Штаб

— Заносьте-заносьте! Сюди-сюди-сюди! І оооось сюди! — Рей аж танцював і приспівував, керуючи ланцюжком кур’єрів. — Ааа, залізо на халяву! Що може бути краще?! Тільки багацько нового заліза на халяву!

Коробки та коробочки швидко заповнили єдиний стіл, стілець і добру половину ліжка. Хлопець почав розкривати їх, ледь дочекавшись, поки вийде останній кур’єр.

Замість них у двері кімнати просунулася кремезна фігура.

— А, привіт Серже, — голос хакера пролунав абсолютно безбарвно: люди явно цікавили його набагато менше, ніж вміст дорогоцінних коробочок. — ...Невже ти сьогодні сам, без начальства? — насилу відірвавши погляд від ще нерозпакованого добра, Рей таки обернувся до охоронця, який так і не відповів на привітання.

— У лікаря, — прогудів той і замовк.

— Ааа, зрозуміло. У нашої Снігової королеви також сьогодні занурення. Як влізу в базу даних, буде цікаво глянути чи часто їм так на синхрони щастить. От прикольно буде, якщо вони в одному світі десь поруч зависають! — і Рей зашурхотів упаковками в подвійному темпі.

— Ану, що тут у нас? Ага, це... хмм, і це... о! І навіть це! Я, чесно кажучи, не дуже-то й вірив... Та, невже! Навіть омріяний мною D670 SS-24... Ну все, я просто крашнувся у твого боса!

Рей швидко переклав зі столу на ліжко мішанину з пустих та ще повних коробок, розклав на ньому гнучкий стенд останньої моделі та став швидко під’єднувати до нього деталі. Його не сильно хвилювало, що з точки зору нормальної людини ця неохайна конструкція, прикрашена петлями різноколірних дротів, якщо й нагадує комп’ютер, то лише викручений навиворіт.

— Тааак... Ти сюди... ти сюди... а це отуди... Отут ще має втиснутись... а ну, втикайся, зараза кібернетична! Ага, ось так, молодець. А тут акуратно... рраз... двааа... ііііі... три! Не забудемо про це... А ще... Де ж він? Я ж його щойно бачив... Ну де ж?.. А, ось ти де! Давай-но сюди, бо без тебе ніяк...

Нарешті робоча станція була готова, всі необхідні блоки підключені, після чого Рей шльопнув на кришку стола проєктор голографічного монітора, запустив інсталяцію операційної системи й дістав з останньої скриньки невелику тарілку антени.

— Котра? — коротко спитав він, підійшовши до вікна, ніби заразився неговіркою вдачею Сержа, що застиг у кутку. Той мовчки вказав на невеликий біло-синій фургончик, припаркований з іншого боку вулиці майже навпроти вікна.

— Чудово! — Рей направив антену та під’єднав її до маршрутизатора. — Що ж, перевіримо, якої ширини труселя у твого боса, — широко усміхнувся він і запустив тестування каналу зв'язку.

Незабаром голопроектор розкрив над столом одразу чотири робочі простори. Серж ще трохи поспостерігав за Реєм, що повністю поринув у цифровий світ, забрав теку, яку принесли разом з останніми коробками, і вийшов з кімнати.

Він впевнено подолав плутанину коридорів й сходів на шляху до адміністративного поверху, але тут на хвилину забарився, вагаючись, який кабінет відвідати першим. В цей момент у нього над вухом пролунав холодний голос:

— О, пане Мацієвський! Невже ваш бос нарешті зглянеться над нами й пояснить, якого біса ви творите в моєму відомстві?! — під кінець цей голос почав нагадувати шипіння розлюченої кобри.

— Доброго дня, пане Несс, — Серж обернувся до начальника служби безпеки Центру. Схоже, обирати кабінет було вже не потрібно. — Я саме до директора. Ходімо?

На диво витончений для його професії шеф безпеки був одягнений у чорний, застібнутий під саме горло костюм, що кроєм нагадував військову форму. Попри тендітну статуру пан Несс виглядав небезпечним навіть поруч із кремезним Сержем, нагадуючи гостро заточене лезо.

Обдарувавши один одного холодними поглядами, вони разом ступили до дверей кабінету директора. Мовчазним жестом Серж пропустив Несса вперед.

— Доброго дня, пане Несс. Я бачу, ви знову чимось незадоволені? — директор Центру експериментальної психокорекції ПНАО, чоловік середнього віку з першими проблисками сивини в акуратно вкладеному волоссі відклав ручку.

— Я вже доповідав вам, що пан Брізак-молодший, користуючись своїм статусом особливого гостя, притяг на поверх, де розміщуються наші підопічні, цілу гору незареєстрованих вантажів! Зважаючи на зовнішній вигляд, це переважно комп'ютерна техніка. Як накажете забезпечувати безпеку...

— Пригальмуйте, Несс. Послухаймо, що нам скаже пан Мацієвський. До речі, де головний порушник спокою? Де Ральф?

— Пан Брізак на плановому відвідуванні лікаря, — Серж розкрив теку. — Ось звіт попередньої інспекції, яку пан Ральф проводив як представник Brizak International два тижні тому. — На стіл директора ліг досить об'ємний стос зшитих аркушів формату А4. — Сторінки 17, 24 та з 32-ї по 41-шу присвячені роботі відділу безпеки.

— Що?! Та як він сміє!.. — втрутився Несс, але Серж тільки почав. Поверх попереднього стосу лягли нові листи.

— Це рішення ради директорів Brizak International щодо проведення більш масштабної інспекції з правом втручання. Обмеження у додатку.

Директор погортав листки. Навіть не вчитуючись, було легко помітити, як мало рядків містилося в тому додатку.

— Це список обладнання, наданого фахівцями Brizak International для проведення цих робіт. І перевіреного ними ж... Це пакет документів на тимчасове використання кімнати номер 42 як штабу інспекційної команди.

На цей раз директор не витримав:

— Але ж це не пуста кімната! Що ви з мешканцем зробили?

Замість відповіді непорушний Серж продовжив витягувати з теки нові документи:

— Це тимчасовий трудовий договір із паном Реєм Адаманті, який проживає в кімнаті номер 42, про надання консультативних послуг інспекційній команді. По суті, він буде позаштатним членом команди до закінчення її роботи... А це вам, — Серж дістав зі спорожнілої теки конверт і простяг директору, — особистий лист від пана Брізака-старшого з роз'ясненнями щодо повноважень пана Ральфа.

Серж закрив теку й опустив руки вздовж тіла. Він завмер нерухомо настільки, що почав нагадувати вимкненого робота. Директор розгублено перебирав документи, відклавши листа.

— Схоже, ви не залишили нам жодної шпаринки для заперечень.

— Я цього так не полишу, — прошипів Несс, — я стежитиму за вами й вашим Реєм Адаманті, цим асоціальним...

— Боюся, Нессе, вам не вдасться виконати вашу загрозу, — перебив його директор холодним тоном, — адже ви будете дуже зайняті.

— Чим це?!

— Усуненням недоліків системи безпеки, згідно зі звітом, — директор перегорнув сторінки згаданого звіту. — Бо поки ви тут влаштовуєте «полювання на відьом», в нашу систему можуть влізти справжні зловмисники, не до пари цим дітлахам.

Несс ще раз блиснув своїм зміїним поглядом на нерухомого Сержа і широкими кроками покинув кабінет.

— Що ж, пане Мацієвський. Навіть не розкриваючи цей конверт, я можу здогадатися про його вміст. Передайте Ральфу, що ми не заважатимемо йому працювати, якщо він буде дотримуватися рамок пристойності. Несса я візьму на себе. А пану Брізаку-старшому обов'язково передайте мій уклін і сподівання побачитися з ним на наступній зустрічі гольф-клубу.

Серж мовчки вклонився та вийшов.

***

Потреба заходити до кабінету начальника СБ Центру відпала, тож після розмови з директором Серж повернувся до свіжопроголошеного штабу інспекційної команди. Зачинивши двері, він звично підпер стіну.

Рей захоплено вирячився на екран, який на цей момент являв собою дві практично ідентичні панелі, заповнені численними нечитабельними символами. На обох панелях швидко і майже синхронно додавалися нові рядки. Рей задоволено потирав руки й посміхався від вуха до вуха. Обернувшись на звук дверей, що зачинилися, він вигукнув:

— Ти тільки подивися на цю красу!

Серж докірливо глянув на нього.

— А! Ну, так, так, я забув. Прості смертні не мають всепроникного погляду бога цифрового світу! — Рей випнув кістляві груди, але тут же наткнувся на важкий погляд охоронця і знітився. — Та жартую я, жартую... Ось, дивись, це коди вірт-образів клієнтів. Ось це наш Принц, а це Снігова королева. Тут усе зашифровано, але не суть. Ось тут вказані координати їхнього розташування у вірт-світі. Оці групи символів однакові, а отже, вони в одному і тому самому світі, а циферки... Диви, як близенько. Тому оця синхронність нових рядків... зуб даю — вони спілкуються! Гарнюні! От би на це подивитися, хе-хе...

— Відео? — Серж, як завжди, намагався обійтися мінімум слів.

— Та ні, поки не вийде. Якщо лізти без дозволу, то дні три доведеться дешифратор писати, а ще ж спочатку ключ до кодування підібрати тре’. І навіть тоді навряд я зможу потоковість забезпечити, тільки записи... Розумієш, відео записується, спираючись на їхній суб'єктивний час, а не на реальний, — Рей озирнувся і помітив, що обличчя Сержа стало ще менш виразним, хоча раніше це здавалося неможливим. — Ее... як би ото пояснити... Вони тут багато в чому використовують механіку сновидінь. Ну, знаєш, коли людина за п’ятнадцять-двадцять хвилин може уві сні прожити цілий день, а то й кілька. І з тим самим механізмом пов’язане ще одне: наскільки б не деталізувала система той світ, остаточно оточення добудовує підсвідомість, спираючись на свій досвід та знання. Ну всякі там співи пташок, ворушіння гілок, торкання вітерця та іншу лабуду. Тому навіть якщо обидва клієнти завантажені в один світ, бачать вони його трохи по-різному, а отже, в кожного виходить своє «кіно».

Рей задумливо пошкріб підборіддя на якому ледь виднілася рідка щетина і продовжив:

— Я взагалі не розумію, як їм вдається синхронізувати сприйняття часу та світу підопічних, які зустрічаються у вірті, але я не сильний у фізіології. Моя стихія — залізо та мережа! А в цій стихії я намацав дещо дуже цікаве: по-перше, крім твого Ральфа, тут є ще парочка віп-клієнтів з невизначеним статусом, а по-друге... Охо-хо-хо! По-друге, ми тут маємо абсолютно безпрецедентний рівень захисту особистих даних, причому не цих самих віпів, а кількох звичайних клієнтів Центру. Тобто тих, хто потрапив сюди не з власної волі... — Рей, підперши підборіддя рукою, дивився на роздвоєний екран, де продовжували повзти рядки коду. — Цей захист... Що ж таке важливе треба ховати за потрійний захист із підвивертом, га? Руки так і сверблять...