Інтермедія друга

— Прошу, пане. Сюди, будь ласка... А тут у нас крило безпосередньої роботи з клієнтами. Всі кабінети типові, можемо зайти у будь-який... 

Молодий чоловік у надзвичайно дорогому діловому костюмі відомого бренду, перед яким аж листом стелився огрядний напівлисий чоловік середніх років у білому халаті, без зайвих роздумів простягнув руку до ручки найближчих дверей.

— Ах, пробачте, пробачте, здається, тут вже зайнято. Будьте ласкаві перейти до вільного кабінету, ми ж не хочемо завадити сеансу, чи не так? Прошу, пане, сюди...

Молодик не став сперечатися і дозволив виставити себе з кабінету, лиш на мить кинувши оком на дві фігури: жіночу, точніше дівчачу, оплутану дротами, що сиділа у кріслі, та худорляву чоловічу за столом з апаратурою. Йому запам'яталася лише пишна довга коса, скромно перев'язана якоюсь плетеною мотузочкою — надто рідкісне явище серед сучасної молоді, щоб не звернути уваги.

Сьогодні серед його задач не було створення конфліктних ситуацій, тому він слухняно перейшов в інший кабінет і спокійно стерпів численні привітання й поклони немолодого лікаря, такого ж огрядного, як і замдиректор Центру, що проводив екскурсію.

— Еее... Ем... Пане Брізак, нам сказали, ви бажаєте особисто протестувати систему підключення... — забелькотів доктор, нервово потираючи руки.

— Так. Якісь проблеми?

— Ні! Що ви! — перелякався той, косячи оком на начальство. — Жодних проблем. Просто... Цеє... Піддослідні... Тобто клієнти експериментальної програми не обирають, куди підключатися... Ми робимо все за протоколом... Але ж ваші вподобання...

— Мені все одно. Давайте за протоколом, — молодий чоловік вмостився на крісло, оточене жмутами ще не підключених дротів. — Тільки, заради Бога, не робіть з мене нікого видатного. Ніяких князів, супергероїв та іншої подібної лабуди... А! І от іще. Намалюйте мені там якусь романтику з дівчиною. Це ж можливо? — він зміряв доктора байдужим поглядом та обернувся до замдиректора. — А ви обов'язково донесіть про це моєму батькові. Ви ж для цього до мене тут приставлені, чи не так? Допік він вже мене з тими сліпими побаченнями... Скоро почне не тільки дівчат, а й хлопців на них тягати... — він влаштувався зручніше. — Починайте.

— Т-так. Засукайте, будь ласка, трошки рукав. Саме так... Це сюди... Обережно, волосся... — доктор боязко, двома пальцями відсунув біляве пасмо рідкісного сріблястого відтінку.

Коли обличчя незвичного клієнта майже сховалося за дротами, лікар трохи заспокоївся й вже впевненіше схопився за перемикачі та регулятори на обладнанні.

— Пане, що стосується вашої пам'яті. За протоколом вона підлягає корекції на час сеансу, але якщо ви не бажаєте...

— Дрібниці. Я ж казав, робіть за протоколом. Як на мене, то я б волів взагалі не пам'ятати, що там відбуватиметься.

— Еее, — знову знітився лікар, — вибачте, це неможливо. Ми не можемо впливати на мозок поза межами сеансу. Мова йшла про спогади стосовно реального світу, коли ви перебуваєте у вірті. Тобто віртуальному просторі. В залежності від результатів попередньої діагностики, ми блокуємо таку пам'ять частково або повністю. Але ж ви не проходили діагностику, тож можемо зробити за вашим вибором.

Пальці молодика міцно стисли поруччя крісла, а голос дивним чином змінився:

— Тобто, знаходячись там, я можу забути, хто я є, й спробувати пожити простим життям?

— Ну... так.

— Добре. Зробіть це.

— Що? — розгублено перепитав лікар.

— Пам'ять. Повністю вимкні
ть мою пам'ять. Я хочу це спробувати...