Знахідка

ГЛАВА 19. Знахідка

Відкладене побачення з Зоряною мучило Ральфа докорами сумління, але його думки невпинно кружляли лише навколо віртуального світу та Елейн. Він чудово розумів, що це кохання приречене в обох світах, але поки що не міг повернути собі контроль над власним серцем.

Намагаючись відволіктися, він весь тиждень старанно перелопачував гори документів, пов'язаних зі створенням і роботою Центру. Не те щоб він шукав щось конкретне, просто щосили намагався переконати себе й оточення, що це частина обов'язкової роботи старанного й прискіпливого інспектора. Сухий та багатослівний склад документів, насичених науковими термінами, тримав фокус уваги у постійній напрузі, не даючи просочуватись в голову стороннім думкам про... «Давай, Ральфе, зберись! Тобі не завадить перечитати ще матеріали наукової конференції, згаданої у тому звіті, та кілька законів, на які посилається цей договір».

Увечері напередодні наступного візиту до Центру несподівано задзвонив телефон.

— Так, Рею, я тебе слухаю. Знайшов щось цікаве?

— О, так, бос! Я знайшов! Я таке знайшов... Тобі точно сподобається! З тебе пивасик! І не забудь купити шоколадку для Лейни! — шифрований дзвінок по закритому каналу йшов без відеозв'язку, але навіть так відчувалося, що Рей аж пританцьовує від нетерпіння.

— Для Лейни?

— Так шеф. Вона тут зачастила в гості, мабуть, занудьгувала, тож я приставив її до справи — відстежувати трафік. От вона першою і помітила ці дивні піки...

— Стривай, почни з початку. Що за піки?

— А! Точно, я ж тобі так і не сказав… Як тільки ми налаштували все, я на вході в систему одразу посадив мале-е-еньку таку гарненьку утилітку*, яка по-тихому моніторить мережу. Сильно стежити за нею часу не було, тому я не звернув уваги... А от коли доглядати за нею стала Лейна, то вона помітила регулярні пікові навантаження. Дуже вузенькі такі піки – хвилин по п'ять, не більше. Натомість на ті п’ять хвилин вся мережа практично лежить. Канал забитий інфопакетами під зав’язку. Немов хтось зливає з Центру весь добовий обсяг інформації. — Рей зробив багатозначну паузу, але Ральф не став його переривати. — Я спочатку думав, що це банальне промислове шпигунство й розповідати не став, поки не зможу точно тицьнути пальцем у «крота». Але виявилося, що трафік двосторонній! Тобто зранку всі ці терабайти виливаються кудись у мережу, а ввечері у тому ж обсязі припливають назад! Що скажеш?

// * Від англ. "utility" — допоміжне програмне забезпечення. //

— Ти, звісно, відстежив, куди це все «плаває»?

— О! Це найцікавіше! Весь пакет даних йде прямо на звичайнісінький сервер, який надає місце всім охочим за дрібну копійку. Ну, знаєш, «купи у нас домен на рік, отримай місця для сайту дофіга й більше». А володіє цим сервером невеликий місцевий провайдер, якого... барабанний дріб... проковтнув з усіма тельбухами Brizak International саме того року, коли запрацював Центр. Як тобі? Не знаю, що там задумав твій татусь, але в охоронні системи вашої корпорації я без особливої потреби не полізу. Їх клепав зовсім не дурень! Я навіть сказав би, трішки геній…

— Дякую.

— Га?

— Дякую, кажу, за таку високу думку про мою роботу. Коли батько взяв мене на стажування в корпорації три роки тому, першим моїм завданням була модернізація системи захисту даних. Програмісти у моїй команді були першокласними, але, здавалося, кожен сподівався залишити лазівку для себе. Тож довелося самому продумувати всю систему.

— А... Е... Гаразд, я зрозумів. — Рей трохи помовчав, перетравлюючи почуте. — А скажи-но, пане інспекторе, що ми взагалі шукаємо? Наскільки я зрозумів, ця підвальна лабораторія не дуже тебе цікавить.

— Не дуже. Я й так здогадуюсь: швидше за все, там ведуться державні дослідження способів застосування напрацювань Центру для потреб військових або для розв’язання якихось глобальних проблем міжнародного рівня. А ось виявлені вами піки набагато цікавіші... Офіційно я перевіряю ступінь завершеності кінцевого продукту, що розробляється в рамках спільного проєкту. Систему моделювання вірт-реальності з інтерактивним сюжетом вчені використають для своїх терапевтичних цілей, а батько — як операційну систему для нового девайсу від Brizak International. Я маю оцінити її готовність до роботи з широкими масами та безпеку даних, що використовуються. А неофіційно...

Ральф ненадовго замислився.

— Два з половиною роки тому батько вчепився у цей проєкт усіма зубами та кігтями. Заради перемоги в тендері не погребував брудними прийомчиками... А в результаті підписав контракт, який лише надавав права на використання кінцевого продукту після закінчення досліджень. Навіть не ексклюзивні! Жодної передачі патентів, жодних прав щодо побічних розробок, жодних чітких термінів та умов, що підстрахують. Ти навіть не уявляєш, наскільки це не схоже на Бризака-старшого, чия ділова хватка увійшла до легенд. Тут точно щось нечисто. І ось саме це щось ми маємо знайти.

— Ого! — Рей не очікував такої відвертої відповіді. — Тобто ти хочеш накопати компромат на власного батька? Голову найбільшої бізнес-корпорації у наших краях? Та ти герой! Ну, у сенсі, як головний герой якоїсь крутецької анімешки: гори вщент рознесу, всіх лиходіїв покришу... Хе-хе-хе... А потім? Коли чи, точніше, якщо знайдеш те, що шукаєш? Що робитимеш?

— Я його знищу! — слова вирвалися з рота мимоволі й Ральф нервово сковтнув, а Рей вражено затримав подих. — Навряд чи мені вдасться посадити його за ґрати, але з правління я його точно викину. І позбавлю права розпоряджатися моїм життям та долею моїх сестер!

— Кгхм, — закашлявся Рей. — От же ж! Бачу, накипіло в тебе... Що ж можу лише побажати удачі всім нам. І чесно попереджаю: якщо запахне смаженим, я звалю першим. Ти звісно, файний леґінь, але своя шкура дорожча!

— Не хвилюйся, я від тебе васальної присяги та відданості до скону не чекаю. Ти хакер — от і хакерствуй помаленьку. Решта — моя справа. Що із матеріалами сеансу?

— Ее... Як тобі сказати. Я все ще перебуваю в стадії відділення коду від полови. Таку купу файла́ перелопатити непросто. Особливо з огляду на те, що їх наповненням займалися виключно головани. Я дізнався багато зовсім непотрібних подробиць про те, як формується сприйняття вірта у твоїй голові. І начебто мені вдалося виділити ті частини, які працюють із пам'яттю, хоча не впевнений, що всі. А серед них є з десяток особливо цікавих — із подвійним шифруванням.

— Зламати зможеш?

— Змогти я зможу, але скільки часу це займе? — У телефоні почулися дивні звуки — то Рей у заду́мі шкрябав рідку щетину на підборідді. — Хоча я не менше за тебе хочу якнайскоріше перетворити ці крокозябри на текст, що читається. Ти ж в курсі, що більшість з підопічних Центру, перебуваючи у вірті, не пам'ятають про нього нічого? Дуже мені не подобаються ці ігри з пам'яттю...

***

Після розмови з Реєм Ральф зібрався їхати додому. Це крило будівлі, повністю зайняте архівом Центру, рідко відвідувалося, особливо в такий пізній час, тому він здивувався, помітивши у вестибюлі чоловічу фігуру.

Невиразно знайомий чоловік середніх років, одягнений у строгий діловий костюм, попрямував прямо до Ральфа, щойно той вийшов з ліфта.

— Майстер Ральф, — трохи вклонився він. — Бажаю вам усіляких успіхів у вашій роботі, проте прошу бути обережнішим. Стриманість прикрашає справжнього джентльмена, а деякі ваші дії... зайві.

— Що? — здивувався Ральф.

— Наприклад, ваш запит про доступ до особистої інформації пацієнтів навряд чи стосується роботи, дорученої вам батьком. Прошу мене вибачити, — невідомий ще раз схилив голову в ще глибшому поклоні й швидко пішов, не давши Ральфу ні слова сказати у відповідь.

Простоявши на місці хвилин п'ять, він нарешті згадав цю людину — це був особистий помічник начальника відділу кадрів. У компанії він з'являвся не так часто, а на будь-яких засіданнях і зустрічах тримався в задніх рядах. Не дивно, що Ральф пропустив його, коли намагався вирахувати «ланцюгових псів» батька в корпорації.

Ральф посміхнувся. Це попередження... Значить, вони копають саме там, де треба. Він рушив далі набагато бадьорішим кроком.