Форс

— Письменниця? — недбало перепитала Одрі, спостерігаючи за реакцією Глейнта.

Вона не хвилювалась щодо присутності своєї служниці Енні, оскільки вони розмовляли на звичайні теми.

Глейнт випрямився й засміявся.

— Так, я думаю, ви повинні були читати її твори. Вона написала книгу «Гірська вілла штормового вітру», яка отримала високу оцінку за останні два місяці.

— Мені сподобалася ця книжка, особливо спокійна леді Сіссі, — відповіла Одрі з ледь помітною усмішкою.

При цьому вона подумки закотила очі на власне лицемірство.

Її нещодавні захоплення не мало нічого спільного з романами. Вона перестала читати «Гірську віллу штормового вітру» ще місяць тому, зупинившись десь на третині книги.

З того часу, як вона приєдналася до Клубу Таро, познайомилася з могутнім Блазнем і стала справжньою Потойбічною, вона занурилася в містичні знання. Вона систематично вивчала психологію і втратила інтерес до інших видів діяльності.

Усміхаючись, Глейнт повів Одрі до вітальні з диванами.

— Тоді я впевнений, що міс Форс Уолл справить на вас гарне враження, бо вона така сама, як леді Сіссі зі «Гірської вілли штормового вітру» — спокійна, розумна та лінива.

— Крім того, моя люба міс Одрі, чи не зіграєте ви для нас на фортепіано? Це ідеальне доповнення до літератури та романів.

Одрі подивилася Глейнта збоку. Його вираз обличчя, тон голосу і мова тіла видавали його намір похизуватися собою.

«Він хоче використати мене, щоб похизуватися...» Подумала Одрі, ніби вперше зустріла цього свого друга.

Вона зберегла елегантну усмішку й сказала:

— Мій вчитель музики, піаніст містер Віканелл, сказав, що мій рівень гри погіршився останнім часом і мені потрібно більше практики.

— Гаразд, — Глейнт збирався щось додати, коли раптом побачив даму, яка брала десерти з довгого столу.

— Одрі, це міс Форс Уолл, автор «Гірської вілли штормового вітру».

Одрі перевела погляд. Міс Форс Уолл на вигляд було 23 роки, зростом десь 165 сантиметрів. На ній була ніжно-жовта сукня з оборками. Її каштанове волосся злегка вилось. Вона підняла свої світло-блакитні очі, коли Глейнт представив її, маючи дещо грайливу усмішку.

За менш ніж три секунди спостереження Одрі помітила багато дрібних деталей.

«На пальцях міс Форс ледве помітні жовті сліди... Вона любить палити...»

«Є очевидні мозолі на її пальцях у місцях, якими вона тримає ручку, що відповідає її особистості як письменниці...»

«Рухи її рук показують, що вона має пристойну силу. Це не та якість, яка може бути у письменниці, якщо тільки вона не захоплюється фізичними вправами. Може, вона такою народилася, а може, займалася чимось іншим у минулому...»

«Вона продемонструвала свій спокійний, раціональний і точний стиль у «Гірській віллі штормового вітру». Мабуть, це пов'язано з її попередньою професією...»

«Її очі та вираз обличчя дуже розслаблені, що дає мені відчуття, ніби вона дивиться на мене та Глейнта звисока. Це психологічна перевага Потойбічного над звичайною людиною?»

«Якби Глейнт випадково виявив її особу Потойбічної, то вона мала б відчувати деяку тривогу та неспокій. Адже вона не в змозі вгадати його реакцію і те, що він буде робити далі, а невідомість завжди лякає».

«...Це свідчить про те, що вона добровільно звернулася до Глейнта, дізнавшись про наші захоплення. Вона повинна бути цілком впевнена в тому, що станеться далі...»

«Чому Потойбічний звернувся до Глейнта? Їй потрібна фінансова підтримка чи надзвичайні матеріали, які зберігаються в скарбниці? Або їй у чомусь потрібна допомога...»

У цей момент Глейнт представляв Одрі Форс:

— Мадам, це міс Одрі, про яку я згадував раніше, найяскравіша перлина в усьому Баклунді. Її батько — граф Холл, довірений Його Величності та шановний член Палати лордів.

— Добрий день, міс Форс. «Гірська вілла штормового вітру» досі стоїть біля мого ліжка, — Одрі дотримувалась правил аристократії й зробила реверанс.

Але вона мовчки додала: «Це тому, що навіть через місяць я її ще не дочитала...»

Форс відповіла на люб'язність і сказала:

— Добрий день, міс Одрі, ваша краса справді вражає. Я думаю, що вже маю матеріал для свого наступного роману. Хех, віконт Глейнт також хвалив вас за ваш видатний музичний талант.

Вони просто обмінювалися люб'язностями на публіці.

Побачивши, як Форс йде до обіднього столу, націлившись на кремовий торт, Одрі відвела свій погляд і пішла слідом за Глейнтом до вітальні.

Вона пригадала всі подробиці, які щойно побачила, і спробувала зрозуміти мотиви жінки. Вона хотіла отримати якусь перевагу в майбутніх розмовах.

Коли вона зробила крок уперед, Одрі, спокійна, як нейтральний глядач, наступила на край сукні й мало не впала.

У цей момент її підхопила особиста служниця Енні, дозволивши їй зберегти свою витонченість.

— Міс, унікальний дизайн цієї сукні означає, що ви не можете ходити надто швидко, — Енні наблизилася до вуха Одрі й тихо нагадала їй.

— Я розумію, — Одрі кивнула у відповідь, почервонівши.

«Я була надто зосереджена на спостереженні за іншими, що забула дивитися, куди ставлю ногу...» Скаржилася вона в своєму серці.

Одрі зустрілася з багатьма іншими шановними письменниками, критиками та музикантами протягом решти салону, завжди зберігаючи свою милу, елегантну усмішку.

Нарешті, коли м'язи її обличчя вже почали боліти, вона побачила сигнал віконта Глейнта.

Почекавши кілька хвилин, Одрі скористалася приводом походу до вбиральні, підняла поділ сукні, повільно встала і вийшла з вітальні.

Переконавшись, що за нею ніхто не слідкує, вона пройшла до кабінету на першому поверсі й сказала своїй служниці Енні:

— Мені є про що поговорити з Глейнтом. Стережи двері й не впускай нікого.

— Добре, — Енні не вважала прохання дивним, бо знала, що Одрі та віконт Глейнт мають подібні захоплення й часто обговорюють містику.

Одрі увійшла в кабінет і замкнула двері. Вона побачила Глейнта, який сидів за столом і грався ручкою. Форс Уолл стояла перед книжковою полицею й недбало гортала книжку.

— Дозвольте мені ще раз представити вас. Міс Форс, справжня Потойбічна, — Глейнт відклав ручку й підійшов.

— Справді? — Одрі навмисно перебільшила свої сумніви.

Форс повернула книгу в початкове положення і з усмішкою обернулась.

— Схоже, мені потрібно довести це.

Вона підійшла до дверей і простягла праву долоню, схопивши дверну ручку.

Раптом Одрі побачила спалах світла перед очима. Вона стала свідком того, як леді Форс стала безтілесною і пройшла крізь двері.

Вона була шокована. Зосередившись, вона зрозуміла, що Форс більше не стоїть на початковому місці.

Через кілька секунд дверна ручка повернулася, а замкнені двері самі по собі відчинилися. Форс Уолл усміхнулася, коли зайшла в кімнату. Але покоївка Енні, яка була неподалік, здавалося, не помітила того, що відбулося позаду неї.

— Яка дивовижна здатність! — із захопленням вигукнув Глейнт.

Одрі зробила глибокий вдих і сказала:

— У мене більше немає сумнівів.

Разом з тим здатність, проявлена Форс, дозволила Одрі зрозуміти її справжні мотиви, оскільки отримання грошей чи матеріалів не було проблемою для подібних Потойбічних.

«У будинку Глейнта немає Потойбічних охоронців... Форс хоче використати статус та ресурси, доступні нам із Глейнтом, щоб чогось досягти?» Одрі щосили намагалася діяти як Глядач.

Форс засміялася і сказала:

— Нумо спілкуватись чесно. У нас залишилося не так багато часу.

— Колись я працювала лікарем у лікарні, і мені дали можливість стати Потойбічною. Це було понад два роки тому.

— Я хочу, щоб ви дещо зробили для мене. Винагородою буде можливість приєднатися до лав справжніх Потойбічних. Я продам вам формулу певного зілля Послідовності та відповідні матеріали.

Почувши таку обіцянку, Глейнт не міг не запитати:

— Що ви хочете, щоб ми зробили?

— У мене є напарниця, яка зараз у в'язниці, очікує остаточного вироку. Я сподіваюся, що ви зможете врятувати її, незалежно від використовуваних методів, — просто відповіла Форс.

Одрі злегка насупилася:

— Міс Форс, здібності, які ви продемонстрували, мають краще підходити для подібних завдань...

Форс похитала головою й усміхнулася.

— Ні, це не той випадок. Вона не може пройти там, де можу я. Все, що мені залишається, це відвідувати її час від часу та спілкуватися з нею.

— І я не думаю, що це гарна ідея ризикувати своїм життям, щоб врятувати її. Життя надто коротке, і нам ще багато чого належить зробити.

Одрі спостерігала за обличчям і мовою тіла Форс. Вона обдумала свої слова, перш ніж запитати:

— Я розумію. За який злочин ув'язнено вашу напарницю?

Вираз обличчя Форс відразу став трохи ніяковим.

— Моя напарниця насправді дуже шанована людина, яка викликає у людей бажання підкорятися від щирого серця. У неї благородний і добрий характер. Ну... Е-е-е... Річ у тому, що засоби, якими вона переконала бандита, були трохи різкими...

...

Доручивши завдання детективу, Клейн дотримувався свого початкового розкладу уроків містики вранці та бойових тренувань у другій половині дня. Рутина його життя майже змусила його забути, що він був членом Нічних яструбів. «Прокляття» частого зіткнення з надприродними інцидентами, здавалося, також зникло.

Була субота, його черга охороняти ворота Чаніс.

— Ви можете насолодитися кавою, яку я залишив, або чорним чаєм з канцелярії, — Данн оглянув кімнату своїми глибокими сірими очима.

Клейн, який заздалегідь виправдався перед братом і сестрою, радісно кивнув.

— Добре, капітан. Ви дійсно щедрий джентльмен.

Данн усміхнувся.

— Це допоможе вам розслабитися. Бути постійно напруженим не корисно для здоров'я.

Він узяв капелюха з тростиною й рушив до дверей.

Коли він вже збирався вийти, Данн раптом обернувся і сказав:

— Забув нагадати. Що б ви не почули, не відчиняйте ворота Чаніс, тільки якщо вони не відкриються зсередини.

— Пам'ятайте, що б ви не почули, що б не сталося.

«Капітане, не говоріть цього. Мені стає моторошно...» Клейн миттєво напружився. Він відчув, як темрява підвалу бере верх над світлом газової лампи.