Бесіда з лікарем

Посеред коридору Елейн на мить збилася з кроку й ледь не перечепилася на рівному місці. Про що це вона щойно думала?..

«А, бодай йому. Якщо щось важливе, то згадається». Вона повернулася думками до щойно покинутої їдальні й здригнулася. Чортів герцог.

Нарешті коридор закінчився і лакей з поклоном відчинив двері її покоїв.

— Добрий день, докторе Ґрейсмур. Дякую, що відгукнулися на моє запрошення!

— Здоров'я вам на довгі роки, ваша високосте, — із глибоким поклоном відповів лікар, який чекав на неї у вітальні. — Бачу, ваше самопочуття значно поліпшилося.

— Так, завдяки вам. Не сперечайтеся, будь ласка, — зупинила Елейн готового заперечити лікаря. — Ваше особливе лікування дало воістину неоціненний ефект. Чим я можу вам віддячити? — вона покосилася на покоївку, яка подавала гостеві чай за її відсутності. «Якби ж то якось її позбутися і поговорити з доктором наодинці...» — Чи доведеться мені ще раз приймати ті ліки? — вона пильно подивилася прямо в очі Ґрейсмуру.

— Так, звісно. Я приніс ще одну порцію, — доктор повернувся до покоївки. — Знайдіть, будь ласка, ту милу дівчину, яка супроводжувала мене вчора. У неї чудово вийшло приготувати ці досить складні ліки. Нехай повторить, — і простягнув їй склянку, точну копію вчорашньої.

Коли покоївка вийшла, Елейн насамперед запитала з кривуватою посмішкою:

— Мені справді варто це пити чи достатньо подякувати за вашу завбачливість?

— Звичайно, я припускав, що ви захочете поговорити зі мною після вчорашнього. Та й мені самому цікаво, наскільки успішним був вплив. Як ви розумієте, практики в мене небагато... А ліки можете приймати або не приймати на свій розсуд. Попри складність у приготуванні, вони чинять лише загальну зміцнювальну дію на організм і для здорової людини особливого значення не мають.

«Це, мабуть, щось на кшталт вітамінів», — переклала для себе Елейн.

— Що ж мушу зазначити, що пам'ять відновилася майже повністю. Хоча коли все це нахлинуло в одну мить, я ледь не загубилася у власній голові, — вона сумно усміхнулася. — А чому ви кажете, що у вас мало практики? Упевнена, при дворі знайдеться чимало охочих скористатися настільки унікальними можливостями і зберегти все в таємниці, щоб не втратити їх. — Вона, як і лікар, старанно уникала вимовляти вголос слова «магія» і «магічний». Зрештою, це справжній королівський палац, повний придворних інтриганів — ніколи не знаєш, коли тебе можуть підслухати.

— Емм... Розумієте, ваша високосте, я не надто хоробра людина та більш цікавлюся наукою, аніж її практичним застосуванням. До того ж... фахівець у цій галузі з мене не дуже вправний. Я вчився сам, за книжками і щоденниками батька, який загинув під час заворушень сорок років тому. Я знаю, він був далеко не безвинним ягням... — лікар запнувся на півслові. Його невиразне обличчя, здавалося, зовсім закам'яніло.

З пам’яті принцеси Елейн знала, що магія в цьому світі розвивалася лише як бойове мистецтво, а більшість магів вважали себе надлюдьми, які мають особливі права. Століттями вони поводилися куди гірше за пихатих та жадібних шляхтичів, не гребували експериментами над людьми й приносили їх у жертву заради тимчасового збільшення сили. Людей рятувало одне — магічні здібності були надзвичайно рідкісним даром, який навіть у спадок передавався дуже рідко.

Кінець-кінцем шляхта кількох країн об’єдналася і, за підтримки натовпу простих людей, влаштувала справжнє полювання на магів. Багато людей загинуло, але більшість чародіїв вдалося подолати й тепер магія була заборонена в усіх найближчих країнах.

— Тоді чому? Чому ви раптом відкрилися мені? Адже це такий ризик...

— Знаєте, — помовчавши відповів доктор, — бути дитиною лиходія зовсім не легко. Мати ховала мене, як могла... А коли я підріс і відкрив в собі дар, вона розповіла, хто був мій батько й передала кілька щоденників, які вдалося зберегти під час погрому. Вона хотіла, щоб я жахнувся й ніколи не використовував свій дар. Але... В тих щоденниках я знайшов побічні результати експериментів, які могли б принести людям користь. І я подумав: якби магія рятувала людей, а не вбивала їх, може, все було б інакше... Я вивчився медицині, пробився у королівський палац заради доступу до тутешньої бібліотеки, багато років проводив експерименти виключно на собі, але коли вас принесли з лісу, непритомну, таку бліду й беззахисну...

— Тобто ви щось зробили ще тоді, як я була непритомна?

Доктор злякано зблиснув на неї окулярами.

— Так. Чесно кажучи, ви були при смерті. Хоча удар головою був не таким вже й сильним, ваша душа була наче метелик — ось-ось готова спурхнути й зникнути. Тож я застосував усі знання, щоб закликати її назад...

«А ось і пояснення під’їхало. Отже, якась інтрига того герцога, постраждала принцеса, маг-недоук, а може, навіть, два таких — і ось я тут. Не те, щоб я була сильно проти... Ще б зрозуміти, на що розраховував цей недороблений наречений і що саме він зробив...»

— Кажете, удар був недостатньо сильним для таких наслідків?.. Скажіть-но, докторе Ґрейсмур, а чи змогли б ви розпізнати вплив іншого спеціаліста, якби стикнулися з об’єктом такого впливу?

Елейн аж подих затамувала: якщо лікар зараз скаже...

Той здивовано підняв брови:

— На жаль я не маю такого досвіду, ваша високосте, тому навіть якби щось відчув, навряд чи зрозумів би, що воно таке. До того ж, навіть помітивши, свідчити про це на людях... Пробачте старому боягузу, — він схилив голову.

«Що ж, не варто було очікувати, що все вирішиться так легко. Звісно, навіть якби доктор помітив магічний вплив на пам’ять принцеси, причетність Фердинанда ще треба було б довести. Але все одно пів справи вже було б зроблено. Ех...» — подумки зітхнула вона, але зовні лиш лагідно посміхнулась, щоб показати Ґрейсмуру, що зовсім не сердиться на нього.

— Не хвилюйтеся, пане. Я ні в якому разі не збираюся тиснути на вас. Якщо вже ви не можете допомогти мені з цим питанням, то може просто прочитаєте лекцію щодо людської пам’яті та її травм? Оскільки зі мною таке трапилося, варто було б більше дізнатися про це.

— Звісно, — доктор одразу повеселішав, навіть легка усмішка прорізалася на його маловиразному обличчі. — Залюбки все розкажу й відповім на будь-які ваші питання, якщо ви будете ласкаві завітати до мого кабінету в зручний для вас час. Там у мене є спеціальні посібники...

— Чудово, — зраділа Елейн, подумавши, що в його кабінеті, напевне, ризик підслуховування буде значно менший, тож можна буде детально розпитати цього боязкого стариганя про усі можливі магічні впливи на пам’ять.

Вона домовилася про час зустрічі, ввічливо попрощалася, провела лікаря до дверей, а потім сіла й замислилася.

«Що ж мені робити далі? Треба знайти спосіб відкараскатися від цих заручин. Але як? Спробувати поритися в бібліотеці?» — на мить її охопило почуття дежавю: наче ці думки вже спливали в її голові. Але зайнята пошуками шляхів для розв’язання своєї проблеми, Елейн не звернула на це особливої уваги.

Прийнявши рішення, вона поспішила до королівської бібліотеки, де до самого вечора гортала сторінки товстих фоліантів зі законами, звичаями та прецедентами, що стосувалися заручин і шлюбу в цьому світі.