Спогади

«Ой, хто це тут у нас прокинувся? Що це з гарнюня? Ану дай, дай долоньку. Гей, Лася-Парася, де була? — У лісі. — Що їла? — Горісі. — Чим кусала? — Зубами. — Куди клала? — До мами...» Тепле молоко, ніжні руки, блискучі іграшки...

«Негайно перестеліть простирадла! — Так, мадам. — Ваша високосте! Соромно вже у вашому віці бруднити постіль! Нічна ваза у вас просто під ліжком!» Неслухняна ложка й бунтівниця-вилка, розбита чашка й плями на новій сукні, липкі долоні й брудні коліна, аромат троянд і дзижчання жука, улюблена лялька й ще татова дерев'яна конячка, ненависні зачинені двері й кімнати, кімнати, кімнати...

«Ваша високосте, у Ляльковій альтанці на вас чекають маркіза Мейєр і юний герцог фон Ґьосенмах. Ні, мишей він сьогодні з собою не брав. І жаб теж. Поза всякими сумнівами. Я особисто перевірив кишені герцога, коли допомагав йому переодягнутися після пошуку скарбів у фонтані. Звичайно, ваша високосте, я все розумію, ніхто не дізнається. Сюди, будь ласка...» Привітання і прощання, кут нахилу голови під час реверансу, татусеві придворні та мамині фрейліни, перший вчитель, перша подруга, перший поні і тисячі тисяч чому...

«Я скажу, що не знав, і мені нічого не буде! А ти точно знала! Я чув, як тобі Лукас розповідав! Тебе покарають! Ха-ха-ха!...» Обман і лицемірство, підлість і зрада, мистецтво інтриги в теорії та на практиці. Перо та чорнильні плями, літери й числа, мапи й картини, музика й танці, вишивка й етикет, і світ книжок, що зачаровує... Й злі слова: «Ти просто дівчисько! Дійна корова! Корова на продаж! А королем буде той, хто з тобою одружиться — я! Я стану королем і буду робити що захочу!»...

«Люба, майбутній королеві не личить стільки часу проводити серед усіх цих вкритих пилюкою книжок. Ти можеш нашкодити своєму здоров'ю!» Аромат чорнила і шкіряних палітурок, тиша порожніх залів, «книжки не зраджують», «думка мандрує без кордонів», «що більше знаєш, то більше запитань», спокій і відстороненість, нескінчені полиці королівської бібліотеки...

«Ах, ваша високосте! Вам так пощастило! Герцог Фердинанд фон Ґьосенмах такий гарний! Ви з ним просто приголомшлива пара! Найкрасивіша пара не тільки в нашому королівстві, а й на всьому континенті! Як шкода, що під час дебюту вам не можна танцювати більш як три танці з одним партнером...» Блиск і сяйво першого балу, натовпи пишно вбраних панянок і кавалерів, посмішки і привітання, музика і... «посміхайся або я віддавлю тобі ногу», уважні погляди, заздрісні погляди, жадібні погляди, хтиві погляди... Й нахабні дотики. Темрява палацових закутків і гіркі сльози, про які нікому не розкажеш...

«Ніяк ні, ваша високосте! Не маю права, ваша високосте! Тільки з дозволу його величності, ваша високосте!» Чимало днів довелося витратити, щоб батько дозволив їй взяти участь у королівському полюванні, але можливість вперше в житті залишити стіни палацевої фортеці була варта того. Нехай удаване, але таке солодке відчуття свободи охопило все її єство, коли улюблена кобилка неспішно оминула варту, гулко процокотіла крізь довгу арку зовнішнього муру й за мить залишила навіть тінь цих задушливих кордонів її крихітного світу.

Чари міста, яке раніше бачила лише через окуляр телескопа. Аромати полів, що достигали, і люди, настільки відмінні від давно знаних придворних шляхтичів і палацевих челядників. Спокій лісу, що розбивається вщент галасливою і строкатою кавалькадою. Щемливий жаль через вбитих полювальниками зайців та птахів й світла печаль, що не встигла розгледіти шляхетного оленя, який з легкістю відірвався від переслідувачів. А також змішана з острахом повага до здоровенного вовка, який встиг знатно помститися тим, хто приніс йому смерть.

Та варто було їй трохи від'їхати вбік, як з трави несподівано піднялася величезна змія. Дивна така зміюка. Вона не звернула жодної уваги на ноги конячки, що вдерлась на її територію, натомість одразу націлилася на ноги однієї дурненької принцеси... Крики й вереск свити майже миттєво залишилися далеко позаду, а попереду на неї чекали довгі божевільні гони на некерованому коні крізь ліс, що швидко густішав і темнішав. Гілки, що невпинно били по обличчю і плечах, довели її донапівнепритомного стану, а тому коли вкрита піною кобилка нарешті зупинилася, свідомість принцеси провалилася в темряву швидше, ніж вона впала на землю.

***

Ледве розплющивши очі, Елейн одразу ж пошкодувала про це. Задушлива темрява замкненого простору навалилася на неї, наче надгробок. Навіть цей мізерний рух повіками змусив голову просто вибухнути болем, який одразу ж почав шматок за шматком пожирати щойно отриману пам'ять. Новоявлена принцеса, зціпивши зуби, почала проганяти в змученій голові здобуті спогади знову й знову, доки вони не стали стійкими. Чимало деталей розгубилося, однак це було дрібничкою.

Тоді біль перекинувся на її й без того каламутні спогади про колишнє життя. Наче їдка кислота, він пропалював в них дірки, які, здавалось, вже навряд чи вдасться відновити. Елейн похитуючись сповзла з ліжка, дошкандибала до вікна і відсмикнула важку портьєру, впускаючи в кімнату місячне світло. Кілька хвилин битви з неслухняною клямкою, і прохолодне повітря ранньої осені стало її надійним союзником у боротьбі з болем за свою подвійну пам'ять.

Коли біль трохи вщух, Елейн задумалася. Чому кінь побіг у глибину лісу, а не навпаки? Начебто ця тварина має інстинктивно прагнути до відкритого простору. Якщо наприкінці він таки зупинився і принцеса навіть наполовину злізла, перш ніж остаточно знепритомніти, то чи могла вона настільки сильно вдаритися об камінь, щоб втратити пам'ять? Якщо, звісно, причиною амнезії не стала її власна поява в цьому тілі. Чому цей гидкий герцог явно чекав і сподівався на такий результат? Чи не доклав він до всього цього свою «турботливу» руку майбутнього члена королівської родини, і якщо так, то як саме?

Запитання роїлися і стикалися в голові, породжуючи нові спалахи болю, хоча вже не такі всепоглинущі. За пів години остаточно змучена Елейн заснула під світанковий щебет птахів просто в кріслі біля відкритого вікна.