Бутилка коли, розігріта піца і, найголовніше — приставка. Це розбавляло мої вечори. Чотири смс про дотримання дистанції й попередження не виходити з дому, щоб нічого не підхопити.
Подзвонив дівчині — не бере слухавку. Напевно, чимось зайнята. Я не надав цьому значення. Сидів, гортав телефон і побачив стрім: “Люди нападають один на одного. Зомбі-апокаліпсис 😊”.
Зайшов. Хтось ховався й знімав, як чорно-сірий силует, схожий на людину, поїдає когось. Коментарі розділились на два табори: одні жартували, що “о, почалось, пора закуповуватись зброєю”, інші — “прикольна постановка, реалістично знято”.
“Трансляцію заблоковано через кадри 18+ і жорстокість. Будьте обережні з переглядом…”
Прикольно. Якщо це постанова — дуже реалістично. Хоча… якщо це взаправду?.. Та що я думаю, такого ж не буває... а як?..
Підняв свою жопу з дивану, пішов на кухню, і...
Трей:
— Ааай, бл*ть! Говорив же — прибери свої гантелі! “Ні, потім приберу…”
Рейна. Я купив їй двадцяти-п’ятикілограмові гантелі, доріжку та турнік для спорту — як вона хотіла. Через два місяці забила болт. А з вічними переїздами по орендованих квартирах — все зіпхала мені.
Бо, як вона сказала: “У тебе стеля висока, комфортно займатись. Я буду приходити, розкладати і збирати турнік.”
У результаті — два турніки, гантелі й доріжка валяються й пиляться. А вона чапає в зал: “Атмосфера не та дома...”
Хоча треба зізнатись, я сам час від часу займаюсь — від нудьги. Як то кажуть — тримаю форму. Хоча більше — розумово.
У мене двоповерхова квартира. В одній будівлі. Можна сказати — круто. Наче я мільйонер. Але це була помилка при будівництві. Як воно вийшло — не знаю. Але продали дорожче, ніж мали б. Хоча справжня така коштує втричі більше.
Вихід один — тому не парюсь. Пора, мабуть, готувати. Дістав усе з холодильника, оглянув, цокнув, і розфасував назад. Поїв піцу і уже не...
Піднявши голову вгору — лампочка замигала, світло вимкнулось і знову включилось. Хм… а я ж думав, уже переключився на панелі. Я ж зробив собі суперкомфортний дім — виконав дитячу мрію: панелі на даху і ще дві на стінах. Користуюсь раз на місяць, коли вимикають світло на день — планові роботи і тд.
Я параноїк. У мене фільтри для дощової води, резервуари... коротше, зробив собі геморой. Це все треба чистити й обслуговувати. Але я навчився сам ремонтувати. Хочеш жити — крутись-вертись.
Я розвалився на дивані. Закрив очі. І тут — звук відкритих дверей. Швидко підхопився, вхопив подушку — не знаю для чого, що під руку попалось.
Подивився на двері — зачинені. Перевірив айпад — ніхто не заходив. Але я параноїк. Перевірив ще раз — верхній замок, нижній, засови... Закрив усе.
Так порадив батько Рейни. А на наступний день — він встановлював. Не сказати, що я дуже хотів — але він встановив це діло на болти хотя робота якісна. “Так безпечніше,” — мовив.
Я ще так не горів,але потім забив, як завжди.
Живу як черепашка в панцирі. По телевізору — застереження. Мені стало нудно. Взяв пачку сигарет і дорогий бінокль з нічним баченням — “подарунок” від батька Рейни. Частково. Бо одна лінза тріснута, і він “впарив” мені за третину ціни, як “подарунок”. У нього вже новенький. Відчуття, ніби мене розвели. Але якщо якась шляпа дійсно трапиться — зможу хоть побачити.
Стою біля вікна, курю, дивлюсь у бінокль — потасовка. Комусь набили пику, ще якогось бомжа копають ногами. Молодь — все буйніша.
Бомж піднявся, захромав, пішов. Підійшов до тієї ж компанії — знову схлопотав. Із життя не вчиться.
Коли на нього посвітили ліхтариком від телефона — компанія швидко відступила. Але один усе ж таки влетів у нього з двох ніг і втік.
Мда... Як добре сидіти вдома й не шлятись ночами. Ніби в фільмі себе відчуваю. Пора спати. А то ще до ранку на цього бомжа дивитимусь.
Кинув бичок кудись у далечінь, закрив вікно, штори, поставив бінокль на підвіконня. Розлігся на дивані — і в ту ж секунду пропало світло.
Згадав про сусіда. Хвалився своїми “супер” електричними дверима. Єдиний нюанс: вони або блокуються, або відкриваються. без світла
А пофіг, його проблеми.
“БАХ!”
Звук удару в двері. Я аж підскочив. Через секунду — ще один.
— Собака! Я вас перестріляю тим знайденим стволом!
Підійшов до дверей. У вічко — нікого. По камерах — теж нікого. Акумулятори — тема. Я ж не просто параноїк. Я діючий параноїк.
Так треба спати та мене відволік дзвінок від начальника.
“Привіт, пробач, що так пізно. Ми переходимо на дистанційну роботу. Зарплату я видам всьому відділу за цілий місяць, хоч п’ять днів не дотягнули. Але, на жаль, доведеться тягнути більше роботи, ніж звичайно… Я це врахую, не хвилюйся.”
Трей:Та норм. А ти сам як? Наскільки все погано?
“Чесно — фіг його зна. Роботи багато. Половина навіть компів не має. Ще й завтра — планові роботи. Можем влетіти з плюса в мінус. А в тебе ж, здається, все є?”
Трей: Хм, все. І навіть більше. Ти ж мене знаєш.
“Параноїк, заучка та…”
Трей: Все не продовжуй. Добраніч.
“Добраніч.”
