«Гіпотеза» Леонарда

Вислухавши припущення Клейна і Фрая, Леонард смикнув себе за комір сорочки й почав ходити по кімнаті:

— Тоді ми повинні розслідувати всіх, хто контактував із Салусом, а також усіх, з ким він стикався після того, як збанкрутів і був залишений без даху над головою. Це справді дуже клопітно... Час не терпить зволікань. Розділімось і зробімо швидку перевірку тут, потім поїдьмо на третє місце смерті в Західному районі, а решту залишимо поліції.

— Добре, — без вагань відповів Клейн.

Фрай не мав жодних заперечень. Він розвернувся і пішов до людей, які спали біля Салуса минулої ночі.

Клейн вже збирався знайти когось, щоб розпитати, як раптом побачив Леонарда, який підморгнув йому й вказав підборіддям на бічний коридор робітничого будинку.

«Чого він хоче?» Клейн був трохи розгублений. Він удав, ніби нічого не сталося, і пройшовся залою, перш ніж рушити за Леонардом у бічний коридор, поки Фрай відволікся. Вони пройшли крізь перегородку до тихого куточка, де більше нікого не було.

— У мене є гіпотеза, — раптом сказав Леонард, зупинившись перед розбитим вікном.

Клейн розгублено озирнувся.

— Що за гіпотеза?

Леонард зі своїми глибокими зеленими очима запитав:

— Якби не було ніяких надприродних факторів, яким, на вашу думку, був би кінець місис Лаувіс?

Клейн на мить замислився і важким голосом сказав:

— Таким самим, тільки відстроченим на тиждень-два, а може й на місяць. Але в такій сім'ї, як їх, вони б звернулися до лікаря лише тоді, коли вона була б на межі. Поки її хвороба серця погіршувалася, врятувати її вже не було б ніякої можливості.

— А як щодо Салуса? Якби його ніхто не підбурив, яким би був його кінець? — знову запитав Леонард.

Клейн поміркував і сказав:

— Судячи з наданої інформації, Салус вже давно був дуже розлючений через своє банкрутство і через те, що йому ніхто не допоміг. Я думаю, що рано чи пізно він би помстився, але не людям з робітничого будинку. Він міг би помститися начальнику, який зробив його банкрутом, або робітникам банку, які забрали його будинок.

— Яким був би результат його помсти? — продовжував Леонард.

— Без сумніву, він вже вирішив покінчити з життям. Він би помер незалежно від того, яким би не був результат його помсти, — Клейн дав ствердну відповідь.

Леонард кивнув і показав свою фірмову легковажну усмішку.

— Тоді чи можемо ми зробити висновок, що місис Лаувіс і Салус були людьми, яким судилося незабаром померти?

Клейн був «обізнаним» клавіатурним воїном. Почувши запитання, він одразу ж здогадався.

— Ви хочете сказати, що їхні смерті були штучно прискорені якимось надприродним фактором? Але навіщо?

— Точніше було б сказати, що їхня «життєва сила» була вкорочена якимось надприродним фактором. Вона була вкрадена. А життєва сила — це найкращий матеріал, якщо мова йде про виклик злих богів і дияволів або накладання жахливих проклять, — Леонард усміхнувся, виправляючи здогад Клейна.

— Виклик злих богів і дияволів або накладання жахливих проклять... — Клейн подивився в смарагдові очі Леонарда і сказав, все ще сумніваючись:

— Ви виглядаєте дуже впевненим? Але ж у нас поки що лише два випадки для дослідження...

Леонард цинічно розсміявся.

— Клейн, між нами нема потреби прикидатися. Я бачив, як ти вирвався з-під контролю Запечатаного Артефакту 2-049, і знаю, що ти особливий. І ти повинен відчувати, що я трохи відрізняюся від середньостатистичного Потойбічного.

Його усмішка зникла, коли він подивився Клейну в очі.

— Я казав тобі, що в цьому світі є багато особливих людей, які можуть робити те, чого не можуть інші. Наприклад, ти... і я.

— Цей світ має довгу історію. Існує багато дивовижних предметів, які люди прагнуть отримати, контролювати. Вони хочуть стати зірками власного шоу. Таких людей небагато, але не може бути, щоб їх було лише одна чи дві.

— Я не думаю, що Потойбічний зі своїми таємницями — це погана людина чи лиходій. Не думаю, що нам навіть потрібно чітко розуміти, звідки беруться їхні особливі здібності, і що вони собою являють... Поки твої дії не загрожують мені, Нічним Яструбам та місту Тінген, ти залишаєшся моїм партнером. І я сподіваюся, що ти будеш ставитися до мене з такою ж повагою. Звісно, краще не говорити про це вищому керівництву. Вони старомодні й консервативні, завжди думають, що такі особливі люди, як ми, неодмінно втратять контроль, неодмінно відчують потяг і спокусу злих богів чи дияволів.

«Але я маю більше таємниць, ніж ви можете собі уявити...» Подумав Клейн. Він сказав відверто:

— Я поділяю ті ж почуття, що й ви. Я буду дивитися лише на ваші вчинки й мотиви, і мені байдуже, наскільки ви особливий. Я також намагатимусь не заглиблюватись у ваші таємниці.

Сказавши це, він додав у серці: «Ні, насправді я проти й мені дуже цікаво, але поки що я з цим змирюся. Хм, Леонард думає, що він зірка шоу? Які у нього були зустрічі і якими магічними предметами він володіє?»

Леонард розстебнув ґудзики на сорочці й кивнув, усміхаючись.

— Я радий, що ми порозумілися.

— У пригодницьких романах це називається зустріччю двох головних героїв. Колеса історії приходять у рух.

«Як безсоромно!» Клейн недбало усміхнувся.

Він знав, що фраза «колеса історії приходять у рух» прийшла від імператора Розеля...

Леонард швидко закрокував, його зелені очі заблищали, а куточки рота скривилися.

— Гаразд, я буду чесним. Я цілком упевнений, що жертви цих смертей померли б протягом наступних трьох місяців, але їх смерть була перенесена кимось на останні два тижні за допомогою якихось засобів. Мотивом іншої сторони має бути виклик злих богів чи дияволів, або ж здійснення жахливого, масштабного прокляття.

— Злочинцеві легко приховати свої вбивства, враховуючи, що його жертви вже мали ознаки того, що скоро помруть. Це не приверне уваги поліції, не буде перервано Нічними Яструбами, Уповноваженими Карателями чи Механізмом Колективного Розуму під час підготовчого етапу... — пробурмотів Клейн, проаналізувавши хід думок злочинця.

Леонард усміхнувся і погодився:

— Саме так. Якби троє здорових, нормальних людей раптово померли, це неодмінно привернуло б увагу і стало б приводом для розслідування.

— Тоді як ми знайдемо вівтар, який використовувався для ритуалу? Незалежно від того, чи хоче злочинець викликати злого бога, диявола чи накласти страшне прокляття, йому чи їй потрібен жертовний вівтар, ритуал. Зібрану життєву силу також потрібно було б зберігати в подібному місці, — Клейн вирішив повірити Леонарду, бо не мав інших зачіпок і не міг зробити жодних інших висновків.

«Спробувати не завадить!»

Леонард розсміявся і сказав:

— Клейн, хіба це не ваша професійна сфера? Хіба ви не можете уявити, що відбувається навколо такого вівтаря?

Не чекаючи відповіді, Леонард описав:

— Густа аура смерті з вівтарем у центрі. У радіусі десяти метрів не буде жодної живої істоти, окрім людини, яка проводить ритуал. Навколишня температура буде щонайменше на п'ять градусів нижчою за середню, а поряд безперервно дутиме холодний вітер... А вкрадена життєва сила місис Лаувіс і решти залишиться всередині вівтаря, запечатана стіною духовності...

Сказавши це, він подивився на Клейна і піддражнив:

— Я думаю, що ви могли б приблизно визначити, де буде знаходитися вівтар з такими характеристиками.

Клейн злегка насупився і відповів глибоким голосом:

— Поки це не виходить за межі Тінгена. Крім того, мені потрібне тихе місце, де мене ніхто не потурбує. Наприклад, мій дім. Мені також знадобляться особисті речі місис Лаувіс та інших жертв.

Серце Клейна також пропустило удар. Він відчував, що Леонард був занадто обізнаним у темних мистецтвах.

— Без проблем, — Леонард засміявся.

Раптом він зробив крок повз Клейна і пішов до зали, не кажучи більше нічого.

«Стиль цього хлопця справді унікальний...» Клейн вилаявся в душі й пішов слідом.

Коли Леонард побачив, що Фрай серйозно робить записи, він перейшов на серйозний тон і сказав:

— У мене є гіпотеза, і я сподівався, що Клейн спробує її перевірити.

— Яка гіпотеза? — запитав Фрай, здавалося, холодно.

— Я скажу вам, якщо буде результат. Я не хочу, щоб з мене сміялися Розанна та інші, — Леонард вигадав химерну відмовку і змінив тему.

Фрай більше нічого не розпитував. Він діяв згідно з інструкціями й забрав особисті речі Салуса і місис Лаувіс з найближчого поліційного відділку, а потім зустрівся з напарниками в будинку Клейна.

— Чекайте у вітальні й не дозволяйте нікому мене турбувати, — Клейн дістав кишеньковий годинник і подивився на час.

«Майже шоста. Мелісса може повернутися в будь-який момент».

— Ви можете нам довіряти, — Леонард засунув руки в кишені й почав ходити по вітальні.

Фрай мовчки сидів на дивані.

«У Леонарда СДУГ?»[1] Клейн насупився і пішов до своєї кімнати на другому поверсі. Він замкнув двері й запечатав кімнату стіною духовності.

[1][П.п.: Синдром дефіциту уваги й гіперактивності]

Після цього він поставив вівтар і попросив допомоги у богині, усунувши будь-які перешкоди.

Потім Клейн написав на аркуші паперу твердження для ворожіння:

«Місце розташування вівтаря».

Він задав широкі межі, щоб уникнути помилок і нічого не пропустити.

Схопивши папірець і речі покійних, Клейн ліг на ліжко. Спочатку він згадав сцену, яку описав Леонард, а потім мовчки прочитав твердження сім разів.

Він не намагався скористатися світом сірого туману, по-перше, тому, що цей дивний і загадковий Леонард був унизу. Хто знав, чи не помітить він чогось дивного в ритуалі. По-друге, його зілля Провидця ось-ось мало повністю перетравитись. Цілком ймовірно, що простого ритуалу було достатньо для успіху його ворожіння.

Про те, щоб знайти можливість увійти у світ туману, Клейн замислився б лише в тому випадку, якби не отримав результатів. Адже виклик злого бога чи диявола — це те, що могло загрожувати Бенсону, Меліссі та йому самому!

За допомогою Медитації він швидко увійшов у сон і побачив туманну, ілюзорну, фрагментовану сцену.

Незабаром перед його очима проплив образ.

Це був двоповерховий сірувато-блакитний будинок, залитий призахідним сяйвом. Вікна першого поверху були зачинені, темні фіранки не мали щілин, але час від часу то роздувалися, то стискалися.

Земля навколо будинку була темно-коричневою, але на ній нічого не росло. Сад навколо будівлі здавався вкритим тінями, напівзруйнованим і темним.

Біля хати тихо текла річка.

...

Через деякий час Клейн вийшов зі сну, більше нічого не побачивши.

«Гіпотеза Леонарда виявилася правильною... Де може бути ця будівля? У Тінгені занадто багато місць з річками: Західний район, Південно-Західний район, район порту, університетський район...» Він розплющив очі й потер скроні, замислившись з серйозним виразом обличчя.