Листування

У покоях Елейн чекав величезний букет та лист від Фердинанда.

Букет був складений за всіма правилами мови квітів: довгі й розкидисті жовті суцвіття амброзії говорили про бажання повернути колишні почуття, а яскраво-червоні гвоздики та коралові троянди — про пристрасть й одержимість коханням. Загорнутий у темно-зелений папір, букет натякав на стабільність та сталість стосунків, які, на думку Елейн, існували лише в уяві герцога.

У листі хитромудрими виразами в кращих традиціях вісімнадцятого століття повідомлялося про неземну любов до такої чудової з усіх боків принцеси й пропонувалося зустрітись на побаченні в саду завтра, пізно ввечері.

«Він правда думає, що я ось так, запросто, погоджуся на побачення майже вночі? От нахаба!»

Та чи можна просто відмовитись? Чи не вийде вона за рамки взятої на себе ролі наївної недосвіченої принцеси, що втратила пам’ять? А що зробила б принцеса?

Трохи поміркувавши, Елейн взяла листа і попрямувала до королеви. Та вже готувалася до сну, тому прочитала листа герцога, сидячи біля туалетного столика.

— Мамо, як ви гадаєте, буде пристойно, якщо я піду?

Королева замислилася.

— Ну, він все ж таки твій наречений, хоч ти не пам'ятаєш цього. Мабуть, з його погляду... — трохи розгублено відповіла вона, поправляючи розкішний пеньюар. З одного боку, етикет не дозволяв принцесі гуляти так пізно в саду наодинці з чоловіком, а з іншого, абсолютно книжкові уявлення про романтику давно пустили глибоке коріння в серці її величності.

— Але ж так пізно, та ще й у саду. А якщо мене комар вкусить?.. — примхливо скривилася Елейн, скоса спостерігаючи за королевою: чи прийшла їй в голову думка, що «вкусити» може зовсім не комар? Адже в сутінках дівоча шия така спокуслива...

— Емм… Ну так, якось це… Хоча, ти можеш узяти з собою Дейну та Тіну чи когось зі старших дівчаток. Вони зможуть відганяти... комарів. Зрештою, ще півстоліття тому ти була б просто зобов'язана їх взяти, навіть якби весілля було призначене наступного дня.

— Взяти дівчат?... Ох, мамо, мені здається, всі мої покоївки закохані в герцога без пам'яті! А він і радий, — набурмосилася Елейн.

— Ах, доню, невже ти ревнуєш?! — в очах королеви читалося захоплене «якщо ревнуєш, значить любиш». Але наступного моменту вона відвела очі. — Слуги базікають усілякі дурощі... Але ти не звертай уваги. Для молодих людей нормально бути трохи... — її голос ставав все тихішим і тихішим. Огорнутий романтичними ілюзіями розум королеви явно не хотів повертатися обличчям до таких непривабливих реалій життя.

— Невже й тато теж був такий у молодості? — пильний погляд принцеси пришпилив королеву до крісла. Та зашарілася.

— Нуу... Емм... Розумієш... Попри те, що наш шлюб був улаштований батьками, твій тато завжди ставився до мене з повагою, тому від початку не дозволяв собі зайвого. Ну а потім, знаєш, як то кажуть, «звикнеться, то й полюбитися»... На момент твого народження ми вже ніжно любили одне одного і твій татусь, напевно, й не думав про щось таке, — очі королеви сповнились спогадами й засяяли якимось внутрішнім світлом. — Ти ж знаєш, у нього навіть офіційної фаворитки ніколи не було. Скільки навколо цього інтриг крутилося, коли ми були молодші!

«Це так мило, — подумала Елейн, старанно утримуючись від усмішки, — але зараз я повинна відіграти свою партію до кінця». Вона зобразила напружену роботу думки, а потім ніби задихнулася від «жаху».

— Матусю, але ж виходить... Оскільки герцог приділяє стільки уваги служницям... — вона додала в голос трохи істеричні нотки, — він мене не тільки не любить, але навіть не поважає! — Елейн старанно відновила в пам'яті той єдиний випадок зі свого колишнього життя, коли вона вирішила зізнатися хлопцю у почуттях. А він, як виявилося, навіть не знав про її існування, хоч вони вже третій рік навчалися в одному класі. Сльози самі бризнули з очей.

— Я так не хочу! Хочу шлюб за коханням! — Елейн уткнулася в королівський поділ, вдаючи істерику. Хоча раніше принцесі не був властивий такий бурхливий прояв почуттів, вона була впевнена, що в серці королеви відгукнеться якщо не материнська жилка, то жага до романтики.

Так і сталося. Королева почала ніжно гладити доньку по голові та плескати по спині. Слухаючи заспокійливі слова про різницю поколінь і темпераментів, Елейн з глибоко прихованою радістю відзначила явну тривогу в очах королеви. Чудово. Ще одна тріщинка в уявленнях про герцога Фердинанда фон Ґьосенмаха як «ідеального» нареченого для принцеси.

Повернувшись у свої покої, Елейн доручила Тіні приготувати для заплаканих очей компреси із заморського чайного листя, а Дейні — збігати зранку до королівської оранжереї й дізнатися чи не знайдеться там букетик жовтих крокусів.

Ледве сонце зазирнуло в кімнату, як Елейн зіскочила з ліжка й одразу сіла складати листа у відповідь.

Але, занісши перо над папером, замислилась. «Як так вийшло, що у своєму попередньому житті я ніколи не намагалася маніпулювати іншими людьми? Виявилося, це зовсім не складно... Може, тому, що тоді все було насправді, а тут... Тут мене не полишає відчуття, що все це відбувається навмисне, ніби я потрапила всередину якоїсь гри чи кіно. Тож не дивно, що я відчуваю себе актрисою». Вона підняла перо і почала розмахувати ним, ніби диригуючи хором невидимих глядачів:

— Немає! Гри! Нема! Життя!... Ні, зачекайте, це трохи не про те... О! — вона знову підняла руку. — Життя! То Гра! А люди! Лиш! Актори!... Дякую, стариганю Шекспіре!

Елейн востаннє змахнула пером і... посадила на аркуш перед собою величезну розляписту пляму.

— Ой-йой! Ну що за біда!.. Ех, кому б ото підкинути геніальну ідею винаходу кулькової ручки?

Вона дістала чистий аркуш.

|| Шановний герцогу фон Ґьосенмах...

«Саме „шановний“, жодних „дорогий“ чи, не дай Боже „любий“! І лише на прізвище — нехай відчує дистанцію з перших слів!»

|| Ви безмежно здивували мене своїм листом,

|| наповненим такими хвалебними промовами

|| на адресу моєї скромної персони.

|| Боюся, я недостойна цих слів

|| та ваших піднесених почуттів.

«Ех, якось різкувато вийшло. Мабуть, не варто перетворювати це на остаточну відмову».

|| Проте, сподіваюся, з кожним днем ми все більше

|| пізнаватимемо один одного наново.

|| Й одного дня я зможу з повним правом

|| вислухати від вас подібні слова.

«Отак краще. Потрібно до останнього залишати йому надію, бо щур, загнаний у кут, здатний кота загризти...»

|| Мене надзвичайно потішило отримане від вас

|| запрошення на спільну прогулянку. Впевнена,

|| безліч дівчат з тих, кого можна зустріти у палаці,

|| днями й ночами мріють про таку вдачу.

«Так-так, розпуснику, навіть після втрати пам’яті до принцеси вже долинули деякі чутки про твої походеньки. Сподіваюся хоч на мить твоя нечиста совість здригнеться... Але наївна принцеса, напевне, не повірила в найогиднішу частину. Або ж їй ніхто не наважився розказати зовсім все. Тільки так, натякнули трошки...»

|| Однак, не знаючи заздалегідь про ваші наміри,

|| я вже розпланувала сьогоднішній день

|| і поставила в залежність від свого розкладу

|| багато зайнятих людей. Було б дуже незручно

|| змушувати їх змінювати все в останній момент,

|| у зв'язку з чим я щиро перепрошую та

|| прошу перенести запропоноване вами побачення

|| на пообідній час на день пізніше.

«Чудово. Побачення нехай залишається, але жодних пізніх прогулянок наодинці не буде. Я не маю наміру давати цьому поганцю і шансу скористатися таким важелем, як дівоча честь принцеси. Кого ж краще взяти із собою?»

Замислившись, Елейн ледь не посадила на вже готовий лист ще одну пляму. В останній момент вдалося струсити краплю на стіл повз папір, а потім старанно затерти чорнило серветкою. «Тц, це просто нестерпно! Письмове приладдя цього світу потребує термінової модернізації!»

Вона швидко підписалася, перечитала листа, вишукуючи чи не приховалася десь помилка, посипала його піском, щоб прискорити висихання чорнила, а потім запалила свічку й взялася за сургучну паличку.

Саме в цю мить повернулася Дейна з невеликим букетиком яскраво-жовтих бутонів крокусів. Вона передала від старого садівника глибокий уклін і вибачення за те, що йому не вдалося знайти квітів, що вже розкрилися. Після тієї історії з трояндами старий явно перейнявся глибокою симпатією до принцеси.

Елейн трохи помилувалася цим символом сумнівів у щирості почуттів отримувача. «Бутони навіть кращі — буде натяк на те, що мої сумніви лише зародилися. Нехай вірить і сподівається, що їх легко розвіяти», — подумала вона і зловісно посміхнулася.

Коли сургучну пляму на конверті прикрасила особиста печатка принцеси, Елейн вручила покоївці листа разом з букетиком та відправила її до герцога Фердинанда.

КЛАЦ!

[Формування заданої моделі поведінки: успіх 48%.]

[Завантаження...]

[Корекція основного профілю завершена.]

[Активація свідомості користувача...]