби я його не помітив?» Думав він, обливаючись холодним потом.

Потойбічний, який може різними способами обривати життя інших, безумовно, не був 8 чи 9 Послідовністю. І точно не був тим, з ким такий Провидець, як він, міг би битися віч-на-віч. Навіть якщо Клейн пожертвує собою, то не зможе уповільнити ціль настільки, щоб Данн і Леонард наздогнали її.

На щастя, Богиня Вічної Ночі, Імператриця Лих, здавалося, почула молитви свого «вірного» охоронця. Ніхто не побіг до місця, де ховався Клейн.

Через кілька хвилин він почув мелодійну пісню, що лунала з будинку.

Нашорошивши вуха, щоб краще чути, Клейн підтвердив, що це була популярна місцева мелодія, яку завжди наспівував Леонард Мітчелл. Вона була сповнена простих слів.

«Фух». Клейн полегшено зітхнув. В одній руці він тримав револьвер, а в іншій — тростину. Далі хлопець вийшов з тіні й попрямував до будівлі.

Популярна місцева мелодія була сигналом до зустрічі, про яку він домовився з Данном і командою!

Клейн зробив два кроки й раптом зупинився. Він притулив тростину до металевої огорожі й переклав револьвер в іншу руку.

Потім зняв срібний ланцюжок із зап'ястя і дозволив кулону вільно повиснути.

Клейн зачекав, поки топаз зупинився, одразу ж заплющив очі й увійшов у стан Медитації. Він мовчки прочитав твердження:

«Попередній спів був ілюзією».

«Попередній спів був ілюзією».

...

Повторивши сім разів, він розплющив очі й побачив, що кулон обертався проти годинникової стрілки.

— Це не ілюзія... — Клейн відклав маятник, схопив тростину і швидко наблизився до металевих воріт у формі арки, що вели до будівлі.

Він переклав чорну тростину в праву руку, тримаючи її разом з револьвером.

Хлопець простягнув руки, щоб торкнутися огорожі, маючи намір відчинити її, але раптом відчув пронизливий холод, ніби хтось без попередження висипав йому за шию відро льоду.

Клейн зашипів і відсмикнув руки назад, зціпивши зуби.

— Тут прямо як взимку... — при тьмяному світлі зірок і далекого вуличного ліхтаря він подивився на сад за металевою огорожею. Він побачив засохлі гілки, зів'ялі квіти й листя, вкриті білим інеєм на коричневій землі.

«Дивовижно!» Здивувався Клейн подумки. Він зігнув пальці та постукав по міжбрів'ю, щоб активувати Духовний Зір.

Нічний Яструб повернув інкрустовану сріблом тростину в назад ліву руку і штовхнув нею ворота, щоб відчинити їх.

Брами скрипнули й він боком пройшов крізь них. Клейн ступив на кам'яну доріжку, що вела прямо до сірувато-блакитної будівлі. Обабіч стежки росли звивисті рослини, які в темряві нагадували упирів.

Ця сцена навіяла Клейну спогади про різні страшилки та фільми про паранормальні явища.

Він підсвідомо сповільнив дихання і пішов швидше. Однак, пройшовши ще кілька кроків, хтось раптом поплескав його по лівому плечу.

*Бадамп! Бадамп!*

Серце Клейна майже вискочило з грудей, і почало швидко битися.

Він підняв праву руку, прицілився і повільно обернувся, щоб подивитися.

У тьмяному світлі він побачив ламку гілку, яка майже відірвалася.

— Це те, що ми називаємо «налякати самого себе»? — Клейн смикнув кутиком губ, махнув тростиною і збив гілку.

Він продовжував рухатися вперед, поки у його вухах лунали слабкі ридання. Перед його очима з'явилися розмиті, напівпрозорі «тіні».

Ці тіні роїлися, відчуваючи дихання живої людини й тепло її плоті та крові.

Клейн злякано підскочив і одразу ж вбіг у двері сірувато-блакитного будинку.

«Це те, що мав на увазі капітан, кажучи "відчути атмосферу"? Це набагато страшніше, ніж минулого разу, коли я допомагав серу Дьювівілу... Образа тої скривдженої душі була менш вираженою, ніж у цих тіней. Вона тоді не проявляла ініціативи до нападу...» Він думав, прямуючи до вівтаря, що стояв посеред вітальні. Це був круглий стіл, заставлений грубо зробленими ляльками. Посеред ляльок стояли три незапалені свічки.

Данн Сміт стояв прямо перед вівтарем, спиною до Клейна. Він брав одну ляльку за одною, ретельно оглядаючи їх.

Колекціонер Трупів Фрай подивився на пливучі тіні й простягнув руку, намагаючись заспокоїти їх, але все, що він зробив, — це безсило пройшов крізь них. Тіні не нападали на нього, наче впізнаючи в ньому одного зі своїх.

Коли Леонард Мітчелл помітив появу Клейна, він змінив тон, зробивши свій голос м'якшим, але чарівнішим:

— Спокій — це ранок без звуку,

— Спокійний як для спокійнішої скорботи.

— І тільки крізь зів'яле листя

— Каштан падає на землю. [1]

[1][П.п.: «Calm Is The Morn Without A Sound», Alfred Tennyson (Альфред Теннісон). Дослівний переклад від Danay]

...

У заспокійливому декламуванні вірша Клейн, здавалося, побачив прозоре озеро, в якому відбивалося місячне сяйво, і багряний місяць, що спокійно висів високо в небі.

Невгамовні тіні заспокоїлися і перестали гнатися за гарячим диханням живих Нічних Яструбів.

Данн опустив ляльку, обернувся і сказав Клейну:

— Це була церемонія для жахливого прокляття. Добре, що ми її вже знешкодили.

— Спочатку підготуйте ритуал, щоб заспокоїти душі, які залишилися, а потім спробуйте поспілкуватися з духами померлих і подивитися, чи зможете ви отримати від них якісь підказки.

Клейн, який зрозумів, що більше не є тягарем, одразу ж випнув груди й сказав:

— Слухаюсь, капітане.

За кілька кроків він дійшов до вівтаря і простягнув руки, щоб змести ляльок з круглого столу.

У цей момент він помітив краєм ока, що кожна лялька мала ім'я і відповідне повідомлення.

— Капітане, ви знайшли когось знайомого? — мимохідь запитав Клейн.

Потім він подивився на Данна, а той подивився на нього. Обидва замовкли.

«Я такий дурний... Навіщо мені ставити запитання, які випробовують пам'ять капітана!» Клейн ледь не закрив обличчя руками й зітхнув.

«Якби це був будь-який інший начальник, він би обов'язково знайшов можливість ускладнити мені життя через це. На щастя, капітан про це забуде... Цікаво, це перевага чи недолік?» Він подумав, наполовину радіючи, наполовину жартуючи.

Після короткого мовчання Данн, здавалося, нарешті був здатний відрізнити реальність від світу снів. Він відповів:

— Є дехто, кого ви знаєте.

— Хто? — Клейн завмер, поки його рука все ще була простягнута, щоб поставити свічку на місце.

— Джойс Меєр, який пережив трагедію на Люцерні, — просто відповів Данн.

«Джойс Меєр? Наречений Анни...» Клейн раптом подумав про Салуса в робітничому будинку. Здавалося, його хтось підбурив і ввів в оману, що змусило його виплеснути свій гнів і вчинити підпал.

Клейн відвів праву руку і промовив глибоким голосом:

— Підбурювач Тріс?

— Він використовував обірвані життя як жертву, маючи намір проклясти всіх, хто вижив після трагедії на Люцерні? Адже він не знав, хто викрив його причетність і подав заяву в поліцію...

Якби Тріс мстився безпосередньо, було б неможливо знищити всі цілі, розкидані по всьому Тінгену. Після двох-трьох убивств його б помітили Нічні Яструби, Уповноважені Карателі та Механізм Колективного Розуму. Тоді він втратив би шанс продовжити свої вбивства. Клейн заповнив прогалини, зрозумівши, чому Тріс затіяв усе це.

Данн спочатку кивнув, а потім похитав головою.

— Не всіх, а лиш тих, хто в Тінгені. Його ритуал прокляття міг вплинути лише на людей в межах цього діапазону.

— Крім того, ведучою ритуалу була жінка, а не Тріс.

Клейн насупив брови й запитав:

— Можливо, це експерт, відправлений Орденом Теософії на допомогу Тріс?

— Так, походження Ордену Теософії може бути пов'язане з Сектою Демониць. Цілком нормально, що їхніми експертами є жінки.

Данн усміхнувся і сказав своїм глибоким голосом:

— Я згоден з вашим судженням. Хоча ми зустрічалися лише з цією жінкою, а не з Тріс, є певні припущення, які ми можемо зробити. Наприклад, що вони не живуть разом. Або, що Тріс пішов шукати людей, які невдовзі помруть.

Клейн більше нічого не сказав. Він поставив три свічки на місце, дістав Есенцію Олії Повного Місяця, багряне сандалове дерево та інші інгредієнти, швидко встановивши вівтар.

Срібним кинджалом він створив запечатану стіну і почав молитися до Богині Вічної Ночі, Володарки Спокою та Тиші. Він молився, щоб тіні всередині й зовні будинку були повністю заспокоєні.

На жаль, під час наступної спроби поспілкуватися з духами померлих, Клейн зміг побачити лише частину того, що бачили душі перед смертю. Жодних корисних підказок отримати не вдалось.

Після того, як тіні заснули мирним сном у темній ночі, він закінчив церемонію і прибрав стіну духовності. Потім він похитав головою і сказав іншим:

— Зворотна реакція від зірваного ритуалу спричинила серйозні пошкодження, а тому зображення господаря було втрачено.

Данн не здивувався. Він вказав на сходи й сказав:

— Огляньмось на другому поверсі й спробуймо ще раз.

— Гаразд, — Клейн, Леонард і Фрай кивнули на знак згоди.

Троє Нічних Яструбів піднялися сходами на другий поверх і розійшлися, щоб обшукати кімнати.

Зрештою, вони зустрілися в спальні, наповненій слабким ароматом. Вони побачили безладну купу суконь та відкриті коробки.

Данн узяв коробку з туалетного столика і понюхав її, перш ніж запитати:

— Це косметика?

— Якщо бути точним, це засоби для догляду за шкірою. З часів імператора Розеля їх не об'єднують одним терміном, — з усмішкою пояснив Леонард.

— Капітане, як джентльмен, ви повинні знати певні речі.

Клейн не приєднався до їхньої дискусії, але кинув погляд на дзеркало на туалетному столику.

На ньому була очевидна тріщина, а на килимку під ним лежали розбиті уламки.

— Потойбічна поспіхом пішла. Вона не знищила його повністю... — раптом промовив він глибоким голосом.

— Можливо, я міг би спробувати.

— Я залишаю це вам, — довірливо відповів Данн.

Клейн швидко приніс свічки з першого поверху і запалив їх перед розбитим дзеркалом.

При тьмяному, мерехтливому світлі свічок він дістав предмети на кшталт Есенції Повного Місяця, щоб створити стіну духовності.

Після того, як Клейн все підготував, він став перед дзеркалом, в якому відбивалося світло всіх трьох свічок, і промовив молитву мовою Гермес:

— Я молюсь про силу темної ночі.

— Я молюсь про силу таємниць.

— Я молюсь про ласкаву милість Богині.

— Я молюсь, щоб дзеркало отримало короткочасну реставрацію, я молюсь, щоб воно показало кожну людину, що відобразило за минулий місяць.

...

Під час читання заклинання в стіні духовності несподівано завив сильний вітер.

Розбиті уламки дзеркала закружляли над землею і повернулися на свої місця.

Дзеркало, вкрите тріщинами, раптом заграло похмурим блиском. Клейн провів по ньому руками, і в рамі раптом з'явилася людська постать. Але це був не Клейн.

Це була ніжна і мила на вигляд молода дівчина з круглим обличчям. Можливо, це сталося через те, що дзеркало було розбите, а можливо, через наслідки перерваного ритуалу, який вплинув і на другий поверх. Але риси її обличчя були розмиті і її справжній вигляд був не зовсім зрозумілий.

Але навіть попри це Клейн знайшов цю людину надзвичайно знайомою.