Знаходження вівтаря

Вулиця Нарцисів 2. Усередині вітальні, залитої сяйвом сутінок.

Клейн, стоячи перед вікном, розповідав Фраю та Леонарду.

— Моє ворожіння дещо показало. Я бачив уві сні сірувато-блакитну двоповерхову будівлю. Вікна на першому поверсі були щільно зачинені, а фіранки засунуті. Земля навколо будинку була темно-коричневою без жодної зелені чи квітів. Там також був страшний темний сад, схожий на той, що можна побачити у фільмі жахів.

— Єдина ознака, за якою можна визначити місцеперебування будівлі, — це трохи ширша за інші річка, що протікає неподалік.

— Це може бути річка Тассок або річка Хой. Ми зможемо визначити це лише в процесі виключення. Сподіваюсь, ми ще встигаємо.

Річка Тассок була найбільшою річкою Королівства Лоен. Вона спускалася з північного заходу з гори Мірмінськ, текла на південний схід, минаючи Мідсішир з округом Авва, проходила через столицю, Баклунд, і впадала в море біля гавані Прітц.

Вона зустрічалась з містом Тінген у південно-західному краю Західного району й у гавані Південного району. Річка Хой витікала з північної частини гори Йорк, протікала через університет у Східному районі й там зливалася з річкою Тассок.

Це були дві головні річки Тінгена. Решту можна було вважати лише струмками, і жодна з них не мала широкої водної поверхні.

Почувши опис Клейна, блідий і холодний Фрай злегка кивнув на знак згоди.

Оскільки інших зачіпок не було, процес виключення був єдиним ефективним методом!

У цей момент Леонард усміхнувся і сказав:

— Можливо, нам вдасться звузити коло можливих місць розташування нашої цілі.

— Як ми зможемо це зробити? — насупившись, запитав Клейн, дивлячись на срібний кишеньковий годинник з виноградним листям.

Леонард засміявся і сказав:

— Злочинець, який має чіткий план і поставлену мету, обирає мішені якомога далі від місця розташування свого вівтаря. Це результат їхнього природного інстинкту — бажання бути в безпеці.

— Лише тоді, коли в районах, віддалених від його вівтаря, не залишиться багато людей, які незабаром мають померти, він зверне увагу на ближчі цілі.

— Отже, ми повинні ще раз прочитати інформацію і виключити ті райони, де кількість смертей швидко зросла за останні кілька днів.

Очі Клейна загорілися, коли він це почув.

— Блискуча ідея!

Водночас він внутрішньо зітхнув: «Я дійсно не маю таланту стати детективом!»

Фрай кивнув, взяв документи, що лежали на журнальному столику, і знову почав читати.

Через кілька хвилин він сказав глибоким голосом:

— Такий район дійсно існує, і він лише один.

— Який саме? — запитав Клейн.

Фрай передав товстий стос документів Леонарду, який стояв поруч, стиснув тонкі губи й сказав:

— Західний.

«Західний?» Клейн стиснув кулаки й одразу ж запропонував.

— Тоді давайте спочатку перевіримо південно-західну його частину. Ця територія не така вже й велика!

— Я згоден, — відгукнувся Леонард, розмахуючи паперами в руках на знак згоди, наче не він запропонував звузити коло пошуку.

...

Двоколісний екіпаж повільно їхав брудною дорогою. Поруч з ними від широкої річки, забарвленої сутінковим сяйвом призахідного сонця, відбивалися червоні та помаранчеві відблиски заходу.

Клейн і Фрай дивилися у вікна з обох боків карети, оглядаючи один будинок за іншим. Вони шукали сірувато-блакитну будівлю із занедбаним садом. По можливості вони звертали увагу на те, чи опущені фіранки на першому поверсі.

Леонард неквапно сидів у своїй початковій позі, притулившись до стіни карети й наспівуючи популярну місцеву мелодію.

Тьмяний пейзаж промайнув повз, і Клейн краєм ока помітив сірувато-блакитну двоповерхову будівлю

Перед нею розкинувся напівзруйнований і похмурий сад.

— Знайшов! — сказав Клейн, стишивши голос.

Перш ніж він закінчив своє речення, Фрай і Леонард швидко нахилилися, щоб виглянути у вікно. Між ними майже не залишилося вільного простору.

Коли карета наблизилася до будівлі, перед очима трьох Нічних Яструбів з'явилися темні фіранки, які були засунуті на першому поверсі.

Клейну навіть не потрібно було ворожити, щоб зрозуміти, чи це та будівля. Він був абсолютно впевнений, що це саме той будинок, який він бачив уві сні. Саме тут був встановлений жертовний вівтар!

Ніхто з них не зупинив карету, натомість дозволивши візнику їхати далі. Вони рухались вперед, наче просто проїжджали повз.

Коли група вже не могла бачити будівлю, Леонард наказав візнику зупинити карету.

— Клейн, повертайтесь цим екіпажем на вулицю Заутленд і скажіть капітану, щоб він прийшов нам на допомогу, — Леонард клацнув пальцями й усміхнувся до свого товариша по команді.

«Він думає, що я, як новачок, не повинен брати участь у такій небезпечній місії? Цей хлопець досить непогана людина...» Клейн був приголомшений, коли зрозумів, що мав на увазі Леонард.

Фрай кивнув на знак згоди.

— Ви щойно розпочали бойову підготовку, і ваша головна задача — це підтримка.

«Я розумію. І знаю те, що людина, яка може вбити стільки людей, щоб провести ритуал, не буде легким противником. Тільки капітан зможе зробити цю ситуацію менш страшною...» Клейн перевів подих і раціонально погодився.

Він подивився на Леонарда, потім на Фрая, перш ніж змусив себе усміхнутися і сказав:

— Будьте обережні.

— Не хвилюйтесь, я дуже дорожу своїм життям. Поки не прибуде капітан, ми лише спостерігатимемо і не наближатимемося, — Леонард усміхнувся.

Фрай нічого не сказав, а тільки підняв свою валізу.

Клейн трохи помовчав, потім дістав мідну монетку і сказав:

— Дозвольте мені поворожити для вас.

Він промовив:

— Те, що станеться тут, призведе до хорошого результату, — він підкинув монету і разом з тим його очі потемніли.

*Дзинь!*

Монета злетіла в повітря й приземлилася в долоню Клейна.

Хлопець подивився і побачив портрет короля. Він одразу ж полегшено зітхнув.

— Це лише розмитий символ, тому є й інші інтерпретації. Найголовніше — завжди бути обережними й розсудливими, — пояснив він Фраю і Леонарду, як це зробив би Провидець.

Леонард уже розвернувся. Він махнув рукою і зістрибнув з карети.

— Такий же бурчливий, як і моя вісімдесятирічна бабуся...

Фрай серйозно кивнув і зійшов зі своєю валізою.

Дивлячись, як обидва його товариші по команді попрямували до будівлі, Клейн торкнувся револьвера в кобурі під пахвою і сказав кучеру:

— Вулиця Заутленд.

Візник, якого найняли погодинно, не заперечив, дозволивши коням продовжити рух.

...

Вулиця Заутленд 36.

Коли Клейн увійшов до охоронної компанії Блекторн, Розанна, місис Оріанна та інші робітники вже закінчили роботу. Було незвично тихо і безлюдно.

Данн сидів на дивані в гостьовій зоні. Газова лампа не горіла, і він, здавалося, зливався з темрявою у своїй чорній вітрівці.

— Знайшли якісь зачіпки? — Клейн, який шукав капітана, був шокований його глибоким голосом.

Хлопець швидко обернувся і подивився в сірі очі Данна:

— Так, ми...

Він швидко розповів йому про «сміливу гіпотезу» Леонарда, її підтвердження за допомогою ворожіння і подальше знаходження будинку.

Що ж до впевненості Леонарда та унікальності, про яку він говорив, то це було неважливо і, вочевидь, не вартувало згадування.

Час від в його розповідь втручався Данн, щоб поставити запитання. Коли брифінг закінчився, він різко підвівся і пішов до дверей.

Коли Данн вже майже спустився сходами, він обернувся і сказав:

— Мало не забув, ви залишитеся тут на випадок виникнення надзвичайних обставин.

— Гаразд, — Клейн урочисто кивнув.

У цей момент, окрім Кенлі, який чергував біля воріт Чаніс, усі інші Нічні Яструби були зайняті.

Данн Сміт збіг на кілька сходинок і раптом зупинився. Надягаючи капелюха, він крикнув Клейну через двері:

— Замкніть двері і йдіть за мною. Хех, вам не треба буде брати участь у битві. Але, по-перше, ви зможете відчути атмосферу, а по-друге, нам може знадобитися допомога ритуальної магії під час остаточного обшуку та огляду. Пам'ятайте, поки все не закінчиться, ви повинні знаходитися на відстані не менше п'ятдесяти метрів від нас. У жодному разі не наближайтесь до самої будівлі!

Клейн на мить був здивований, але рішуче кивнув і сказав:

— Гаразд!

...

Сонце опустилося за обрій, і бурхлива річка Тассок стала моторошною і темною.

Темні хмари закрили багряний місяць, зробивши сірувато-блакитну двоповерхову будівлю схожою на монстра, що сховався в тіні.

У саду перед будинком було надзвичайно тихо. Здавалося, що в ньому не було ні комах, ні інших форм життя.

Клейн дивився на цю сцену здалеку, його долоні спітніли, а тіло тремтіло.

Він відчував, що там ховається незліченна кількість жахливих істот, які чекають і жадають кривавого бенкету.

Він спостерігав, як Данн, Леонард і Фрай обережно рухалися до будівлі, зливаючись з темрявою.

...

На другому поверсі сірувато-блакитного будинку, в неосвітленій спальні.

Ніжна і мила молода дівчина з круглим обличчям сиділа перед туалетним столиком, уважно розглядаючи своє обличчя після складної процедури догляду за шкірою, яку вона щойно завершила.

Поруч з її правою рукою лежало срібне дзеркало, поверхня якого була грубо відшліфована, майже не здатна відображати що-небудь.

Раптом з дзеркала просочилася цівка крові.

Вираз обличчя ніжної й милої на вигляд Тріссі раптом став серйозним. Вона підвелася, підійшла до вікна і мовчки виглянула на вулицю.