Побачення наосліп

Попри огиду до кланових сподівань батька, Ральф Брізак з усією ретельністю приготувався до званого вечора. Зрештою, всі ті дівчата, з якими його наполегливо намагалися звести батьки, не були винні ні в чому, крім хіба що, певної обмеженості поглядів на власне щасливе майбутнє.

Рівно о 18:30 він вийшов із представницького вигляду машини на порозі маєтку Ковачевичів. На ньому були бездоганно підібрані костюм, сорочка та туфлі трохи різних відтінків чорного. Краватка та шкарпетки охряного кольору яскраво виділялися на цьому тлі, як і вимагала остання мода. На його власний смак, це не надто гарно поєднувалося з його сріблястим волоссям і світло-блакитними очима, але у питаннях зовнішнього вигляду його думка не враховувалася.

Зоряна виявилася стрункою мовчазною дівчиною років сімнадцяти. Вона була одягнена в досить скромну за нинішніми мірками сукню з відкритими плечима і пишною спідницею трохи нижче коліна темно-синього кольору з іскрою, прикрашену майже чорним мереживом.

Обмін формальними привітаннями звівся до мінімуму слів. Мовчки кивнувши у відповідь на шаблонний комплімент, вона подала Ральфу руку витонченим жестом і сіла в машину, не зробивши жодного зайвого руху. Весь шлях до бального залу також пройшов у мовчанці. Ральф повною мірою насолоджувався цією тишею, знаючи, що чекає на нього опісля. Про що думала Зоряна, яка дозволила собі лише кілька швидких поглядів у його бік, лишилося невідомим.

Але перед входом до зали вона його здивувала. Скориставшись секундною затримкою, так само мовчки, дівчина раптом простягла руку і поправила його краватку, яка трохи з'їхала набік. А наступної миті вона вже обернулася обличчям до дверей зали, ніби нічого й не було.

Пара зробила крок вперед, поринаючи в гамір званого вечора.

— Ральфе, любий! Як давно я тебе не бачила! Як відпочив? — змахнула бокалом Матильда Брізак. Звісно, Ральф насамперед привітав господарку заходу та офіційно представив свою супутницю. Відбувшись парою старомодних поклонів і пустопорожніх фраз, вони покинули Матильду, оточену фанатами й посіпаками, і неквапливо рушили у бік бару та фуршетних столів.

Ральф із задоволенням пройшовся б у швидшому темпі, але...

— Доброго вечора, містере Брізак. Як справи у вашого батька? Він буде сьогодні? Ні? Як шкода. Я хотів обговорити з ним дещо... Втім, дозвольте представити вам мою дочку...

— Ральфе, любий, ти вже бачив Матильду? Вона сьогодні чарівна, чи не так? Обов'язково скажи їй, що я питала, але в жодному разі не показуй, куди я пішла. Й ще, будь обережний — сьогодні прийшла твоя мати зі своїм новим ягнятком. Здається, він молодший за тебе, хоча це було б уже розбещення неповнолітніх... Не лякайтеся, люба, це просто старі сімейні жарти...

— Допприй веечірр, пане Рральф. Ррадий фас баччити. Фи вже знайомі с моя племінниця?..

— Ральфе, друже! Вітаю тебе на цьому збіговиську нудних стариганів! Однак дивлячись на твою супутницю, я розумію, що не все так погано. Ви маєте чудовий вигляд і просто чарівно мовчите. Ну ж бо, Ральфе, познайом нас. Сьогодні я готовий позбавити тебе нудних обов'язків спадкоємця абсолютно безкоштовно. А натомість я познайомлю тебе з милою дівчиною Кітті, яка не матиме жодної ваги для твоїх батьків, натомість здатна вагомо покращити твій вечір...

Коли Ральф із Зоряною, нарешті, змогли обзавестися келихами й знайти відносно спокійний куточок, вечірка була в самому розпалі: нетривалий виступ офіційних осіб, який все одно ніхто не слухав, закінчився, й майданчик для танців почав заповнюватись парами.

— Не схоже, що всі ці люди дбають про ваше особисте щастя, — Зоряна все ж таки вирішила перервати мовчання.

— Важко висловитись точніше, — здивовано підняв брови Ральф.

— При цьому вони дуже... наполегливі.

— Ви хотіли сказати «набридливі», — якби Ральф не дивився прямо на неї, то нізащо не помітив би посмішку, що промайнула швидко, наче фотоспалах і була такою ж яскравою.

— Воістину сумно, що мої батьки серед них. Я хотіла б познайомитися з вами звичайним шляхом.

— Напевно, варто пам'ятати, що для нашого кола звичайним є саме знайомство через батьків.

— Іноді я шкодую, що народилася в такій родині, — Зоряна опустила очі. — Я... Я не ідеалізую життя простих людей, не думайте, але... Як казала принцеса Монакська «моє життя зовсім не схоже на казку», — вона ніби вистрілила своїм поглядом прямо в обличчя Ральфу.

Він дивився на неї і думав, що йому подобається її спокій і прямота, й водночас про те, що старий, ще двовимірний фільм, у якому Грейс Келлі голосом Ніколь Кідман говорила цю фразу, сам по собі був ще однією гарною казкою. А в житті все було грубіше, нудніше та брудніше. Чи знала про це Зоряна? Він усе ще думав про це, коли до них знову підійшли.

— Привіт, Ральфе, давно не бачилися... — грудний голос, глибоке декольте, зваблива постать, елегантні манери — вона була б бездоганною, якби не її слова, — ...чому я дуже рада. Що, сестрице, сьогодні твоя черга спробувати розтопити цей шматок льоду? Якщо батьки і сьогодні не відмовляться від ідеї підкласти в ліжко Брізака-молодшого свою плоть і кров, нехай наступного разу пришлють Марка. Я майже впевнена, що йому пощастить більше.

— Катарина! Припини зараз же! — здавалося, Зоряна кричить, але чомусь пошепки.

— А що я такого сказала? Адже наше толерантне суспільство спокійно ставиться до подібних речей, чи не так, Рааальфе? — Катарина спробувала притулитися своїм шикарним бюстом до руки парубка, але той миттю ступив убік. — От, сама подивися!

— Якщо чоловік не пускає слину, дивлячись на твою незграбну версію жіночності, то це зовсім не означає, що він віддає перевагу чоловікам. Більше схоже на те, що він має смак, — Зоряна все ще говорила тихо й стримано, але очі її переповнювало обурення.

— Пані Катарина, я бачу, вам сподобалося завершення нашої попередньої зустрічі, й ви вирішили його повторити? — нагадав про себе розпаленим суперечкою дівчинам Ральф. — Вже скучили за поліцейським відділком?

Катарина сердито блиснула на нього очима.

— З вашої милості я простирчала в тому жахливому місці чортову прірву годин без жодної можливості перевдягнутися, зробити пристойний макіяж і зачіску!

— Наскільки я знаю, «чортова прірва» — це менше дванадцяти годин. Що на диво мало, враховуючи, що вас заарештували в п'ятницю, а до понеділка суди зазвичай закриті й не здатні затвердити по справі якесь рішення.

Дівчина зміряла його зневажливим поглядом з голови до ніг.

— Зо́ря, як старша сестра я благаю тебе: тримайся подалі від подібних байдужих чурбаків. Той, хто вчора дозволив леді потрапити до каталажки, завтра обдурить невинну дівчину й оком не зморгне! — різко розвернувшись до них спиною і гордо задравши підборіддя якомога вище, Катарина Ковачевич продефілювала вглиб зали.

Як тільки вона згадала поліцейську дільницю, Зоряна замовкла, опустила погляд і зіщулилася. Тільки коли сестра зникла з очей, вона зважилася знову заговорити:

— Пробачте її, будь ласка. Катарина не погана людина, хоч і грубіянить усім підряд. Я... Від батьків я чула про ці події і розумію, що поліція того вечора забрала її цілком виправдано, але... Ви знали, що батько відмовився внести заставу, і її засудили не тільки до примусового відвідування уроків етикету, через що над нею тепер усі знайомі потішаються, а ще й до тижня робіт прибиральницею в тій самій банкетній залі?

— Так. Я був присутній, коли до батька прийшли перепрошувати ваші батьки, тож в курсі подробиць. Не хвилюйтеся, я не серджуся на неї. Якби вона не почала прилюдно розмазувати по мені кетчуп і кричати непристойності на весь зал, можна було б обійтися і без поліції. Особисто мене всі її образи зовсім не зачепили.

Дівчина пильно вдивилась у його невиразне обличчя.

— Не зачепили? Вам настільки байдуже, коли про вас говорять подібні речі, чи... це правда?

— Ні, це не правда, — з гіркою усмішкою відповів Ральф, — просто спілкування з родичами навчило мене твердо триматися за власну правду і не звертати уваги на порожні слова інших людей.

— Пробачте, — ледь чутно промовила Зоряна.

— Вам нема за що перепрошувати. Як то кажуть, цікавість — не гріх, — Ральф знов усміхнувся, цього разу цілком щиро. Йому безперечно подобалася ця зовсім несучасна скромність і сором'язливість. «Така поведінка більше підходить епосі лицарів і принцес. Хотів би я побачити, як виглядає зніяковіла Елейн...» — Ральф моргнув, спіймавши за кінчик цю несподівану думку.

«Зосередься, Ральфі, — сказав він сам до себе, — енпісі*, схожа на ідеальну дівчину, — це чудово, але одружитися рано чи пізно доведеться на реальній». Він подумки дав собі стусана й запросив свою супутницю на танець.

// * Енпісі або НІП — від англ. NPC, Non-Player Character, "неігровий персонаж" — персонаж гри або віртуального простору, керований системою, а не іншим гравцем. Оскільки Ральф ще не знає про справжню природу принцеси, то вважає її саме таким енпісі. //

Пізно ввечері, прощаючись із Зоряною на порозі її маєтку, Ральф у старомодній манері висловив свою радість з приводу знайомства та проведеного разом вечора, а потім...

— Чи можу я тепер вважати себе вашим другом?

— Звичайно, пане Брізак.

— Тоді кличте мене Ральфом. Так роблять усі мої друзі.

— Добре, пане... Ральф.

Він помилувався збентеженим обличчям дівчини й не став наполягати на більшому. Він довго думав, чи варто говорити наступну фразу. Напевно, це стане тим каменем, від якого підуть незліченні кола, адже він ще жодного разу не запрошував дівчат, запропонованих батьками, на повторну зустріч. Але потім все ж таки зважився.

— Наступного тижня я збирався відновити заняття верхов
ою їздою. Ви не хотіли б скласти мені компанію?