Я прокинувся, ніби шоста ранку... Мій ранок почався з води, простої звичайної води з пляшки, в яку я жадібно вчепився, ніби це остання вода в моєму житті.
Піднявшись із дивану, я ще був напівсонний і йшов із прищуреними очима. Добравшись до ванної, я обмив лице водою, але все ще залишався напівсонним та відчував температуру.
Трей: Зає***, я ще й захворів.
Дійшовши до дивану, я висунув ящик, узяв противірусний порошок, який ще й збиває температуру, і поставив чайник.
Ще тягнуло в сон, але якщо я піду спати, то, здається, не виконаю роботу й буду слухати нотації.
Вібрація телефона
Трей: Слухаю, босс.
— Давай без формальностей, коротше, я їду на склад закупитися, доки люди згрібають усе з полиць магазинів. Можна купити оптом — оголосили карантин на дев’яносто днів через появу природного вірусу зранку всі телевізори будуть оголошувати та нам дали день часу, далі все опечатують.
Трей: Планують опечатувати?
— Твої двері обліплять стрічкою, свого роду пломба, зі штрафом у п’ятдесят тисяч, якщо порушиш.
Трей: А робота? Як із нею?
— Все грамотно придумали: наше начальство видасть робочі комп’ютери, їх швидко підключать удома. Ще запрацює доставка дронами, щоб не виходити з дому — оплата через карту або готівкою в кейсі.
Трей: Добре, ти де?
— Я вже під твоїм будинком, моя знайома тут живе, привіз її сюди і подумав заодно тобі подзвонити.
Трей: …
Я задумався — мені явно не вистачить продуктів на дев’яносто днів. Треба все оновити і комплектуючі закупити.
— Ну так що?
Трей: Йду, збираюся, за десять хвилин вийду.
Зібравши всі карти й готівку в спортивну сумку, я спустився. Ці збереження за цілих п’ять років.
Одягнувшись, я не міг ризикувати з такою сумою, тому вирішив узяти пістолет — буде "вісяк", але ніхто розбиратися в цьому не буде з надвигаючим карантином.
Накинувши сумку, я спустився вниз і побачив бус із будкою — цікаво, де він його відкопав.
Трей: Здоров, Хайл. План короткий — треба забрати Рейн, вона у батьків за містом.
Хайл: Боюсь тебе розчарувати, але місто закрите. Нам дали час зібрати продукти, а виїхати можливості немає.
Трей: Звідки ти це знаєш?
Хайл: Просто знаю. Тому й закликав тебе зараз, самий ранок. Я домовився, що о сьомій склад відкриють. Зараз, — глянув на телефон, — пів на сьому, у нас пів години. Поїхали.
Трей: Ти про склади… там не тільки продуктами можна закупитися?
Хайл: Та хоч зброєю. Там мої знайомі, а я бачу — у тебе сумка грошей.
Трей: Нашкреб трохи. Поїхали.
Я забув телефон і сигарети.
Трей: У тебе є сигарети?
Хайл похлопав по кишенях, дістав пачку і дав мені. Я відкрив, дістав запальничку та сигарету, поставив її на панель. Поки їхали на склади, викурив кілька сигарет. Дорога була ще синя — ніч напіврозвиднялась.
Трей: Їм точно можна довіряти?
Хайл: Секунду, вимкну музику. Кажи.
Трей: Їм точно можна довіряти, твоїм знайомим?
Хайл: Думаю, так. Але в разі чого — у мене є перцевий балончик.
Трей: У мене краще. Глянь, що маю.
Діставши пістолет, я ковтнув слину і сказав: Надіюсь, не знадобиться.
Приїхавши, нас зустріли кілька людей, і ми почали складати список потрібних речей. В основному — продукти, які розділили на чотири палети, далі пішли необхідні речі.
Трей: Що у вас по зброї чи ще чомусь такому?
— Блочний лук, пара гвинтівок (одна з оптикою) та нарізний дробовик, але документів немає.
Трей: Запакуйте все.
Хайл: Навіщо тобі це все?
— Набої — або всі, або нічого.
Трей: Ідеально. Якщо дійде до мародерства — я маю чим захиститися.
Хайл: Є у вас пістолети?
— Все, що є, він уже взяв. Є простий Макаров, але...
Хайл: Давайте, не важливо, що з ним.
Завантаживши все, Хайл запитав, де я заховаю такий набір. Я відповів — знайду місце, головне зараз.
— Що по грошах?
Трей: Присутні.
— Два варіанти: віддаєте все і йдете пішки або купуєте на всі гроші все, що взяли.
Трей: Кумедно, ти нам зброю в руки дав.
Мій сміх зник, коли з-за контейнерів вийшли кілька людей з автоматами і навели на нас.
— Добре, спочатку Хайл. Скільки у тебе?
Хайл: П’ятка.
— Ви взяли на десятку. Одна палета — на дві, разом із запчастинами для машини, які взяв Хайл. Рекомендую ще одну палету з технікою — якісна, не пожалієш.
Трей: Ви якось незвично ведете справи.
— Не гризися за це. У нас тимчасові проблеми, а ви — наш зручний вихід.
Трей: Добре, все або нічого. Доставка — за вами?
— Ідеально. Скільки у тебе?
Трей: Сотка зелених.
— Цікаво, вибирай все що подобається.
Я склав із продавцем список: сонячні панелі, два генератори, бензин, техніка, оптика, стріли, катана для прикраси на стіну, новий комп’ютер, одяг тактичний, нові матраци та інші приблуди. Потратив усі гроші — вийшло п’ять фур які будуть їхати за нами.
— Доставка з нас, завантаження теж. Раді були мати справу. Дай автомат.
Мурашки по спині — взявши його, продавець вистрілив угору.
— Робочий. Подарунок. Пару ящиків із патронами в вагоні. Завантаження до дому — наша частина. Якщо щось зламають — привеземо нове.
Сівши в машину, ми провернули ключ та машина завелась.
Хайл: Чувак я такого не очікував та не уявляю, що ти з цим усім робитимеш.
Трей: Все або нічого. Гроші я б і так лишився, а техніка згодиться, як і панелі краще з цим ніж пустими повернутися
Хайл: У тебе дві кімнати вільні хоч?
Трей: Не переживай, у мене двушка — впихну.
Хайл: Дві кімнати?
Трей: Двоповерхова квартира.
Хайл: Я у тебе в гостях не був, тому не знаю.
Приїхавши до мого дому, вони почали швидко все розвантажувати технікою. Десяток людей бігав, як мурахи. За півтори години все було в квартирі. Попрощавшись із Хайлом, я присів на диван і задумався — куди це все дівати? Зброя, їжа на сотню людей, якої вистачить на два місяці без відмов.
Ще сорокет пішов на нову машину, яку привезли — GTR. Я давно хотів її, загнали в гараж.
Рейна мене вб’є — це ж мало бути на наш будинок за містом. І цікаво, чого вона трубку не бере, в чому проблема.
Закривши ретельно двері, я спустився на вулицю, відкрив гараж і сів у машину. Зрозумів — не дарма потратився. Це — машина мрії. Завівши мотор, закрив очі й натиснув газ. Кайф, слухати, як вона стріляє вихлопами.
Виїхавши з гаража, натиснув кнопку — ворота зачинилися. Я направився за місто. Дороги в пробках, люди в паніці значить все обявили бо телевізору. Добравшись до блокпоста, мене зупинив військовий.
— Далі не можна. Документи є? Вагома причина?
Трей: Мені треба забрати дівчину і все.
Поглянув на мене, видихнув: — Жаль, але добре. Відкривай двері, я їду з тобою. Скажеш по приїзду, що їздив по їжу для всіх, зрозумів?
Трей: Добре. Якщо спитають, скажу.
Сівши, я натиснув газ і помчався. Треба було двадцять хвилин, але з цією машиною я добрався за десять...
Сівши, я натиснув на газ і помчав. Їхати потрібно було двадцять хвилин, але з цією машиною я добрався за десять.
— Тут.
Трей: — Тут, я скоро прийду.
Він смикнув затвор.
— Ми йдемо разом. Якщо щось станеться — вина на мені. За мною. Все зрозумів?
Вийшовши, ми зайшли на територію. Ні собаки, нікого не було. Обшукавши весь дім, який був перевернутий з ніг на голову, ми нікого не знайшли. Я точно знав, де були документи, і, діставши папку, побачив, що вона пуста — вони поїхали кудись.
Через секунду почувся стукіт. Повернувшись, він виставив перед собою автомат, а я дістав пістолет. Він окинув мене поглядом, а потім повернув голову в мою сторону. Його реакція була така собі: "Фіг з ним, тільки б не вистрілив". Щось таке читалося на його обличчі.
У проході з'явився силует — це була Рейна. Спочатку я зрадів, але пролунали кілька пострілів, і моя радість змінилася жахом.
Трей: — Якого біса ти робиш?!
Прокричав я. Він направив автомат на мене.
— Поклади пістолет. Негайно. Подивись на неї — вона жива, жодної ознаки болю.
Повернувшись до неї, я побачив, що в неї не було зап’ястя, вона вся покусана, але все ще рухалася, незважаючи на кровотечу.
— Послухай, поклади пістолет.
Трей: — Стоп... Що за хрінь? Такого не повинно бути... Я покладу пістолет, краще заховаю. Але поясни, що, блін, відбувається!
— Акуратно кладеш його туди, звідки дістав.
Я виконав всі вимоги, а вона повільно, але впевнено повзла в бік солдата. Він перестрибнув через неї та махнув мені рукою йти за ним.
Обійшовши її розмашисті руки, я вийшов. Він закрив двері, підперши їх кріслом, і ми пішли за слідами, які вели до підвалу. Звідти доносилися звуки чавкання. Іти туди не хотілося, але солдат усе одно пішов уперед і, після кількох пострілів, покликав мене.
Спустившись, я побачив жахливу картину: тесть на обід, а дегустатор — жінка тестя.
— Ідемо. І все, що ти побачив, нікому не розповідаєш. Навіть натяк — і ти сядеш або.... Вірус піднімає тіла людей, і військові повинні це врегулювати.
Трей: — Зрозумів,зрозумів. Потрібно зібрати зброю та речі.
Оглянувши інші тіла, я побачив, куди поділися документи та все інше — грабіжників теж покусали. Солдат кільком ще дав постріли в голову, щоб не встали.
Я почав збирати речі та одяг — абсолютно все, навіть із потаємної кімнати: усе збережене зброю, набої. Разом вийшло чотири сумки й ще кілька похідних. Навіть одяг довелося складати у валізи. Я нічого не розумів, але збирав усе, що можна було.
Зібравшись з думками, я сів за кермо.
— Вилазь.
Трей: — Якого?
— Я поведу. Заспокойся, їдемо в магазин, я все розповім.
Вірус з’явився через тварин ще пів року тому. Повільно прогресує і виявити його неможливо. Спершу це було серед диких тварин, а у бродячих — не зафіксовано. Я згадав, як тесть казав, що місяць тому на нього напав олень, і вони їли його м’ясо. Від одного погляду на шматок мене знудило, і я втримався, перебившись салатом.
Зайшовши в магазин, ми купили їжу, пляшку алкоголю, енергетики та ще одну пляшку для себе, плюс їжу швидкого приготування. Я оплачував усе як плату за набої для солдата.
Наші шляхи розійшлися на тому ж посту, де й почалися.
