Шахрай

— ...не можна називати моє ім'я без дозволу.

...

Через кілька хвилин після завершення Зборів Одрі та Алджер, які повернулися до спальні та на корабель відповідно, здавалося все ще чули відлуння слів Блазня.

Зазвичай таємничий і могутній містер Блазень справляв на них враження розслабленої, незбагненної, але спокійної особи. Він рідко виявляє таке урочисте і зверхнє ставлення до них.

Через це вони були надзвичайно налякані. Вони щиро підкорялися його волі.

Їм не були чужими такі слова, адже подібні заповіді нерідко зустрічалися в Одкровеннях Вічної Ночі та Книзі Бур!

...

У західному районі міста Тінген, на вулиці Нарцисів.

Клейн розсунув штори й впустив у спальню золоте сонячне світло.

Після того, як Справедливість і Повішений пішли, він оглянув зірку, яка до цього часто посилала молитви, але цього разу не отримав жодної інформації.

Оскільки багряна зірка мала здатність зберігати молитви, подібно до відправлення офлайн-повідомлень, Клейн вважав, що юнак, який говорив мовою Йотун, не молився з його останнього входу у світ сірого туману.

Це змусило його запідозрити, що для батьків хлопця не залишилося жодної надії й він вирішив здатися...

Повернувшись спиною до сонячного світла, Клейн підійшов до краю ліжка і ліг. Йому не хотілося рухатися.

Він знав, що не варто гаяти часу, треба йти до Клубу Ворожінь і продовжувати процес засвоєння зілля, але йому не хотілося рухатися. Він мовчки лежав на ліжку, насолоджуючись рідкісним перепочинком.

З вівторка по п'ятницю у нього був щільний графік: уроки містики та практичні заняття вранці, стрільба та бойова підготовка вдень. Під вечір він був уже морально виснаженим. У суботу його ранковий розпорядок не зазнав жодних змін, але вдень він мав охороняти ворота Чаніс, залишаючись під землею до світанку неділі.

Недільний ранок був для Клейна нагодою виспатися. У другій половині дня обставини мали визначати, чи піде він до Клубу Ворожінь. У понеділок вранці він тільки-но повертався з Університету Хой, а після обіду мав зустріч з Клубом Таро. Йому також треба було подумати над тим, як діяти в ролі Провидця. Іншими словами, він був завантажений весь тиждень, не маючи часу на відпочинок.

Отже, все, що Клейн хотів зараз робити, це ледарювати, лежачи на ліжку, як невдаха, не роблячи нічого, окрім сну.

«Ні, як може бос "культу" бути таким нікчемним. Якби міс Справедливість і містер Повішений дізналися про це, їхнє враження про мене розлетілося б вщент...» Клейн уткнувся обличчям у ковдру і мотивував себе.

— Я маю формулу зілля Клоуна, залишилося тільки повністю перетравити зілля Провидця... Я маю формулу зілля Клоуна, залишилося тільки повністю перетравити зілля Провидця...

Він пробурмотів собі під ніс кілька слів, раптом перевернувся й сів.

Клейн дістав з кишені бронзову монету і швидко поворожив, чи можна йому сьогодні йти до клубу. Він отримав ствердну відповідь.

— П'ять, чотири, три, два, один!

Після зворотного відліку він змусив себе випрямитися і підійти до вішалки з одягом, перш ніж узяти свій костюм і капелюх.

...

У залі засідань Клубу Ворожінь на вулиці Хаус.

Клейн сидів у затіненому кутку і потягував чорний чай Сібе, читаючи Чесну газету міста Тінген. Навколо нього було небагато членів клубу. Лише шестеро чи семеро.

Саме тоді, коли його розвеселила граматична помилка в оголошенні про вакансії на роботу, він побачив, як увійшов Гласіс у моноклі з шовковим циліндром у руці. Поруч з ним стояла жінка років тридцяти в синьому вбранні.

У неї були вигнуті брови й великі, але тьмяні очі. У лівій руці вона тримала капелюшок Інтіс, прикрашений пір'ям чорного лебедя.

«Цей капелюх просто сміховинний. Хіба в неї не болітиме шия при його носінні?» Зауважив про себе Клейн. Він озирнувся і помасажував своє міжбрів'я, ніби знімаючи втому.

Завдяки своєму Духовному Зору він помітив, що Гласіс і жінка були здорові, але стурбовані, сердиті й схвильовані.

— Добрий день, Гласіс. Цей містер Ланевус насправді не був надійною людиною, чи не так? — з усмішкою запитав Клейн, залишаючись на місці.

Гласіс просив його поворожити щодо інвестування в металургійну компанію Ланевуса й отримав негативну відповідь.

Але, помітивши його вагання, Клейн вирішив, що той все ж таки ризикнув. Провидець сподівався, що він не інвестував усе, що мав. Таким робом, Клейн одразу ж зробив висновки, побачивши барви його емоцій.

Гласіс на мить завмер, перш ніж показати гірку усмішку.

— Я щиро шкодую, що не прислухався до того, що ви мені напророчили. Хех, це вже вдруге я кажу щось подібне, будемо сподіватися, ні — я вірю, що третього разу не буде.

Він повернув голову і подивився на жінку.

— Пані Христино, послухайте, містер Моретті вже зрозумів, чому ми прийшли сюди, навіть без наших слів. Він найчарівніший ворожбит, якого я коли-небудь бачив. Я б навіть назвав його провидцем.

— Добрий день, містере Моретті. Ми прийшли сюди саме через Ланевуса, — Христина просто вклонилася, явно схвильована і стурбована.

— Ходімо до Топазу? — Гласіс був більш зібраним.

Він вказав підборіддям на двері кімнати для зустрічей.

Клейн розсміявся, підводячись.

— Це робота ворожбита.

Він пішов слідом до порожньої кімнати Топаза.

Гласіс зачинив дерев'яні двері й, зітхаючи, підійшов до столу.

— Ланевус зник. Він сказав, що поїде до округу Сівеллаус для спостереження за видобутком корисних копалин, і покинув Тінген, щоб більше ніколи не повернутись. Ми відправили людей на його пошуки паротягом і виявили, що велика металургійна шахта, про яку він розповідав, існує лише на папері. На моє щастя, я прислухався до вашої поради й вклав лише третину від того, що збирався. Інакше я втратив би свою сім'ю і своє життя.

Зіниці Клейна були темнішими, ніж зазвичай, коли він дивився на двох людей перед собою. Він запитав з деякою цікавістю:

— Перш ніж приймати таке важливе фінансове рішення, хіба ви не обрали представника і не переконалися, що все, сказане Ланевусом, відповідає дійсності на гірському хребті Хорнаціс в окрузі Сівеллаус?

Христина швидко відповіла:

— Наш представник був обдурений, обдурений людьми, яких найняв Ланевус, місцем, яке він орендував, і землею, яка була огороджена.

Клейн не став їх більше розпитувати. Він зберіг свою позу Провидця і запитав:

— Про що ви бажаєте поворожити сьогодні?

— Ми хочемо дізнатися, чи можна якось врятувати цю справу, чи ні, — відповіла Христина, дивлячись на Гласіса.

Клейн взяв аркуш паперу та ручку.

— Тоді ворожімо на астролябії. Я питаю, ви — відповідаєте.

Між запитаннями Клейн позначив сузір'я Грому та відповідні символи різних подій, перш ніж заповнити астролябію.

Він використав у своїй астролябії більше елементів, ніж звичайна людина. Метод, який він збирався використовувати для інтерпретації, мав наблизити його до істини.

— Мадам, сер, ви зараз на роздоріжжі. Якщо ви не стримаєтеся і піддастеся жадібності та тривозі, то впадете ще глибше у прірву, і ніколи не зможете визволитися. Але якщо ви будете терплячими й наполегливо чекатимете, не піддаючись жадібності, то з'явиться можливість побачити сонячне світло... — Клейн говорив неквапливо.

— Я розумію, — Христина кивнула.

Вона на мить замислилася, перш ніж сказати:

— Містере Моретті, чи можете ви передбачити місцеперебування Ланевуса?

— Ні, не думаю. Інформація, яку залишив Ланевус, швидше за все, фальшива; навіть його ім'я може бути несправжнім. Як я можу щось передбачити? Хіба що ви дасте мені дуже точні подробиці або річ, яку він постійно носив із собою, — правдиво відповів Клейн.

Христина на мить замовкла, дістала банкноту в один солі й штовхнула її Клейну.

— Я чула від Гласіса, що ви справжній провидець, який зберігає страх і повагу до долі й не жадібний до грошей. Решту можете вважати чайовими клубу.

— Дякую за вашу довіру.

Вона підвелася і попрощалася, перш ніж швидко піти.

«Не жадібний до грошей... Ні, я — матеріаліст!» Клейн шкодував про те, що вдав із себе шарлатана.

Побачивши, що Христина пішла, Гласіс зачинив двері й запитав:

— Невже немає іншого рішення?

— Я щойно дав вам його, — Клейн усміхнувся, відкинувшись на спинку стільця.

Гласіс зітхнув.

— Ланевус втік з більш ніж 10 000 фунтів, а його жертвами стали більше сотні людей. На щастя для мене, я втратив лише 50 фунтів. Це були мої заощадження, і я не заборгував жодної копійки. А от пані Христина вклала 150 фунтів. Для неї це не та сума, яку вона може легко втратити.

— Ви звернулись в поліцію? — почувши суму в 10 000 фунтів, Клейна раптом сповнився обурення до шахрая.

З такими грошима навіть у Баклунді можна вважатися багатієм.

«Не знаю, чи звернулася б поліція за допомогою до Нічних Яструбів, Уповноважених Карателів чи Механізму Колективного Розуму в такій простій справі, як ця...» Клейн задумався, трохи відволікшись.

Гласіс кивнув і сказав:

— Ми вже написали заяву в поліцію. Вони приділяють багато уваги цій справі. Після довгих обговорень ми вирішили, якщо вдасться повернути хоч частину тих грошей, то ми готові запропонувати за це винагороду. Ви зможете отримати 10 фунтів, якщо надасте зачіпки щодо місцеперебування Ланевуса. Якщо ж ви дасте точну інформацію і допоможете поліції спіймати Ланевуса, ви зможете отримати винагороду в 100 фунтів!

«10 фунтів за зачіпку? 100 фунтів за спіймання Ланевуса?» Очі Клейна ледь не засяяли, коли він це почув. Його дихання стало важким.

Він вже почав хвилюватися, як платити детективу в майбутньому.

Він ледве зміг дозволити собі другу частину платежу з додатковою зарплатою в три фунти, яку отримав цього тижня, але якщо приватний детектив встигне завершити свою місію протягом наступного тижня, то йому не вистачить грошей, щоб виплатити всю суму. Усього кілька солі, за умови, що цього тижня йому не доведеться витрачати свої заощадження деінде.

«Можливо, у поліції знайдуться якісь речі, що належали Ланевусу. Але вони не дуже допоможуть, якщо він уже покинув Тінген...» Клейн відчув суміш хвилювання і розчарування.

Протягом наступної півтори години за рекомендаціями Анжеліки до Клейна прийшло ще два клієнти. Один з них хотів отримати ворожіння для однорічного малюка. Клейн одразу ж намалював відповідну астролябію народження і пояснив її, на превелике задоволення клієнта.

Другий клієнт шукав якусь річ. Клейн використав ворожіння на таро в поєднанні з ворожінням уві сні, щоб дати йому приблизне уявлення про місцеперебування предмета. Це дуже шокувало його клієнта, адже він ніколи не бачив ворожбита, який міг би дати йому таку точну інформацію.

«Можливо, я міг би заробляти достатньо грошей, просто проводячи ворожіння для інших». Клейн, який отримав кілька чайових, одягнув капелюх, взяв у руки тростину і попрямував до виходу з клубу.

У цей момент він побачив, як Христина знову увійшла до клубу з молодою дівчиною в крислатому капелюшку.

Христина побачила Клейна й одразу ж підійшла до нього. Вона тихо запитала:

— Містере Моретті, ви сказали, що зможете визначити місцеперебування Ланевуса, якщо у вас буде щось, що належить йому?

— Саме так, — Клейн кивнув.

Христина полегшено зітхнула і запитала серйозним тоном:

— Тоді його дитина вважається чимось, що належить йому?

— Га? — Клейн на мить трохи розгубився.