Слідувати бажанням свого серця

«Хаус 19?»

Запам'ятовуючи інформацію, Клейн звернув увагу на одну деталь.

«Резиденція Уелча і Клуб Ворожінь знаходяться на вулиці Хаус. А тепер, виявляється, цей торговець тканинами, на ім'я Сіріус Арапіс, також живе на цій вулиці... Тому немає нічого дивного в знайомстві Уелча з Ханассом Вінсентом. Можливо, вони навіть зустрілись через Сіріуса Арапіса...»

Раптом Клейн відчув, що усі ці підказки пов'язані, і його спіткало осяяння.

Спочатку він був сповнений сумнівів щодо того, як Уелч познайомиться з Ханассом Вінсентом, оскільки цей син банкіра не був зацікавлений містикою. Гроші для нього були набагато важливішими за ворожіння. Але тепер Клейн відчув, що здогадується, як вони познайомилися.

«У модних журналах часто пишуть про те, що представники середнього класу і багатії із задоволенням відвідують своїх сусідів з того ж соціального класу, щоб сформувати вигідне для них коло спілкувань. Так само Уелч і торговець тканинами Сіріус мали мотивацію та можливість завести знайомство, оскільки вони обидва мешкали на вулиці Хаус...»

«Неважко зрозуміти, звідки Сіріус знав Ханасса Вінсента, який регулярно відвідував Клуб Ворожінь на тій же вулиці. Можливо, це була випадкова зустріч, або Ханасс якось допоміг торговцю раніше. Але, попри це, саме вулиця Хаус дозволила зблизитись цим двом...»

«Ханасс Вінсент хотів продати свої стародавні книги, тож Сіріус познайомив його з Уелчем, студентом історичного факультету...»

«Уві сні Ханасса з'явився образ злого бога, «Істинного Творця». Він також знав правильний формат заклинань. Це свідчить про те, що він був глибоко занурений у царини містики. Тому не можна виключати навіть ймовірність того, що він міг бути членом якоїсь таємної організації».

«І є можливість, що він міг вступити туди під впливом Сіріуса».

...

Посеред бурхливих думок Клейн, навіть не використовуючи ворожіння, був вже майже впевнений, що інформація, залишена чоловіком, цілком достовірна.

«Навіть якщо його ім'я не Сіріус Арапіс, він не торговець тканинами й не живе у 19-му будинку, він точно мешкає на вулиці Хаус або, принаймні, десь поблизу!»

Клейн ще раз переглянув бібліотечні записи з новим ходом думок.

«Востаннє він приходив до бібліотеки Дьювівіла минулої суботи, за день до дня народження Селени, а також за день до смерті Ханасса Вінсента. Відтоді минуло вже кілька днів, але він так і не повернув позичені випуски».

«Згідно з попередніми записами, якщо Сіріус брав якісь видання, то зазвичай повертав їх вже наступного дня».

«Чи може це означати, що він знає про смерть Ханасса і наляканий настільки, що більше не наважується приходити до бібліотеки Дьювівіла?»

«Так, він почав з того, що брав багато не пов'язаних між собою історичних книг і журналів, доки не звузив коло пошуку до потрібних йому, дуже схожих на ті, що я читав...»

«Це означає, що його ніхто не навчав. І він не мав знайомого старшого доцента історичного факультету університету. Він досягнув усього сам, методом проб і помилок».

«Що б зробила налякана ціль? Є два варіанти. По-перше, якщо він вже має всю необхідну інформацію, він піде прямо на головну вершину гірського масиву Хорнаціс. По-друге, якщо йому все ще не вистачає інформації, то він сховається і спостерігатиме за ситуацією. Він покаже себе знову лише тоді, коли буде повністю впевнений, що смерть Ханасса його ніяк не торкнеться».

Зробивши такий висновок, Клейн закрив записи й повернув їх бібліотекарям. Потім він дістав портрет і запитав, чи бачили вони цього чоловіка. На жаль, до бібліотеки щодня приходить велика кількість людей і служителі просто не можуть пам'ятати кожного.

— Добре, вибачте, що потурбував вас, — Клейн прибрав своє посвідчення та значок.

Він не мав наміру продовжувати розслідування самостійно. Це було не тільки небезпечно, але й дуже непросто. Він планував знову відправитися на вулицю Заутленд і передати справу капітану та його товаришам по команді. А потім повернутися додому, приготувати томатний суп із бичачого хвоста і відправитись у світ над сірим туманом, щоб передбачити місцеперебування та стан цілі.

— Офіцер, є ще щось? — щиро запитав бібліотекар, зітхнувши з полегшенням.

Клейн злегка похитав головою і сказав:

— Ні, я повернуся, якщо будуть нові підказки.

Він швидко рушив до дверей, тримаючи чорну тростину лівою рукою.

У цей момент він побачив, як до бібліотеки зайшов чоловік з низько опущеною головою. Він був одягнений у двобортне пальто з високо піднятим коміром.

Коли він проходив повз, Клейн помітив густі, розпатлані брови та пару сірувато-блакитних очей!

Це були деталі, які високий комір не міг приховати!

«Сіріус? Сіріус Арапіс? Збіг?» Клейн на мить завмер. Він не сподівався зустріти свою ціль прямо тут!

«Що це за удача така!»

«Чи не занадто випадковий збіг?»

Він оцінив свій фізичний стан і відчув біль у м'язах. Тому удав, ніби нічого не сталося, і продовжував йти до дверей.

«Що ж, ми повинні слідувати бажанням свого серця! Безпека важливіша!»

«Допоки Сіріус в Тінгені, немає значення, якщо я зараз пропущу цю можливість!»

У цей момент до стійки підійшов чоловік у двобортному пальті й простяг журнали одному з бібліотекарів.

— Повертаю, — сказав він невиразним, стишеним голосом.

Бібліотекар недбало взяв журнал, глянув на нього й раптом завмер.

Він підсвідомо підняв голову і подивився на людину перед собою, коли його тіло почало нестримно тремтіти.

— Є проблема? — низьким голосом запитав чоловік.

Його питання стало іскрою, яка запалила гніт, змусивши бібліотекаря миттєво втратити самоконтроль. Він кинувся вбік і голосно крикнув:

— Офіцер!

— Злочинець тут!

У цей момент Клейн, який ще не встиг вийти з будівлі, шалено вилаявся в душі.

Він інстинктивно просунув праву руку під пахву й вихопив револьвер.

Той чоловік на мить завмер, переш ніж розвернутись і кинутись тікати.

Але він не попрямував до дверей. Натомість він кинувся вбік у напрямку еркера, ніби хотів розбити скло і вистрибнути на вулицю.

Схвильований Клейн повернув голову і побачив цю сцену. Він раптово відчув спокій.

Він зрозумів, що хоча він і боїться цілі, ціль боїться його ще більше!

«У такому раптовому зіткненні цей чоловік точно не зможе правильно оцінити мої сили. Йому незрозуміло, у чому я вправний, тому він підсвідомо уникатиме прямої конфронтації та шукатиме шляхів втечі!» Впевнений у своєму аналізі, Клейн підняв револьвер і натиснув на курок.

У цей момент чоловік у двобортному пальті різко перекотився підлогою, намагаючись уникнути кулі.

Після цього він відштовхнувся правою рукою від підлоги та стрибнув до еркера.

*Клац!*

Курок сухо клацнув.

Але Клейн цього й очікував. Він скористався нездатністю Сіріуса ухилитись в повітрі, прицілився в його тулуб і натиснув на курок.

*Бах!*

Срібна куля для полювання на демонів розірвали повітря й проникла в спину Сіріуса.

*Бум!*

Скло розлетілося вщент, і чоловік вилетів у вікно, залишивши краплі багряної крові на осколках та підвіконні.

Тепер Клейн більше не боявся, адже ціль була вже поранена. Він підбіг, підставив стілець і вистрибнув у вікно.

Це була ділянка вздовж задньої частини бібліотеки Дьювівіла. Рядок дерев відокремлював будинок від зеленого лужка.

Поранений Сіріус тікав убік, намагаючись увійти в невеликий провулок між двома будівлями. Не маючи досвіду в стрільбі по рухомих мішенях, Клейн не наважувався стріляти наосліп. Йому залишалося тільки взяти тростину в одну руку, револьвер в іншу, і переслідувати чоловіка в чорному пальті.

*Денг! Денг! Денг!*

Він йшов по слідах крові на землі, намагаючись скоротити дистанцію.

З наближенням провулка травмований Сіріус біг дедалі повільніше. Клейн, який збирався скористатись цією нагодою, раптом відчув легкий страх. Йому здалося, що перед ним зовсім не людина, а злісна істота. Вовк чи тигр, що таїть страшну небезпеку.

Це був його інстинкт Провидця, а також попередження, дане його духовністю!

Клейн одразу ж уповільнив крок, краєчком ока помітивши кров на землі.

У порівнянні з кров'ю, яку він бачив раніше, тепер кров Сіріуса стала чорною!

У цей момент на нього налетів сильний вітер. В очах Клейна відбилося обличчя Сіріуса.

Густі, розпатлані брови. Сірувато-блакитні очі. Численні саркоїдні пухлини. Відкритий рот з двома рядами білих зубів.

У цю мить Сіріус пішов у контратаку!

Відображення його обличчя в очах Клейна стало ще чіткішим. А сам Клейн відчував якийсь гнильний сморід!

Сіріус стрибнув на відстань семи чи восьми метрів, перевищивши здібності звичайної людини. Але Клейн вчасно припинив переслідування, тому між ними залишалося ще десять метрів.

Коли дистанція скоротилася до двох метрів, перед очима Клейна постала моторошна картина з липкої слини та огидних пухлин, сильно напруживши його нерви.

Недовго думаючи, він скористався миттю нерухомості Сіріуса після стрибка і підняв праву руку. Він стріляв безупинно, дозволяючи кулям сипатися на голову цілі.

*Бах! Бах! Бах! Бах!*

Стрільба з такої близької дистанції дозволила кулям наскрізь пробити голову Сіріуса. Кров бризкала на всі боки, а його обличчя ставало дедалі більше схожим на криваве місиво, аж поки він не похитнувся назад.

Клейн вмить спустошив барабан револьвера. Йому підсвідомо хотілося зробити кілька кроків назад, щоб підтвердити результати битви.

Але в цей момент Сіріус здивував Клейна своєю живучістю, намагаючись підвестись. Клейн різко замахнувся тростиною в лівій руці.

*Па!*

Міцна, чорна, інкрустована сріблом тростина вдарила Сіріуса в шию, залишивши темно-червоний слід.

*Па! Па! Па!*

Клейн діяв інстинктивно, завдаючи удар за ударом по своєму противнику, доки Сіріус не захитався й не впав на землю.

*Ху! Ху! Ху!*

Клейн сперся на тростину, глибоко дихаючи. Він не зводив погляду з цілі, боячись, що Сіріус раптом встане.

У той момент голова Сіріуса нагадувала розбитий вщент стиглий кавун. Пухлини на обличчі почали поступово зникати, а після кількох судом заспокоїлось і його тіло.

Клейн не поспішав оглядати труп. Натомість він відкинув тростину, дістав кулі для полювання на демонів і перезарядив револьвер.

Зробивши це, він заспокоївся, поборов свою огиду і присів, збираючись перевірити кишені двобортного пальта Сіріуса.