Супровід

Вже готуючись до сну, Елейн подумки повернулась до питання, кого ж взяти з собою на побачення з тим прибацаним герцогом. Дейна та Тіна хороші дівчатка, але, враховуючи їхнє захоплення Фердинандом, сумнівно було, що від них буде якась користь, якщо герцог почне розпускати руки. Та й чи багато зможе зробити дівчинка-підліток проти тренованого чоловіка? Хай цьому покидьку було далеко до звання кращого мечника чи когось такого, однак і жирком запливати він собі не дозволяв.

Стосовно старших покоївок ситуація була не краща, тим більше, що глибину їхньої схильності до принцеси ще треба було перевірити. А якщо по суті, то їй потрібен був нормальний охоронець. Чоловік, що вправно володів би зброєю та був навчений не пхати надміру свого носа у панські справи.

«Цікаво, чому в них тут немає якихось особистих лицарів?» Ні до принцеси, ні до королеви, ні до жодної іншої жінки в тутешньому вищому суспільстві чомусь не було приставлено лицаря чи іншого супровідника чоловічої статі. Охорона, звісно, була присутня, але трималася дещо осторонь. А традиції приносити особисту присягу вірності, судячи зі спогадів принцеси, просто не існувало. Хоча, якщо повірити численним романам, прочитаним Елейн у минулому житті, то юні підопічні таких лицарів надто часто закохувались в них з усілякими неприємними для шляхетської честі наслідками. Тож не варто дивуватись, що місцева шляхта вважала за краще уникати подібних традицій.

«Може просто попросити в короля якогось гвардійця для охорони?» Спираючись на спогади принцеси, Елейн могла впевнено сказати, що король любив свою донечку, а тому навряд відмовив би їй у проханні.

Результатом усіх цих роздумів стало те, що наступного дня одразу після сніданку Елейн опинилася перед дверима робочого кабінету короля. З хвилюванням потупцявши трохи перед ними, вона спіймала на собі співчутливий погляд старого секретаря, що працював за власним столом у передпокої. Глибоко вдихнувши, Елейн потягнула на себе важки двері.

— Ви дозволите? — прослизнула вона всередину. — Доброго дня, тату... ваша світлість.

В королівському кабінеті був присутній також старигань-військовий в пишному мундирі. Він розвалився в кріслі праворуч, біля порожнього каміна, тож Елейн доклала всіх зусиль, щоб вітальний реверанс виглядав достатньо елегантно.

Король сидів за великим письмовим столом прямо навпроти дверей у «робочій» короні — золотому обручі з ледь помітними зубчиками, який разюче відрізнявся від важкої конструкції, густо всипаної дорогоцінним камінням, в якій він зазвичай з’являвся перед підданими. Однак, судячи з таці з наїдками, над якими красувався куманець з темно-золотавою рідиною, про роботу мови не йшло.

— Елейн! Вітаю, доню! Як твоє самопочуття? Ти перестала виходити до трапез, й ми з мамою хвилювалися.

— Все в порядку. Пам'ять ще повністю не відновилася, але голова вже майже зовсім не болить. Як порадив лікар, я багато гуляю в саду, і... через це хочу попросити, щоб ви призначили мені особистого охоронця.

— Просто чудово! Ми з генералом Батлером саме говорили про той жахливий інцидент й вирішили, що загальної охорони тобі недостатньо. Потрібно, щоб поруч з тобою постійно була така людина, що не відводитиме від тебе очей ні на мить. От тільки я думаю, що супроводжувати тебе гідний лише достойний молодий чоловік з гарним родоводом — той же герцог фон Ґьосенмах, наприклад — а генерал мені заперечує. Що думаєш?

У Елейн аж подих перехопило: ще не вистачало отримати собі в охоронці Фердинанда й терпіти його присутність цілими днями! Як своєчасно вона прийшла! Але як тактовно відмовити самому королю?

— Думаю... що в молодого герцога, напевне, немало обов’язків, тож мені не хотілося б обтяжувати його цілоденним слідуванням за моєю персоною. До того ж... охороною зазвичай займаються люди військові. Здається, було б доречно покластися на великий досвід його світлості генерала стосовно призначення кадрів у цій сфері, — вона відвела очі від задоволеної усмішки генерала й ледь помітно насупилася. «Почекайте, генерал Батлер? Де я вже чула це прізвище?».

— Кажу тобі, Сеймуре, ці шмаркачі з дворян, що швендяють при дворі, вміють лише пиячити, лихословити й починати дуелі! Ти дійсно хочеш, щоб один із них постійно тягався за твоєю донечкою? Ти подивися, якою милою вона виросла — очей не відірвати! Того й дивись якийсь бевзь дозволить собі зайве!

«Отакої! — подумала Елейн. — Виявляється, генерал Батлер відноситься до дуже вузького кола людей, яким дозволено звертатися до короля на „ти“». Дещо напружившись, вона згадала, що в дитинстві принцеси їй доводилось не раз слухати оповідки короля про те, як ще бувши принцом, він воював проти гірських бандитів під проводом наймолодшого за всю історію генерала. Мабуть, цей Батлер і був тим генералом. Однак, здавалося, Елейн чула його ім’я зовсім недавно... Вона напружила пам’ять.

— Але твої драгуни зі збіднілих дворян анітрохи не краще! Щоразу, як ти привозиш їх із кордону, вони мені все місто на вуха ставлять! Але... Як не ці... І не ті... Не можу ж я призначити в супровід принцесі простого солдата! От якби герцог...

Схоже, суперечка тривала вже якийсь час і, вичерпавши аргументи, опоненти заговорили на підвищених тонах.

— Вибачте, що втручаюся, — тихо, але чітко промовила принцеса, вклинюючись у паузу, — можливо, його світлість мав на увазі когось конкретного? Тоді варто обговорити саме цю кандидатуру, а не поведінку драгунів у цілому. А щодо герцога Фердинанда, то мені було б ніяково спілкуватися з ним так близько. Адже він мій наречений, а мені ніяк не вдається згадати про це, — вона зіщулилась, намагаючись набрати якомога нещаснішого вигляду.

Обидва чоловіки, які вже набрали повітря для продовження суперечки, одночасно видихнули.

— Справді, якось незручно, якщо ти досі його не згадала... — король почав нервово перебирати ланки золотого ланцюгу від медальйона на грудях і замовк.

— Точно! Чого це я... Сеймуре, я ж хотів представити тобі свого ад'ютанта! Дуже тямущий юнак. Служить під моєю рукою вже третій рік поспіль і лише кілька місяців, як при дворі. Розумний, спостережливий, виконавчий і при цьому жодних зайвих емоцій! І у військовому мистецтві себе показав дуже добре – пам'ятаєш бучу на північному кордоні? Ну, коли взимку насипало снігу до половини стін і горяни впереміш зі звіриною атакували наші кордони ледь не щодня? Він тоді командував гарнізоном у найбільш гарячій точці й цілком успішно справлявся, хоча був поранений у перші ж дні.

— О! Пам'ятаю! Це ж той, про якого ти розповідав, що коли ви нарешті пробилися до них із припасами, він замість того, щоб зрадіти й повноцінно поїсти, насварив вас за те, що мало стріл привезли. Цікавий хлопець, — посміхнувся король.

— Так. У бою вправний й в побуті справний. Нещодавно так мене виручив, коли я забув запастися квітами перед побаченням з тою віконтесою, про яку я тобі казав...

Генерал продовжував розхвалювати на всі боки свого кандидата в охоронці принцеси, а вона застигла в шоці. «Стривайте, це що, той самий Батлер? Той, що з квітами? Тоді ад'ютант Батлера, це ж..!» — Елейн, затамувавши подих, прислухалася до розмови, не відриваючи очей від візерунка на килимі під ногами.

— Отже, ти взяв його в ад'ютанти? Не жаль відпускати? Й нагадай-но, як його звуть...

— Де Бриз, Рауль де Бриз.

— Ах, із тих самих де Бризів? Вони ще не всі перегризлися через спадщину? — насупився король.

— Як сказати. Той впертий старий визнав-таки Рауля спадкоємцем, але лише перед самою смертю, що дало іншим можливість оскаржити його рішення. Й поки ці стерв'ятники намагаються переконати всіх, що старий граф був маразматиком, нездатним відрізнити власного сина від приблудного собаки, хлопчик мовчки несе службу та живе на скромну зарплатню лейтенанта. Він не лізе у всі ці чвари, чим подобається мені ще більше.

— Що ж, бастард на чолі такого стародавнього і багатого роду — ще той прецедент. Але з твоїх слів виходить, що парубійко він перспективний... Подивимося. У крайньому разі, ніхто не скасує Наше право позбавити його титулу, якщо він не виправдає надій.

Елейн прикусила губу, але наступної миті змусила себе її відпустити, ігноруючи щем у серці.

«І чого це я так розхвилювалася? Зрештою, ми ледве знайомі. Чому ж моє серце тріумфує від думки про негласну підтримку де Бріза королем і стискається від страху при його словах про позбавлення титулу?.. А цей генерал не такий вже й паскуда, якщо спромігся неупереджено поставитися до юного бастарда...»

— Батьку, то кого ж ви призначите мені в охоронці? Герцог Фердинанд запросив мене на побачення і я погодилася завтра прогулятися з ним по саду. Матінка порадила взяти із собою когось із покоївок, але... — вона багатозначно відвела очі.

— Хм... час би цьому звабнику покоївок уже вгамуватися, — насупився король. — Я все розумію — молодість, сучасні звичаї і таке інше, але все ж таки він збирається незабаром одружитися! До того ж не на комусь, а на моїй єдиній донці! Маєш рацію, тобі потрібен супровідник, який не піддасться чарам герцога.

— Сеймуре, — втрутився генерал. — А ти візьми Рауля на випробний термін. Якщо ти довіряєш тому герцогу настільки, що його самого хотів охоронцем зробити, значить особливої небезпеки не буде. Тож навіть якщо Рауль не впорається, ризик невеликий. А от якщо він гарно покаже себе в ролі супровідника в такій делікатній ситуації, можна буде взяти його в штат охорони. Трохи підучиться етикету й буде готовий зайняти місце коло принцеси. Як тобі такий варіант?

— Хмм, непогано... Так і зробимо, — король ляснув долонею по столу. Генерал підвівся:

— Ходімо, ваша високосте, я познайомлю вас із вашим новим охоронцем.